Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в СРСР

На ХІV з'їзді ВКП(б) у грудні 1925 р. тривала дискусія "про можливість побудови соціалізму в одній країні". Сталін говорив про індустріалізацію як генеральну лінію. Було сформульоване головне завдання індустріалізації: перетворення СРСР з країни, яка ввозить машини і обладнання в країну, яка їх буде виробляти, щоб СРСР став економічно самостійною державою.

Необхідно було розв'язати питання про кошти для індустріалізації.

У грудні 1927 р. відбувся ХV з'їзд ВКП (б). Було затверджено директиви першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства, розрахованого на 1928/29 – 1932/33 господарські роки. У них висувалися три взаємозв'язані завдання: прискорений розвиток воєнної промисловості, розгортання часткової колективізації сільського господарства і підвищення добробуту народу.

Взимку 1927-1928 рр. спалахнула хлібозаготівельна криза. Скориставшись цим, Сталін розпочав "стрибок в індустріалізацію" за рахунок вилучення коштів з сільського господарства. Нова економічна політика замінювалася на політику воєнно-комуністичного штурму з продрозкладкою, забороною торгівлі, картковою системою, інфляційним випуском паперових грошей, розоренням заможних селян.

У січні 1932 р. утворено наркомат важкої промисловості. Підприємства легкої і лісової промисловості увійшли до відповідних нових наркоматів. На всіх рівнях запанували адміністративно-директивні методи управління.

Проте індустріалізація мала певні успіхи: на Україні розташовувалось 12 підприємств – 7 новобудов та 5 докорінно реконструйованих старих підприємств. До новобудов належали 3 металургійні заводи (Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь), Дніпрогес, Дніпроалюмінбуд, Краммашбуд, ХТЗ. Гігантами серед реконструйованих об'єктів були Луганський паровозобудівничий завод і 4 металургійні заводи. Розвивалась електроенергетика. У харчовій промисловості виникли нові галузі – маргаринова, молочна, маслоробна, комбікормова, хлібопекарська.

Складовим елементом "стрибка в індустріалізацію" стала суцільна колективізація сільського господарства, механізм якої було запущено на листопадовому (1929 р.) Пленумі ЦК ВКП(б). Створена комісія під керівництвом наркома землеробства СРСР Я.А Яковлева визначила терміни суцільної колективізації в основних зерновиробних районах. В Україні планувалося закінчити колективізацію восени 1931 або навесні 1932 р.

Усуспільнювалися не тільки засоби виробництва, але й продуктивна худоба та птиця. У відповідь на насильство селяни відповіли масовим невдоволенням, відкритим протестом аж до антирадянських збройних виступів. Знищення худоби набрало масового характеру.

21 лютого 1930 р. у Москві відбулася нарада партійних керівників Російської федерації і України, яка виробила заходи щодо виправлення становища. 2 березня газета "Правда" надрукувала статтю Сталіна "запаморочення від успіхів", у якій засуджувалися "перегини", відповідальність за які Сталін цілком переклав на місцевих працівників.

Проводилася політика "ліквідація куркуля як класу".

У 1932 р. ситуація в сільському господарстві була катастрофічною. Певною мірою це призвело до голодомору 1932-1933 рр. Голод був наслідком спроби здійснити соціалістичні перетворення воєнно-комуністичними методами.

Примусова колективізація і продрозкладка, вислання за межі України найкращих трудівників, штучний голодомор призвели до глибокої деградації сільськогосподарського виробництва.

Після вбивства С. Кірова 1 грудня 1934 р. розпочалася масова кампанія репресій Жертвами її стали партійні та державні діячі, члени ЦК, а також залишки інтелігенції – Коцюбинський, Затонський. В СРСР встановлювався тоталітарний режим.

Сталін орієнтувався на високі темпи розвитку господарства, для цього йому була потрібна мобільна адміністративна система, яка тримала б апарат під постійним тиском не тільки зверху, але й знизу. Викривленою формою такого "контролю" стали в 30-ті рр. постійні заклики до мас виявляти "дворушників", "троцькістів" у середовищі керівників. Парадокс полягав у тому, що Сталін неодноразово закликав до більшої демократизації внутріпартійного життя. Реально під таким гаслом йому було легше замінити керівників на місцях новими, більш слухняними.

Тоталітарний режим, сформований у СРСР у 20-30-ті рр характеризувався тотальним відчуженням народу від власності й політичної влади, всеосяжним контролем компартійної верхівки над усіма сферами життя суспільства. Домінуючою рисою його була монополія на владу Комуністичної партії. Зрощування партійного і державного апаратів, монополізація політичної влади призвела до утвердження режиму беззаконня і політичного терору. Номенклатурний принцип (призначення та переміщення керівних кадрів з волі вождя) – головний антидемократичний стрижень командно-адміністративної системи управління, який забезпечував особисту залежність кадрів від вищих керівних органів, їх повну не підзвітність народу.

Радянському тоталітарному режиму було властиве широке використання єдиної ідеології, намагання пояснити кожен аспект соціального життя. Соціальні цілі, зразки поведінки, ворогів він характеризував спрощення, іноді в перекрученій формі. Тоталітарна ідеологія стала об'єктом фанатичної віри, неприступним для критики. Ідеологічна монополія тісно була пов'язана з монополією на інформацією. Ще одною рисою радянського тоталітаризму був контроль над економікою. Режим контролював усі галузі економіки через державне соціально-економічне планування, на підставі якого визначались завдання для кожного підприємства.