Етапи ФВА

Етапи	Зміст
1. Підготовчий	- вибір виробу для аналізу - затвердження завдання на ФВА і організаційній підготовці - створення робочої групи - складання плану
2. Інформаційний	- збір, систематизація, аналіз інформації про конструкцію, технології, економічні показники виробу – об’єкта аналізу - збір і підготовка техніко-економічної інформації про аналогічні вироби
3. Аналітичний	- формування, аналіз і класифікація функцій - встановлення їх взаємозв'язків, ранжирування - визначення функціональних витрат і виявлення функціональних елементів з підвищеними економічними резервами - постановка завдань до пошуку шляхів і варіантів
4. Творчий	- виявлення завдань конструювання, пропозиція ідей, їх обговорення і відбір - ескізне вирішення ідей - підготовка варіантів конструкції, їх обговорення і відбір - розробка пропозицій щодо вибраних варіантів, їх економічна оцінка
5. Дослідницький	- оцінка економічної ефективності та реальності запропонованих варіантів - вибір якнайкращого варіанту, який відповідає вимогам поставленої мети
6. Рекомендаційний	- оформлення рекомендацій для обговорення на раді ФВА - ухвалення рішень про впровадження рекомендацій - переробка конструкторської і технологічної документації на виріб у зв'язку із змінами конструкції за наслідками ФВА
7. Упровадження	- розробка конструкторської і технологічної документації на необхідне оснащення інструментами, їх виготовлення - випробування дослідних зразків - проведення організаційно-технічних заходів, узгодження змін із замовниками і власниками оригіналів технічної документації - контроль за реалізацією планів-графіків, упровадження рекомендацій ФВА

Проведення ФВА продукції, що проектується, сприяє підвищенню в цілому ефективності комплексної підготовки виробництва та освоєння нових видів продукції. В якості критерію ФВА Р. Фатхутдінов пропонує відношення сумарних витрат всіх ресурсів на всіх стадіях життєвого циклу об’єкта аналізу за весь термін його служби до сумарного корисного ефекту (віддачі) об’єкта за той же термін.

КПП закінчується оформленням у прийнятому порядку всіх необхідних креслень і іншої технічної документації на новий виріб і здачею їх органам технологічної підготовки виробництва і на зберігання відповідно до вимог єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД).

ЄСКД – точний носій інформації про стан, тенденції розвитку техніки, який передбачає уніфікацію документів, єдині правила оформлення креслень, що дозволяє упроваджувати механізацію, автоматизацію конструкторських робіт, враховувати міжнародні норми і рекомендації по стандартизації правил виконання конструкторських документів. Це комплекс державних стандартів, що встановлюють єдині взаємопов’язані правила і положення зі складання, оформлення та обороту конструкторської документації, яка розробляється та використовується в промисловості, НДІ та досвідно-конструкторськими організаціями та підприємствами.

4. Організація технологічної підготовки виробництва (ОТПВ)

З метою забезпечення необхідних умов для досягнення повної готовності будь-якого типу виробництва до випуску виробів заданої якості в оптимальні терміни при оптимальних витратах ресурсів створена єдина система ТПВ.

ТПВ – це сукупність взаємозв'язаних науково-технічних процесів, що забезпечують послідовне виконання операцій виробничого процесу найбільш раціональними способами з урахуванням конкретних умов підприємства, технологічна готовність підприємства в плановому порядку випускати продукцію відповідно до міжнародних, державних стандартів і технічних умов якості.

Основне завдання етапу ТПВ - забезпечити високу якість виготовлення виробу і створити умови для раціональної організації виробничих процесів, поліпшення використання устаткування і виробничих площ, підвищення продуктивності праці, зменшення витрати матеріалів і енергоресурсів.

ТПВ повинна здійснюватися відповідно до вимог ЄСТД (єдиної системи технологічної документації). Вона припускає:

- технологічний аналіз робочої документації і її контроль технологічності конструкції деталей і вузлів;

- коректування отриманої від організації-розробника технологічної документації щодо конкретних умов підприємства-виробника нової продукції;

- розробка прогресивних технологічних процесів виготовлення деталей, збірки, регулювання і випробування окремих вузлів і виробу в цілому;

- проектування технологічного оснащення і нестандартного устаткування;

- розробка і впровадження раціональних методів технічного контролю;

- розробка раціональних технологічних маршрутів і на цій основі планування цехів і виробничих ділянок з розстановкою устаткування;

- упровадження (наладка) технологічних процесів на виробничих ділянках і робочих місцях;

- розрахунки виробничої потужності підприємства, нормативів витрати інструменту, матеріалів, енергоресурсів та ін.

В умовах сучасних перетворень в технічному розвитку виробництва, ступінь його технічної досконалості та рівень економічного потенціалу визначається прогресивністю використовуваних технологій – способів отримання і перетворення матеріалів, енергії, інформації, отримання продукції.

Технологія все більше визначає конкретну форму і функції предметів праці та викликає появу нових напрямів НТП; виключає з виробництва технічно і економічно застарілі засоби праці та створюють нові машини і устаткування, способи автоматизації.

У даний час нові види техніки принципово розробляються і виготовляються під нові технології.

ТПП здійснюється на підставі: м аршрутної карти (розробляється маршрутна технологія, яка полягає у визначенні послідовності виконання основних операцій і закріплення їх у цехах за певними групами устаткування). За маршрутною технологією за кожним цехом і ділянкою закріплюється окремі види продукції, указується устаткування, інструменти, спеціальність робочих, розряди робіт, норми часу.

В умовах одиничного і дрібносерійного виробництва маршрутною технологією обмежуються розробка технологічного процесу, встановлюються укрупнені норми витрат праці та витрат матеріалів. На підставі розроблених маршрутних карт відділ постачання підприємства починає роботи щодо забезпечення цехів сировиною, матеріалами, купувальними ПФ і готовими виробами. На основі цього документа визначається виробнича програма цехів і ділянок.

Потім розробляється післяопераційна технологія, яка передбачає докладний опис кожної операції з вказівкою режимів роботи.

На цій стадії відбувається вибір стандартного інструменту і оснащення, формуються завдання на розробку спеціального оснащення, встановлюються розряди робіт, уточнені норми часу і витрат матеріалів. Оскільки крім технологічного процесу виконуваного на основному виробництві, тривалість виробничого циклу включає допоміжні та обслуговуючі операції, то технологічну підготовку не можна обмежувати тільки регламентацією технологічних операцій. У зв'язку з цим на підприємстві розробляється комплексна технологія, що включає як основні, так і допоміжні процеси.

Для створення прогресивної технології величезне значення має типізація технологічних процесів – обмеження числа вживаних технологічних операцій за допомогою відбору і впровадження на однохарактерних роботах найбільш ефективних і перевірених на досвіді процесів. Як показує досвід, орієнтація на типові технологічні процеси дає можливість понизити трудомісткість і витрати на розробку технології в 3-4 рази.

Після впровадження необхідних доповнень і змін технологічний процес затверджується і набуває сили закону для всіх працівників підприємства, відхилення від якого призводить до зниження продуктивності праці, додаткових витрат і браку.

Сучасна техніка дозволяє виготовити одну і ту ж продукцію різними способами і з різними економічними результатами. Наприклад, процеси литва замінити холодним штампуванням у поєднанні із зваркою.

Для економічної оцінки вибору оптимального варіанта застосовується показник технологічної собівартості. Вхідні в технологічну собівартість витрати діляться на змінних (а) і умовно-постійних (b). Змінні витрати – це витрати на сировину, матеріали, основну заробітну плату виробничих робочих при відрядних системах заробітної плати, на ремонт і зміст устаткування, швидкозношуваний інструмент, силову енергію амортизаційні відрахування від вартості універсального устаткування і універсального оснащення та ін. Вони змінюються приблизно пропорційно зміні об'єму продукції, що випускається. Умовно-постійні витрати – це витрати на зміст заводського і цехового управлінського і обслуговуючого персоналу, опалювання, освітлення, амортизаційні відрахування від вартості спеціального устаткування і оснащення та інші – не залежать від об'єму виробництва.

Технологічна собівартість за певний період часу визначається за формулою:

, (10.7)

де: ai – вартість витрат на обробку однієї деталі, залежна від об'єму виробництва (змінні витрати);

bi – умовно-постійні витрати на обробку всього об'єму виробництва;

Пг – річний об'єм виробництва.

Складові технологічної собівартості можуть бути знайдені за відповідними розрахунковими формулами (табл.10.4).

Таблиця 10.4

Типові статті витрат у технологічній собівартості і їх розрахункові формули

Стаття витрат	Розрахункова формула	Позначення
Основний матеріал		см – оптова ціна 1 кг матеріалу; gм – маса матеріалу, що витрачається; со – оптова ціна 1 кг відходів, що реалізовуються; gо – маса відходів, що реалізовується
Заробітна плата основних виробничих робочих при відрядних системах оплати		Стi – годинна тарифна ставка по даному розряду роботи, грн.; Нчi – годинна норма вироблення, шт.; tштi - норма штучного часу, хв; m – число операцій в технологічному процесі; - коефіцієнт, що враховує додаткову заробітну плату
Заробітна плата основних виробничих робочих при почасових системах оплати		Стi – годинна тарифна ставка робочого, грн.; Нчi – годинна норма вироблення, шт.; tштi - час витрачений на операцію, хв
Ріжучий інструмент		Спi – оптова ціна (собівартість) інструменту, грн.; sпi - витрати на одне переточування, грн.; nпi – число переточувань до повного зносу; tстi – період стійкості між двома переточуваннями, ч; tмi – тривалість роботи інструменту впродовж операції, год
Експлуатація штампів		Сштi – оптова ціна (собівартість) штампу, грн.; sрштi - витрати на ремонти і переточування штампу до повного зносу, грн.; ni – число ремонтів і переточувань до повного зносу; tстштi – період стійкості штампу між ремонтами і переточуваннями, год; tмi – тривалість роботи штампу впродовж операції, год
Амортизація універсального устаткування (аналогічно – оснащення)		Собi – оптова ціна устаткування, грн; - річна норма амортизації %; Fд – дійсний фонд часу роботи устаткування, год
Амортизація спеціального устаткування (аналогічно оснащення)		Nri – річна продуктивність устаткування, шт
Міжремонтне обслуговування, експлуатаційні ремонти		Нi – середня річна величина витрат на одиницю ремонтної складності, грн; Rслi – категорія ремонтної складності устаткування
Технологічна електроенергія		Сел – тариф на електроенергію за кВт-ч, грн; Nyi – встановлена потужність електродвигуна, кВт

Критична програма – програма, за якої обидва варіанти будуть рівноцінні:

(10.8)

Наприклад:

1 варіант 2 варіант

a1 = 49 грн a2 = 14 грн

b1 = 160 тис. грн. b2 = 440 тис. грн.

Q1 = 1000 шт. Q2 = 1000 шт.

Ст1 = 160000 + 49х1000 = 209000 грн.

Ст2 = 440000 + 14х1000 = 454000 грн.

Ст1 = 8000х49 + 160000 = 552000 грн.

Ст2 = 8000х14 + 440000 = 552 000грн.

Рис. 10.3 Графічне знаходження критичної програми випуску продукції.

Висновок: до досягнення 8000 шт. виробів вигідно випускати продукцію по 1 варіанту технології, оскільки він вимагає менше первинних витрат, потрібних на наладку і оснащення. Після досягнення об'єму виробництва 8000 шт. вигідніше обрати 2 варіант.