Сутність і класифікація організацій

У процесі виробничо-господарської діяльності праців­ники об'єднуються з метою виконання місії, цілей та зав­дань організації. Саме це забезпечує ефективне викорис­тання ділових якостей кожної людини.

Організація — група людей, діяльність якої свідомо, керовано або спонтанно координується для досягнення певної мети.

В українському законодавстві організації, які мають статус юридичної особи, називають підприємствами, то­вариствами, асоціаціями, об'єднаннями тощо. На практи­ці використовують терміни «фірма», «корпорація» та ін. Організації класифікують за різними ознаками: спосо­бом та метою утворення, кількістю цілей, величиною, юридичним статусом, формами підприємництва, харак­тером адаптації до змін.

Класифікація організацій. За способом і метою утво­рення організації поділяють на формальні і неформаль­ні. Формальні організації — групи працівників, діяль­ність яких свідомо планується, мотивується, контролю­ється та регулюється для досягнення певної мети. Такими організаціями є підприємства, відділи, підрозділи, служ­би, комітети, факультети, кафедри тощо. (Формальні орга­нізації називатимемо просто «організаціями»). Нефор­мальні організації — це групи працівників, що виника­ють і функціонують спонтанно. Найчастіше вони входять до складу формальної організації, створюються на основі спільних інтересів. Неформальними організаціями є гру­пи любителів певних видів спорту, туризму, мистецтва, економічних підходів тощо.

За кількістю цілей виділяють прості організації (ма­ють одну ціль) і складні організації (ставлять перед со­бою комплекс взаємопов'язаних цілей), яких в економі­ці переважна більшість.

За величиною виокремлюють великі, середні та дріб­ні організації. У великих організаціях працюють тися­чі працівників, у середніх — сотні, а в дрібних — де­сятки.

Офіційно зареєстровані організації отримують ста­тус юридичної особи (офіційне визнання, атрибути дер­жавної реєстрації, рахунок у банку, форма підприєм­ництва тощо). Усі інші організації є неюридичними осо­бами.

За формами підприємництва організації поділяють на підприємства, господарські товариства, банки, стра­хові компанії, інвестиційні фонди тощо.

За характером адаптації до змін виділяють механіс­тичні організації (характеризуються консерватизмом, не­гнучкою організаційною структурою управління, автократизмом у контролі та комунікаціях, фетишизацією стандартизації тощо) і органістичні (характеризуються динамічністю, гнучкістю організаційних структур управ­ління, розвинутим самоконтролем, демократизацією ко­мунікацій тощо).

Узагальнену класифікацію організацій подано на рис. 1.5.

Організація як система. Організація є системою, тоб­то сукупністю взаємопов'язаних, взаємодіючих елемен­тів, які складають цілісне утворення, наділене власти­востями, відмінними від властивостей його складових.

Рис. 1.5. Класифікація організацій

На сучасному етапі всі організації розглядають як від­криті системи, тобто системи, внутрішні елементи яких взаємодіють не лише між собою, а й із зовнішнім середо­вищем. Відкрита система характеризується:

— цілісністю (зміна однієї складової зумовлює зміну інших);

— одноосібністю (кожну складову можна розглядати окремо);

— перспективністю (розвиток у напрямі вдоскона­лення);

— незалежністю (можливе відокремлення підсистем);

— спеціалізованістю (здатність виконувати певні ро­боти);

— перетворенням вхідних елементів на вихідні;

— централізацією (одна зі складових стає домінуючою);

— зростанням (тяжіння до розширення, збільшення);

— циклічністю розвитку;

— рівновагою;

— непередбачуваністю причин можливих збурень.

Відкрита система має вхід та вихід. Входом для ор­ганізації як системи є всі види ресурсів (матеріали, ка­пітал, робоча сила, інформація тощо), виходом — про­дукція, послуги, прибуток, соціальна відповідальність, освоєння ринку, забезпечення працівників.

Організація складається з керуючої та керованої під­систем, щодо яких частіше вживають термін «система». На рис. 1.6 подано процес функціонування організації як відкритої системи.

У процесі функціонування утворюється ефект синергії (зростання сукупної ефективності управлінської діяль­ності внаслідок поєднання, інтеграції та взаємодії керую­чої та керованої систем). Синергія створює умови, за яких загальний ефект перевищує суму показників віддачі окре­мих підсистем організації, які діють незалежно.

Організації, незалежно від їх специфіки, характери­зуються такими загальними особливостями:

— визначенням місії та цілей;

— наявністю ресурсів: люди, капітал, матеріали, тех­нологія, інформація;

— залежністю від зовнішнього середовища (економіч­них і правових умов, громадських організацій, міжна­родних подій, законодавчих актів, конкурентів, техні­ки, менталітету суспільства тощо);

— горизонтальним поділом праці (визначенням кон­кретних завдань), який зумовлює утворення відповід­них підрозділів і служб;

Рис. 1.6. Процес функціонування організації як відкритої системи

— вертикальним поділом праці, спрямованим на ко­ординацію роботи, тобто на здійснення процесу управ­ління;

— необхідністю управління;

— наявністю формальних і неформальних груп;

— здійсненням певних видів діяльності (виробни­чої, фінансової, інвестиційної, торговельної, науково-дослідної тощо).

Успіх у діяльності будь-якої організації залежить від таких умов:

— прибутковості;

— капіталізації;

— виживання;

— підприємницької ініціативи;

— розвитку комунікацій;

— результативності (ефективності);

— продуктивності;

— здатності до формування культури;

— здатності до практичної реалізації;

— здатності до саморозвитку;

— вміння ефективно використовувати інвестиції;

— здатності до самовдосконалення системи менедж­менту.

Життєвий цикл організації. Розвиток кожної орга­нізації має циклічний характер, тобто проходить через певні стадії життєвого циклу, що визначають особливос­ті виробничо-господарської, інвестиційної, фінансової та інших видів діяльності тощо (табл. 1.3).

Існує й інша концепція життєвого циклу організа­цій, за якою виділяють чотири стадії їх розвитку: заро­дження (реєстрація, початкове інвестування діяльнос­ті); зростання (нарощення обсягів виробництва і збу­ту, формування іміджу, зростання прибутку); "пік" діяльності (максимальні прибутки, обсяги виробниц­тва і збуту); спад (згортання діяльності та переорієн­тація).

Культура організації. У процесі еволюції організа­ція формує свою культуру, яка характеризує якісні ас­пекти управлінської діяльності та її відповідність еко­номічним, організаційним, соціальним, екологічним, ер­гономічним, фізіологічним, естетичним, психологічним і технологічним вимогам.

Культура організації — сукупність цінностей, традицій, норм по­ведінки, поглядів, властивих членам організації.

Таблиця 1.3

Етапи життєвого циклу організації

Організаційну культуру формують об'єктивні та суб'єктивні елементи. До суб'єктивних елементів куль­тури організації належать організаційні табу, звичаї, ритуали, зразки поведінки, мова спілкування, гасла то­що. Об'єктивні елементи: місцерозташування органі­зації, дизайн і обладнання робочих місць, престиж та імідж організації тощо.