Ущільнювати ґрунт необхідно також у виїмках. 2 страница

За схемою "на себе" - машиніст доставивши ґрунт до місця укладання і не зупиняючи бульдозер, швидко підіймає відвал і на 1-1,5 м переміщується уперед, після чого спиняє машину, опускає відвал на ґрунт і рухається заднім ходом, затильним боком відвалу розрівнює ґрунт. За схемою "від себе" - бульдозер під час руху підіймає відвал на висоту 15-20 см і ґрунт відсипається рівним шаром. При цьому укладений ґрунт попередньо ущільнюється гусеницями трактора.

При різанні та переміщенні ґрунту виникає опір:

· різанню ґрунту

, (5.2)

де К_р - питомий опір різанню, Па; F_с – площа стружки;

· переміщенню призми волочіння ґрунту перед відвалом

, (5.3)

де g - об'ємна маса розпушеного ґрунту, кг/м³;

B - ширина відвалу, м;

H - висота відвалу, м;

h - середня глибина різання, м;

K ₁- коефіцієнт тертя ґрунту по ґрунту;

b - кут захвата відвалу бульдозера, град.;

j₀ - кут природного укосу ґрунту, град.

· переміщення ґрунту догори по відвалу і вздовж відвалу:

, (5.4)

де a - кут різання, град.;

K ₂- коефіцієнт тертя ґрунту по металу;

· руху бульдозера з трактором

, (5.5)

де G - вага бульдозера;

i - похил місцевості.

f - коефіцієнт опору коченню, дорівнює 0,10-0,12;

Сумарний опір дорівнює

(5.6)

Швидкість переміщення бульдозера залежить від потужності двигуна трактора N, механічного коефіцієнта корисної дії h і сумарного опору

(5.7)

Найбільші опори виникають у процесі різання ґрунту. При переміщенні ґрунту сумарні опори менші. Тому потрібна потужність бульдозера розраховується із умови різання. При переміщенні ґрунту є резерви потужності. Об'єм ґрунту, який переміщується, визначається розмірами і формою відвалу та потужністю двигуна трактора.

При різанні необхідно добиватися максимального об'єму зарізаного ґрунту, повного використання потужності двигуна трактора і мінімального часу на зарізання.

5.2.3. Схеми різання ґрунту

Ефективність різання залежить від прийнятої схеми, властивостей ґрунту та рельєфу місцевості. Застосовують три основні схеми різання: прямокутна або пряма траншейна; клинова та гребінчаста (рис. 5.2).

Розробляючи ґрунт за прямокутною схемою (рис. 5.2, а) відвал бульдозера занурюють на глибину, що визначається потужністю двигуна та групою ґрунту щодо трудності розробки, і в середньому вона складає 0,10-0,15 м. Ця схема ефективна при зарізанні ґрунту під похил, при розробці виїмок
похилими шарами, а також при видаленні рослинного шару ґрунту. У цих випадках потужність трактора використовується рівномірно і повністю.

Клинова схема (рис. 5.2, б) використовується за роботи в легких та злегка зволожених ґрунтах з рівнинним характером місцевості. Відвал бульдозера спочатку заглиблюють у ґрунт на максимально можливу глибину, потім з подальшим рухом відвал поступово піднімають, набираючи на нього ґрунт. За цієї схеми шлях різання і час зменшуються. У важких щільних ґрунтах ця схема застосовуватися не може внаслідок зрозумілих причин.

Тому у щільних ґрунтах застосовується гребінчаста схема. Розпочавши зарізання з заглиблення відвалу бульдозера (рис. 5.2, в) на глибину 0,25-0,3 м, надалі при русі вперед, коли кількість обертів двигуна починає знижуватись, відвал піднімають на 1/4 глибини, потім заглиблюють знову. Такі підйоми і заглиблення повторюються декілька разів. За такої схеми шлях набирання ґрунту складає 5-7 м, а час набору зменшується на 20-25 % у порівнянні з прямокутною схемою різання ґрунту, а також майже повністю використовується потужністю трактора, добре формується призма волочіння. Недоліком цієї схеми є те, що машиніст швидко втомлюється через часті переключення важелів.

Перемішувати ґрунт економічно вигідно до 100 м. Якщо відстань перевищує 100 м, продуктивність бульдозера різко падає, тому що відчутно зростають втрати ґрунту з призми волочіння.

5.2.4. Спорудження насипів

Частіше всього бульдозери застосовуються для спорудження насипів висотою до 1,5 м та нижніх частин високих насипів з одно- або двобічних резервів. Насипи споруджують, як правило, за способом пошарового укладання

ґрунту або за способом "з голови". Для підвищення продуктивності бульдозера розробку ґрунту у резервах ведуть за траншейно-смуговою схемою. Перше зарізання ґрунту бульдозером робиться на внутрішній частині резерву і далі ґрунт зарізається при послідовних проходах по одному сліду. При цьому в резерві утворюються траншеї, по яких переміщується ґрунт. Бокові стінки траншей запобігають втрат ґрунту з призми волочіння. Шари насипу відсипають поперечними смугами перпендикулярно до осі дороги (рис. 5.3) від осі дороги до підошви ЗП. Ширину стінок траншей залишають до 1 м. Надалі ґрунт, що лишився між траншеями, зрізають поперечними або косими проходами і використовують для улаштування верхнього шару насипу або присипних узбіч.

При вузьких резервах та потужних бульдозерах, коли ділянка зарізання мала, потужність бульдозера використовується не повністю. Тоді використовують поздовжньо-поперечну схему, за якої, бульдозер, рухаючись по резерву паралельно до осі насипу, зрізає ґрунт по прямокутний схемі і збирає його у вигляді куп у кінці захватки. Після двох-трьох проходів ґрунт переміщується у тіло насипу.

За спареної роботи двох бульдозерів переміщують ґрунт, рухаючись поруч, і утворюють як би один відвал більшої довжини. Відносна величина втрат ґрунту при цьому зменшується. Така схема потребує синхронного руху обох бульдозерів, що можливо лише за високої кваліфікації і підвищеній увазі машиністів. Ця схема призводить до втомлюваності і зниженню продуктивності, тому її застосовують рідко.

При двобічних резервах роботи доцільно вести одночасно двома (або декількома) бульдозерами, з яких кожний розробляє резерв по один бік дороги і переміщує ґрунт у прилягаючу половину насипу. До місця зарізання ґрунту у резерві бульдозер повертається заднім ходом.

Поверхні верхнього шару насипу надають поперечного похилу 20-40 ‰ від осі до бровок ЗП. Поверхні інших шарів планують з таким же похилом тільки за тривалих перерв у роботі для забезпечення поверхневого водовідводу.

5.2.5. Розробка виїмок

Бульдозери використовуються для розробки неглибоких виїмок (приблизно до 6 м) з поздовжнім переміщенням ґрунту у суміжні насипи, а коли ґрунт непридатний для спорудження насипів - поперечно-човниковими проходами за ярусно-траншейною схему у відвал (кавальєр).

При розробці виїмок з поздовжнім переміщенням у насип, ґрунт зарізають за ярусно-траншейною схемою. На кожному ярусі бульдозер починає розробку зі смуг, які прилягають до укосів (рис. 5.4). Ґрунт розробляють за траншейною схемою і переміщують у насип, де розрівнюють горизонтальними шарами.

Якщо відстань переміщення ґрунту не перевищує 25-30 м, його транспортують до місця укладання бульдозером за один прийом. За більших відстаней переміщення, спочатку відсипають проміжний валик ґрунту, і з нього переміщують у насип. Відстань проміжного валика від місця зарізання ґрунту приймають 25-30 м. За більших відстаней переміщення проміжний валик пересувається декілька разів послідовно на 25-30 м. За такої схеми забезпечується можливість мінімальних втрат ґрунту.

Виїмку розробляють таким чином, щоб ґрунт весь час переміщувався під похил - завдяки цьому підвищується продуктивність бульдозера. При розробці траншей спочатку переміщують ґрунт на ближче розташованих до насипу ділянках, а потім - на більш віддалених. Після розробки траншей глибиною до 0,6 м - першого ярусу, стінки траншей поступово зрізають бульдозером, який рухається під кутом 35-45° до осі дороги. Зрізаний ґрунт переміщують по траншеям у насип доти, поки не будуть видалені усі стінки. Наступні яруси, окрім самого нижнього розробляють у тій же послідовності.

Розробка нижнього ярусу дещо відрізняється від попередньої технології: дві стінки, ближні до підошви виїмки, розробляють лише після зрізання та переміщення вниз уступів на укосах. Зрізання уступів на укосах начинають з дальної ділянки виїмки (по відношенню до насипу), поступово наближаючись до місця укладання ґрунту. Бульдозер, який встановлено на обрізі виїмки, рухом униз по укосу зрізає уступи і переміщує його в останні траншеї виїмки. Потім його переміщують у насип з наступним зрізанням двох останніх стінок.

Коли ґрунт непридатний для спорудження насипів або доцільніше їх відсипати з ґрунтів бокових резервів і дорожня смуга дозволяє укладати двобічні кавальєри, тоді виїмку розробляють з переміщенням ґрунту у кавальєр. Бульдозер розробляє кожен шар ґрунту від осі дороги до верхньої бровки виїмки поперечно-човниковими проходами за ярусно-траншейною схемою. Спочатку видаляють шар на глибину 0,2-0,4 м на одній половині полотна і переміщують у найближчий кавальєр. Після розвороту бульдозера на 180°, розробляють ґрунт на другій половині полотна, але до глибини 0,4-0,8 м з переміщенням його у другий кавальєр. Потім бульдозер повертають на першу половину полотна і поповнюють розробку ґрунту до глибини 0,8-1,2 м.

При зачистці поверхні виїмки і насипу за допомогою бульдозера застосовують лазерний теодоліт. На відвалі бульдозера встановлюють фотоприймач-матрицю. На відповідній відстані, не менше 150 м, розміщують лазерний геодезичний прилад для будівництва ПГЛ-1, який призначений для контролю рівності ЗП, укладеної бетонної суміші і т.ін. Прилад складається з передавальної частини (ЛВ) та фотоприймального пристрою (ФП). Передавальна частина включає: лазерний передатчик, який формує випромінювання у вигляді світлових ліній та площин, блока живлення та штативу для установки передатчика, а фотоприймальний пристрій складається з фотоприймача імпульсних сигналів та вимірювальної рейки. Візуальну реєстрацію результатів вимірювань здійснює стрілочний прилад з розташованим над ним світлодіодом.

Під час проведення земляних робіт фотоприймач переміщують вздовж рейки до виникнення показів на стрілочному приладі. після чого знімають відлік зі шкали рейки. Таким чином прилад доцільно використовувати при проведенні земляних робіт з його розміщенням у точках нульових робіт і точках перелому проектної лінії у плані та профілі. На ділянках горизонтальних та вертикальних кривих такі пункти призначають у точках початку та кінця кожної кривої.

Застосування приладу у порівнянні з традиційними методами і засобами вимірювань дозволяє:

· підвищити точність та об'єктивність вимірювань;

· підвищити продуктивність праці геодезистів у 1,5-2,0 рази, що досягається одночасним проведенням декількох етапів технологічних процесів;

· скорочення чисельності обслуговуючого персоналу;

· виконувати роботи в умовах недостатньої освітленості.

5.2.6. Продуктивність бульдозера та шляхи ії підвищення

Продуктивність бульдозера П_б, м³/зміну, при розробці та переміщенні ґрунту, обчислюють за формулою

, (5.8)

де Т _з - тривалість зміни, год;

К_в - коефіцієнт використання робочого часу протягом зміни (приймають 0,85);

К_і - коефіцієнт, який враховує вплив нахилу або підйому: при похилі 0-200 ‰ К_і збільшується від 1,0 до 1,7; за такого ж підйому К_і зменшується від 1,0 до 0,5;

q - об'єм ґрунту, який переміщується за один робочий цикл, м³, і складає:

, (5.9)

де L - довжина відвалу, м;

H - висота призми волочіння, м;

K_п і K_р - відповідно коефіцієнти втрат і розпушення ґрунту;

j - кут природнього укоса ґрунту, град.

t_ц - тривалість одного циклу, с:

, (5.10)

де ℓ_р, ℓ_п, ℓ_х – відповідно відстані зарізання, переміщення і холостого ходу, м;

v_p, v_п, v_х, - відповідно швидкості руху бульдозера при зарізанні, переміщенні ґрунту і холостого ходу, м/с;

n – середня кількість переміщень за одне зарізання (n=0,5-0,6);

t_п – час на переключення передач, с;

t₀ – час на підняття та опускання відвалу, с.

За допомогою бульдозера ґрунт в тілі насипу розрівнюють шарами розрахункової товщини за кільцевою схемою, тоді його продуктивність П_б, м²/год, складає:

, (5.11)

де ℓ – довжина ділянки розрівнювання, м;

L – довжина відвалу, м;

a – кут повороту відвалу в плані (a = 45°-60°);

b – ширина смуги, що перекривається за наступним переходом (b = 0,3 - 0,5 м);

n – кількість проходів по одному сліду (n = 1 - 2);

v_р – швидкість руху бульдозера при розрівнюванні, м/год;

t_пов – тривалість повороту, год.

Шляхи підвищення продуктивності бульдозера:

· Доцільно застосовувати бульдозери на малих відстанях (до 50 м).

· Для зменшення втрат ґрунту застосовуються бокові відкрилки, козирки, спарена робота машин. Завдяки відкрилкам та козирку коефіцієнт втрат ґрунту К_п = 1. За спареної роботи двох бульдозерів з відстанню між відвалами до 0,5 м, продуктивність підвищується на 15 % завдяки тому, що довжина відвалу як би збільшується на просвіт між відвалами машин.

· При розробці ґрунтів II та III груп доцільно застосовувати попереднє розпушення ґрунту; якщо вологість ґрунту менша за оптимальну його треба дозволожити.

· При переміщенні ґрунту, необхідно використовувати похил місцевості, тобто збільшувати значення коефіцієнту К_і.

· Довжину ділянки, на якій розрівнюється ґрунт бульдозером, необхідно вибирати в межах 30-40 м, що дозволяє йому працювати без розворотів та економити час на повороти.

· Використовувати сучасні моделі бульдозерів, які обладнані відвалами з виступаючим середнім ножем, що зменшує опір ґрунту різанню і суттєво підвищує продуктивність машини (25-30 %), особливо у ґрунтах III-IV груп.

5.3. Використання автогрейдерів для улаштування земляного полотна

Назва механізму походить від англійського слова grade - виконувати земляні роботи. Застаріла назва - автоструг. У звичайних умовах продуктивність автогрейдера у 2-4 рази нижча ніж бульдозера, а собівартість значно вище. Разом з тим використання автогрейдерів дає можливість надати ЗП та резервам обриси, максимально наближені до проектних, тобто з особливою точністю надати їм бажаної форми. Крім того, автогрейдер може виконувати практично всі, за виключенням ущільнення, роботи, тому його застосування дозволяє до мінімуму скоротити різнотипність машин в машинно-дорожньому загоні.

5.3.1. Сфера використання автогрейдерів та їх характеристика

Основні види робіт, що виконуються автогрейдерами:

· відсипка невисоких насипів приблизно до 0,8 м із бокових резервів, якщо їх висота суттєво не змінюється по довжині дороги;

· пошарове розрівнювання ґрунту перед його ущільненням;

· планування ЗП перед улаштуванням ДО;

· планування узбіч, укосів, резервів;

· улаштування водовідвідних канав.

Автогрейдери поділяють: на легкі (потужністю двигуна до 60 к.с); середні (потужність до 100 к.с); важкі (покужність більше 160 к.с) (табл. 5.2).

За типом управління автогрейдери бувають з механічною та гідравлічною системою приводів.

Таблиця 5.2. Марки та основні технічні характеристики автогрейдерів.

Марка	Потужність, к.с.	Розміри відвалу, см	Маса, т	Примітка
ДЗ-40А		3,04×50	8,6	легкий
ДЗ-61А		3,04×50	8,7	середній
ДЗ-31А		3,70×56	12,0	важкий
ДЗ-14		3,70×70	18,3	важкий
ДЗ-14В		4,20×70	18,6	важкий

5.3.2. Цикли роботи автогрейдерів

При улаштуванні насипів цикл роботи автогрейдера складається: із зарізання ґрунту, його транспортування, укладання та розрівнювання. Після спорудження насипу виконується його планування. Продуктивність цих операцій визначається площею стружки F_с ґрунту, який зрізається або планується. Тому максимальне значення продуктивності обмежується тяговим зусиллям автогрейдера.

Для можливості руху автогрейдера при зарізанні необхідно, щоб максимальне тягове зусилля T_т було більше сумарного опору R, тобто T_т > R.

Величина опору складається із опорів ґрунту різанню, тертю ґрунту об відвал та переміщенню призми волочіння - R₁ і опору руху автогрейдера - R₂. Складові опору визначаються за формулами:

R₁=Kp·Fc, (5.12)

R₂=P(i+f), (5.13)

де K_p – коефіцієнт опору різанню, кг с/м²; P – вага автогрейдера, кг; f – коефіцієнт опору руху автогрейдера; i – похил.

Виходячи з умови, що максимальне тягове зусилля повинно бути більше сумарного опору, визначимо площу стружки:

. (5.14)

Величина F_с головним чином визначається коефіцієнтом K_р, який залежить від групи ґрунту, правильності встановлення відвалу автогрейдера під певними кутами: захвату – b, нахилу – g, різання – a (рис. 5.5.). При зменшенні a, b, g опір ґрунту зарізанню зменшується, що дає можливість збільшувати переріз зрізуваної стружки F_с. Оптимальні кути встановлення відвалу автогрейдера наведені у табл. 5.3.

Таблиця 5.3. Оптимальні кути встановлення відвалу автогрейдера.

Робочі операції	Кут, град
захвату b	різання a	нахилу g
Зарізання ґрунту: розпушеного	30-35	до 40	до 15
нерозпушеного	40-80	до 35	до 15
Транспортування ґрунту:
вологого	40-50	35-40	до 15
сухого	35-45	40-45	до 18
Розрівнювання ґрунту:
без ущільнення	50-60	45-50	до 3
з ущільненням	70-90	50-60	до 2
Планування	45-55	40-45	до 18

Площа стружки залежить не тільки від кутів a, b, g, але і від міцності ґрунту. При попередньому розпушенні та дозволоженні ґрунту до відносної вологості 0,65-0,70 опір різанню можна зменшити, а площу стружки - збільшити. Значення F_с за оптимального різанню ґрунтів автогрейдерами може досягати 0,20-0,25 м².

5.3.3. Спорудження насипів автогрейдерами з бокових резервів

Зарізання ґрунту і розробку резервів автогрейдерами можна виконувати двома способами – від зовнішньої (рис. 5.6, а) або від внутрішньої (рис. 5.6, б) окрайки. Після зарізання ґрунт переміщують і укладають у насип. Автогрейдер рухається, як правило, за кільцевою схемою: перше зарізання у лівому резерві, потім зарізання у правому резерві; перше переміщення ґрунту до осі на лівій частині насипу, те ж і на правій частині; наступні зарізання і переміщення повторюються у тому ж порядку.

Кількість кругових проходів на зарізання m_з і переміщення m_п ґрунту на половині насипу дорівнює:

, (5.15)

, (5.16)

де K_з, K_п - коефіцієнти, які враховують відповідно перекриття проходів при зарізанні (1,5-1,3) і при переміщенні ґрунту (1,1-1,3);

F_р – площа резерву, м²;

ℓ – відстань між центрами ваги резерву та половини насипу, м;

ℓ₁ – відстань переміщення за один прохід, м.

При зарізанні ґрунту від зовнішнього окрайка форма площі поперечного перерізу стружки наближається до трикутника: K₃ - збільшується і m_з також збільшується. Оскільки ґрунт переміщується по нерівній і попередньо розпушеній поверхні, тоді збільшується K_п і відповідно збільшується m_п в межах ширини резерву.

При зарізанні ґрунту від зовнішнього окрайку площа стружки наближається до прямокутної і майже у два рази більша, ніж у попередньому випадку. При попередньому розпушенні ґрунту зарізання здійснюється за знижених значень K₃ і m_з. Зменшується і кількість переміщень, оскільки в межах резерву ґрунт транспортується за більш рівної поверхні, ніж при зарізанні ґрунту за попереднім способом. Тому цей спосіб розробки має переваги перед способом зарізання від зовнішнього окрайку.

В насип ґрунт укладається за трьома схемами:

1) пошарово з розрівнюванням (рис. 5.7, а) - така схема використовується за підвищеної вологості ґрунту; кожна порція ґрунту після переміщення розрівнюється шаром 0,15-0,20 м, що потребує великої кількості переміщень, зате ґрунт швидко висихає та до деякої міри попередньо ущільнюється колесами автогрейдера;

2) в напівпритиск (рис. 5.7, б) - у цьому випадку товщина шару після планування гребенів більша, ніж у першому випадку і досягає 0,3-0,5 м;

3)
впритиск (рис. 5.7, в) - у цьому випадку товщина шару ще більша і досягає 0,6-0,8 м і при цьому одночасно здійснюється ущільнення.

Друга і третя схеми застосовуються при розробці резерву з вологістю близькою до оптимальної. Вибір однієї з цих схем укладання ґрунту залежить від наявності ущільнюючих засобів, які забезпечують потрібну ступінь щільності шарів певної товщини.

За всіх трьох схем укладання ґрунту в насип, основу насипу планують і ґрунт переміщують за рівної поверхні, а укладання здійснюється від осі дороги у бік резерву.

5.3.4. Продуктивність автогрейдера і шляхи ії підвищення

Продуктивність автогрейдера П _а, м³/зміну, при спорудженні насипу з бокових резервів за кільцевою схемою:

, (5.17)

де T_з - тривалість зміни, год;

K_в - коефіцієнт використання зміни в часі (K_в = 0,85-0,95);

L - довжина робочого ходу (захватки), м;

F_с - площа стружки при зарізанні, м²;

V_з - швидкість руху автогрейдера при зарізанні (для важких - 2,2 км/год; середніх - 1,5 км/год); V_п - швидкість при переміщенні ґрунту (для важких - 4,5 км/год, середніх - 4,0 км/год);

m - кількість проходів для переміщення і розрівнювання ґрунту, що приходиться на один прохід зарізання;

t₁, t₂ - відповідно час на одне розвертання та одну перестановку відвалу, год (t₁ = 0,03, t₂ = 0,01).

Основні шляхи підвищення продуктивності при спорудженні насипів автогрейдерів.

1) Доцільно зарізання ґрунту робити важкими автогрейдерами, а переміщення - середніми або легкими.

2) Автогрейдери раціонально використовувати для улаштування насипів невисокої висоти - при збільшенні висоти насипу продуктивність знижується. Так, при збільшенні висоти насипу від 0,50 до 0,75 м продуктивність знижується на 12-15 %.

3) Для збільшення площі стружки відвал автогрейдера доцільно обладнувати подовжувачами (1-2 м), а висоту нарощувати розширювачами (0,10-0,15 м). Це підвищує продуктивність на 10-15 %.

4)
Довжина захватки значно впливає на продуктивність (рис. 5.8). Інтенсивність зростання продуктивності (20-25 %) спостерігається при довжині захватки до 0,3 км; при довжині захватки більше 0,5 км збільшення продуктивності мало відчутне. Тому раціональна довжина захватки 0,3-0,5 км, а у перезволожених ґрунтах до 0,6-0,7 км, що сприяє частковому просиханню ґрунту.

5) При розробці ґрунтів II-III групи їх доцільно попередньо розпушувати, продуктивність при цьому підвищується на 10-20 %.

5.4. Використання скреперів для улаштування земляного полотна

Слово "скрепер" походить від англійського "scrape" - шкребти. Скрепери призначені для розробки та транспортування ґрунту на порівняно великі відстані.

5.4.1. Сфера використання скреперів і їх характеристика

Скрепери використовуються тоді, коли відстань переміщення ґрунту становить від 300 до 3000 м. Це універсальна машина, за допомогою якої можна:

– споруджувати насипи з резервів та кар'єрів;

– споруджувати верхні частини насипів, висота яких перевищує економічну доцільність для ведучих машин (автогрейдера, бульдозера, грейдер-елеватора);

– розробляти виїмки з переміщенням ґрунту в насип або кавальєр;

– використовувати як візки при розробці ґрунту в резервах екскаватором.

Скрепери призначені для пошарової розробки ґрунту, транспортування і пошарового укладання з розрівнюванням; вони досить ефективно ущільнюють насип, якщо регулювати їх рух по ширині ЗП.

Скрепери різняться за способом пересування на причіпні, напівпричіпні та самохідні. Причіпні скрепери працюють з гусеничними тракторами і тому їх доцільно використовувати на відстанях 100-300 м. Напівпричіпні скрепери розраховані на роботу з одновісними тягачами за транспортної швидкості до 40 км/год. Тому їх доцільно використовувати на відстанях від 300 до 1000 м.

В залежності від місткості ковша скрепери бувають малої місткості (до 4 м³), середньої (6-15 м³) та великої (більше 15 м³).

За схемою підвіски ковша скрепери бувають рамної конструкції, де є спеціальна рама, на якій закріплюється ківш, і безрамної конструкції, де рамою є сам ківш.

За способом розвантаження скрепери поділяються на машини з примусовим, напівпримусовим та вільним розвантаженням.

За системою управління розрізняють скрепери з канатно-блочним та гідравлічним управлінням. За канатно-блочного управління підйом ковша здійснюється натягання канату, а його заглиблення здійснюється під дією ваги. Гідравлічне управління дозволяє примусово заглибляти ківш.