Конспект лекції 1 страница

1. Паливно-енергетичний комплекс.

Паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) — це сукупність галузей промислового виробництва, які здійснюють видобуток палива, виробництво електроенергії, їх транспортування та використання. До складу паливно-енергетичного комплексу входять галузі паливної промисловості (вугільна, нафтова, газова, торф’яна, сланцева) та електроенергетика, що включає теплові, гідро- та атомні електростанції, а також трубопровідний транспорт і лінії електропередач.

На сучасному етапі роль ПЕК неухильно зростає. Його розвиток значною мірою обумовлює темпи, масштаби і економічні показники зростання продуктивних сил та їх розміщення. Створює необхідні умови для подальшого покращення умов праці і підвищення рівня життя людей. При цьому розвиток ПЕК необхідно підпорядкувати завданню стійкого забезпечення потреб України в усіх видах палива і енергії при планомірному проведенні в усіх галузях і сферах народного господарства цілеспрямованої енергозберігаючої політики.

Паливно-енергетичний баланс складається з прибуткової і витратної частин. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники, як видобуток природного палива –– вугілля, газу, нафти, торфу, горючих сланців, дров (природні ресурси), а також виробництво електро- і теплоенергії на: теплоелектростанції (ТЕС, ДРЕС) та теплоелектроцентралі (ТЕЦ — радіус дії незначний), гідроелектростанції (ГЕС) та гідроакумулятивні електростанції (ГАЕС), атомних електростанції (АЕС). Крім того, до цієї частини балансу відносять нетрадиційні природні енергетичні ресурси (енергія вітру, сонця, геотермальна, низько потенціальне тепло та ін.), а також відбір газу з підземних сховищ газу, імпорт енергоресурсів та залишок ресурсів на початок року.

Друга частина балансу (витратна частина балансу) включає споживання енергетичних ресурсів і складається з таких статей витрат:

„ перетворення в інші види енергії — електро- і теплоенергію, стиснене повітря і доменне дуття;

„ виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати при збереженні, транспортуванні та формуванні держрезерву;

„ заповнення природним газом підземних сховищ газу;

„ експорт;

„ залишок у постачальників та споживачів на кінець року.

Вугільна промисловість. В структурі виробництва (видобутку) палива в Україні переважає вугілля. Питома вага вугілля становить майже 60%, тоді як на нафту припадає близько 7%, на природний газ — 25%. Разом з тим в споживанні паливно-енергетичних ресурсів домінуюча роль належить природному газу. Питома вага природного газу в загальному споживанні котельно-пічного палива становить близько 54%, тоді як вугілля лише 24%, паливного мазуту — 6%.

Таким чином, якщо в структурі виробництва власних енергетичних ресурсів переважає вугілля, то в структурі споживання –– природний газ.

Запаси вугілля на території України зосереджені в основному в трьох басейнах: Донецькому, Львівсько-Волинському та Дніпровському. В загальних запасах вугілля в Україні (117,1 млрд. т) найвища питома вага належить Донецькому басейну — 87,0% (101,9 млрд. т), Львівсько-Волинському та Дніпровському — відповідно 2,0% (2,3 млрд. т) та 3,5% (4,1 млрд. т). Крім того, запаси вугілля є на території Харківської і Полтавської областей — 8,7 млрд. т і Закарпатської вугленосної площі — 0,2 млрд. т. Із загальних запасів 42,5 млрд. т віднесено до прогнозних ресурсів.

Із загального обсягу вугілля, що видобувається на території України, до 95% припадає на Донецьке вугілля, з якого майже 30% становить коксівне. Львівсько-Волинське кам’яне вугілля і буре вугілля Дніпровського басейну використовується головним чином як енергетичне паливо на електростанціях та в комунальному секторі економіки.

Вугільна промисловість за обсягом видобутку палива в натуральному вираженні посідає перше місце серед інших галузей. Тут зосереджена більшість працівників і основних фондів паливної промисловості. Основним районом видобутку кам’яного вугілля є Донецький басейн. Видобувають вугілля на 295 кам’яновугільних шахтах, з них 131 шахта з коксівним вугіллям. З 1989 р. видобуток вугілля поступово скорочувався і в 1995 р. разом з бурим вугіллям становив 83,8 млн. т. В 2001 р. видобуток вугілля в Україні склав 83,9 млн. т. Причому обсяги готового вугілля на кінець року склали лише 61,7 млн. т.

Основними ланками вуглевидобутку шахтним способом є: шахта з комплексом наземних і підземних споруд і енергосиловим господарством, вуглезбагачувальна фабрика, транспортні комунікації і водогосподарські споруди, районні енергетичні центри, складське господарство, підприємства та установи невиробничої сфери. З вугільною промисловістю прямо чи посередньо пов’язана діяльність майже 40% міського населення Донецької та Луганської областей.

Вугільні шахти зосереджуються переважно у центральній і північній частинах Донецької та південній частині Луганської областей. Коксівне вугілля добувають головним чином у центральній частині Донецької області в районі Єнакієво, Горлівки, Макіївки, Донецька, Красноармійська, Костянтинівки та інших міст, а також в Краснодонському та Кадіївському районах Луганської області. В Антрацитівському, Лутугинському та Алчевському районах Луганської області добувають більше енергетичного вугілля. Газ добувають переважно у Лисичанському районі.

Нове шахтне будівництво налагоджене у Західному Донбасі (Дніпропетровська обл.). Собівартість вугілля Донбасу висока, однак на великих сучасних шахтах вона лише трохи вища від середньої собівартості видобутку вугілля у Кузнецькому басейні.

Майже 14 млн. тонн кам’яного вугілля видобувають у Львівсько-Волинському кам’яновугільному басейні. Запаси вугілля тут невеликі, тому передбачається, що в перспективі у басейні працюватимуть тільки 2 шахти з 15 діючих. Значну частину вугілля цього басейну використовують Бурштинська та Добротвірська теплові електростанції.

Дніпровський буровугільний басейн розташований переважно на Правобережжі України й об’єднує родовища Житомирської, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей. Басейн поділяють на 12 буровугільних районів, в яких налічується понад сто родовищ. Вугілля басейну без брикетування непридатне для транспортування на далекі відстані, характеризується високою вологістю, використовується здебільш для місцевих потреб. Запаси вугілля, що його можна видобути відкритим способом, розподіляються у 58 родовищах. Найбільш таких родовищ у Кіровоградській, Дніпропетровській та Черкаській областях. За останні роки його видобуток перебуває в межах 4,0-4,5 млн. т.

Буровугільна промисловість України об’єднує великі механізовані вуглерозрізи, шахти, вуглебрикетні фабрики, а також допоміжні підприємства.

Розміщення підприємств важкої індустрії, де витрати на паливо становлять значну частку собівартості готової продукції, перебуває під великим впливом паливного фактора. Переробка палива — основа формування промислових комплексів, особливо нафто- і вугле-хімічних. Велику роль відіграє паливо як районотворний фактор. Вплив його тим більший, чим потужніші запаси і вищі техніко-економічні показники ресурсів палива. Дешеве паливо сприяє розвитку паливомістких виробництв, формує спеціалізацію господарства району. Поряд з цим слід зазначити, що паливо використовується також в енергетиці і є сировиною для одержання різноманітних цінних продуктів. Наприклад, з нафті одержують не тільки паливні матеріали, а й різні масла й змащувальні матеріали, пластмаси, мийні речовини, синтетичні волокна, добрива. З природного газу виробляють синтетичні спирти і білкові препарати, вилучають сірку. Вугілля є цінним джерелом для одержання пластмас, бензину та інших продуктів виробництва.

Першочерговим завданням розвитку вугільної промисловості є компенсація потужностей, які вибувають, за рахунок завершення вже початого будівництва і реконструкції ряду шахт. Крім того, слід закрити ряд нерентабельних шахт й переглянути політику цін на вугілля і вугільну продукцію. Це дасть змогу дещо сповільнити спад виробництва, а потім стабілізувати видобуток вугілля і створити передумови для його зростання завдяки будівництву нових шахт, збільшенню обсягів реконструкції діючих та приділенню особливої уваги технічному переозброєнню галузі.

Підприємства вугільної промисловості відносяться до екологічно небезпечних, оскільки розробка вугільних родовищ істотно впливає на гідрохімічний режим експлуатації поверхневих і підземних вод, забруднення повітряного басейну, погіршує родючість ґрунтів.

Високими темпами зростає потреба у різних видах енергії і палива при звуженому використанні таких видів енергетичних ресурсів, як нафта, природний газ, ядерне паливо і навіть вугілля.

Нафтова промисловість України характеризується низькими показниками, хоча потенційні можливості її видобутку можуть бути більшими. У зв’язку з певним вичерпанням нафтових родовищ у старопромислових західних районах поряд з пошуком і видобутком нафти у східних районах ширше розгортається геологічна розвідка шельфової зони Чорного і Азовського морів, а також Причорноморської низовини, де останніми роками видобувають промислову нафту.

Нині перше місце з видобутку нафти належить Лівобережній частині України, де працюють нафтогазові управління в Чернігівській області на базі Гнідинцівського і Прилуцького родовищ, Сумській – на основі Охтирського і Качанівського родовищ і в Полтавській — на базі Сагайдацького, Зачепилівського, Радченківського родовищ. Тут видобувають понад половину нафти в Україні. Друге місце займає Прикарпатська нафтогазоносна провінція, де працюють нафтогазовидобувні управління — Бориславнафтогаз і Долинонафтогаз. Масштаби видобутку нафти невеликі через вичерпність запасів і недостатні пошукові роботи.

Слід зазначити, що на собівартість нафти дуже впливають способи її видобутку. Видобута в Україні нафта має відносно високу собівартість, оскільки видобуток її найпрогресивнішим фонтанним способом майже припинився. Для підтримування високого пластового тиску практикують закачування у законтурні горизонти гарячої води, пари, хімічних реагентів, що дає можливість збільшити видобуток нафти до 60-70%. Вартість нафти у районах споживання значною мірою визначається витратами на транспортування її, що залежить від діаметра трубопроводу, вмісту в сирій нафті парафіну, потужність нафтоперекачувальних станцій. Останніми роками визначилася тенденція подорожчання нафти, що пов’язано з ускладненням умов видобутку та експлуатації більшості родовищ. Поряд з цим будівництво нафтопереробних підприємств у районах споживання нафти і нафтопродуктів має ряд переваг, оскільки різко зменшується перевезення нафтопродуктів незалежно від способу транспортування сирої нафти (зберігання сирої нафти обходиться дешевше), а споживання має можливість використовувати сиру нафту, що находить з різних районів.

Нафтопереробна промисловість України представлена Лисичанським, Кременчуцьким, Херсонським, Бердянським, Дрогобицьким, Львівським і Надвірнянським нафтопереробними заводами. Потребу у нафті Україна забезпечує лише частково. При потребі 40-45 млн. тонн нафти на рік у країні в 1995 р. було добуто 4,1 млн. тонн; в 2001 р. — лише 3,7 млн. тонн нафти. Лише за 1990-1997 рр. видобуток нафти в Україні знизився майже на 22%. Основна частка видобутку нафти припадає на Східний нафтогазоносний регіон. Його питома вага у загальному видобутку нафти в країні досягає майже 80%. У Південному нафтогазоносному регіоні балансові видобувні запаси становлять 3% від запасів України, тому видобуток нафти практично відсутній.

Тенденція до скорочення видобутку нафти в Україні пояснюється не лише вичерпністю її запасів, а й тим, що більше ніж 90% механізованих свердловин мають насоси, які можуть працювати на глибині до 2000-2500 м, в той час як середня глибина основних покладів нафти становить 3000-4000 м.

Крім цього, застарілим є основний фонд більшості свердловин та їхнього обладнання. Так, загальне спрацювання основних фондів по АТ “Укрнафта” становить майже 60%, не вистачає міцних труб, насосів, агрегатів.

Для збільшення видобутку нафти в країні слід визначати шляхи виходу України з енергетичної кризи. Це — розвідка, принципова розробка нетрадиційних нафтогазоносних об’єктів — глибинних зон кристалічної земної кори на суходолі України і зон гідратоутворення (ЗГУ) у підводних надрах Чорного моря. Одна з таких зон розташована на північному борту Дніпровсько-Донецької западини, вздовж її північного крайового глибинного розламу. Тут, на ділянці завдовжки 250 км. І завширшки 30-35 км. у 1989-1991 рр. було відкрито 12 промислових родовищ нафти і газу із загальними запасами 219 млн. т нафтового еквіваленту.

Ґрунтуючись на розвіданій площі (445 км²) та зазначених вище запасах, можна визначити, що їхня питома щільність становить близько 0,4 млн. т на км². Помноживши цю цифру на перспективну площу, матимемо загальні прогнозні запаси нафти і газу майже 19 млрд. т нафтового еквіваленту. Щоб точно визначити геологічні запаси, потрібно врахувати і коефіцієнт успішності розвідки становить 0,55. Отже, сумарні прогнозні геологічні запаси нафти і газу в надрах Північно-Крайової глибинно-розламної зони і північного борту Дніпровсько-Донецької западини можуть сягати 7-10 млрд. т нафтового еквіваленту.

У Дніпровсько-Донецькій западині є ще Південний крайовий прогин і південний борт, що прилягає до нього. За геологічною будовою вони подібні до зазначених вище. Ґрунтуючись на тих самих розрахунках, можна прогнозувати запаси нафти і газу 3-5 млрд. т нафтового еквіваленту. Отже, загальні запаси становлять від 7 до 15 млрд. т нафтового еквіваленту.

У перспективі найдоцільніше використовувати нафту для виробництва двигунного палива і як сировину для хімічної промисловості.

Подальший розвиток нафтової промисловості в Україні обумовлює необхідність вирішення цілого ряду проблем. Одна з найголовніших — це пошук шляхів стабілізації та подальшого приросту видобутку нафти в Україні.

Зростання глибини залягання продуктивних покладів нафти, ускладнення технології їх освоєння, зниження темпів приросту промислових запасів є стримуючими факторами щодо збільшення видобутку нафти. Одночасно наявність на території України значної кількості науково обґрунтованих прогнозних запасів високоякісної нафти з низьким вмістом сірчаних сполук, високим виходом світлих фракцій, а також зросла потреба в нафтопродуктах стимулюють розвиток нафтовидобувної промисловості. Успіхи цієї галузі прямо залежать від результатів геологорозвідувальних робіт по пошуку нафти.

Необхідно відзначити, що ці роботи проводились в останні роки з низькою ефективністю та систематичним невиконанням завдань щодо приросту промислових запасів. Практично в останні роки не було відкрито жодного нафтового родовища не тільки великооб’ємного за запасами, але й середньооб’ємного.

У нафтовидобувній промисловості країни необхідно різко збільшити обсяги експлуатаційного буріння на діючих родовищах, значно прискорити освоєння нових родовищ, які передбачається відкрити в процесі геологорозвідувальних робіт, ущільнити мережу свердловин, а також впровадити комплекс методів щодо –– поліпшення стану заводнення та нових методів нафтовіддачі.

У межах України зараз виділяється дев’ять нафтогазоносних областей, розміщення яких дозволяє об’єднати їх в три нафтогазоносні регіони: Східний — Дніпровсько-Донецька газонафтоносна область; Західний — Передкарпатська, Складчаті Карпати, Закарпатська і Волино-Подільська та Південний — Переддобруджинська, Причорноморсько-Кримська, Індоло-Кубанська, Азово-Березанська область.

Газова промисловість — наймолодша галузь паливної промисловості України. Використання газу в 2 рази дешевше порівняно з нафтою. Крім того, вона забезпечує виробництво азотних добрив і синтетичних матеріалів.

Газова промисловість як галузь сформувалась у післявоєнні роки на базі розвіданих у країні родовищ природного газу. Найінтенсивнішого розвитку газова промисловість набула у першій половині 70-х років.

Отже, починаючи з другої половини 70-х років і до цього часу видобуток газу в Україні знизився більш ніж у 3 рази.

Першою було освоєно Передкарпатську нафтогазоносну область. Тепер на неї припадає 3,1% всього видобутку газу в Україні. Цей район досить перспективний, бо газ видобувають в основному з незначних глибин.

Забезпеченість споживання газу за рахунок власного видобутку в останні роки становить 21-22%. До того ж спостерігається тенденція до зростання цього показника. Це пов’язано в першу чергу з тим, що темпи скорочення потреб у природному газі дещо випереджають темпи спаду його виробництва. Частка газу, якого не вистачає Україні (а це становить майже 80%), імпортується з Росії та Туркменістану. У 1975 р. добувалося 68,7 млрд. м³ газу; у 1985 р. — 42,9; у 1995 р. — 18,2; у 2001 р. обсяг видобутку газу склав 18,3 млрд. м³.

Перспективи розвитку газової промисловості України пов’язані з розширенням геолого-пошукових робіт, збільшенням обсягів пошукового буріння та прискоренням промислового освоєння відкритих родовищ. Поряд з цим слід широко впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, зокрема новітніх технологій і техніки.

Екологічні проблеми в газовій промисловості мають свою специфіку, яка визначається в основаному відчуженням та забрудненням земель в районах промислової експлуатації газових родовища проведенням геолого-пошукових робіт на нафту й газ. Щодо використання природного газу в різних секторах економіки та галузях народного господарства, то цей вид ресурсу є найбільш екологічно чистим порівняно з такими енергетичними ресурсами, як вугілля, мазут, торф.

Електроенергетика. Важлива роль енергетики у розвитку народного господарства визначається тим, що будь-який вид обслуговування населення пов’язаний з використанням енергії. Таким чином, електроенергетика, є провідною галуззю промисловості, а використання її продукції — електричної енергії — забезпечує підвищення технічної озброєності та зростання продуктивності праці. Обсяги виробництва електроенергії в цілому по країні в 2001 р. склали 173,0 млрд. кВт год.

Теплові електростанції розміщуються, як правило, з орієнтацією на наявність великих запасів дешевих паливно-енергетичних ресурсів та потужного споживача. Обсяги виробництва електроенергії на ТЕС складають 84,6 млрд. кВт год. Теплові атомні станції, враховуючи великі обсяги споживання води, слід розміщувати поблизу водних об’єктів. Крім цього атомні станції повинні будуватися на значній відстані від великих міст.

ГЕС та ГАЕС розміщуються біля водних об’єктів з мінімальним затопленням земель під водосховища. Гідроелектростанції можуть бути розташовані на гірських або на рівнинних річках, у випадку, коли існує чи штучно створено перепад рівнів води. Обсяги виробництва електроенергії на гідроелектростанціях складають 12,2 млрд. кВт год.

Основним напрямом розвитку ТЕС на органічному паливі є їх реконструкція і модернізація, впровадження нових технологій, орієнтація на використання низькосортного вугілля.

Розвиток гідроенергетики в майбутніх проектах передбачається у таких напрямах:

Ä збільшення потужностей на ГЕС + ГАЕС до 9 млн. кВт, доведення середньорічного виробництва електроенергії до 17 млрд. кВт год.;

Ä передбачається ввести в експлуатацію Дністровську ГЕС-2, Олександрівську ГЕС, ряд ГАЕС та дрібних гідроелектростанцій;

Ä ввести нові потужності на Канівській ГАЕС, на нових ГЕС в басейні р. Тиса та Верхнього Дністра.

Разом з тим подальший розвиток атомної енергетики залежить від виконання таких програм:

1. Підвищення рівня безпеки АЕС, які вимагають докорінної реконструкції автоматизованої системи управління технологічними процесами, системи діагностики, введення додаткових систем безпеки, проведення комплексу робіт щодо надійності й безпеки експлуатації, модернізації протипожежних систем та ін.

2. Створення ядерно-паливного циклу в Україні на базі передових технологій, який забезпечить гарантовану незалежність АЕС від імпорту ядерного палива і знизить потреби України в його закупівлі.

До складу ядерно-паливного циклу повинні входити підприємства по видобутку і переробці уранової руди, виробництву цирконієвого сплаву та його прокату, тепловиділяючих елементів та підприємства по переробці відпрацьованого ядерного палива і по його похованню. Обсяги виробництва електроенергії на атомних електростанціях склюють 76,2 млрд. кВт. год.

Електроенергетика України являє собою складну організаційно-технічну систему, численні об’єкти якої (ДРЕС, ТЕЦ, ГЕС, ГАЕС, АЕС, лінії електропередач, водойми-охолоджувачі, шляхоохолоджувачі, шлакозоловідвали, сховища радіоактивних відходів та ін.) розосереджені по території, функціонують у безперервно змінних умовах природного середовища і з якими пов’язані екологічні проблеми.

2. Металургійний комплекс.

Чорна металургія є фундаментом індустріального розвитку багатьох країн світу. Від чорної металургії в першу чергу залежить розвиток важкої промисловості. Без металургії як виробника конструкційних матеріалів неможливий розвиток машинобудування, а в зв’язку з цим і розвиток науково-технічного прогресу. Її продукція є основою розвитку будівництва, усіх видів транспорту, особливо залізничного і трубопровідного. Вона має велике значення для оснащення необхідною технікою сільського господарства.

В східній Україні сформувалися унікальні природні умови для розвитку металургійного комплексу. Тут знаходяться найкрупніші, що мають світове значення, паливно-сировинні бази чорної металургії — Донецький кам’яновугільний, з коксівними марками вугілля, Криворізький залізорудний і Придніпровський марганцевий басейни; великі, практично невичерпні родовища вапняків, доломітів, вогнетривких глин.

Залізорудна база чорної металургії України представлена Криворізьким і Кременчуцьким басейнам, Білозерськом і Керченським родовищами.

Придніпровський марганцевий басейн за запасами і видобутком руд є другим у світі. В ньому зосереджено 80% запасів марганцю колишнього Радянського Союзу. В 1989-1990 рр. Україна забезпечувала 75% загальносоюзного видобутку марганцевих руд. Басейн розташований у південній частині Дніпропетровської і Запорізької областей і складається з трьох підрайонів: Нікопольського (запаси понад 1 млрд. т), Великотокмацького (запаси 1,4 млрд. т) та Інгулецького (запаси близько 600 млн. т)

До складу металургійного комплексу України включається ряд підгалузей і виробництв, без яких неможливо забезпечити виробництво металу, серед них:

² видобуток, збагачення і агломерація залізних, марганцевих та інших руд;

² виробництво чавуну, доменних феросплавів сталі і прокату;

² виробництво електроферосплавів;

² повторна переробка чорних металів;

² коксування кам’яного вугілля;

² видобуток сировини і виробництво вогнетривких будівельних матеріалів (глин, доломітів та ін.), а також флюсових вапняків;

² випуск металевих конструкцій тощо.

Виникнення більшості металургійних заводів України відбулося в останній четверті ХІХ ст. (з 1872 по 1899 рр. було збудовано 14 підприємств). Нині в Україні налічується 50 основних підприємств чорної металургії, у складі яких 14 металургійних комбінатів і заводів, 3 феросплавних заводи, 16 коксохімзаводів, 6 трубних заводів, 8 гірничо-збагачувальних комбінатів (ГЗК) і 3 основних заводи металоконструкцій.

Найбільшими металургійними комбінатами України (потужність понад 5 млн. т і більше за рік) є “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Криворіжсталь”.

Сучасний стан чорної металургії України характеризується небувалим кризовим спадом, який різко проявився з 1995 р.: з 50 доменних печей простоювали або працювали не на повну потужність 27; з 65 мартенівських печей — відповідно 28, з 23 конвертерів — 11, з 69 прокатних станків — 30. На окремих заводах рентабельність знизилися до 4-5%. Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського став збитковим, а Макіївський — збанкрутів.

Сучасне розміщення підприємств металургійного комплексу України формувалося як в дореволюційний період, так і в радянський періоди. На розміщення металургійних заводів значний вплив мали такі фактори, як максимальне їх наближення до центрів і районів видобутку коксівного вугілля, а також до великого джерела водопостачання і потужної залізорудної бази. Сучасний металургійний комплекс України практично повністю зосереджений в чотирьох областях: Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Луганській; з урахуванням цього виділяють три металургійні підрайони: Придніпровський, Донецький та Приазовський (кожний з яких має свою специфіку).

На сучасному етапі розвитку науково-технічного прогресу неможливо обійтися без кольорових металів, які є незамінними в машинобудуванні і особливо широко використовуються в таких його галузях, як електронна, електротехнічна, радіотелевізійна, приладобудівна та ін.

В Україні кольорова металургія почала швидко розвиватися в радянський період у зв’язку з інтенсивним розвитком енергетики і машинобудування. В повоєнні роки були розвідані і почалося промислове освоєння родовищ руд важливих кольорових і рідкісних металів та їх виробництво. Разом з тим Україна залишалась крупним імпортером кольорових металів.

В Україні відкриті і розробляються родовища сировинних ресурсів — алюмінію, магнію, титану, цирконію, нікелю, ртуті тощо.

Розміщення підприємств кольорової металургії зумовлено переважно двома основними факторами — сировинним і енергетичним. Підприємства, які переробляють руди з незначними вмістом основного металу, тяжіють до джерел сировини (виплавка ртуті, нікелю, рідкісних металів та ін.). Енергомісткі виробництва (титано-магнієве, цинкове, алюмінієве) розміщуються в місцях дешевої електроенергії, як правило, поблизу потужних електростанцій.

Основні райони кольорової металургії в Україні — це Донецький (Микитівський ртутний комбінат, Костянтинівський цинковий завод, що працює на привізній сировині, Артемівський завод по обробці латуні, латунного та мідного прокату, Свєрдловський завод алюмінієвого прокату) та Придніпровський (Запорізький титано-магнієвий та алюмінієвий заводи, Верхньодніпровський гірничо-металургійний комбінат, що працює на титано-цирконієвих рудах Самоткацького родовища, Побузький нікелевий завод) регіони, а також Калуське ВО “Хлорвініл” по виробництву магнію.

У перспективі стратегічним напрямом розвитку металургійного комплексу України буде система реструктуризації галузі з орієнтацією на кон’юнктуру внутрішнього та зовнішнього ринків. Передбачається продовжити будівництво об’єктів металургійного комплексу, спроможних збільшити експортний потенціал галузі. Поряд з цим очікується закриття нерентабельних виробництв, а також вилучення з експлуатації морально застарілого та фізично спрацьованого обладнання.

Перспективи розвитку металургійного комплексу України тісно пов’язані з підвищенням конкурентоспроможності продукції на основі зменшення енерго- та матеріалоємності продукції, скорочення трудових витрат, впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

3. Машинобудівний комплекс.

Значення машинобудівного комплексу (МБК). Структура комплексу. Велике значення машинобудування в народногосподарському комплексі визначається тим, що воно виробляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють засоби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірювальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (машини для сільського господарства, технологічне устаткування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а також самі предмети споживання (легкові автомобілі, побутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування виробляє різноманітне устаткування для будівництва, транспорту, зв’язку, торгівлі, спецобладнання для невиробничих галузей, а також продукцію оборонного призначення. Машинобудування — це сукупність виробничих об’єднань і підприємств, для яких характерні єдність економічного призначення продукції, що виробляється, однорідність виробничо-технічної бази, специфічність складу кадрів і умов праці. Машинобудування і металообробка характеризуються більш крупними розмірами підприємств, ніж промисловість в цілому, більшою фондо-, капітало- та працемісткістю продукції.

Машинобудівний комплекс дуже складний за структурою і зв’язками з іншими галузями народного господарства. В ньому виділяють три групи галузей і виробництв:

 машинобудування;

‚ промисловість металоконструкцій та металовиробів;

ƒ ремонт та устаткування.

Найбільший потенціал має перша група — машинобудування. Ця група надзвичайно складна за своєю структурою. До неї відносяться:

„ приладобудування;

„ тракторне і сільськогосподарське машинобудування;

„ електротехнічне машинобудування;

„ залізничне:

„ автомобільне;

„ хімічне та нафтохімічне;

„ верстатобудування та інструментальне машинобудування;

„ машинобудування для легкої, харчової промисловості та побутових приладів;

„ гірничошахтне і гірничорудне;

„ будівельно-шляхове та комунальне;

„ металургійне;

„ промисловість міжгалузевих виробництв;

„ підйомнотранспортне;