Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті

Право на заповіт має особа з повною цивільною дієздатністю, воно здійснюється особисто (не через представника).

Особа може призначити своїми спадкоємцями одну або декілька фізичних чи юридичних осіб, незалежно від наявності в неї з цими особами родинних відносин. Спадкодавець може позбавити спадщини будь-кого зі своїх родичів, крім тих, хто має обов’язкову частку в його спадщині. Уразі смерті позбавленою спадкування особи, її діти (онуки) спадщини не втрачають.

Заповіт може бути складений як до усієї спадщини, так і до її частини.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (легат) – право користування житловим приміщенням, іншим рухомим чи нерухомим майном.

Заповідач може зобов’язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру чи спрямованих на досягнення суспільно корисної мети, встановити умови спадкування.

Неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні удова чи непрацездатні батьки спадкодавця спадкують незалежно від змісту заповіту обов’язкову частку (законну долю) – ½ частки, яку б вони отримали при спадкуванні за законом.

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо свого сумісного майна. При смерті одного з подружжя його частка переходить другому, а після смерті другого – спадкоємцю за заповітом.

Заповіт складається у письмовій формі, з зазначенням місцю та часу складення, засвідчується нотаріусом чи посадовою особою. Нотаріус може засвідчити як відкритий, так і закритий, секретний заповіт. Особа, що посвідчила заповіт зобов’язана зберігати його зміст у таємниці до відкриття спадщини.

При наявності певних умов заповіт, або його частина може бути оголошена недійсною.