Розміщення та розселення населення. Урбанізація та її проблеми

Сучасна карта розміщення населення світу свідчить про велику нерівномірність в заселеності території Землі. Сьогодні людство проживає на площі 136 млн. км² (із 149 млн. км² всієї суші). Більше 2/3 населення сконцентровано на 8% суші (долини великих рік Південної, Південно-Східної та Східної Азії, долина Нілу в Африці, промислові райони Європи, Північної Америки), близько 85% проживає в східній півкулі (в Європі, Австралії та Океанії в таких районах живе понад 90% населення), 60% - в помірному поясі північної півкулі, понад 50% - на низині й майже 1/3 – в приморській смузі (приблизно до 200 км розміщується половина населення Землі). В Мексиці, Перу, Болівії, Афганістані понад 2/3 населення проживає в районах з висотою понад 1000 м. Великі коливання спостерігаються у великих регіонах: в Європі – 103 чол. км², Азії – 118, в Південній та Північній Америці – 22, в Австралії і Океанії – 4. Середня щільність населення в світі близько 42 чоловіка на 1 км². До країн, які мають саму високу щільність населення, відносяться: в Азії – Бангладеш (868 чол. на 1 км²) і Південна Корея (464), в Америці – Пуерто-Рико (415), в Європі – Нідерланди (416).

До числа найбільш великих нагромаджень населення в сучасному світі можна віднести: а) південноазіатське (Індія, Бангладеш, Пакистан, Шрі-Ланка); б) південно-східно-азіатське (Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Малайзія); в) східно-азіатське (Китай, Японія, Південна Корея, КНДР); г) атлантичне (на північно-сході США); д) європейське.

Розселення – розміщення населення на території та форми його територіальної організації у вигляді систем населених місць з їх взаємовідносинами. Розселення віддзеркалює процес поділу й перерозподілу населення на території у вигляді існуючої на даний час територіальної мережі поселень Факторами розселення є: демографічні – природний і механічний рух, структура, розміщення населення й трудових ресурсів; економічні – розвиток виробництва, торгівлі, транспорту, сфери послуг тощо; соціальні – рівень життя населення, соціальні нормативи, соціальна інфраструктура, зайнятість населення тощо.

В залежності від місця в суспільному поділі праці й функціонального значення поселення поділяються на міські та сільські. Місто – форма розселення населення. Перші міста на Землі з’явилися в ІІІ – І тисячоліттях до н.е. в Єгипті, Месопотамії, Сирії, Індії, Малої Азії, Китаї, Індокитаї, Середземномор’я. Критерії виділення міст в різних країнах різні. В Японії містами вважаються поселення з більш ніж 50 тис. жителів, в США – 25 тис., Нідерландах – 20 тис., Україні – 10 тис., Непалі – 5 тис., Малайзії – 1 тис. тощо.

В процесі еволюції форм розселення на зміну містам приходять агломерації. Міська агломерація – система поселень, які розміщені на визначеній території та поєднані між собою політичними, трудовими, культурно-побутовими, виробничими, організаційно-господарськими, адміністративно-управлінськими та іншими зв’язками. Великими агломераціями є: Мехіко – 25,6 млн. чоловік, Сан-Паулу – 24,0, Токіо – 20,2, Шанхай – 17,0, Нью-Йорк – 16,8, Калькутта – 16,5, Джакарта – 14,0, Дакка – 13,5 та інші. Міське населення зростає за багатьма причинами, серед яких головними можна назвати відтік людей із сільської місцевості в міста, перебудова частини сільських поселень в міські.

Сільське розселення – форма територіальної організації життя населення на позаміській території у вигляді сукупності сел., населених місць різних типів. В більшості країн головну частину такого розселення складають сільськогосподарські сільські поселення. Існують і несільськогосподарські сільські поселення: лісопромислові, лісоохоронні, транспортні, рекреаційні, агропромислові. Сільське населення переважає в таких країнах, як Бангладеш, Індія, Індонезія, Китай, в багатьох країнах Африки тощо. Існують дві головні форми сільського розселення: групова та розсіяна. Групова (сільська) форма розселення переважає в країнах СНД, Європи, Китаї, Японії тощо. Ферми найбільш розповсюджені в США, Канаді, Австралії. Є й змішані форми розселення. В районах кочового тваринництва постійні поселення відсутні.

Важливішим соціально-економічним процесом сучасності є урбанізація, яка уявляє собою процес росту ролі міст в розвитку суспільства. Рушійні сили урбанізації наступні: розвиток продуктивних сил, науково-технічний і соціальний прогрес, розширення кордонів суспільного поділу праці, зростання продуктивності праці. Етапи урбанізації: ХVІІІ – кінець ХІХ ст. – локальні процеси урбанізації охоплюють деякі країни Західної Європи (особливо Велику Британію) та Північної Америки; перша половина ХХ ст. – зростання міст і міського населення в більшості регіонів світу, урбанізація здобуває глобальні масштаби; друга половина ХХ ст. – характеризується інтенсивною урбанізацією в умовах науково-технічної революції; перша половина ХХІ ст. – НТР, роботизація і кібернетизація виробництва та людської діяльності будуть визначати переваги соціально-екологічних факторів над виробничими та технічними. Динаміка урбанізації виглядає наступним чином: 1800 р. – 5,1% міського населення; 1950 р. – 29,2%; 1850 р. – 6,3%; 1990 р. – 45,2; 1900 р. – 13,3%; 2000 р. – 51,1%.

Зараз, в ХХІ ст., майже 2/3 населення земної кулі живе в містах і великих населених пунктах. Це дуже багато в порівнянні з недавнім минулим. Тільки за останні 40 років кількість міських жителів подвоїлося. Зростання міст і поселень міського типу продовжиться й в наступному столітті. Більшість міст буде знаходитися в Латинській Америці, Азії та Африці (рис. 4). Вищою ланкою процесу урбанізації стали мегаполіси – гігантське нагромадження агломерацій і міст, які злилися одне з одним, наприклад, Босваш (північно-схід США) – агломерації Бостона, Нью-Йорка, Філадельфії, Вашингтона й ін. з населенням понад 50 млн. чоловік; Токайдо – агломерації Токіо, Йокогами й ін. з населенням понад 60 млн. чоловік; англійський – агломерації Лондона, Бірмінгему, Манчестеру, Ліверпуля й ін. з населенням понад 35 млн. чоловік; Рейнський – Нідерланди – Германія: Рандстад, Рур, Майн й ін. з населенням понад 3 млн. чоловік тощо.

Проблеми урбанізації: в країнах, що розвиваються, урбанізація прийняла особливо стрімкий і некерований характер; вибуховий ріст міст йде з утворенням хрущоб із антисанітарними умовами життя – бідонвілів у франкомовній Африці, фавел в Бразилії, геджеконду в Туреччині тощо; проявляється криза міст - концентрація промисловості й автомобільного транспорту різко погіршила екологічні умови життя в них; в подальші роки може виникнути необхідність формування багатофункціональної основи розвитку структури міст.