Історичний розвиток передумов сучасного менеджменту

Практика управління стара як світ. Ніхто не скаже, коли виникли перші елементи управління. Необхідність виникла в 3 сферах людського життя тоді, коли люди почали жити і полювати групами:

1) оборонна (захисна) – від диких звірів і ворогів;

2) політична – встановлення та підтримка порядку в групі;

3) економічна – виробництво та розподіл обмежених ресурсів.

Отже, необхідність в управлінні виникла в результаті розподілу праці ще в первісному суспільстві. Розвиток людства щільно пов'язаний з розвитком управління.

Щодо розвитку управлінської думки Стародавнього Єгипту, то про це свідчать як архітектурні споруди, так й письмова спадщина. Прикладом є піраміда Хеопса. За підрахунками, будівництво піраміди потребувало праці більше як сто тисяч людей протягом 20 років. За сучасними масштабами це означало керівництво стотисячним колективом будівельників. Є свідоцтва, що єгиптянам були відомі кількісні обмеження людей, які знаходились під керівництвом однієї людини (менеджера). На одного керівника (наглядача) припадало 10 робітників. Цей єгипетський принцип — «правило десяти» в майбутньому використовувався багатьма цивілізаціями.

Археологічні дані також свідчать про те, що в давній Шумерській державі у третьому тисячолітті до нашої ери існував певний регламент управлінської діяльності, пов'язаний з управлінням державою. Це було зафіксовано на глиняних табличках, що дійшли до наших днів [2].

Що стосується Стародавньої Греції, яка склала значну частину сучасної культури, то її економічна думка протирічна. Древні греки негативно ставилися до бізнесу. Представники виробничої праці і торгівлі займали низький ступінь у соціальній системі грецької демократії, не мали громадянства. Цього не можна було сказати про греків-аристократів чи греків-філософів. Зупинимось на грецьких вчених того часу.

Сократ (469-299 рр. до н.е.) вважав, то тільки той може управляти суспільством, хто досяг успіхів в особистих справах. Він проаналізував різні форми управління.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) пов'язував успіхи з такими елементами управління і організації, як спеціалізація праці, централізація, делегування повноважень, лідерство. Він вважав, що методом пізнання та прийняття рішень не може бути містицизм, реальність позначається через почуття та аналіз причин явищ. В подальшому цей дух наукового знання сформував основу щодо школи наукового управляння.

Платон (428-348 рр. до н. е.) дав класифікацію форм державного управління, зробив глибокий аналіз поділу праці, спробу розкрити суть управління і контролю. Платон розглядав управління як науку про загальне харчування людей і доводив, що діяльність з управління є важливим елементом системи життєзабезпечення суспільства [2, 13, 40].

Важливе місце в розвитку в управлінській думці займає період середньовіччя. Цей період характеризується застоєм освіти та науки. І все ж у період середньовіччя відбулися події, які підготували умови для подальшого розвитку управління. Це стосується виникнення системи балансів, що використовувалась у практиці венеційських купців братів Соранцо, про що свідчать книги обліку, які велися ними в 1416-1426 рр. Нарешті, у 1494 р. було зроблено перше теоретичне викладення цієї системи італійським ченцем Лукою Пачиоллі.

Несвідомі пошуки теоретичних підходів до управління почалися в епоху становлення капіталізму. Першими до цієї проблеми звернулися філософи. Вони намагалися дати відповідь на запитання: «Що є рушійною силою, яка спонукає людей до активних дій?».Англієць Томас Гоббс у 1651 р. і його співвітчизник Джеймс Стюарт у 1767 р. доводили, що основний мотив людської поведінки полягає у прагненні влади.

Відомий англійський економіст Адам Сміт у своєму «Дослідженні про природу і причини багатства народів» (1776) та в інших працях сформулював принцип «економічної людини», головною метою якої є прагнення до збагачення і задоволення особистих потреб. Правда подальші дослідження спростували тезу Смита, бо виключно до збагачення прагнуть лише 12% людей, у той час як до слави - майже 40%. Крім того Сміт, як і інші представники класичної школи економічної теорії (Т.Мальтус, А.Маршалл та ін.) надавав великого значення функціям, які покладаються на менеджера.Планування, організація, вибір та навчання персоналу, безпосередньо управління, контроль — усі ці функції отримали у Сміта певний опис.

Англієць Річард Аркрайт, заклав основи того, що можна назвати індустріальним управлінням або, кажучи сучасною мовою, організацією виробництва. На основі розподілу праці, планування розташування обладнання,забезпечення дисципліни, йому вдалось домогтися безперервності праці. Аркрайт сформулював дисциплінарний «кодекс» фабричної системи за різноманітні порушення у вигляді сукупності штрафних санкцій, які фіксувалися у спеціальній книзі та зводилися до відрахувань із заробітної плати.

Важливий внесок у розвитку теорії і практики управління було зроблено Чарлзом Беббіджом, який є винахідником першої обчислювальної машини. Він розробив методику вивчення витрат робочого часу при здійсненні різних операцій, порівняльного аналізу роботи однопрофільних підприємств, виявлення шляхів підвищення ефективності праці на основі вивчення даних статистики, а також застосування преміальної системи оплати праці.