Уровень развития интеграционных объединений

У р о в е н ь	Название и год создания	С т р а н ы – ч л е н ы
Преференциальное торговое соглашение	1. Соглашение о партнерстве и сотрудничестве между ЕС и странами бывшего СССР, 1994 г.	ЕС, Беларусь, Казахстан, Россия, Украина
2. Соглашение об ассоциации с ЕС, 1991-1995 гг.	Болгария, Чехия, Венгрия, Польша, Румыния, Словакия, Эстония, Латвия, Литва, Словения
Зона свободной торговли (ЗСТ)	1. Европейская Ассоциация свободной торговли (ЕАСТ), 1960 г.	Австрия, Великобритания, Дания, Швейцария, Финляндия, Исландия, Лихтенштейн, Португалия, Норвегия, Швеция. В 1972 г. из ЕАСТ вышли Великобритания и Дания, в 1995 г. – Австрия, Финляндия, Швеция.
2. Балтийская ЗСТ, 1993 г.	Эстония, Латвия, Литва
3. Вышеградская четверка, 1990г.	Венгрия, Польша, Чехия, Словения
4. Центрально-Европейская зона свободной торговли (ЦЕФТА), 1992г.	Венгрия, Польша, Чехия, Словения, Словакия
5. Североамериканская зона свободной торговли, НАФТА, 1994г.	Канада, Мексика, США
6. Австралийско-новозеландское торговое соглашение об углублении экономических связей, АНЦСЕРТА, 1983 г.	Австралия, Новая Зеландия
7. Организация Азиатско-Тихооке-анского экономичесчкого сотрудничества, АТЭС, 1989 г.	21 страна-участница Азии, Северной и Южной Америки: Австралия, Бруней, Малайзия, Сингапур, Таиланд, Новая Зеландия, Индонезия, Гвинея, Филиппины, Тайвань, Гонконг, Китай, Юж.Корея, Япония, США, Канада, Чили; с 1997 г. – Вьетнам, Перу, РФ
Таможенный союз	1. Центральноамериканский общий рынок (ЦАОР), 1961	Коста-Рика, Сальвадор, Гватемала, Гондурас, Никарагуа
2. Арабский общий рынок, 1964г.	Египет, Ирак, Иордания, Ливия, Мавритания, Сирия, Йемен
Общий рынок	1. Латиноамериканская ассоциация интеграции, ЛАИ, 1960 г.	Аргентина, Боливия, Бразилия, Чили, Колумбия, Эквадор, Мексика, Перу, Уругвай, Венесуэла, Парагвай
2. Общий рынок Южного конуса, МЕРКОСУР, 1991 г.	Аргентина, Бразилия, Уругвай, Парагвай
3. Карибское сообщество и Карибский общий рынок, КАРИКОМ, 1973 г.	Антигуа и Барбуда, Багамские острова, Барбадос, Белиз, Доминика, Гренада, Гайана, Ямайка, Монтсеррат, Сент-Китс и Невис, Сент-Люсия, Сент-Винсент и Гренадины, Тринидад и Тобаго – 13 государств
4. Андская группа, 1969 г.	Боливия, Колумбия, Эквадор, Перу, Венесуэла
5. Совет сотрудничества арабских стран Персидского залива, «нефтяная шестерка», 1981 г.	Бахрейн, Кувейт, Оман, Катар, Саудовская Аравия, ОАЭ
6. Ассоциация государств Юго-Восточной Азии, АСЕАН, 1967 г.	Индонезия, Филиппины, Бруней, Сингапур, Малайзия, Таиланд; с1995 г. Вьетнам
Экономический союз	1. Европейское экономическое сообщество, ЕЭС, 1957 г., с 1993 г. – Европейский союз, ЕС	Австрия, Бельгия, Ве-ликобритания, Венгрия, Германия, Греция, Дания, Ирландия, Испания, Италия, Кипр, Латвия, Литва, Люксембург, Мальта, Нидерланды, Польша, Португалия, Словакия, Словения, Финляндия, Франция, Швеция, Чехия, Эстония, Болгария, Румыния.
2. Экономический союз, Бенилюкс, 1948 г.	Бельгия, Нидерланды, Люксембург
3. Содружество независимых государств, СНГ, 1992 г.	Армения, Азербайджан, Беларусь, Грузия, Казахстан, Киргизия, Молдова, Россия, Таджикистан, Туркменистан, Украина, Узбекистан
4. Союз Арабского Магриба, САМ, 1989 г.	Алжир, Ливия, Мавритания, Марокко, Тунис
5. Западноафриканский экономический и валютный союз, ЮЭМОА, 1994 г.	Бенин, Буркина-Фасо, Кот-д’Ивуар, Мали, Нигерия, Сенегал, Того
6. Сообщество развития Юга Африки, САДК, 1973 г.	Ангола, Ботсвана, Лесото, Малави, Мозамбик, Намибия, Свазиленд, Танзания, Замбия и Зимбабве, ЮАР, Мавритания
7. Экономическое сообщество стран Западной Африки, ЭКОВАС, 1975г.	Бенин, Буркина-Фасо, Острова Зеленого Мыса, Кот-д’Ивуар, Гамбия, Гана, Гвинея, Гвинея-Бисау, Либерия, Мали, Мавритания, Нигер, Нигерия, Сенегал, Сьерра-Леоне, Того – 16 стран
8. Экономическое сообщество стран Центральной Африки, КЭЕАС	11 стран-участниц

9.3. Особливості і тенденції розвитку міжнародної экономічної інтеграції.

Схематично процеси, що ведуть до економічної інтеграції, можна розглядати в такому виді: розвиток продуктивних сил —міжнародний поділ праці — інтернаціоналізація виробництва і капіталу — економічна інтеграція.

Зараз цей процес характеризується утворенням великих зон впливу тієї чи іншої чи держави групи більше всього розвитих країн, що стають інтеграційними центрами, навколо яких групуються інші держави, у яких придушуються можливості до автономії, вільність у виборі прийняття рішень приводить до неможливості регулювання ринку і системи виробництва на національному рівні. Вольфган Хоер вважав, що розширення економічної інтеграції дає можливість європейським державам альтернативу: чи вступати в ЄС з частковим обмеженням суверенітету й одержати всі можливості загального світового ринку, чи бути незалежними.

Інтеграційні процеси приводять до розвитку економічного регіоналізма, у результаті якого окремі групи утворюють між собою сприятливі умови для торгівлі.

Інтеграційні утворення будуються з метою використання пропозицій об'єднаного ринку, утворення сприятливих зовнішніх умов для національного розвитку, зміцненню позицій країн, що беруть участь, в економічних питаннях, обміну досвіду економічних реформ і підтримки національної промисловості і сільського господарства.

Інтеграційні процеси носять регіональний характер, спочатку інтеграційні об'єднання утворювалися для скинення митних бар'єрів у взаємній торгівлі між країнами – учасниками.

Найбільшої зрілості міждержавна інтеграція досягла в Європейській Економічній Співдружності. Зараз у даному інтеграційному союзі зважуються проблеми загального перерозподілу товарів, послуг робочої сили.

Етапи в становленні і розвитку ринкової інтеграції:

1. Утворення зон вільної торгівлі зі скиненням тарифів і інших обмежень;

2. Утворення митного союзу з установленням єдиних тарифів у торгівлі й у руслі праці, і капіталу;

3. Економічний союз без усякої дискримінації з угодою економічної політики країн – учасниць;

4. Повна інтеграція з єдиною економічною політикою, єдиною валютою й органами національного регулювання.

Етапи інтеграційного процесу:

Інтернаціоналізація економіки як частина загального процесу інтернаціоналізації господарського життя виявляється на мікро і макро рівнях.

Мікро – рівень

Риси экономічної інтеграції на макро – рівнівиявляються в процесах участі форм, організацій, підприємств, зовнішньоекономічних операціях, проходячи 3 етапи розвитку:

Этноцентризм – зовнішньоекономічні зв'язки підкоряються діяльності внутрішнього ринку. Наприклад, можна привести концепцію «опора на власні сили» Організації Африканської цілісності з планів по утворенню в 2025 р. Африканської економічної співдружності, що допускає можливість структурної перебудови економіки за рахунок використання місцевих ресурсів.

Поліцентризм – зовнішньоекономічні відносини будуються з розрахунком закордонної специфіки бізнесу. Цей процес зв'язаний з науково – технічною революцією (НТР), що виступив як каталізатор процесу інтернаціоналізації. Вихід держав на путь індустріалізації зажадав змін у національних підходах до міжнародної економічної політики. Нові технології, техніка і виробництво, збільшення розмірів окремих виробництв привело до збільшення спеціалізації і кооперації виробництва.

Регіоцентризм – при проведенні зовнішньоекономічної діяльності регіональна організація концентрує в собі всі повноваження і комунікаційні потоки. Об'єднання підприємств і фірм різних країн може відбувається в двох формах: «злиття» об'єднання на добровільній основі і «поглиблення» на примусовій основі, коли одна компанія боре за одержання прав контролю над інший проти бажання останньої.

Геоцентризм – зовнішньоекономічна діяльність являє собою співдружність між штаб – квартирою і філіями для утворенні стандартів і процедур, що відповідають загальним і локальним задачам організації.

Макро – рівень:

Риси інтернаціоналізації економіки на макро - рівні виявляються в значному збільшенні темпів міжнародної торгівлі в порівнянні темпів росту загальносвітового ВВП, як результат посилення міжнародної мобільності факторів і результатів виробництва.

Процес економічної інтернаціоналізації на макро – рівні проходить наступні стадії: початкова, локальна, полісистемна. І як результат подальшого розвитку цього процесу – наступна стадія світова глобальна економічна інтеграція.

Спочатку інтеграційні об'єднання утворювалися для скинення митних бар'єрів у взаємній торгівлі між країнами – учасниками, тобто виникали «вільні зони». Утворення загального ринку зв'язано з ліквідацією бар'єрів між країнами не тільки в торгівлі, але й у переміщенні робочої сили і капіталу. Вищою формою прояву інтеграційного об'єднання в наш час є Економічний союз. Більшої впевненості міждержавна інтеграція досягла в Європейській Економічній Співдружності (ЄЕС), утвореному в 1957р. Зараз у даному інтеграційному союзі зважуються проблеми загального перерозподілу товарів, послуг робочої сили.

Транснаціонализація - міждержавна інтеграція, що реалізована на рівні окремих фірм. Організаційне вкладення власних капіталів у міжнародні зв'язки одержали в діяльності транснаціональних корпорацій. Транснаціональні структури поєднуються в національні економіки не за географічним позначенням, а на основі глибоких зв'язків. Розділяють ТНК, що являють собою національні трести і концерни, що мають значні закордонні активи, і власні міжфирмові союзи. Якщо перший вид ТНК національний за капіталом і контролем, але міжнародний по сфері своєї діяльності, то іншому властива міжнародна розсредоточенність акціонерного капіталу

Процес економічної інтернаціоналізації на макро – рівні проходить наступні стадії: початкова, локальна, полісистемна. І як результат подальшого розвитку цього процесу – наступна стадія світова глобальна економічна інтеграція

Початкова стадія характеризується включенням національної економіки в систему міжнародних економічних відносин.

Локальна стадія: кількісні стадії доповнюються показниками діяльності транзакційних кооперацій.

Кількісні параметри інтернаціоналізації країн на системній стадії відбивають місце системне взаємозалежних національних економік у світовій господарській системі.