Розділ XII

Правдивість автора. До чого він прагнув, публікуючи свій твір. Засудження мандрівників, що ухиляються від істини. Автор запевняє, що не мав ніякого лихого задуму, пишучи цю книгу. Відповідь на одне зауваження. Метод колонізації. Похвала батьківщині. Права корони на країни, описані автором. Труднощі завоювання їх. Автор остаточно прощається з читачем, розповідає, як житиме далі, дає добру пораду й закінчує книгу.

Я розповів тобі, любий читачу, історію моїх мандрів протягом шістнадцяти років і семи місяців, ніде не погрішивши проти правди. Звичайно, я міг би, як і інші, дивувати тебе неймовірними оповіданнями. Але я волію додержуватись істини, бо моє завдання полягає в тім, щоб повчати, а не розважати тебе.

Нам, мандрівникам по далеких країнах, куди рідко потрапляють англійці та інші європейці, легко описувати морських та суходільних тварин. Однак головною метою кожного мандрівника має бути виховання розуму та доброчесності своїх співвітчизників за допомогою добрих і поганих прикладів з життя чужих країн.

Я хочу запропонувати, щоб видали закон, який зобов'язував би кожного мандрівника, перше ніж йому дозволять опублікувати відомості про свої подорожі, заприсягтися перед лордом‑канцлером, що все написане є – в міру розуміння – цілковита правда. Тоді несумлінні письменники не дуритимуть довірливих читачів різними байками. Замолоду я з величезною насолодою прочитав багато книжок про подорожі, але, об'їхавши відтоді більшу частину земної кулі й маючи змогу на підставі власних спостережень переконатися, як зухвало брешуть їхні автори, я пройнявся невимовною огидою до такого читання і не можу стримати обурення проти безсоромного зловживання людською довірливістю.

Дехто із знайомих гадає, що мої скромні зусилля на літературній ниві можуть навіть дати деяку користь для моєї батьківщини. Та хай там як, а я взяв собі за правило, від якого ніколи не ухиляюся, – суворо додержувати істини. Та в мене й не може бути найменшої спокуси відійти від цього правила, доки я зберігаю в своїй пам'яті приписи та приклад мого благородного хазяїна та інших доброчесних гуїгнгнмів, чиїм слухачем я мав честь бути довгий час.

Я дуже добре знаю, як мало слави дають твори, що не вимагають від автора ні таланту, ні освіти і взагалі ніяких здібностей, крім доброї пам'яті та акуратних записів у щоденнику. Але навіть такою славою автор книги про подорожі тішиться недовго. Адже незабаром інші мандрівники відвідають описані мною країни, викриють мої помилки і зроблять багато власних відкрить. Відсунувши мене в тінь, вони стануть на моє місце і примусять світ зовсім забути про мене.

Та я пишу не заради слави. Єдина моя мета – благо суспільства. Я звертаюся до тих людей, у яких залишилася хоч крихта розуму. Невже вони, познайомившися з чеснотами благородних гуїгнгнмів, не соромитимуться наших хиб та вад? Принаймні візьмімо собі за зразок бробдінгнежців, погляди яких на врядування та на мораль нам усім не завадило б наслідувати. Нехай розсудливий читач уважніше вивчить ці записки і сам зробить належні висновки.

Я вже радий тим, що сумління моє чисте. Ніхто не може зробити найменших закидів мені, як авторові цієї книги. Бо які закиди можна робити письменникові, що розповідає про самі тільки голі факти, які мали місце в таких далеких країнах, де ми не маємо жодних політичних або торговельних інтересів? Я старанно уникав помилок, якими часто аж надто справедливо дорікають авторам творів про мандрівки. До того ж я не маю нічого спільного з жодною партією й пишу без упередженості або лихого наміру проти якоїсь людини або групи людей. Я пишу з благородною метою навчити людей, бо маю право, без зайвої скромності, претендувати серед них на певну перевагу, яку дало мені довге перебування серед найдовершеніших істот – гуїгнгнмів. Пишу я, не думаючи ні про користь, ні про похвалу. Я ніколи не прохоплююсь словом, що скидалось би на огиду або могло б хоч трохи зачепити навіть найуразливіших. Отож сподіваюсь, я маю право назвати себе цілком чесним письменником, і мені нічого боятися ні шпигунів, ні донощиків, ні таємних агентів, ні інших представників цього продажного племені.

Мені, признаюся, нашіптували, що, як англійський підданець, я мусив негайно повідомити про описані мною країни державного секретаря, бо всі відкриті англійцем землі мають належати англійській короні. Та я не думаю, щоб завоювати їх було так легко, як колись Фернандові Кортесу подолати бідолашних індіанців у Америці. Навряд чи варто відряджати армію або флот для того, щоб завоювати ліліпутів. Гадаю, що небезпечно було б нападати на бробдінгнежців, і не знаю, чи добре почуватиме себе англійське військо, маючи над головою летючий острів Лапуту. Гуїгнгнми, правда, нібито не дуже готові до війни, бо зовсім не обізнані з воєнною наукою і не мають ніякої зброї. Але якби я був міністром, то не порадив би заводитися з ними. Їхній природний розум, одностайність, безстрашність і патріотизм можуть заступити їм брак воєнних знань. Уявіть собі, що було б, якби двадцять тисяч гуїгнгнмів вдерлися в середину нашої армії, перемішали лави, поперекидали обози і почали бити копитами солдатів.

Але мені здається, що, замість завойовувати цю благородну націю, краще було б попросити її прислати своїх представників для цивілізації Європи. Вони принаймні навчили б нас честі, справедливості, правдивості, помірності, солідарності, цнотливості, дружби, доброзичливості та вірності. Назви всіх цих чеснот досі збереглися в більшості наших мов. Я зустрічав їх не лише в давніх, а навіть і в сучасних авторів.

До того ж я маю ще одну причину, яка стримує мене від того, щоб відкрити, де лежать ці землі. Правду кажучи, я став трохи сумніватися, чи справедливо чинять європейські монархи з відкритими країнами. Наприклад, зграю піратів захопила буря і жене їхній корабель невідомо куди. Нарешті юнга з вершечка щогли побачив землю, і розбійники попадають у нову країну. Їх приязно зустрічає гостинне населення. Пірати дають країні нове ім'я, приєднують її до володінь свого короля і зводять на честь такої події пам'ятник з трухлявої дошки або каменя. Потім вони вбивають два або три десятки тубільців, пару силоміць беруть, як зразок, з собою і, повернувшись додому, дістають помилування. Так, за божественним правом, король здобуває нову колонію. При першій нагоді туди надсилають гарнізон, і солдатам дозволяють чинити там усякі жорстокі злочини. Тубільців виганяють або нищать, а їхніх ватажків катують, допитуючи, де вони сховали своє золото. Дається воля всім нелюдським учинкам, розпусті. Земля багряніє від крові тубільців, а банда мерзенних різників оголошує, що зробила святу справу, створивши сучасну колонію, яка має своєю метою навертати до християнства та цивілізації язичників і варварів.

Гадаю, що населення описаних мною країн зовсім не має бажання, щоб колоністи завойовували, закріпачували, вбивали або висилали їх.

Немає в них ні золота, ні срібла, ні цукру, ні тютюну, тобто там не передбачається ніякої наживи, задля якої ми завжди готові проявити чудеса відваги.

Щодо формального проголошення цих країн володіннями нашого монарха, то це мені ніколи на думку не спадало, а якби й спало, то при тих обставинах з міркувань розважливості та самоохорони довелося б відкласти здійснення цього наміру до кращої нагоди.

А тепер, відкинувши єдиний докір, який можна було б зробити мені як мандрівникові, я остаточно прощаюся з моїми люб'язними читачами і повертаюсь тішитися своїми спогадами у маленький садок у Редріффі. Тут я впроваджуватиму в життя чудову науку доброчесності, якої я навчився серед гуїгнгнмів, і спробую перевиховати, скільки це можливо, єгу з моєї власної сім'ї. Я буду частіше розглядати себе самого в дзеркало і таким способом привчатись поволі зносити вигляд людини. Мені дуже боляче бачити дикість наших гуїгнгнмів, але я завжди ставитимусь до них з пошаною ради мого благородного хазяїна, його сім'ї, його друзів і всього благородного племені гуїгнгнмів, на яких мають честь бути схожими будовою тіла наші гуїгнгнми, хоч розумові здібності їх і перебувають на значно нижчому рівні.

Останнього тижня я став уже дозволяти своїй жінці сідати обідати разом зі мною на протилежному кінці нашого довгого стола і відповідати (якомога коротше) на мої запитання. Проте запах єгу ще й досі викликає в мене огиду, і я завжди затикаю собі носа рутою, лавандою або тютюновим листям. Хоч і як важко літній людині зрікатися своїх давніх звичок, але я все ж сподіваюся колись призвичаїтись до моїх сусідів‑єгу настільки, щоб не боятися їхніх зубів та пазурів.

Взагалі я міг би нарешті примиритися з нашими єгу, якби вони задовольнилися самими своїми природними хибами та вадами. Мене вже не обурюють адвокати, кишенькові злодії, полковники, неуки, лорди, картярі, політичні діячі, лікарі, донощики, лжесвідки, зрадники й подібні до них люди, бо вони – неминуче зло. Та коли я бачу, як який‑небудь виродок починає ще й величатися, отоді мені вже уривається терпець. Я ніколи не спроможусь зрозуміти, як до всіх мерзенних вад такої нікчемної тварини додаються ще й гордощі. Мудрі й доброчесні гуїгнгнми, обдаровані найдосконалішими рисами, які можуть прикрасити розумну істоту, не мають у своїй мові відповідного цій ваді слова. В них‑бо немає слів для означення чогось поганого, крім тих, якими вони описують огидні властивості єгу. Але гордощів у них вони не помічали, бо зовсім не розуміли, як проявляється натура єгу, коли ці тварини стають панами. Я ж, більше обізнаний з ними, виразно бачив зачатки гордощів навіть і в диких єгу.

Гуїгнгнми, які слухають тільки голос розуму, пишаються своїми чеснотами не більше, ніж я пишаюся своїми руками або ногами, хоч без них кожен почуває себе нещасним.

Я спинився так докладно на цьому питанні через те, що хочу зробити громаду англійських єгу хоч трохи менш нестерпною. Тому прошу всіх, хто має дурість пишатися своєю належністю до породи єгу, не навертатися мені на очі.

[1]Кембрідж – місто в Англії з відомим Кембріджським університетом, заснованим ще 1231 року.

[2]В Англії за часів Свіфта медичну освіту здобували в якогось лікаря. Спеціальних навчальних закладів не було.

[3]Лейден – місто в Голландії, де є відомий університет.

[4]Левант – збірна назва країн Східного Середземномор'я.

[5]Ван‑Діменова земля – така була до 1853 року назва острова Тасманії біля південно‑східних берегів Австралії.

[6]Кабельтов – морська міра довжини, дорівнює 185.2 метра.

[7]Дюйм – англійська міра довжини, дорівнює 2,5 сантиметра.

[8]Ярд – англійська міра довжини, близько 0.9 метра.

[9]Фут – англійська міра довжини, дорівнює 30.4 сантиметра.

[10]Ель – сорт англійського пива.

[11]Синя, зелена, червона нитки – кольори англійських орденів Підв'язки, Бані та святого Андрія.

[12]Англійська миля – 1,6 кілометра.

[13]Колос Родоський – велетенська статуя, побудована в старовину греками на острові Родос. Заввишки статуя була до 35 метрів.

[14]Заборону виходити з порту.

[15] «…заприсяглась помститися мені.» – Королева Анна була настільки обурена «аморальністю» нападок на церкву в сатиричній «Казці бочки», що, забувши про політичні послуги Свіфта її міністерству, прислухалась до порад вищого духовенства і відмовилася надати йому посаду єпископа. Свіфт тут висміює забобони королеви і придворних дам. У цьому розділі Гуллівер більше вже не допитливий мандрівник по незнайомій країні – він викладає теорії і думки самого Свіфта.

[16]Ліга – англійська міра довжини. Морська ліга дорівнює 5,56 км.

[17]Корнуельс – графство на південному заході Англії.

[18]Блінд – чотирикутне вітрило.

[19]Фок – вітрило, що кріпиться на передній щоглі.

[20]Бізань – нижнє скісне вітрило задньої щогли.

[21]Дрейф – збочення судна зі свого напряму під впливом вітру або течії: також – непорушне положення судна внаслідок особливого розміщення вітрил і стерна.

[22]Шкоти – корабельні снаті (мотузи) для напинання вітрил.

[23]Клівер – переднє трикутне вітрило.

[24]Грот – головне вітрило, що кріпиться на середній, найвищій щоглі.

[25]Марселі – вітрила другого ярусу.

[26]Велика Татарія – старовинна назва Центральної та Східної Азії.

[27]Галон – англійська міра об'єму рідких і сипких тіл, дорівнює 4,5 літра.

[28]Мастіф – порода сторожових собак.

[29]Челсі – один з районів Лондона.

[30]Сент‑Олбенс – (Saint Albans), місто у Великобританії, в 32 км на північний захід від Лондона.

[31]Сансонівський атлас – цього географічного атласа склав батько французької географії – М. Сансон. Це була дуже велика за розміром книга, з півметра завдовжки і така ж завширшки.

[32]Моїдор – старовинна португальська золота монета.

[33]Спінет – старовинний клавішний інструмент.

[34]Джига – англійський народний танець.

[35]Діонісій Галікарнаський – грецький історик і ритор (учитель красномовності). Жив у першому сторіччі до нашої ери.

[36]Тонкін – провінція у В'єтнамі.

[37]Нова Голландія – давня назва Австралії.

[38]Форт Святого Георга – старовинна назва Мадраса, міста в південно‑східній частині Індії.

[39]Шлюп – невеличке вітрильне судно.

[40]Зодіак – пояс на небесній сфері, по якому рухаються Сонце, Місяць та планети. Ділиться на дванадцять сузір'їв: Телець, Рак, Діва і т. ін.; кожне сузір'я позначається особливим знаком.

[41]Натяк на хабарництво, поширене серед державних діячів Англії.

[42]Александр Македонський (356–323 рр. до н.є.) – цар Македонії, один з найвидатніших полководців стародавнього світу. В битві під Арбелою (331 р. до н.е.) здобув вирішальну перемогу над Персією.

[43]Ганнібал (247–183 рр. до н.е.) – славетний карфагенський полководець. Завоював Іспанію і, перейшовши Альпи, розбив військо римлян. Як розповідає легенда, під час цього переходу дорогу його армії перегородила величезна скеля, яку Ганнібал наказав розпекти, а потім полити оцтом. Скеля буцімто розм'якшилась, після чого її вдалося зрити.

[44]Цезарь Кай Юлій (102 – 44 рр. до н.е.) – римський полководець і політичний діяч. Зробив кілька походів у Галлію та Британію. Наприкінці життя проголосив себе імператором.

[45]Помпей Гней (106 – 48 рр. до н.е.) – римський полководець. Був на чолі партії аристократів‑землевласників, яка боролася проти Цезаря.

[46]Брут Марк Юній (85–42 рр. до н. е.) – римський сенатор, переконаний республіканець. Стояв на чолі змови проти Цезаря і брав участь у його вбивстві.

[47]Сократ (469–399 рр. до н. е.) – славетний грецький філософ. За зневажливе ставлення до богів був засуджений на смерть.

[48]Епамінонд (418–362 рр. де н. е.) – грецький полководець. Воював із спартанцями за незалежність Фів.

[49]Катон Молодший (95–47 рр. до н. е.) – римський політичний діяч. Під час боротьби Цезаря з Помпеєм за владу підтримував Помпея.

[50]Томас Мор (1480–1535 рр.) – англійський філософ і політичний діяч, один з перших утопічних соціалістів. У своїй книзі «Утопія» змалював ідеальну державу майбутнього, де немає приватної власності і панує соціальна справедливість.

[51]Гомер – легендарний поет стародавньої Греції.

[52]Арістотель (384–322 рр. до н.е.) – великий грецький філософ. Протягом багатьох сторіч твори його справляли значний вплив на розвиток науки.

[53]Дідім – народився 63 р. до н.е.; жив у Римі; написав наукову працю про творчість Гомера.

[54]Євстафій з Константинополя (кінець XII cт.) – архієпископ; вивчав творчість Гомера і взагалі античних поетів.

[55]Скотт Дуне (1274–1308 рр.) – середньовічний філософ; склав коментарі до творів Арістотеля.

[56]Рамус П'єр (1515–1572 рр.) – французький вчений, який критикував учення Арістотеля. Свіфт навів імена Скотта і Рамуса як зразки вчених, що не дали світові майже нічого корисного.

[57]Декарт Рене (1596–1650 рр.) – великий французький учений і філософ, основоположник нової філософії й наукового світогляду. Вславився як математик і фізик.

[58]Гассенді П'єр (1592–1655 рр.) – французький фізик, математик і філософ; критикував Арістотеля. Супротивник Декарта.

[59]Епікур (341–270 рр. до н. е.) – видатний грецький філософ.

[60]Геліогабал – римський імператор, який славився своєю любов'ю до вишуканих страв.

[61]Агесілай (IV ст. до н. е.) – спартанський цар.

[62]Акціум – мис і храм на західному березі Греції (Артська затока). Тут у 30 р. до н.е. відбувся жорстокий бій між флотами Антонія Марка і Октавіана Августа.

[63]Антоній Марк – римський державний діяч. Після розгрому його флоту під Акціумом заподіяв собі смерть.

[64]Август Октавіан (63 р. до н.е.) – римський імператор. Титул імператора прибрав собі після перемоги над Антонієм Марком біля Акціума.

[65]Perpetuum mobile – вічний двигун. Машина, яка могла б працювати вічно сама собою, без будь‑якого джерела енергії. Наука довела, що побудувати таку машину неможливо.

[66]Йдеться про релігійні обряди, якими різнилися між собою католики та протестанти. Наприклад, у католиків було запроваджено цілування хреста, а протестанти цього звичаю не визнавали.

[67]Давньогрецький філософ Сократ вважав, що знання людини про навколишній світ дуже обмежені й неточні.