Радянсько-польська війна та Україна

21 квітня 1920 р. голова дипломатичної місії УНР А. Левицький та міністр закордонних справ Польщі Я. Домбський підписали політичну та торговельно-економічну конвенції. Підписана угода стосувалися таких питань: 1) Польща визнавала незалежність УНР; 2) українському населенню в Польщі, як і польському в Україні гарантувалися національно-культурні права; 3) УНР погоджувалася на анексію Польщею західноукраїнських земель. 24 квітня 1920 р. між Польщею та УНР було укладено військову конвенцію, суть якої в об'єднанні сил для боротьби з більшовиками. Вже 25 квітня 1920 р. об'єднані польсько-українські військові почали бойові дії. Раптовість удару, краще озброєння та потрійна перевага в силах принесли успіх. 6 травня польсько-українське військо увійшло до Києва. Після форсування Дніпра польські та українські частини були зупинені на лінії Вишгород — Бориспіль. Червона армія перегрупувала сили і вже 14 травня розпочала контрнаступ. 26 травня було не тільки визволено Київ, Вінницю та Коростень, а й розпочато наступ на Львів. Поступово польсько-радянська війна для більшовиків перетворювалася на наступальну. Але проблеми в радянських військ наростали. Відрив від тилів, швидкі темпи просування та значні втрати знесилили Червону армію. Створивши шестикратну перевагу польські війська перейшли в наступ. У жовтні 1920 р. між Польщею та радянською Росією було укладено перемир'я, яке примусило 35-тисячне військо УНР вести боротьбу самостійно. 18 березня 1921 р. між протидіючими сторонами було укладено Ризький мирний договір, суть якого полягала у визнанні Польщею існування УСРР та переході під контроль польської держави Підляшшя, Холмщини, Західної Волині та Західного Полісся.

Після того, як у листопаді 1920 р. радянські війська вибили Врангеля з Криму та розгромили основні сили махновських повстанських загонів, громадянська війна в Україні фактично завершилася.

Таким чином, укладена Польщею та УНР Варшавська угода не дала змоги реалізувати плани С. Петлюри. Відповіддю на швидкий наступ польсько-українського війська став Потужний контрнаступ більшовицьких сил. Завершення громадянської війни засвідчувало не тільки перемогу радянської влади на теренах колишньої Російської імперії, а й поразку національно-патріотичних вил та болючий територіальний розкол українських земель.

Питання для самоперевірки

1. Які причини зумовили поразку Директорії УНР?

2. В чому полягає значення проголошення ЗУНР?

3. Від позиції якої соціальної групи українського суспільства залежала доля Української незалежності?

Методичні рекомендації

Додаткову інформацію з питань, що були розглянуті в лекції можна знайти у таких виданнях: Бойко О.Д. Історія України. Посібник. – Київ: “Академвидав”, 2004; Борисенко В. Курс української історії. – К., 1997; Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. – К., 1995; Смолій В.А., Степанков В.С. Українська державна ідея. – К., 1997; Українська державність у ХХ столітті. – К.,1996.

Тема 12. Лекція 14. Міжвоєнний період в історії українського народу (1921 – 1939 рр.) (2 год.).

Метою лекції є показати студентам трагічність періоду між двома світовими війнами для української землі, поділеної між чотирма країнами.

Для досягнення означеної мети необхідно розглянути такі основні питання:

1) УСРР на початку 20-х років. Міжнародне і внутрішнє становище. НЕП. Створення СРСР.

2) Соціально-економічні перетворення. Індустріалізація. Колективізація. Голод 1932-1933 рр. Процес формування тоталітарного режиму в СРСР.

3) Національно-культурне будівництво. Політика коренізації.

4) Західноукраїнські землі у 20 – 30-ті роки. Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини.