Становлення і розвиток державно-правової думки в Україні

(друга половина XVII – перша половина ХІХ ст.)

П л а н

1. Ідея державності періоду Української гетьманської держави.

2. Суспільно-політичний ідеал Г.С.Сковороди та його вплив на українську державно-правову думку.

3. Ідея природного права у філософії українських просвітителів.

4. Державно-правова ідеологія в ХІХ ст. і становлення національної ідеї.

5. Філософія права П.Д. Юркевича.

МЕТА:

Освітня (навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) з особливостями державно-правових думок періоду перших спроб становлення та руйнації державності в Україні та можливостями їхньої актуалізованої реставрації.

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) навички критичного аналізу відповідно державно-політичних процесів в історії України з точки зору їхньої відповідності задекларованому напрямку поступу нашої держави.

виховна:

виховувати загально світоглядну позицію, що спирається на розуміння реальної складності втілення ідеї прав людини у нашій країні з точки зору її (складності) історичної обумовленості.

Основні поняття: православ'я, католіцизм, автономія, козацтво, міждержавний союз, незалежна держава, конституція; просвітництво, романтизм, національна ідея; культурна вторинність правосвідомості, монархія, республіка, федерація.

Ідеї державності періоду Української гетьманської держави. Політико-правові погляди Б.Хмельницького (1595-1657): створення державного апарату за зразками Запорізької Січі; березневі “Договірні статті” 1654 р.: проблеми автономії й безпеки України; положення православної церкви (духовної влади), міжнародні відносини; проблеми козацтва, соціальні гарантії жінкам та дітям загиблих козаків. Діяльність та погляди на устрій України І. Виговського: західна орієнтація, прагнення до швейцарського зразку, ідея незалежності. Гетьман П. Дорошенко: стремління до створення об’єднаної незалежної України, центристська політична позиція. І.Мазепа (1640-1709): прагнення до заміни демократичних засад управління монархічними, ідея незалежної держави. Політико-правові погляди П.Орлика (1672-1742) – праці “Вивід прав України”, “Пакт й Конституції законів та вільностей Війська Запорізького” (Конституція П.Орлика 5 квітня 1710 р.) ідея національно-державного суверенітету України, розподілу влади на три гілки – законодавча, виконавча, судова; вибірність державних посад; відзначення принципу верховенства закону в державі, спроба вирізнити особистість.

Суспільно-політичний ідеал Г.Сковороди (1722-1794) та його вплив на українську державно-правову думку: критика експлуататорів народу (дворянства та духовенства), порівняння їх із трутнями, народ – з бджолами; ідеал держави – республіка, де не буде нерівності, поділу на стани і “країна і царство любові”, це етико-моральний пафос «республіки духу»; значення виховання нової людини на основі її життєвого покликання, ціль – щастя людини; основний принцип республіканського суспільства (Великого Братства) – “нерівна всім рівність”, це рівне право займатися “сродною працею”; патріотизм Сковороди; необхідність захисту вітчизни від зовнішніх ворогів, громадян – від грабіжників; причини падіння держав і причини війн – одні й ті ж.

Ідеї природного права у філософії українських просвітителів. Поширення в Україні ідей французького та німецького просвітництва, насамперед філософії Х.Вольфа. М.Козачинський: прихильник концепції природного права, виокремлював право на життя, свободу совісті, приватну власність, особливо наголошував на праві вибору: там, де немає права вибору – немає й свободи. Я.Козельський: вчення про природне та договірне походження держави; критика кріпацтва в Росії; необхідність поширення освіти і виховання для подолання вад та конфліктів у суспільстві. П.Лодій: діяльність з адаптації ідей просвітницької соціальної філософії в українській духовній культурі, розробка та викладання теорії природного права: вчення про природне походження всезагального державного права. Й.Б.Шад: розглядання держави як організму, грунт для її існування – не взаємна згода, а природа людини, вимоги її розуму; розглядання проблем закону, права і моралі з точки зору проблеми свободи, критика рабства та всіх форм деспотизму; основа прогресивного розвитку у різноманітності та протилежності, у сфері державницькій між правителем і народом; всяке прагнення до досконалості згасає, коли зникає відмінність між народами і націями, нація, яка підкоряється іншим навіть через прагнення довічного миру, занепадає і заслуговує всіх тих нещасть, які на неї можуть впасти.

Державно-правова ідеологія в ХІХ ст. та становлення національної ідеї. Романтизм як загальноєвропейська світоглядна основа та як культурно-історичний контекст національної консолідації та створення національний держав; значення фольклору та етнографічний розвідок взагалі. М.А.Максимович (1804-1873), праці “Звідки пішла Руська земля”, “Про походження варягів-русів”: виникнення держави має не економічні чинники, а є результатом розвитку ідеї державності; просвітительські мотиви – значення виховання людини; найкращій устрій – конституційна монархія. М.І.Костомаров (1819-1885), праці “Закон Божий (Книга Буття українського народу)”, “Початок єдинодержавія в Давній Русі”. Поєднання романтичної ідеалізації минулого із ліберальними ідеями: звільнення селян від кріпацтва, просвітництво народу, свобода торгівлі, свобода совісті, юридична рівність; найкраща форма державного устрою – республіканська, як член Кирило-Мефодіївського товариства був за федерацію слов’янських республік на ідеологічній основі християнського братолюбія. Т.Г.Шевченко (1814-1861), як радикальний критик існуючого соціального устрою та прибічник соціального та національного звільнення українців: відображення цих поглядів у художніх творах та його “Щоденнику”, апеляція до героїчного минулого України; участь у діяльності Кирило-Мефодіївського товариства; характеристика державно-правових поглядів Шевченка як еволюцію у напрямку до концепції природного права («праведного закону»).

Філософія права П.Д.Юркевича (1826-1874), праці “Вступ до історії філософії права”, “Лекції з філософії права”: критика концепції позитивізму, розробка ідеї невідчуджених (абсолютних) прав і свобод особистості у контексті релігійно-моральних проблем; необхідність відродження природного права – головна теза; позитивізм призводить до однобічності; вчення про три форми єдності юридичних наук (три правові школи), які визнають джерелом права: 1) національний дух; 2) історичний дух; 3) філософський дух; природне право – від сутності людини невизнання природного права призводить до матеріалізму, нігілізму, скептицизму; висновок про власність як основу спілкування;, взаємозв’язок права та політики. Вплив філософії права П.Д.Юркевича на державно-правову думку України та Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ століть (Б.О.Кістяківський, Є.М.Трубєцкой, П.І.Новгородцев, ін.).