Школа організаційної поведінки (1950 - дотепер)

Поведінкова школаформувалась Крісом Арджирисом, Дугласом Мак-Грегором, Фредеріком Герцбергом, А.Маслоу та іншими вченими. В основі лежать методи налагодження міжособистих відносин, підвищення ефективності людських стосунків, формування колективів за психологічною сумісністю тощо.

Якщо школа людських відносин зосереджувала свою увагу головним чином на методах налагодження міжособистих відносин, то новий підхід намагався допомогти працівнику усвідомити свої власні можливості. Методи вивчення працівника ґрунтувалися на застосуванні науки про поведінку до побудови і управління організаціями. Метою цієї школи було підвищення ефективності організації за рахунок підвищення ефективності її людських ресурсів.

Кріс Арджирис (1929 р.р.) - дослідник поведінських і організаційних аспектів менеджменту. Заснував теорію „індивідуальність проти організації". Відповідно до цієї теорії для „здорової особистості властиво: перетворювати власне існування із пасивного в активне, самовдосконалюватись.Організація може гальмувати розвиток особистості, що зумовлюватиме у працівників виникнення захисних механізмів (звільнення, агресія). Удосконалення організації базується на досягненні гармонії між нею і працівниками.

Дуглас Мак-Грегор (1906-1964 рр.) - видатний американський науковець, психолог, гуманіст. Розробив теорії „X" та „У", які відображають моделі поведінки працівників в організації залежно від сформованих організаційних умов. Акцентував увагу на інтеграції індивідуальних та організаційних цілей, яка зумовлює досягнення гармонії в організації.

Популярність поведінкового підходу значно виросла в 60-і роки. Ним були охоплені всі галузі управління. Представники цієї школи пропагували свій підхід як єдиний найкращий шлях вирішення управлінських проблем. Головним було твердження що правильне застосування науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності як окремого працівника, так і підприємства в цілому.

Таким чином, внесок школи наукової поведінки: застосування прийомів управління між особистими відносинами для підвищення ступеня задово­лення потреб та продуктивності праці; формування організації, в якій кожен робітник реалізовував би свій потенціал.

Недоліком школи науовоїк поведінки є переоцінка неформальних факторів.