Комерційні банки у кредитній системі

Функцію перерозподілу вільних фінансових ресурсів від фізичних та юридичних осіб, котрі їх накопичують (вкладники, інвестори тощо), до осіб (переважно юридичних), яким ці ресурси потрібні для економічного та соціального розвитку, в економіці виконує фінансово-кредитна система. Ця система становить сукупність фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів держави, тобто державних чи приватних організацій, уповноважених здійснювати фінансові операції щодо кредитування, депонування вкладів, ведення розрахункових рахунків, купівлі та продажу валюти і цінних паперів тощо.

У складі фінансово-кредитної системи України, відокремлюють дві підсистеми: банківську, тобто сукупність різних банків та інших кредитних установ, котрі функціонують у межах єдиного фінансового механізму, та парабанківську – сукупність небанківських фінансово-кредитних установ, яка охоплює спеціалізовані кредитно-фінансові інститути й поштово-ощадні установи. Небанківські фінансово-кредитні установи, на відміну від бан-ків, не емітують власних боргових зобов’язань, а лише власні акції. Їх діяльність полягає в обслуговуванні певних типів клієнтів (нерідко на пільгових умовах) або поширюється на ті сфери кредитування, котрі є ризикованими для приват-них банків (сільське господарство, будівництво, дрібне підприємництво тощо).

У загалі, розрізняють два поняття кредитної системи:

1) функціональна форма (сукупність кредитних відносин, форм та методів кредитування);

2) інституціональна форма (сукупність кредитно-фінансових установ, що акумулюють вільні грошові кошти та надають їх у користування у вигляді кредиту).

Банк – це установа, функцією якої є кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове і розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

На сьогоднішньому етапі розвитку України одну з найважливіших ролей у стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, унаслідок чого різко скоротилася кількість надійних фірм-позичальників, кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів.

У Положенні НБУ «Про кредитування» зазначається: «Кредит – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користування на умовах повернення, забезпеченості, страхування, платності та цільового характеру використання».

Суть кредиту в найпростішому визначенні – довіра однієї особи до іншої, на підставі якої у позичку в грошах або товарах надається певна сума капіталу, зазначена сума підлягає поверненню, а за користування цією послугою боржник сплачує обумовлений відсоток.

Сутність кредиту як економічної категорії виявляється в його функціях. Головними з них є чотири наступні функції:

1) контрольна функція;

2) перерозподільна;

3) стимулююча функція;

4) функція заміщення грошей кредитними інструментами.

Усі функції кредиту взаємопов’язані, а їх взаємодія забезпечує якісну стійкість кредитних відносин.

Кредитні відносини – це відособлена частина економічних відносин, пов’язана з наданням у позику грошових ресурсів і поверненням їх разом із певним відсотком. Особливість кредитної угоди полягає в тому, що які б не були початкові умови, кінцева стадія завжди здійснюється у грошовій формі. В той же час кредитні відносини не тотожні грошовим. Це специфічні, модифіковані грошові відносини, які відокремились у міри розвитку процесу обміну.

Суб’єктами кредитних відносин є:

1) кредитор – це суб’єкт кредитних відносин, який надає кошти у тимчасове використання;

2) позичальник – це суб’єкт кредитних відносин, який отримує позику.

Метою кредитора є одержання прибутку; а позичальника – задоволення тимчасової потреби у додаткових грошових ресурсах.

Практичні засади кредитних відносин в Україні, форми і види кредитів, принципи та умови банківського кредитування визначаються відповідними нормативними актами Національного банку України.