Мал. 3.2.2. Класифікація методів викладання

Розглянемо детальніше вказані методи викладання.

Пояснення – це детальне викладення навчального матеріалу з аналізом фактів, приведенням доказів, формулюванням висновків.

Цей метод застосовується при вивченні теоретичного матеріалу чи практичної діяльності учнів в тому випадку, коли матеріал важкий для засвоєння. Пояснення проводять в строгій логічній послідовності. Перед учнями ставлять запитання, проблему, яку потім вирішують послідовними логічними доказами. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образ мовлення.

Наприклад, при вивченні нового матеріалу, вчитель пояснює групу нових термінів. На початку уроку він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використовуватися вперше або технологію виконання тієї чи іншої операції

Розповідь як метод усного викладу навчального матеріалу при порівняно невеликих витратах навчального часу широко використовується вчителем для пояснення учням теоретичних відомостей, наприклад, про будову та принцип дії контрольно-вимірювальних інструментів і приладів, механізмів, апаратів, знарядь, машин та інших засобів промислової і сільськогосподарської праці; про природничонаукові закономірності, на яких базуються виробничі процеси, що вивчаються; про біологічні особливості сільськогосподарських культур і тварин як наукової основи технології їх вирощування.

З метою політехнічного спрямування трудового навчання під час пояснення навчального матеріалу вчитель використовує вивчені учнями фізичні, хімічні, біологічні закономірності, які лежать в основі виробничого процесу, що розглядається, дії того чи іншого знаряддя праці – механізму, машини.

Так, розповідаючи про біологічні особливості сільськогосподарських культур, вчитель розкриває закономірності відношення кожної культури, що вивчається до тепла, світла, вологи, ґрунту, поживних речовин, пояснює, як ці закономірності використовуються для регулювання росту і розвитку рослин з метою отримання найвищого врожаю. Завдяки такому викладенню матеріалу учні глибше осмислюють зв’язки між організмом рослин та умовами навколишнього середовища, значення тих чи інших агротехнічних приймів і робіт, спрямованих на створення рослинам найсприятливіших умов для підвищення врожайності. Одночасно в них послідовно формуються матеріалістичні погляди і переконання.

З метою політехнічної освіти вчитель не повинен обмежуватися лише поясненням суті фізичних, хімічних і біологічних закономірностей, на яких базуються технологічні процеси. Необхідно звернути увагу учнів на сукупність закономірностей, на те, що їх дія розповсюджується на широкий загал різноманітних технологічних процесів і технічних об’єктів.

Так, на закономірностях руху вологи у ґрунті базуються різноманітні виробничі процеси її обробки: ранньовесняне боронування, культивація міжрядь та прикатування, тобто ущільнення ґрунту. Боронування та культивація проводяться для зменшення випаровування вологи внаслідок порушення ґрунтових капілярів, по яких волога підіймається до самої поверхні ґрунту і випаровується. Прикатування сприяє відновленню капілярів у ґрунті і підняттю вологи до насіння, для його швидшого проростання.

Методом розповіді знання подаються учням у готовому вигляді, що вимагає лише розуміння матеріалу та його запам’ятовування, а не самостійної, активної, творчої роботи. Розуміння учнями викладеного навчального матеріалу перевіряється по закінченню розповіді. До розповіді необхідно ретельно готуватися, намітити план розповіді, зазначити місця де варто задати питання.

На заключних заняттях у старших класах використовується лекція. Лекція – це та ж розповідь, лише триваліша за часом і під час неї повідомляється достатньо великий за обсягом матеріал з огляду фактів, поясненню, узагальненню та висновкам з важливих теоретичних проблем. Супроводжується демонстрацією натуральних об’єктів, наочних посібників, кінофільмів, а також рисунків і схем на класній дошці.Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки, з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях.

Лекція має містити такі елементи:

- вступ, де дається мотивація навчання, чітке формулювання теми лекції та постановка завдання;

- викладення в логічній послідовності окремих частин лекції;

- висновки, що дають можливість осмислити лекцію в цілому і виділити основну ідею;

- конкретне завдання на самостійну роботу;

- відповіді на запитання.

Основні вимоги до лекції:

- високий теоретичний рівень інформації, посилання на законодавчі та нормативні акти, на нові досягнення відповідної галузі науки;

- розкриття наукових засад курсу;

- зв’язок теорії з практикою, зосередження уваги студентів на питаннях, які вирішуються у світлі сучасних вимог;

- рекомендації до поглибленого самостійного вивчення питань, необхідних для практичної роботи.

- більш строгою структурою;

- логікою викладу навчального матеріалу;

- великим обсягом інформації, яка повідомляється;

- системним характером викладу знань.

(Предметом шкільної лекції здебільшого є опис складних систем, явищ, об'єктів, процесів, наявних між ними зв'язків і залежностей, головним чином, причинно-наслідкового характеру).

Очевидно, що лекція доречна лише в старших класах, коли учні вже мають необхідний для сприймання і осмислення матеріалу лекцій рівень підготовки. Лекція використовується для викладу більшого за обсягом матеріалу, займає цілий урок, а інколи й здвоєні уроки.

Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя, передусім від складання плану, добору матеріалу, який розкриває зміст теми, добору наочності. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що стосується змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок «уявіть собі...», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоретичних положень, наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до риторичних запитань, зміни інтонації розповіді, паузи та ін.

Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення. Їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.

Бесіда – дозволяє активізувати мисленнєву діяльність учнів та одночасно слідкувати за її ходом. Використовується значно частіше, ніж розповідь.

За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, бесіду-повторення, контрольну.

Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Бесіда-повідомлення ґрунтується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, а також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду — для перевірки засвоєних знань.

За характером діяльності учнів у процесі бесіди виок­ремлюють такі її види: репродуктивна, евристична, катехізисна.

Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу. її проводять на основі вивченого навчального матеріалу.Відповідаючи на запитання вчите­ля, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.

Сутність евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчите­ля, досконалого володіння ним методикою навчання й від­повідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому випадку, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і належного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи. Для цього необхідні знан­ня психологічних особливостей кожного учня й відповідний добір різних шляхів запитально-відповідальної форми навчання.

Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті.Її використовували ще в середньовічних школах. За цим принципом побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання й відповіді. Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей; у сучасних школах за допомогою нього учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять.

Готуючись до бесіди будь-якого типу, вчитель складає її план, щоб забезпечити послідовність розвитку теми, намічає основні запитання для учнів. У досвідченого вчителя вони короткі й точні, логічно послідовні, пробуджують думку учня, розвивають його.

Ефективність методу бесіди залежить від уміння вчителя формулювати і ставити запитання. Залежно від складності їх поділяють на: запитання про факти; запитання, які передбачають порівняння і відповідний аналіз явищ; запитання про причинні зв'язки і значення явищ; запитання, на які можна відповісти, розкривши зміст понять, обґрунтувавши загальні висновки, за допомогою індуктивних та дедуктивних висновків; запитання, які потребують доведень.

Перед початком бесіди з певної теми вчитель, спираючись на раніше отримані знання та життєвий досвід учнів, ретельно продумує систему питань, коротко та зрозуміло для учнів формує їх та розташовує в чіткій логічній послідовності, намічає також і приблизні відповіді, котрі можуть дати учні.

Під час бесіди вчитель послідовно задає питання для обговорення, уточнює і доповнює відповіді та судження учнів, і, таким чином, активізує мислення школярів, добивається від них чіткого розуміння та міцного засвоєння навчального матеріалу. Метод бесіди особливо часто використовується у молодших та середніх класах. Вступна бесіда до практичних робіт учнів молодших і середніх класів має бути короткотривалою. Зачасти під час виконання учнями трудових операцій виникає необхідність в індивідуальній співбесіді для з’ясування ступеню осмислення школярем як окремих прийомів роботи, так і всього завдання або причини помилок, яких припускаються під час роботи.

Нерідко методом бесіди проводиться лише частина заняття, присвячена, як правило, здобуттю школярами нових для них знань з теорії.

Наприклад, під час ознайомлення десятикласників з технологією розмітки заготовок із тонколистового металу можна використати цей метод наступним чином:

1. Учню на робочий стіл або верстак видають заготовку з тонколистового металу (алюмінію, сталі, міді) та набір вимірювальних і розмічальних інструментів: дерев’яна і металева лінійки, металевий кутник, олівець, рисувалка, кернер, легкий молоток.

2. Питання вчителя: “Як проводилась розмітка плоских деталей на заготовках з фанери та дошки?” Відповідь учнів: “Ми користувались копіювальним папером, лекалом, лінійкою, кутником та олівцем”.

3. Питання вчителя: “Як виконувалась розмітка деталі з прямолінійними контурами, наприклад, прямокутника, з допомогою лінійки, кутника та олівця?” Відповідь учнів: “Спочатку ми проводили базову лінію або, якщо якийсь край заготовки був рівним, брали його як базову лінію. На базовій лінії або краї ставили на початку точку і від неї з допомогою лінійки відміряли довжину заготовки. Ставили другу точку. За допомогою кутника від точок перпендикулярно базовій лінії або краю проводили бокові лінії майбутньої деталі. Лінійкою відміряли необхідну ширину і ставили на перпендикулярах точки. Потім ці точки з’єднували”.