Характеистика риночних структур

Модель ринку	Кількість фірм	Характер продукції	Умови вступу до галузі	Контроль цін	Доступ до інформації	Типові галузі
Звичайна конкуренція	Велика кількість	Однорідна	Достатньо легкі	Відсутність	Рівний	Сільське господарство, роздрібна торгівля
Монопольна конкуренція	Багато	Неоднорідна	Відносно легкі	Є, але обмеженні	Деякі обмеження	Роздрібна і оптова торгівля, виробництво одягу
Олігополія	Декілька	Однорідна і різнорідна	Можливі перешкоди	Обмежений взаємною залежністю	_	Виробництво сталі, автомобілів, цигарок
Монополія	Одна	_	Блокований	Значущий	_	Місцеві підприємства суспільного значення

Основними методами конкурентної боротьби між продавцями споживчого ринку є цінова і нецінова конкуренція.

При ціновій конкуренції основним засобом суперництва є зниження цін на свої товари в порівнянні з цінами на аналогічну продукцію інших продавців. У даному випадку торгове підприємство може використовувати переваги низьких витрат або свідомо йти на втрату прибутку для розширення своєї частини ринку. У сучасних умовах у країнах з розвиненою ринковою економікою відкрита цінова конкуренція може не використовуватися, тому що зниження цін в одного з продавців товару викликає аналогічні дії інших конкурентів, що не приводить до зміни позиції фірми на ринку, а тільки зменшує прибутковість галузі в цілому.

При неціновій конкуренції більш вигідна позиція на ринку завойовується завдяки якісним характеристикам діяльності продавця, його особистому іміджу, додатковими умовами обслуговування і т.д.

Сучасний стан конкуренції на споживчому ринку України характеризується переважним розвитком цінової конкуренції між окремими продавцями товарів. Причиною цього є зубожіння більшості прошарків населення, вкрай низький рівень доходів, низька вимогливість до якості торгового обслуговування.

Але на окремих сегментах ринку, при реалізації товарів, орієнтованих на споживача із середнім і високим рівнем доходів, усе більше (а іноді - визначальне) значення в боротьбі за покупця мають інструменти нецінової конкуренції.

Конкуренція може набувати особливої форми й у зв'язку з використанням особливих методів забезпечення тих чи інших переваг на ринку (права на вигідне розташування підприємства, першочерговість забезпечення товарами, виняткове право на торгівлю визначеним видом продукції і т.д.).

Конкуренція в сфері торгівлі має певні особливості, характерні для галузі:

- підприємства торгівлі, особливо роздрібної, орієнтовані на територіально обмежений ринок, розміри якого залежать від місцезнаходження підприємства, його транспортної доступності для потенційних покупців;

- підприємства торгівлі виконують функцію посередника
між виробником і споживачем. Це вимагає, з одного боку, можливостей виробників, якісних характеристик товарів, вироблених ними, обліку їхньої конкурентноздатності, з іншого боку - попиту споживачів, обсягу і структури платоспроможного попиту. Тільки на основі аналізу цих факторів торгове підприємство може вирішувати проблему підтримки своєї конкурентноздатності;

- результати конкурентної боротьби визначаються, насамперед, конкурентноздатністю реалізованих товарів. Тому
найбільше значення для переваг у конкурентній боротьбі
мають не внутрішні можливості підприємства, а характер його
взаємодії з ринком товарних ресурсів: рівень цін і умови
закупівлі товарів, можливості одержання цінових знижок, широта.
глибина і відновлення асортименту, якості закуповуваних товарів і
інше. Ці фактори визначають стартові умови «боротьби за покупця» і відповідно зростання обсягів реалізації товарів.

Система ринкової саморегуляції діяльності господарюючих суб'єктів, вільне формування виробництва на нерегульованих ринках сприяє ефективному розподілу ресурсів, оптимальному використанню досягнень науково-технічного прогресу, забезпечує найбільш повне задоволення різноманітних потреб населення в товарах і послугах, підвищенню їхньої якості, що в кінцевому результаті приведе до росту матеріального благополуччя населення України

Одночасно, варто констатувати, що в чистій формі вільна економіка не існує в жодній країні світу, скрізь ринковий механізм доповнюється і коректується системою державного регулювання.

Необхідність державного регулювання ринкового механізму обумовлюється негативними наслідками, що можуть мати місце і повинні бути попереджені й обмежені.

Взаємодія держави і підприємства в умовах ринкової економіки показана на малюнку. Характер взаємин підприємств і держави визначений Господарчим кодексом України. Законодавством визначено, що держава гарантує дотримання прав і законних інтересів підприємства. Підприємство при здійсненні господарської й іншої діяльності має право за власною ініціативою приймати будь-які рішення, що не суперечать законодавству України. Втручання в діяльність підприємства з боку держави, громадських організацій, політичних партій неприпустимо.

Державне регулювання діяльності підприємства в умовах ринкових відносинах здійснюється у формі розробки і прийняття відповідного законодавства, що регламентує окремі аспекти діяльності підприємств. Вплив держави на економіку підприємства здійснюється:

- у формі прямого державного регулювання діяльності підприємств;

- через непрямі (економічні) форми впливу.

ВЗАЄМОДІЯ ДЕРЖАВИ І ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ

РИНКОВИХ ВІДНОСИН

		ДЕРЖАВНЕ

ЗАХИСТ ЗОВНІШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

		ЗАХИСТ СПОЖИВАЧІВ
	РЕГУЛЮВАННЯ

Регулювання діяльності підприємств в умовах ринку значно відрізняється від утручання держави в економіку підприємств, як це мало місце в умовах командної економіки. Відсутність директивних указівок державних органів підприємствам, застосування переважно економічних методів впливу, відсутність суб'єктивного підходу до умов роботи окремих підприємств, захист судом інтересів підприємств від зазіхань державних чиновників, захист комерційної таємниці підприємства - це характерні риси взаємодії підприємства і держави в ринковому середовищі, які повинні бути утворені в Україні.

Регламентуючи окремі аспекти діяльності підприємств, держава, одночасно, зацікавлено в активному розвитку як ринкової економіки в цілому, так і кожного конкретного підприємства України.

Література: Мазаракі А.А. с. 35-44, 67-77