Глобалізація як вища стадія інтернаціоналізації світової економіки

Економічна інтеграція цілком вписується в процес глобалізації, складаючи його ядро, а сама глобалізація являє собою більш високу стадію інтернаціоналізації, її подальший розвиток, коли довго кількісні зміни, що накопичуються, привели до якісного стрибка. Світ стає єдиним ринком для більшості ТНК і до того ж більшостей регіонів відкрито для їхньої діяльності.

Глобалізація стала найважливішою реальною характеристикою сучасної світової системи, однієї з найбільш впливових сил, що визначають хід розвитку нашої планети. Відповідно до переважної крапки зору на глобалізацію, жодне дія, жоден процес у суспільстві (економічний, політичний, юридичний, соціальний і т.д.) не можна розглядати обмежено тільки як таке (такий). Глобалізація міжнародних відносин – це посилення взаємозалежності і взаємовпливи різних сфер громадського життя і діяльності в області міжнародних відносин. Вона торкає практично всіх сфер громадського життя, включаючи економіку, політику, ідеологію, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку, спосіб життя, а також самі умови існування людства. Виходячи ж з цілей дослідження, представленого в статті розглянемо поняття глобалізація стосовно тільки до світової економіки.

Процеси глобального розвитку, у рамках яких структури національного виробництва фінансів стають взаємозалежними, прискорюються в результаті збільшення числа укладених і реалізованих зовнішніх угод. Глобалізація, що охопила всі регіони і сектори світового господарства, принципово змінюється співвідношення між зовнішніми і внутрішніми факторами розвитку національних господарств на користь перших. Жодна національна економіка незалежно від розмірів країн (великі, середні, малі) і рівня розвитку (розвиті, зростаючі чи перехідні) не може більше бути самодостатньої, виходячи з наявних факторів виробництва, технологій і потреби в капіталі. Жодне держава не в змозі раціонально формувати і реалізовувати економічну стратегію розвитку, не з огляду на пріоритети і норми поводження основних учасників мирохозяйственной діяльності.

Хоча поняття «глобалізація» є останнім часом найбільше що часто зустрічається в економічній літературі, до повної ясності цього терміна як у концептуальному плані, так і в практичному, ще дуже далеко. Глобализационные процеси оцінюються неоднозначно. Приведемо лише двох точок зору.

Професор соціології Каліфорнійського університету (США) М.Кастельс визначив глобалізацію як «нову капіталістичну економіку», перелічивши в якості основних її характеристик наступні: інформація, знання й інформаційні технології є головними джерелами росту продуктивності і конкурентноздатності; ця нова економіка організується переважно через мережну структуру менеджменту, виробництва і розподіли, а не окремих фірм, як раніш; і вона є глобальної'.

Глобалізацію ряд фахівців представляє як досить вузьке поняття: процес зближення споживчих переваг і універсалізація асортименту пропонованої продукції по усьому світі, у ході якого всесвітні продукти витісняють місцеві.

Гглобализацию світової економіки можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається в поступовому перетворенні світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань.

Процес глобалізації охоплює різні сфери світової економіки, а саме:

· зовнішню, міжнародну, світову торгівлю товарами, послугами, технологіями, об'єктами інтелектуальної власності;

· міжнародний рух факторів виробництва (робочої сили, капіталу, інформації);

· міжнародні фінансово-кредитні і валютні операції (безоплатне фінансування і допомога, кредити і позики суб'єктів міжнародних економічних відносин, операції з цінними паперами, спеціальні фінансові механізми й інструменти, операції з валютою);

· виробниче, науково-технічне, технологічне, інжинірингове й інформаційне співробітництво.

Сучасна глобалізація світової економіки виражається в наступний процесах (мал. 2):

· поглибленні, насамперед, інтернаціоналізації виробництва, а не обміну, як це мало місце раніше. Інтернаціоналізація виробництва виявляється в тім, що в створенні кінцевого продукту в різних формах і на різних стадіях беруть участь виробники багатьох країн світу. Проміжні товари і напівфабрикати займають усе велику частку у світовій торгівлі й у межкорпоративных трансфертах. Інституціональною формою інтернаціоналізації виробництва виступають ТНК;

· поглибленні інтернаціоналізації капіталу, що полягає в росту міжнародного руху капіталу між країнами, насамперед, у виді прямих інвестицій (причому обсяги прямих іноземних інвестицій ростуть швидше, ніж зовнішня торгівля і виробництво), інтернаціоналізації фондового ринку;

· глобалізації продуктивних сил через обмін засобами виробництва і науково-технічними, технологічними знаннями, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; через виробниче співробітництво, міжнародне переміщення виробничих ресурсів:

· формуванні глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного співробітництва;

· посиленні інтернаціоналізації обміну на основі поглиблення міжнародного поділу праці, зростання масштабів і якісної зміни характеру традиційної міжнародної торгівлі упредметненими товарами. Усе більш важливим напрямком міжнародного співробітництва стає сфера послуг, що розвивається швидше сфери матеріального виробництва;

· збільшенні масштабів міжнародної міграції робочої сили. Вихідці з відносно бідних країн знаходять застосування в якості некваліфікованої чи малокваліфікованої робочої сили в розвитих країнах. При цьому країни, що використовують іноземну працю для заповнення визначених ніш на ринку праці, зв'язаних з низкоквалифицированной і малооплачиваемой роботою, намагаються утримувати імміграцію у визначених межах. У той же час сучасні телекомунікаційні технології відкривають нові можливості в цій області і дозволяють безболісно обмежити імміграційні процеси. Будь-яка компанія в Європі, Північній чи Америці Японії може з легкістю доручити виконання, наприклад, комп'ютерних робіт виконавцю, що знаходиться в іншій країні, і негайно одержати готову роботу у своєму офісі;

· зростаючої интернационализаичи впливу виробництва і споживання на навколишнє середовище, що викликає ріст потреби в міжнародному співробітництві, спрямованому на рішення глобальних проблем сучасності.

Прогнозується, що у видимій перспективі глобалізація спричинить за собою:

· інтенсифікацію інтеграційних регіональних процесів;

· велику відкритість економічних систем держав, у даний час ще не цілком" осуществивших лібералізацію господарської діяльності;

· безперешкодний доступ всім учасникам на будь-які ринки;

· універсалізацію норм і правил здійснення торгових і фінансових операцій;

· уніфікацію регулювання і контролю за ринками;

· стандартизацію вимог до переміщення капіталу, інвестиційному процесу і всесвітній платежно-расчетной системі. Глобалізація й інтеграція — це (багаторівневий явища, що торкає:

· регіональну, національну економіку (макрорівень);

· товарні, фінансові і валютні ринки, ринки праці (мезоуровень);

· окремі компанії (мікрорівень).

На макроекономічному рівні глобалізація виявляється в прагненні держав і інтеграційних об'єднань до економічної активності поза своїми границями за рахунок лібералізації торгівлі, зняття торгових і інвестиційних бар'єрів, створення зон вільної торгівлі і т.п. Крім ті процеси глобалізації й інтеграції охоплюють межгосудаественные погоджені заходи для цілеспрямованого формування мирохозяйственного ринкового (економічного, правового, інформаційного, політичного) простору у великих регіонах світу.

На мікроекономічному рівні глобалізація виявляється в розширенні діяльності компаній за межі внутрішнього ринку. Більшості найбільших транснаціональних корпорацій приходиться діяти в глобальних масштабах: їх ринком стає будь-як район з високим рівнем споживання, вони повинні бути здатні задовольняти попит споживачів скрізь, незалежно від границь і національної приналежності. Компанії мислять у глобальних категоріях покупців, технологій, витрат, постачань, стратегічних альянсів і конкурентів. Різні ланки і стадії проектування, виробництва і збуту продукції розміщаються в різних країнах, уніфікуючи в міжнародному масштабі. Створення і розвиток транснаціональних фірм дозволяє обійти безліч бар'єрів (за рахунок використання трансферних постачань, цін, сприятливих умов відтворення, кращого обліку ринкової ситуації, додатка прибутку і т.д.).

З огляду на, що для ТНК (особливо багатонаціональних і глобальних) зовнішньоекономічна діяльність у більшості випадків має більш важливе значення, чим внутрішні операції, вони виступають основним суб'єктом глобализационных процесів. Транснаціональні корпорації — це основа глобалізації, її головна рушійна сила.

Настійною потребою стає формування єдиного глобального світового економічного, правового, інформаційного, культурного простору для вільної й ефективної підприємницької діяльності всіх суб'єктів господарювання, створення єдиного планетарного ринку товарів і послуг, капіталів, робочої сили, економічне зближення й об'єднання окремих країн у єдиний світовий господарський комплекс.

Правда, імовірніше всього, по-справжньому глобального ринку ми не досягнемо і через десятиліття, і він може взагалі по найрізноманітніших політичних причинах цілком не відбутися. Універсалізація режимів торгівлі і переміщення капіталу поки не привела до створення однорідного господарського середовища, єдиного планетарного економічного простору. Світова економіка являє собою полицентрическую структуру, що охоплює 197 національно-державних утворень, розвиток яких протікає нерівномірно. Біля половини населення країн, що розвиваються, живуть у замкнутій економіці, не порушеної ростом і інтенсифікацією міжнародних економічних відносин. Паралельно існують два світи; міжнародна і самодостатня економіка, один із яких (самодостатня економіка) поступово скорочується в розмірах і значимості у світовому господарстві. Взаємозв'язку і взаємозалежності між частинами цієї структури ассиметричны, різні групи країн утягнені у світові інтеграційні процеси в неоднаковому ступені і далеко не на рівних.

Світовий економічний простір залишається істотно неоднорідним через збільшення технологічного розриву між країнами в порівнянні з початком індустріальної ери. У розвитих країнах переважають четвертий і п'ятий технологічні уклади, у країнах середнього рівня розвитку — уклади третій і четвертий, а в країнах світової периферії зберігаються доиндустриальные технології. На цьому ґрунті вырвавшиеся вперед країни, використовуючи найбільш ефективні технології, експортують наукомісткі товари і послуги (наприклад, комп'ютери, програмне забезпечення, стільникові телефони, послуги космічного зв'язку і т.п.) у країни з низьким і середн-рівнем розвитку, одержуючи при цьому величезні надприбутки.

Крім існуючої в даний час неоднорідності господарського середовища, світового економічного простору невирішеним питанням продовжує залишатися майбутнє розвитку глобализационных процесів: чи приведе глобалізація до посилення чи однорідності різнорідності мироцелостности?

Установлено, що характерною рисою глобалізації в економіці стає сполучення процесів автономізації й інтеграції. Це знайшло відображення в парадоксі Нейсбитта»: "Чим вище рівень глобалізації економіки, тим сильніше її дрібні учасники»'. Дж. Нейсбитт відзначає рух, з одного боку, до політичної незалежності і самоврядування, з інший, — до формування економічних альянсів.

Отже, парадокс глобалізації в тім, що чим богаче і міцніше внутрішні зв'язки суспільства, тим вище ступінь його економічної і соціальної консолідації, і чим повніше реалізуються його внутрішні ресурси, тим успешнее воно здатно використовувати переваги інтеграційних зв'язків і адаптуватися до умов глобального ринку.