I. Анатомічні (статичні) ознаки

Це такі ознаки, будова й особливості яких визначені розвитком скелета (м’язові тканини) й відкладання жиру. До них відносяться ріст, тілобудова, риси обличчя та ін.

II Функціональні (динамічні) ознаки.

Це такі ознаки, які зовнішньо проявляються в людині при виконанні ними мовних, рухомих функцій, в том числі й його поведінки.

Функціональні ознаки можуть бути вродженими, але частіше є придбаними. Під впливом тих чи інших умов, а в деякій мірі по волі самої людини, функціональні ознаки можуть піддаватися різним змінам. До функціональних ознак відносяться: осанка, поза, хода, звички, способи виконання різною особою відповідних дій, жестикуляція, міміка.

До побічних ознак можна віднести тільки дві групи зовнішніх ознак.

І. Ознаки одягу, взуття, прикрас й інших предметів, що носить людина (окуляри тощо), виниклі в результаті їх виготовлення, які можна назвати виробничими.

ІІ. Ознаки, виниклі в процесі носіння й користування цих речей та предметів (потертість на рукавах, сліди на обличчі від окулярів, потертість каблуків тощо), які слід називати відображуваними ознаками.

Ці ознаки є менш стійкою характеристикою зовнішнього обліку людини. В той же час вони можуть відігравати велику роль при встановленні особистості, особливо при розшуку зниклих з місця події злочинців, впізнання трупів, невідомих осіб та ін.

Деякі ознаки можуть зустрічатися лише в окремих осіб (татуювання, бородавки, відсутність пальця, руки та ін.). Такі ознаки називаються особливими прикметами. Вони можуть бути як анатомічні, так і функціональні, й можуть відноситись до одягу людини, прикрас.

Наприклад: Нижче правового вуха родима пляма, два передніх зуба верхньої щелепи з білого металу, на правому вусі японський медичний браслет, вдягнутий в джинси, посилено жестикулює та ін.

Особливі прикмети, які легкодоступні спостереженню і відразу звертають на себе увагу, іменуються броскими прикметами.

Наприклад: на правій щоці сліди (рубці) опіку. Сукупність зовнішніх ознак індивідуалізує зовнішність кожної людини, тобто відрізняє його від інших людей.

В залежності від того як часто зустрічаються та разом з тим за ступенем ідентифікаційної значимості, зовнішні ознаки слід підрозділити на загальні та приватні.

Загальні ознаки або групові можуть бути властиві різним обличчям людей (наприклад: расовим чи національним) та звичайно складають характеристики загально розповсюджених у народі (наприклад, очі вузькі, скули великі, губи товсті та ін.).

До приватних ознак, які мають більшу ідентифікаційну цінність відносяться різноманітні індивідуальні особливості в будові деталей обличчя й тіла й можливі відхилення від звичайних норм (аномалії).

Наприклад: Конфігурація складок вій, особлива пігментація шкіри, будова шрамів, бородавок та ін.).

Для встановлення особистості не менш важлива й ступінь стійкості (відносна незмінність) зовнішніх ознак. Меншим змінам піддаються анатомічні (статистичні) ознаки, які характеризують частини тіла (обличчя), що мають близько розташовану кістно-хрящову основу. Ступінь стійкості функціональних (динамічних) ознак неоднакова.

Найбільш стійкі функціональні ознаки вродженого та патологічного (хворобливого) походження (наприклад: коротше нога - кутильчиння).

Індивідуальність обліку людини й відносна стійкість ознак зовнішності дозволяє робити ототожнення особистості по рисам зовнішності.

Ототожнення особистості по зовнішнім ознакам здійснюється в формі впізнання, що проводиться в порядку ст.ст.174-176 КПК України, а також криміналістичних й інших ідентифікаційних досліджень, що здійснюються у відповідності з вимогами ст. ст. 75, 196-199 КПК України.

В якості об’єктів що ототожнюються при встановленні особистості по зовнішнім ознакам виступають:

1. Матеріально-фіксовані відображення (фотознімки живих осіб та трупів).

2. Мисленневі образи, що відобразилися в пам’яті людини.

3. Опис прикмет (словесний портрет).

4. Трупи і кісткові залишки (головним чином череп).

Зовнішні ознаки, як засоби встановлення особистості, використовуються в різних галузях оперативної та слідчої роботи ОВС, зокрема:

1. При розшуку невідомих злочинців, зниклих з місця події, по прикметах, встановлених при проведенні першопочаткових слідчих дій та оперативних міроприємств.

2. При виявленні осіб, відомих органам, що здійснюють розшук.

3. При розшуку осіб, що зникли безвісті.

4. При встановленні особистості загиблих по невпізнаних трупах.

5. При перевірці особи арештованого на слідстві, в суді та в місцях позбавлення волі.

6. При підготовці й проведенні впізнання живих осіб та трупів.

7. При оперативній перевірці документів.

8. При експертному дослідженні фотовідображень з метою ототожнення особи.

9. Зовнішні ознаки людини широко використовуються в криміналістичних та оперативних обліках.

Таким чином:

1. Під зовнішніми ознаками людини ми розуміємо зовнішні дані, характеризуючи його облік.

2. Зовнішні ознаки у своїй сукупності індивідуальні і відносно стійкі, що дозволяє використовувати їх для ототожнення особистості.

3. Зовнішні ознаки людини поділяються на власні (анатомічні й функціональні) та побічні (ознаки виготовлення та носіння одягу, прикрас).

4. Ознаки зовнішності у роботі ОВС широко використовуються в слідчій, оперативній та експертній практиці.

Поняття “словесного портрета”. Правила опису зовнішності людини по методу “словесного портрета”

Одним із засобів фіксування зовнішнього обліку людини є опис. В криміналістичній практиці опис людини прийнято здійснювати по спеціальній системі, що називається “словесним портретом”.

Словесний портрет – це опис зовнішності людини, складений по певним правилам й необхідний для його розшуку та впізнання.

Правилами опису зовнішності людини передбачено, що “словесний портрет” повинен бути коротким, в той же час повним, складеним по єдиній системі, в певній послідовності, з використанням простих й чітких термінів, що виключало б різне розуміння описуваних прикмет зовнішності й можливо було б більш об’єктивним.

Саме в цьому полягає його відмінність від звичайного, побутового й літературно-художнього опису зовнішності людини, складеного в довільних виразах, що призводить до подвійного тлумачення обліку людини.

Наприклад: Ф.М. Достоєвський в романі «Бедные люди» малює портрет: «Прізвище його Горшков, такий сідий, маленький, ходе в такому стертому одязі, що боляче дивитись…коліна в нього тремтять, руки тремтять, голова тремтить, чи нема хвороби якоїсь…».

При вивченні й описі людини по методиці “словесного портрету” слід керуватися наступними правилами:

1. Необхідно дотримуватися певної послідовності, керуватися принципом – від загального до приватного.

Спочатку характеризуються деякі фізичні (анатомічні та функціональні), що дають уявлення про загальний облік людини (наприклад: стать, вік, зріст, тілобудова) й так звані броскі (різко виражені) прикмети.

Потім фіксуються зовнішні анатомічні ознаки голови, обличчя, тіла й зовнішні функціональні ознаки, а на закінчення ознаки одягу (побічні ознаки).

Приведемо в якості приклада фрагмент опису по системі “словесного портрету”:

“... чоловік у віці 40-45 років, голова по довжині й висоті середня. Тип обличчя європейський, обличчя по формі овальне. Лоб по висоті й ширині середній, скошений назад, широкий. Брови горизонтальні, дугоподібні, середньої ширини, густі, злиті...”.

2. Голова, обличчя й їх частини, анатомічні, а потім інші ознаки фіксуються по особливостям, що спостерігаються як спереду (анфас), так і збоку (правий профіль). При цьому також дотримуються принципу від загального до приватного (наприклад: вухо в цілому, а потім його окремі деталі).

3. Будь-яка частина тіла, особливо деталі голови й обличчя, характеризуються по величині, формі (з переду), контуру (профіль), виду поверхні, положенню та розташуванню, кольору, дрібним особливостям (або особливим прикметам).

Для характеристики кожної з перерахованих ознак застосовується єдина термінологія.

а) Величина. Поняття “величина” дає кількісну характеристику ознаки або в абсолютних розмірах (шляхом вимірів), або відносних (по відношенню до інших деталей) величинах.

Це буде: довжина, ширина, глибина, висота, товщина, обсяг, вага, густота, малий, великий, середній та ін.

Наприклад: спинка носа довга, лоб великий, пляма розміром 3´4 та ін.

б) Форма – це окреслення зовнішніх кордонів ознак, які описуються, в анфас (з переду), форма деталі може бути кругла, квадратна, овальна, прямокутна, конусоподібна, трапецієвидна, пряма, увігнута, кутова, хвильова та ін.

Наприклад: обличчя кругле, брови прямі, вухо овальне, спинка носу увігнута.

в) Контур – це положення кінцевих точок деталей зовнішності людини, що розглядується збоку, тобто профіль.

Наприклад: обличчя буває випукле, пряме, увігнуте.

г) Вид поверхні – гладкий, шероховатий, рубчатий та ін.

д) Розташування. Поняття “розташування” включає в себе:

1. Місцезнаходження частин тіла,що розглядається, або деталі зовнішності.
2. Положення деталі (прикмети) відносно горизонтальної та вертикальної площини.
3. Положення деталі відносно сусідніх частин тіла.

Наприклад: лоб вертикальний, брови скошені назовні, виступ верхньої губи, на кінчику носа бородавка та ін.

а) Колір – характеризується за загальноприйнятими традиціями.

4. При описанні зовнішніх функціональних ознак треба приймати до уваги тільки ті із них, які достатньо стійкі і постійно проявляються, а також ярко виражені (добре помітні).

5. Одежа, взуття, інші речі, прикраси характеризуються по загальним (родовим) і приватним (індивідуальним) ознакам.

При описанні вказується назва, вид, фасон, покрій, найменування матеріалу, колір, малюнок та виробленість, а також манера носіння (“схиблено”), ознаки, які виникли в результаті носіння та ремонту.

6. Особливі яскраві прикмети, з метою їх більш повного використання при розшуку і ототожненні, повинні описуватися як можливо детальніше та точніше.

7. Об’єм “словесного портрету” тієї чи іншої людини залежить від безпосереднього призначення описання та конкретних обставин справи. Описання повинно бути достатньо повним, але без змін деталізації, не потрібно в кожному “словесному портреті” фіксувати всі відомі ознаки.

Послідовність і зміст описання зовнішності людини за системою словесного портрету.

Повним і послідовним буде “словесний портрет”,в якому є такі відомості:

1. Вказання статі, віку і національності.
2. Опис фігури (тілобудови).
3. Опис функціональних органів.
4. Опис предметів одежі та прикрас.
5. Опис особливих прикмет.

Для зручності описання наукою криміналістичною розроблена приблизна схема “словесного портрету”, яка включає послідовність і спеціальну термінологію.

1. Статево-вікова і національна належність.
2. Анатомічні ознаки.

Зріст, будова тіла, вгодованість та інші особливості. Розмір голови, форма тіменної частини, потилиця за положенням, особливості. Волосся по довжині, густоті, формі, кольору, контуролобної лінії росту волосся, зачіски, особливостям. Обличчя по типу, формі, контуру, повноті, кольору та особливостям. Лоб по ширині, висоті, контуру, положенню, особливостям. Брови по розміру, густоті, формі, положенню, висоті, відносно очей, кольору і особливості. Очі по розміру, положенню, формі, взаєморозташуванню, кольору радужної оболонки, довжині, густоті і формі вій, особливостям. Ніс складається із переносиці, стінки, основи та крил. Описується розмір в цілому, висота, ступінь виступу, розмір спинки носу, контур спинки носу, розмір і форма кінчика носа, положення основи і глибина переносиці, особливості. Губи по висоті верхньої губи, ширині червоної кайми, виступу та інші особливості. Зуби по взаєморозташуванню челюстей, розміру зубів, відстані між зубами і особливостям. Підборіддя по висоті, ширині, формі нижнього контуру, положенню, особливостям. Вухо складається із завитка, протизавитка, козілка, протикозілка і мочки. Описується положення, розмір, контур, прилягання, розмір завитка, форма поверхні протизавитка, розмір козелка, контур і положення протикозелка, контур і форма і прикріплення до щеки мочки, особливості. Вуса по величині кінців вусів, ширині, довжині волосся. Бороду по величині, формі, довжині волосся. Шия по розміру, особливостям. Руки по розміру, пальці по довжині і ширині, нігті по довжині і ширині, особливостям. Ноги по довжині, формі, розміру стопи та особливостям.

3.Функціональні ознаки описуються: осанка, хода, жестикуляція, мова, голос, погляд.

Вагому цінність для впізнання мають ознаки голосу і мови. Ці ознаки не належать до ознак зовнішності, в особливому розумінні слова, але поряд з ними нерідко служать для впізнання. Існують для впізнання недоліки мови – заїкання, дефекти вимови – шепелявість, картавість та ін.

По відношенню ідентифікаційних ознак в усній мові відмічають також наявність відповідного провінційного і національного акценту, типові у вимові окремих слів, конструкцій фраз та ін.

В світі не знайдеться двох людей, що володіють однаковим голосом, абсолютно однаковими особливостями мови.

Приведу приклад: У Німеччині злочинець викрав семирічного хлопчика та подзвонив його батькові, запропонував викупити сина за велику суму грошей. Не маючи таких грошей, батько звернувся в поліцію. Злочинець багато разів дзвонив батькові дитини по телефону, призначаючи зустріч, а потім міняв своє рішення.

Телефонні розмови записувались на магнітну плівку. Спеціалісти прийшли до висновку, що злочинцю біля 40 років, що у нього низький рівень освіти, що в його мові російський діалект (все це потім підтвердилося).

Поліції вдалося знайти труп дитини і вона почала діяти відкрито.

По радіо декілька разів передавали монтаж магнітного запису, в якому повторювались одні і ті ж фрази та звороти мови.

Цілий ряд слухачів назвали одну і ту ж особу. Він дійсно виявився вимагачем та вбивцею. В нас теж ведуться такі дослідження в місті Києві.

4. Манера поведінки (звички).

Це звички спілкуватися з оточуючими, нахили, професійні навики та ін.

5. Одежа, прикраси та інші предмети.

Описуються ознаки виготовлення одежі (види, розмір, фасон, колір, виробники і якість матеріалу), ознаки користування (зношеність, розриви, сліди ремонту, плями та ін.).

Особливо детально описується одежа невпізнаних трупів.

6. Особливі прикмети.

Особливі прикмети (помітні прикмети) являються важливими ідентифікаційними ознаками і тому повинні бути охарактеризовані дуже детально.

При описанні таких прикмет, як шрами, родимі плями, татуювання, вказується їх вид, місцезнаходження, розміри, форма, колір, якщо можливі причини походження, а при описуванні татуювання і її зміст.

Приклад: ВТК УМВС України в Луганській області розшукується Анасьєв Володимир Леонідович, 1966 р.н., уродженець м. Зорілька Луганської області, засудженого за розбійний напад, дактоформула 2787594, 2088474, який 16 серпня 1988 року скоїв втечуіз колонії.

Його прикмети: середнього зросту, волосся світле, очі сірі. Особливі прикмети: на лівій щоці три бородавки, в розмові часто вживає слово “вотэто”, називає, наприклад: «Іду вотэто по Міхайловській», часто спльовує, рідко моргає (із орієнтування ВКР МВС України).

Таким чином, “ словесний портрет” включає в себе як порядок опису, так і спеціальну термінологію, зрозумілу всьому оперативному і слідчому складу.

Тому не можна так описувати, як це зробили працівники Смілянського РВ МВС України в Черкаській області.

Наприклад: “Прикмети: зуби середні, рівні, білі... Особливі прикмети: має всього три зуба, один спереду на верхній челюсті, два зуба на нижній челюсті по кутам”.

Висновок: таким чином, правильно складений портрет, в якому зафіксовані найбільш суттєві прикмети зовнішності людини, легше запам’ятати і це значно полегшує розшук та впізнання навіть і в тих випадках, коли відома фотографія особи, що розшукується.

Впізнавальна фотозйомка.

Впізнавальною (сигналетичною) є фотографія, яка призначена для фіксації зовнішності людини з метою її реєстрації, розшуку і ототожнення.

При впізнавальній фотозйомці живої особи робляться два знімки: в фас і в правий профіль в 1/7 натуральної величини. Головний убір знімається, раковина вуха повинна бути відкритою, голові особи,яку знімають, придається суворо вертикальне положення.

Оптична вісь об’єктива фотоапарата повинна бути на рівні очей особи, яку знімають. Знімати в умовах штучного освітлення рекомендується при двох джерелах світла, різної ступені яскравості або з одним джерелом, але з використанням екрану. При наявності особливих прикмет на обличчі (на лівій стороні) фотографується і лівий профіль.

Для отримання фотознімка в 1/7 натуральної величини необхідно в момент зйомки в одній плоскості з особою, яку фотографуть прикріпити масштабну лінійку довжиною 7-14 см, а потім при друкуванні позитива, ці розміри необхідно звести до 1 або 2 см.

Отримані знімки наклеюються поряд на підкладку (профіль зліва, а фас– справа).

Труп при впізнавальній зйомці фотографується в фас, лівий і правий профіль (поясні знімки в 1/7 натуральної величини), обличчя з лівої і правої сторони в ¾ обороту, а також у весь зріст в одежі та взутті, в якій він виявлений.

Освітлення повинно бути добрим, двостороннім. Трупу робиться туалет: обличчя обмивається, очі відкриваються, на роговицю наноситься шар гліцерину, рот закривається, губи підкрашуються, волоси розчісуються так, щоб не були закриті вуха і лоб. Якщо одежі на трупі нема, тоді закривається до шиї простирадлом.