Моделі зростання міст

Соціологи, прагнучи зрозуміти, яким образом люди територіально оформляють свої взаємозв'язки й здійснюють діяльність, розробили кілька моделей, за допомогою яких намагаються виявити екологічні схеми й структури росту міст.

Рис. 1.1 – Моделі міських структур

Модель концентричних зон. У період між Першої й Другою світовими війнами соціологи із Чиказького університету розглядали місто Чикаго як соціальну лабораторію й піддали його інтенсивним дослідженням. Модель концентричних зон займала чільне положення в більшості цих досліджень (Парк, Берджесс і Маккензи, 1925). Згідно з думкою чиказької групи соціологів, сучасне місто здобуває форму концентричних окружностей, кожна з яких має чіткі відмінні характеристики. У центрі міста – центральному діловому районі – розташовуються магазини роздрібної торгівлі, фінансові установи, готелі, театри й підприємства, що відповідають потребам покупців з ділової частини міста. Цей район перебуває в оточенні житлового району, що переживає стан занепаду внаслідок наступу на район ділової частини міста й промислових підприємств – так званої перехідної зони. Колись у цій частині міста стояли вишукані особняки заможних і відомих городян, а потім вона перетворилася в район нетрів і притулок для підприємств дрібного бізнесу (ломбардів, магазинів “секонд хенд” і скромних закусочних і ресторанів). Перехідна зона “перетікає” у робочі квартали, що складаються із двоквартирних будинків, старих одноквартирних помешкань і будинків з недорогими квартирами, де проживають переважно “блакитні комірці” і низькооплачувані “білі комірці”. За робочою зоною починаються житлові зони, де в основному проживають дрібні підприємці, професіонали й управлінський персонал. І нарешті, за зоною проживання найбільш заможних городян іде кільце малих міст, городків і селищ, або приміська зона, багато жителів якої регулярно їздять на роботу в діловий центр міста.

Чиказька школа соціологів розглядала зазначені зони як ідеальні типи, оскільки на практиці жоден місто не відповідає повністю цій схемі. Приміром, місто перебуває на березі озера Мічиган, так що в цьому випадку скоріше діє модель концентричного півкола. Крім того, критики цієї моделі вказують, що вона більш підходить для характеристики міст на рубежі XX в., ніж для сучасних міст. Також зовсім очевидно, що деякі міста ніколи навіть приблизно не відповідали моделі концентричних окружностей, а міста Латинської Америки, Азії й Африки не мають настільки характерної специфіки використання площ, яка прийнята в США.

Секторна модель. Гомер Хойт вважав, що великі міста складаються не з концентричних окружностей, а скоріше з ряду секторів. Він створив секторну модель міської структури (див. мал.). Райони, де житло коштує недорого, часто набувають клиноподібної форми й простираються від центру міста до його окраїни. У міру росту міста дорогі райони починають виступати за міські межі, залишаючись при цьому в тому ж самому секторі. Райони в межах сектору, покинуті людьми з високими доходами, старіють і занепадають. Хойт стверджує, що престижні й дорогі райони не утворюють концентричну зону навколо окраїнних районів міста, а типово розташовуються із зовнішнього краю декількох секторів. Промислові райони простираються уздовж річкових долин, русла ріки або залізничного полотна, а не розташовуються по концентричній окружності навколо ділового центру міста.

Однак, подібно моделі концентричних зон, секторна модель також була неприйнятної для великої кількості міських структур.

Модель багатьох центрів. Ще одна модель описує місто як структуру, що має не один, а кілька центрів. Кожний центр спеціалізується в конкретній діяльності й накладає свій неповторний відбиток на навколишню частину міста. Наприклад, діловий центр фокусується на комерційній і фінансовій діяльності. У число інших центрів входять: зона “яскравих вогнів” (театри та інші розважальні заклади), зона урядових закладів, центр оптової торгівлі, зона важкої промисловості й медичний комплекс. Багато центрів у межах міста виникає по різних причинах. По-перше, деякі види діяльності накладають специфічні вимоги, наприклад торговельна зона повинна бути розташована таким чином, щоб у неї можна було потрапити з будь-якої частини міста; портовий район, природно, повинен розташовуватися в акваторії, а промислова зона повинна мати великі площі недалеко від водних або залізничних комунікацій. По-друге, підприємства, що займаються однаковою або подібною діяльністю, часто виграють від того, що виявляються сконцентрованими на якійсь одній міській ділянці, приміром, зона роздрібної торгівлі квітне, оскільки покупців залучає можливість потрапити в цілу мережа різноманітних магазинів. По-третє, різні види діяльності часто заважають один одному, наприклад престижні житлові квартали несумісні із промисловими підприємствами й будуть перешкоджати розвитку один одного. По-четверте, деякі види діяльності не можуть дозволити собі дорогі райони й розміщаються в більш дешевих кварталах; це стосується, наприклад, оптових підприємств і складів. Модель багатьох центрів більш придатна для опису унікальних характеристик, властивих конкретним міським структурам, ніж для виявлення універсальних просторових характеристик у всіх містах.