Тема 10.1. Організація обліку операцій з основними засобами

Банківські установи, як і всі суб’єкти господарювання, у процесі здійснення банківського бізнесу використовують основні засоби. В Інструкції з бухгалтерського обліку основних засобів і нематеріальних активів комерційних банків України (затвердже­на постановою Правління НБУ від 11.12.2000 № 475) зазначено, що основні засоби — це нематеріальні активи, які банк утримує з метою використання в процесі своєї діяльності, надання послуг, здавання в лізинг (оренду) іншим особам або для здійснення адмі­ністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше від одного ро­ку (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Під операційним циклом розуміємо проміжок часу між придбан­ням запасів для використання у своїй діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції, товарів і послуг.

Загальна облікова процедура має забезпечити своєчасне та правильне відображення в обліку операцій із придбання, поліпшення, переоцінки та вибуття основних засобів і нематеріальних активів на підставі первинних документів, а також нарахування їх амортизації (зносу) та відображення в обліку лізингових операцій. Іншими словами, у системі бухгалтерського обліку банку формується повна, достовірна, неупереджена інформація про всі операції з основними засобами і нематеріальними активами.

Відповідальність за своєчасне і якісне складання первинних документів, на підставі яких у системі обліку фіксуються всі перелічені вище можливі факти за операціями з основними засобами, а також передавання їх для відображення за рахунками бухгалтерського обліку, несуть особи, які склали і підписали ці документи.

На методику обліку операцій з основними засобами суттєво впливають механізми врахування таких їх вартісних оцінок:

Первісна вартість (собівартість) — сума грошових коштів або справедливої вартості інших активів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) основних засобів. Тож собівартість основних засобів формується:

· з ціни придбання, включаючи державні податки і збори, зокрема мито;

· будь-яких витрат, безпосередньо пов’язаних з доставкою основних засобів та приведенням їх у робочий стан, необхідний для експлуатації.

Переоцінена вартість — вартість основних засобів після їх переоцінки.

Залишкова вартість — різниця між первісною (переоціненою) вартістю і сумою нарахованого зносу.

Ринкова вартість — сума, яку можна отримати від продажу активу на активному ринку.

Справедлива вартість — сума, за якою можливо здійснити обмін об’єкта основних засобів або оплату зобов’язання в результаті операції між обізнаними, заінтересованими та незалежними сторонами.

Конкретно використовується, особливо в разі застосування різ­них методів нарахування амортизації, ліквідаційна вартість, тобто сума коштів або вартість інших активів, яку банк очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації) за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією).

Урахування ліквідаційної вартості означає, що фактична собівартість активу (основних засобів) — це сума коштів, яку сплатило підприємство за актив і за доведення його до стану, придатного до використання, мінус суми, які очікуються від продажу активу. Ліквідаційну вартість наприкінці строку експлуатації активу як фактичну собівартість і слід амортизувати. Слід зазначити, що в багатьох випадках ліквідаційну вартість визнають досить не­суттєвою, тож її можна ігнорувати.

У загальній обліковій процедурі за основними засобами важливе місце відводиться також їх класифікації.

Зважаючи на облікову політику, банки самостійно визначають класифікаційні групи основних засобів, виходячи з їх поділу на групи, передбачені П(С)БО 7 «Основні засоби». Ідеться про такі групи:

Основні засоби: земельні ділянки; капітальні витрати на поліп­шення земель; будинки; споруди та передавальні пристрої; маши­ни та обладнання; транспортні засоби; інструменти; прилади; інвентар (меблі); інші основні засоби.

Інші необоротні матеріальні активи:бібліофонди, малоцінні необоротні матеріальні активи; тимчасові (не титульні) споруди; інші необоротні нематеріальні активи.

Для підсистеми синтетичного обліку для спрощення процедури обліку основних засобів планом рахунків виокремлено розділ 44 «Основні засоби» і розділ 45 «Інші необоротні матеріальні активи».

Повна облікова процедура щодо обліку основних засобів забезпечується на основі записів за такими синтетичними рахунками:

4400 А «Основні засоби»; 4500 А «Інші необоротні матеріаль­ні активи»; 4409 КА «Знос основних засобів»; 4509 КА «Знос інших необоротних матеріальних активів»; 4430 А
«Капітальні інвестиції за незавершеним будівництвом і за невведеними в експлуатацію основними засобами» та 4431 А «Обладнання, що потребує монтажу».

Ураховуючи, що в банку використовується певна кількість
основних засобів за кожною їх класифікаційною групою, важливо опрацювати ефективну підсистему їх аналітичного обліку в інвентарних картках, які є основним регістром аналітичного обліку основних засобів. Банки, як правило, здійснюють реєстрацію інвен­тарних карток способом ведення їх опису.

Може також вестись інвентарна книга, записи в якій здійснюються за кожним предметом окремо. Отже, основними регістрами аналітичного обліку основних засобів є:

ü інвентарна картка;

ü опис інвентарних карток (інвентарна книга).

Ведення цих регістрів передбачає наявність усіх необхідних рек­візитів та має забезпечувати процедуру звіряння даних аналітичного обліку із синтетичним. Інвентарні книги та інвентарні картки роздруковуються в разі потреби, але в обов’язковому порядку — у разі вибуття об’єкта необоротних активів, і разом з іншими доку­ментами, на підставі яких актив списується з балансу банку, вміщу­ються в документи дня.

Кожному інвентарному об’єкту присвоюється окремий інвентар­ний номер, який проставляється:

· на предметі;

· в інвентарній картці;

· в інвентарній книзі —

і зберігається за об’єктом протягом усього періоду його обліку на балансі банку.

Інвентарні номери об’єктів, що вибули, іншим об’єктам, зарахованим на баланс банку, не присвоюються.

Якщо структура банку включає багато підрозділів, то для конт­ролю основних засобів за місцями їх експлуатації ведеться також інвентарний список, інформація якого відповідає записам щодо об’єктів, наведених в інвентарних картках (книгах).