Розрахунки акредитивами 4 страница

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли чи в інший спосіб втратили первісно очікувану економічну вигоду. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва і збут. Інакше кажучи, чиста вартість реалізації відповідає ринковій вартості запасів за мінусом витрат, яких підприємство зазнає у процесі підготовки їх до реалізації, а також безпосередньо при реалізації. Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, списується на витрати звітного періоду.

У кожному наступному періоді при складанні звітності проводиться нова оцінка чистої вартості реалізації, яка порівнюється з початковою вартістю і з балансовою (якщо товари були раніше уцінені). У випадку, якщо зросла чиста вартість реалізації запасів, які раніше були уцінені, на суму збільшення чистої вартості реалізації у межах суми попередньої уцінки сторнується запис про попереднє зменшення вартості цих запасів. Новою балансовою вартістю є нижча з оцінок – первісна вартість або переглянута чиста вартість реалізації.

4.Оцінка вибуття запасів

В умовах ринкової економіки ціни на запаси часто змінюються під впливом чинників попиту і пропозиції. Підприємство оприбутковує один і той же вид запасів впродовж звітного періоду багато разів за різною первісною вартістю. При цьому постає питання оцінки витрачених запасів та їх залишку на кінець звітного періоду. При відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті згідно П(С)БО 9 їх оцінка здійснюється за одним з таких методів:

ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

середньозваженої собівартості;

собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);

собівартості останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);

нормативних затрат;

ціни продажу (тільки для підприємств роздрібної торгівлі).

Не виключається одночасне застосування одразу декількох методів, лише з одним обмеженням: для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з наведених методів. Тобто, допустима ситуація, коли в обліку підприємства різні запаси оцінюватимуться по-різному, якщо є можливість підтвердити різницю в умовах їх використання. Слід пам’ятати, що вибраний метод оцінки запасів є незмінним протягом звітного періоду.

Метод ідентифікованої собівартості використовується для запасів, що відпускаються для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, які не замінюють одне одного. Він передбачає особливе маркування кожної одиниці запасів, що дозволяє в будь-який момент визначити вартість, час витрачання певної одиниці запасів, а також вартість запасів, які залишились на підприємстві. Даний метод доцільно застосовувати для запасів, які мають значну вартість. При використанні методу ідентифікованої собівартості вартість запасів, що вибули, і кінцеві залишки обліковуються за їх індивідуальною вартістю.

Згідно ПБО 9 “Запаси” оцінка за середньозваженою собівартістю проводиться по кожній одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів. Тобто, вказаний метод передбачає розрахунок вартості одиниці запасів, виходячи з середніх цін.

Оцінка запасів за методом ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство, тобто запаси, які першими відпускаються, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю останніх за часом надходження запасів. Даний метод простий, систематичний і об’єктивний, перешкоджає маніпулюванню даними в сторону штучного завищення або заниження вартості запасів, забезпечує відображення у балансі суми запасів, яка приблизно збігається з поточною ринковою вартістю.

Оцінка запасів за методом ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, яка є протилежною їх надходженню на підприємство (зарахуванню у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які надійшли першими у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. При цьому вартість залишку запасів на кінець звітного місяця визначається за собівартістю перших за часом одержання запасів. В період інфляції метод ЛІФО має більше переваг, так як реально відображає вартість витрачених запасів, тому прибуток буде визначено найбільш достовірно. Перевага цього методу полягає ще і в тому, що більш висока собівартість проданої продукції в більшій мірі відповідає вартості поповнення виробничих запасів, необхідних для подальшого функціонування підприємства.

Слід зазначити, що П(С)БО 9 “Запаси” ускладнює використання методу ЛІФО на практиці. Адже, якщо для оцінки запасів використовується метод ЛІФО, то у примітках до фінансової звітності слід наводити різницю між вартістю запасів, яка відображена на дату балансу в обліку і звітності, і найменшою з вартості, обчисленою із застосуванням методу середньозваженої собівартості, ФІФО, чистої вартості реалізації, а це трудомістка робота.

Оцінка запасів за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей та діючих цін. Норми затрат і ціни повинні регулярно перевірятися і переглядатися для максимального наближення до фактичних. Зазначений метод на практиці застосовується досить рідко. В умовах росту цін та частої зміни технологій застосовувати метод нормативних затрат не досить просто, але його використання забезпечує надійний контроль як за витратами запасів так і за їх залишками.

Тема 4.2: Облік наявності та руху виробничих запасів і МШП

Сутність та класифікація виробничих запасів і МШП.

Документальне оформлення руху виробничих запасів і МШП.

Облік виробничих запасів і МШП на складі.

Облік виробничих запасів і МШП в бухгалтерії.

Облік розрахунків з постачальниками.

Інвентаризація виробничих запасів і МШП (самостійно).

Сутність та класифікація виробничих запасів і МШП

Важливою складовою запасів є виробничі запаси, до яких відноситься:

сировина й матеріали, які складають основу продукції, що виготовляється, або є необхідними компонентами при її виготовленні. Вони, як правило, повністю споживаються в одному виробничому процесі та змінюють свою початкову форму. До даної групи відносяться також допоміжні матеріали, які використовуються для господарських потреб, при виготовленні продукції тощо;

Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, які придбані для комплектування продукції, що випускається, та які потребують додаткових витрат праці з їх обробки або збирання (наприклад: двигуни на машинобудівному підприємстві);

Паливо всіх видів (нафтопродукти, тверде паливо, мастильні матеріали), що придбається чи заготовляється для технологічних потреб виробництва, експлуатації транспортних засобів, а також для вироблення енергії та опалення будівель. Наприклад: бензин, мазут, дизельне паливо, вугілля, нафта, торф, газ тощо;

Тара й тарні матеріали. Наприклад: пляшки, ящики, мішки, деталі для збирання ящиків тощо;

Будівельні матеріали, конструкції і деталі, обладнання і комплектуючі вироби, які належать до монтажу, та інші матеріальні цінності, необхідні для виконання будівельно-монтажних робіт, виготовлення будівельних деталей і конструкцій;

Матеріали, передані в переробку на сторону та які надалі включаються до складу собівартості отриманих з них виробів;

Запасні частини, готові деталі, вузли, агрегати, які використовуються для проведення ремонтів, заміни зношених частин машин, обладнання, транспортних засобів, інструменту, а також автомобільні шини у запасі та обороті;

Матеріали сільськогосподарського призначення. До цієї групи відносять мінеральні добрива; отрутохімікати для боротьби зі шкідниками й хворобами сільськогосподарських культур; біопрепарати, медикаменти, хімікати, що використовуються для боротьби з хворобами сільськогосподарських тварин; саджанці, насіння, корми, що використовуються для висаджування, посіву та відгодівлі тварин безпосередньо в господарстві;

Інші матеріали (відходи виробництва; невиправний брак; матеріальні цінності, одержані від ліквідації основних засобів, які не можуть бути віднесені до інших груп виробничих запасів; зношені шини тощо).

До МШП належать предмети, що використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року, зокрема: інструменти, господарський інвентар, спеціальне оснащення, спеціальний одяг тощо.

Для раціонального обліку, належного контролю, крім вказаної класифікації виробничих запасів та МШП, необхідно розробити їх більш деталізоване групування. З цією метою, виробничі запаси і МШП поділяють на групи, підгрупи, марки, сорти, розміри тощо. За кожною назвою, сортом, розміром запасів закріплюється постійний шифр, що має бути проставлений на всіх документах, пов’язаних з обліком матеріалів. Цим шифром користуються також в аналітичному обліку.

Перелік запасів, згрупованих за характерною для них ознакою і відповідним чином зашифрованих називається номенклатурою запасів. Умовне числове позначення запасів (шифр) називається номенклатурним номером.

Однією з важливих умов правильної організації обліку виробничих запасів та МШП є, також, попередня розробка норми запасу й норм витрат по кожному номенклатурному номеру.

2.Документальне оформлення руху виробничих запасів і МШП

Документальне оформлення руху виробничих запасів і МШП є досить складним процесом, адже структура документообігу повинна бути такою, щоб забезпечувати вчасне надходження необхідної інформації як для обліку, так і для контролю та оперативного управління.

Виробничі запаси та МШП можуть надходити на склад підприємства від постачальників, від підзвітних осіб, з виробничих цехів, в результаті ліквідації основних засобів, з інших складів, за результатами інвентаризації тощо. В зв’язку з цим при надходженні запасів використовують різні форми первинних документів.

Виробничі запаси та МШП надходять від постачальників із супровідними документами (рахунками-фактурами, рахунками, товаро-транспортними накладними і іншими документами, що підтверджують кількість вантажу, засвідчують постачальника та порядок сплати). Цінності, що надійшли без супроводжуючих документів і рахунків-фактур називають “невідфактуровані поставки”.

Отримання запасів безпосередньо у постачальника чи у транспортної організації здійснюється матеріально-відповідальною особою, на яку виписується довіреність (ф. М-2). Довіреності видаються під розписку і фіксуються в спеціальному журналі реєстрації довіреностей.

Виробничі запаси та МШП надходять, як правило, на склад підприємства. Під час прийому їх потрібно ретельно перевірити на відповідність кількості, якості, асортименту, що вказані в супроводжуючих документах. У випадках, коли є розбіжності кількості і якості з даними супроводжуючих документів, а також матеріалів, що надійшли без платіжних документів, складають акт про приймання матеріалів (ф. М-7). При цьому створюють комісію, в яку обов’язково включають МВО та представника постачальника (чи незацікавленої сторони).

При виявленні нестачі чи псуванні запасів, що надійшли залізничним, водним чи повітряним транспортом складають комерційний акт. Цей акт є основою для подання претензій до залізниці, пароплавства тощо про відшкодування збитків.

У разі надходження вантажу на склад без документів відділ постачання виписує Наказ складу про прийом вантажу без документів. Якщо не виявлено розбіжностей кількості і якості вантажу з даними супроводжуючих документів складають прибутковий ордер (ф. М-3). Якщо запаси надходять на склад з цехів виробництва чи з інших складів, то їх оприбутковують за допомогою накладної на внутрішнє переміщення матеріалів (ф. М-11), яка виписується у двох примірниках.

Первинні документи постачальників реєструють в журналі обліку надходження вантажів (ф. М-1).

Порядок документального оформлення операцій з відпуску виробничих запасів зі складів підприємства залежить від того, для яких потреб вони відпускаються: систематично на виробничі потреби або разово на адміністративні, виробничі та інші потреби. Основними документами, що відображають відпуск матеріалів зі складу, є лімітно-забірні картки, накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів.

Лімітно-забірна картка призначена для багаторазового відпуску запасів (протягом місяця). У лімітно-забірних картках визначається місячний ліміт відпуску запасів певного номенклатурного номеру (або декількох номерів). Ліміт визначається виходячи з виробничої програми та діючих норм витрат з урахуванням існуючих у цехах залишків невикористаних матеріалів на початок місяця. Лімітно-забірні картки виписуються у двох примірниках: один до початку місяця передається цеху-споживачу, другий – складу. Комірник постійно робить відмітку про кількість відпущеного матеріалу в обох примірниках лімітно-забірної картки і визначає залишок (сальдо) невикористаного ліміту. Факти відпуску підтверджуються двома підписами: зав.складом і одержувача матеріалів.

Зверхлімітний відпуск запасів на виробництво оформляють актом-вимогою на заміну (додатковий відпуск) матеріалів (ф. М-10). До зверхлімітного відпуску відносяться: додатковий відпуск запасів при перевиконанні підрозділами виробничих програм, при перевитратах по поважній причині, при виправленні браку тощо. В акті-вимозі вказують причину зверхлімітного відпуску. Він виписується в двох екземплярах (один – для отримувача, другий – залишається в комірника).

Для оформлення одноразового відпуску та при переміщенні всередині підприємства (від однієї МВО до іншої) матеріальних цінностей використовують накладну-вимогу на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (ф. М-11). Вона також виписується в двох екземплярах. Стороннім організаціям видача запасів оформляється наказами і накладними, товаро-транспортними документами, рахунками-фактурами.

Первинні документи по надходженню і витрачанню виробничих запасів фіксуються в реєстрі приймання-здачі документів (ф. М-13). Реєстр складається в одному екземплярі та передається МВО разом з первинними документами в бухгалтерію (згідно графіку документообороту).

Первинні документи, призначені для оформлення операцій з руху запасів є підставою для ведення бухгалтерського і складського обліку запасів.

3.Облік виробничих запасів і МШП на складі

Існує три методи побудови обліку виробничих запасів таМШП: паралельно-картковий, оборотних відомостей і оперативно-бухгалтерський (сальдовий). Останній найбільш прийнятний і прогресивний. Суть його полягає в тому, що кількісно-сортовий облік ведеться на складах, а в бухгалтерії облік матеріальних цінностей ведуть тільки у грошовому виразі в розрізі синтетичних рахунків, субрахунків, груп, матеріально-відповідальних осіб.

На складах облік наявності і руху виробничих запасів і МШП будується по картковій системі. На кожен номенклатурний номер запасів відкривається окрема картка типової форми М-12 (для МШП – МШ-2). Іноді замість карток складського обліку ведуть книги складського обліку. Картки складського обліку відкриваються в бухгалтерії і видаються комірнику під розписку в спеціальному реєстрі. В картці проставляють найменування, номенклатурний номер, норми запасу, місце збереження цінностей тощо.

Всі операції з матеріальними цінностями комірник відображає в картках на підставі первинних документів. При цьому в картках вказують дату, порядковий номер запису та документу, найменування постачальника чи одержувача тощо. Після кожного запису в картку комірник виводить залишок відповідного запасу, який повинен відповідать фактичній наявності.

Після записів в картки складського обліку комірник згідно графіка документообороту здає первинні документи до бухгалтерії. Передача документів оформляється спеціальним реєстром приймання-здачі документів (ф. М-13).

Важливе місце в обліку за сальдовим методом займає книга (відомість) залишків матеріальних цінностей, записи в яку здійснюють комірники шляхом переносу залишків з складських карток. За допомогою даної книги (відомості) порівнюють дані складського сортового обліку з бухгалтерським вартісним. Комірник може складати та передавати до бухгалтерії звіт про рух матеріальних цінностей.

4.Облік виробничих запасів і МШП в бухгалтерії

Аналітичний облік руху виробничих запасів та МШП в бухгалтерії ведуть по окремим групам, матеріально-відповідальним особам, рахункам в спеціальних облікових реєстрах (відомостях). Важливо відображувати рух цінностей по кожному складу окремо, показники по надходженню запасів та розрахунок вартості вибуття запасів. При цьому слід розподіляти транспортно-заготівельні витрати, які включаються до первинної вартості запасів та відображаються на окремому субрахунку. Ці витрати слід розподіляти щомісячно між сумою залишку запасів на кінець звітного місяця і сумою запасів, що вибули за звітний місяць. Сума ТЗВ, яка відноситься до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього % ТЗВ і вартості запасів, що вибули, з відображенням її на тих самих рахунках обліку, у кореспонденції з якими відображено вибуття запасів. середній %ТЗВ знаходять за формулою: ((ТЗВ на початок місяця + збільшення ТЗВ протягом місяця)/ (вартість запасів на початок місяця + вартість запасів, що надійшли за місяць)) * 100%.

Для узагальнення інформації про наявність і рух належних підприємству виробничих запасів і МШП призначено рахунок 20 “Виробничі запаси”. Цей рахунок активний, балансовий, призначений для обліку господарських засобів. По Д-ту рахунку 20 “Виробничі запаси” відображають надходження (оприбуткування) виробничих запасів, їх дооцінку, по К-ту – вибуття виробничих запасів, уцінку тощо. Вартість окремих видів виробничих запасів обліковується на відповідних субрахунках рахунку 20 “Виробничі запаси”.

Для обліку наявності та руху МШП призначено рахунок 22 “МШП”. За дебетом рахунку 22 “МШП” відображають за первинною вартістю придбані (отримані) або виготовлені МШП, за кредитом – за обліковою вартістю відпуск МШП в експлуатацію із списанням на рахунки обліку витрат, а також списання нестач і втрат від псування таких предметів.

Вартість отриманих ТМЦ відображається на рахунках з їх обліку без врахування суми ПДВ (Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП” К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, 372 “Розрахунки з підзвітними особами” тощо). Одночасно роблять запис на суму ПДВ: Д-т 64 “Розрахунки за податками й платежами” К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”, 372 “Розрахунки з підзвітними особами”).

ТЗВ збирають, як правило, по Д-ту окремого субрахунку, який підприємство вводить самостійно.

Синтетичні дані з надходження і витрачання виробничих запасів та МШП відображають в окремих журналах з обліку витрат підприємства (журнал 5), розрахунків з постачальниками (журнал 3), розрахунків з підзвітними особами (журнал 3). Відображені в журналах дебетові обороти по рахункам 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП” записують в Головну книгу в кореспонденції з іншими рахунками, а кредитові обороти - загальними сумами (без поділу за кореспондуючими рахунками).

Звірку аналітичного бухгалтерського обліку виробничих запасів та МШП з синтетичним здійснюють щомісячно шляхом порівняння оборотів і залишків, відображених в Головній книзі і в відповідних відомостях.

Приклад кореспонденції рахунків з обліку

виробничих запасів та МШП

Оприбутковано виробничі запаси та МШП, що надійшли від постачальника:

- на вартість без ПДВ:

Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”

на суму ПДВ:

Д-т 64 “Розрахунки за податками й платежами”

К-т 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”

2. Оприбутковано виробничі запаси та МШП, що придбані підзвітною особою:

- на вартість без ПДВ:

Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

К-т 372 “Розрахунки з підзвітними особами”

на суму ПДВ:

Д-т 64 “Розрахунки за податками й платежами”

К-т 372 “Розрахунки з підзвітними особами”

3. З цехів виробництва повернуто на склад виробничі запаси та МШП:

Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

К-т 23 “Виробництво”

4. Оприбутковано безоплатно одержані виробничі запаси та МШП:

Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

К-т 719 “Інші доходи від операційної діяльності”

5. Виявлені лишки запасів в результаті інвентаризації:

Д-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

К-т 719 “Інші доходи від операційної діяльності”

6. Відпущено зі складу виробничі запаси та МШП:

- в цехи виробництва:

Д-т 23 “Виробництво”

К-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

- на адміністративні потреби:

Д-т 92 “Адміністративні витрати”

К-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

- для забезпечення витрат по збуту:

Д-т 93 “Витрати на збут”

К-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

7. Списано облікову вартість реалізованих виробничих запасів:

Д-т 943 “Собівартість реалізованих виробничих запасів”

К-т 20 “Виробничі запаси”

8. Відображено суму нестач виробничих запасів та МШП:

Д-т 947 “Нестачі і втрати від псування цінностей”

К-т 20 “Виробничі запаси”, 22 “МШП”

9. Акцептовано рахунок транспортної організації за доставку запасів:

Д-т “ТЗВ”

К-т 685 “Розрахунки з іншими кредиторами”

10. Списані ТЗВ на витрати виробництва:

Д-т 23 “Виробництво”

К-т “ТЗВ”

5.Облік розрахунків з постачальниками

Виробничі запаси та МШП надходять в основному від постачальників, з якими доцільно укладати договори на поставку запасів. Розрахунки з постачальниками проводяться на підставі документів постачальника (накладних, рахунків-фактур, податкових накладних, товаро-транспортних накладних). Розрахункові документи, які надає постачальник повинні бути акцептовані, тобто містити надпис уповноваженої особи, який засвідчує згоду прийняти рахунок до платежу).

Аналітичний облік ведеться окремо за кожним постачальником в розрізі кожного документа на оплату в відомості аналітичного обліку розрахунків з постачальниками. Підставою для записів в відомість є залишки на початок місяця в розрізі кожного неоплаченого рахунку, акцептовані розрахункові документи постачальників, виписка банку тощо. В кінці місяця підраховують підсумки по всім графам відомості та виводять залишок.

Для обліку розрахунків з постачальниками за одержані товарно-матеріальні цінності призначено рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками”. Це пасивний, балансовий, розрахунковий рахунок. По К-ту 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” відображають заборгованість за одержані від постачальників та підрядників товарно-матеріальні цінності, прийняті роботи, послуги, по Д-ту – її погашення, списання тощо.

Рахунок 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” має субрахунки: 631 “Розрахунки з вітчизняними постачальниками”

632 “Розрахунки з іноземними постачальниками”

Синтетичні дані по рахунку 63 “Розрахунки з постачальниками та підрядниками” відображають в журналі №3.

Тема 4.3: Облік витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками.

Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції.

Аналітичний облік витрат виробництва.

Синтетичний облік прямих виробничих витрат.

Синтетичний облік непрямих виробничих витрат.

Облік браку у виробництві.

Зведений облік витрат виробництва.

Облік та оцінка незавершеного виробництва.

1.Склад витрат виробництва та їх групування за різними ознаками

Згідно П(С)БО 16 “Витрати” до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг включаються:

а) прямі матеріальні витрати (вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

б) прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконання робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат);

в) інші прямі витрати (всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку та на виправлення браку);

г) загальновиробничі витрати.

До складу загальновиробничих витрат включають: витрати на управління виробництвом; амортизацію основних засобів і нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології і організації виробництва; на утримання виробничих приміщень; на обслуговування виробничого процесу; на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; втрати від браку, оплату простоїв тощо.

Для правильного обліку виробничих витрат велике значення має їх наукова класифікація. Виробничі витрати класифікують за різними ознаками:

за місцем виникнення витрат (групуються по цехам, відділам, ділянкам, бригадам тощо);

за видами продукції, робіт, послуг;

за етапами виробничого процесу (стадіями, переділами);

за часом виникнення (по календарним періодам);

за статтями калькуляції. Калькуляція – це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється підприємством самостійно. Витрати, пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), можуть групуватись за наступними статтями калькуляції: 1. Сировина і матеріали. 2. Купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. 3. Паливо та енергія на технологічні потреби. 4. Зворотні відходи (вираховуються). 5. Основна заробітна плата. 6. Додаткова заробітна плата. 7. Відрахування на соціальне страхування. 8. Витрати, пов’язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції. 9. Відшкодування зносу спеціальних інструментів і пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати. 10. Загальновиробничі витрати.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі. Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими. Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу (загальновиробничі витрати).

За ступенем залежності від обсягів діяльності, витрати поділяються на змінні та постійні. Змінні витрати змінюються разом із зміною обсягів виробництва. П остійні – це витрати, абсолютна величина яких залишається постійною або змінюється при зменшенні або збільшенні обсягу виробництва продукції, яка випускається, в невеликій кількості.

Не включаються до виробничої собівартості продукції, а відносяться до витрат періоду наступні витрати:

понаднормативні відходи,

витрати на зберігання, крім тих, які необхідні в виробничому процесі,

адміністративні витрати,

витрати на збут та ін.

2.Основні методи обліку витрат виробництва і калькулювання собівартості продукції

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається – методом обліку витрат і калькулювання.

Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним, нормативним та комбінацією цих двох методів.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об’єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий проект або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. До таких виробництв відносяться суднобудівне, авіабудівне, видавниче, будівельне, меблеве та інші, аудиторська діяльність тощо.