Забезпечення виробничої програми трудовими ресурсами

Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.

Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці:

Ø на основі трудомісткості робіт,

Ø норм виробітку,

Ø норм обслуговування,

Ø за робочими місцями тощо.

Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.

Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:

де Ч_об – середньооблікова кількість робітників;

Т_пл – планова трудомісткість робіт, нормованих людино-годин;

Т_еф.п. – фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год;

k_{в н} – коефіцієнт виконання норм.

Фонд часу роботи одного середньооблікового робітника визначається на основі кількості робочих днів у плановому періоді, передбачених законом невиходів на роботу і середньої тривалості робочого дня:

,

де Д_п – середня кількість днів виходу на роботу в плановому періоді одного робітника;

t_д – середня тривалість робочого дня, год.

Середня кількість днів виходу на роботу (реальний робочий час у днях) обчислюється на основі кількості робочих днів у плановому періоді за календарем (Д_р) і середньої кількості днів невиходів згідно з трудовим законодавством (відпустки, хвороба та ін.) – Д_н.

Середня тривалість робочого дня менша від номінальної тривалості, якщо у складі робітників є такі, що мають скорочений робочий день (неповнолітні, матері, що мають дітей віком до одного року). В інших випадках середня тривалість дня збігається з номінальною (t _д.н).

Згідно з цими обчисленнями можна визначити втрати робочого часу:

де h – втрати робочого часу у відсотках.

Коли виготовляється один вид продукції або виконується однорідна робота, кількість робітників можна визначати за нормами виробітку:

,

де N – плановий обсяг продукції (роботи) у натуральному виразі;

В_д – денна норма виробітку одного робітника у натуральному виразі.

Розглянуті методи обчислення кількості робітників ґрунтуються на нормуванні затрат праці на одиницю продукції (роботи).

Сфера їх застосування – процеси, де робітники, закріплені за певними робочими місцями, безпосередньо обробляють продукцію (виконують роботу) і між їх кількістю та обсягом останньої існує тісна залежність.

Кількість робітників за нормами обслуговування:

,

де Т_еф.уст –ефективний фонд часу устаткування;

R_i – чисельність робочих місць з обслуговування і-го виду устаткування;

m – кількість наявного на підприємстві устаткування.

Кількість робітників за робочими місцями:

,

де m_n – кількість робочих місць, на яких постійно повинні бути робітники.

Явочна кількість робітників перераховується в облікову чисельність збільшенням її згідно з процентом втрат робочого часу h:

,

На практиці ці обчислення спрощують, замінюючи величину на коефіцієнт облікового складу, що визначається як відношення облікового складу робітників до їх явочної кількості за звітними даними.

Для визначення кількості робітників, які виконують нерегулярну роботу з випадковим часом їх виникнення і тривалістю (наладчики устаткування, черговий ремонтний персонал та ін.), може застосовуватися метод теорії масового обслуговування.

Важливо визначити таку кількість наладчиків, за якої вся система «устаткування–робітники» працювала б в оптимальному режимі. Критерії оптимальності тут можуть бути такі:

Ø максимальне завантаження устаткування за умов мінімального очікування обслуговування;

Ø максимальне завантаження обслуговуючого персоналу за рахунок мінімізації часу його незайнятості;

Ø мінімальні витрати в системі на одиницю продукції (роботи).