Державно-правові вчення середньовічного суспільства

МЕТА:

Освітня (навчальна):

ознайомити курсантів (студентів) із особливостями розвитку державно-правових процесів у середньовічний період з формами впливу релігійних поглядів на державно-правові концепції, основні світоглядні якості державно-правових концепцій.

розвиваюча:

формувати у курсантів (студентів) власну світоглядну позицію у відношенні до релігійних та моральних аспектів правових систем та їхнього втілення у державну практику.

виховна:

виховувати поважне відношення до релігійних аспектів державно-правових доктрин як втілення моральної та гуманістичної складової самого права.

Опорні поняття: релігія, культура, духовна влада, світська влада, закон природний, закон людський, монархія, школа глосаторів, юридична освіта.

П л а н

1. Державно-правові концепції Західнохристиянського світу:

а) боротьба духовної й світської влади: теорія «двох мечей»;

б) вчення про державу, право та закон Фоми Аквінського;

в) державно-правові концепції італійських мислителів і юристів середньовіччя.

2. Державно-правові концепції Східнохристиянського світу (Україна, Росія):

а) становлення поглядів на державу і право у Київській Русі;

б) державно-правова думка у Московському царстві XV-XVI ст. та концепція Філофея «Москва – третій Рим»;

в) правова думка в Україні періоду входження до складу Литви та Польщі;

Державно-правові концепції Західнохристиянського світу. Боротьба духовної й світської влади і теорія “двох мечей” (ХІІ – ХІІІ ст.): один меч у ножнах – церкові, другий, оголений – державі, але він використовується державою за велінням церкви, бо государ – слуга церкви. Вчення про державу, право і закон Томи Аквінського (1225-1274), основні твори “Про правління володарів”, “Сумма теології”, коментарі до творів Арістотеля (“Політика”): філософсько-теологічні основи (проти Авердоеса) – арістотелизм та католицька догматика (схоластика); обумовленість соціальної ієрархії як начертання Бога; про елементи державної влади – сутність форми (походження), використання, ціль – доказ переваги церковної (духовної влади) над світською; монархія як найкраща форма державного устрою; ієрархія законів – вічний закон (універсальні норми, втілюють божественний розум), природний закон (віддзеркалення вічного закону в людському розумі), людський (позитивний) закон (його ціль – примушувати людей запобігати зло). Є ще божественний закон (Біблія) – знати, що таке правда; право – це сфера правди і справедливості (кожному – своє). Державно-правові концепції італійських мислителів і юристів середньовіччя. Марсилій Падуанський, твір “Захисник миру” (1326): віддзеркалення нових буржуазних відносин, проти феодальної роздробленості, обвинувачення церкви у вадах суспільства, народ – джерело і світської, і духовної влади (народ – ті, чия діяльність направлена на загальне благо); найдосконаліша форма – виборна монархія; юрист Ірнерій – школа глосаторів, тлумачення дегест Юстиніана (римське право); Граціан – “кодекс Граціана” – канонічне право, відношення в церкві та з мирянами.

Державно-правові концепції Східнохристиянського світу (Україна, Росія). Становлення поглядів на державу і право у Київській Русі: релігійні основи вчення Іларіона про закон і благодать; закон – Старий Заповіт (принцип підкорення і рабства), благодать – Новий Заповіт (свобода та істина, це прогрес). Закон – роз’єднує людей (іудеї – богообраний народ), благодать – усі рівні перед Богом; головне – єдність, міцність та незалежність (від Візантії) держави. Кирило Туровський: єдність влади на основі Святого письма, засудження воєн та ворожнеч між служителями церкви. Нестор, “Повість временних літ” (1113 р.) – необхідність єдиної держави, з централізованою владою на основі добровільної домовленості народу з князями, верховенство церковної влади. Володимир Мономах, “Повчання”: єдність Русі, захист бідних, гарант порядку та соціальних благ – князь. “Руська правда” – норми регулювання ранньофеодальних відносин – пам’ятка офіційної правової ідеології.

Державно-правова думка у Московському царстві ХV – ХVІ ст.: проблеми співвідношення світської та духовної влади в ідейній боротьбі “стяжателів” (йосифлян) і “нестяжателів”; “стяжателі” (Йосип Волоцький) – захист економічної могутності монастирів (“для благих діл”), вчення про владу: влада – божественна, володар влади – людина, треба правити для блага людей, інакше це не цар, а мучитель, тому можливий опір; зверхність церковної влади; “нестяжателі” (Ніл Сорський), ідеал – община, сріблолюбство – найгірша страсть, монастирі не повинні мати власність. Філофей, концепція “Москва – третій Рим” (йосифлянин): божественне походження законної царської влади, духовна влада підкоряється світській; провіденціалізм православ’я: два Рими пали, Москва має стати світовою столицею і здійснювати вплив на інші православні країни. Проект державних реформ Івана Пересвєтова: ідея централізованої монархії на принципах закону.

Правова думка в Україні періоду входження в состав Литви та Польщі: значення ідей Реформації та їхній зв’язок з антифеодальною національно-визвольною боротьбою та боротьбою проти католицтва. Станіслав Оріховський-Роксолан (1515-1567), “Напучення польському королю”: проти теологічної теорії виникнення держави, за зверхність світської влади; владу королю надає народ, мета держави – гарантія прав і користі індивіда; людські закони повинні відповідати природним; закон у державі – вищій від короля. Іван Вишенський (1550-1620) – полеміст, ідеали раннього християнства, за православ’я проти католицизму, відродження української мови та культури; природна рівність людей, свобода і справедливість може дати духовна (православна), а не світська влада. Петро Могила (1574-1646), праця “Номоканон”: ідея верховенства духовної влади православ’я та концепція ідеального володаря; влада від Бога, три напрямки верховної влади: політичний, мирський, духовний; три групи законів, головний – “закон натури” (природний).

ЛЕКЦІЯ № 4 (Тема № 5):