Людськість

Червонобоким яблуком округлим

Скотився день, доспілий і тяжкий,

І ніч повільним помахом руки

Широкі тіні чорним пише вуглем,

Солодкою стрілою пізній цвіт,

Скрадаючися, приморозок ранить.

Дзвенить земля, як кований копит.

Зима прийде – і серця не обманить.

Все буде так, як писано в книжках:

Зірчастий сніг, легкий на вітах іній,

І голоси самотні у полях.

Та й по снігах метелиця поплине,

Як у дзвінких, незміряних морях,

Невірний човен вірної людини.

В.СВІДЗІНСЬКИЙ

***

Холодна тиша. Місяцю надламаний!

Зо мною будь і освяти печаль мою.

Вона, як сніг на вітах, умирилася,

Вона, як сніг на вітах, і осиплеться.

Три радості у мене неодіймані:

Самотність, труд, мовчання. Туги злобної

Немає більше. Місяцю надламаний,

Я виноград відновлення у ніч несу.

На мертвім полі стану помолитися,

І будуть зорі біля мене падати.

БОГДАН РУБЧАК

Поет, літературознавець. Представник «Нью-Йоркської групи».

Нарциз

Він просить перед дзеркалом: «Прости!»

І знову – стрімголов до книгозбірні:

як в катакомбах черепи примірні,

лежать там сни, щоденники, листи.

Чужим життям береться він брести,

розкльовувати сторінки покірні,

визбирувати з них слова добірні, –

прообразом своє життя спасти.

А як зневіжать образи невірні,

кімнати знову клечає комірні

кімнати знову клечає комірні

своїми ж масками, – щоб знову їх нести

в нові міста і на чужі мости.

І знову входить в дзеркало несите,

прощення знову у ньому просити.