Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

РОЗДІЛ V. З наказу свого хазяїна автор знайомить його з життям Англії



З наказу свого хазяїна автор знайомить його з життям Англії. Причини воєн між монархами Європи. Автор починає пояснювати англійську конституцію.

Прошу читача ласкаво взяти до уваги, що я переказуватиму лише найістотніше з численних моїх розмов із хазяїном, які ми вели з ним понад два роки. Його милість вимагав нових і нових подробиць у міру того, як я вдосконалювався в мові гуїгнгнмів.

Я розповів йому, як умів, про загальне становище Європи, про торгівлю та промисловість, науку та мистецтво. Відповіді, які я давав на його запитання з найрізноманітніших царин, давали матеріал для нових невичерпних розмов.

Турбує мене тільки те, що я навряд чи спроможуся переказати як слід докази та висловлювання мого хазяїна, які, безперечно, багато втратять через неможливість добре перекласти їх нашою варварською мовою.

Отже, з наказу його милості я розповів йому про англійську революцію, яка відбулася за принца Оранського, про довгу війну з Францією, розпочату цим монархом і поновлену його наступницею – нинішньою королевою, війну, в якій брали участь наймогутніші держави християнського світу. Я вирахував, що під час її вбито щось із мільйон єгу, здобуто понад сто міст і потоплено вп'ятеро більше кораблів.

На запитання про причини, які звичайно змушують країни воювати одна з одною, я відповів, що їм немає числа і що я наведу тільки найголовніші. Іноді до війни призводить честолюбство монарха, якому завжди мало землі та людей, що ними він порядкує, іноді розбещеність міністрів, які під'юджують короля розпочати війну, щоб заглушити або відвернути народний гнів проти поганого уряду. Не один мільйон жертв коштували релігійні незгоди. Наприклад: чи визнавати хліб за тіло, чи тіло за хліб; чи визнавати сік деяких ягід за кров, чи за вино; чим уважати свист – гріхом чи чеснотою; що краще – чи цілувати стовп чи вкинути його у вогонь; який колір придатніший для вбрання – чорний, білий, червоний чи сірий, – і яким має бути те вбрання: чи довгим, чи. коротким, чи широким, чи вузьким, чи брудним, чи чистим[66]. Найкривавіші та найнемилосердніші бувають ті війни, що виникають внаслідок розбіжності думок, і здебільшого думок у незначних питаннях.

Іншим разом суперечка між двома монархами має вирішити, кому з них повинні належати володіння третього, що їх кожен уважає за свої. Іноді один король починає сваритися з іншим, боячися, щоб той не завівся перший. Часом війну оголошують через те, що ворог занадто сильний, а інколи через те, що він занадто слабкий. Буває, що нашим сусідам бракує того, що є в нас, або вони мають те, чого бракує нам. Тоді виникає війна, і ми воюємо, аж доки втратимо своє або заберемо їхнє. Цілком природним уважається напад на державу, знесилену неврожаєм, спустошену чумою або збурену чварами. Війни вибухають і з того приводу, що якесь місто найближчого сусіди надто близько розташоване від нашого кордону або що якась частина його держави може округлити й поповнити наші володіння. Якщо король посилає своє військо в країну, де населення темне та вбоге, він має право винищити половину людності, а решту закріпачити. Це називається вивести народ з варварства і прилучити його до всіх благ цивілізації. А коли король, прикликаний сусідом на допомогу проти напасника, сам захоплює землю, яку захищав, і вбиває, ув'язнює або засилає свого союзника, то це вважають за шляхетний і гідний короля вчинок. Кровне споріднення й одруження часто бувають за причину війни між монархами, і що ближче це споріднення, то більша в них схильність до суперечок. Багаті народи пишаються своїм багатством, тим часом, як бідні голодують, а голод і пиха завжди ворогують між собою.

Тому війни в нас ніколи не припиняються, і ремесло солдата скрізь уважають за найпочесніше. Солдат – це єгу, що за гроші мусить убивати якомога більше інших єгу, хоч вони не заподіяли йому ніякого лиха.

В Європі є малоземельні монархи, які, не маючи сили воювати самі, віддають своє військо в найми заможнішій державі, встановлюючи певну плату за кожного солдата.

Три чверті плати вони беруть собі і живуть майже виключно на, ці кошти. Особливо поширений цей звичай у Німеччині, країні на півночі Європи.

– Те, що ви розповіли мені про війну, – сказав мій хазяїн, – чудово засвідчує, який у вас, з дозволу сказати, розум. Добре, що природа не дала вам змоги чинити багато шкоди, і в вашій діяльності я вважаю більше ганьби, аніж небезпеки. Адже ваші обличчя – плоскі, і ви можете вкусити один одного хіба що з обопільної згоди. Пазурі у вас на передніх і задніх лапах такі короткі та м'які, що один наш єгу легко подужає десяток ваших. А до того ж, підсумувавши ще раз названі вами числа вбитих у війнах, я не можу повірити, щоб так воно було насправді.

Я мимоволі похитав головою і усміхнувся. Щоб розвіяти сумніви мого доброго хазяїна, мені довелося втаємничити його в секрети нашої військової справи. Я почав описувати наші гармати, мушкети, карабіни, наші облоги, відступи, атаки, підкопи, бомбардування та морські бої, де тонуть кораблі з тисячними екіпажами. Я змалював йому картину бою, де гине по двадцять тисяч чоловік з кожного боку: посічені тіла, стогін поранених, дим, галас, метушню, смерть під копитами коней, втечу, переслідування й перемогу, Я розповідав про поля, засіяні трупами, покинутими на з'їжу собакам, вовкам та хижим птахам, про грабунки, розбій, насильства, підпали та руйнування, і, нарешті, вихваляючи відвагу любих моїх земляків, я запевнив, що на власні очі бачив, як при облозі міста від вибуху однієї тільки міни злетіли в повітря понад сто ворожих солдатів, і їхні пошматовані тіла падали просто з неба, потішаючи глядачів.

Я хотів був докладніше спинитися на деяких подробицях, але хазяїн звелів мені мовчати.

– Кожен, хто знає натуру єгу, – сказав він, – повірить, що, маючи силу та хитрість, відповідні їхній злобі, ці підлі тварини здатні на такі мерзенні вчинки.

Але те, що я розповів, збільшило його огиду до всієї породи єгу й посіяло в його мозку надзвичайний неспокій. Адже хоч єгу й викликають у нього презирство, та він обвинувачує їх за всі огидні якості не більше як гннейх (хижу птицю) за жорстокість або гострий камінь – за те, що той розкраяв йому копито. Коли ж такі жахливі вчинки роблять творіння, які пишаються своїм розумом, то він уважає, що їхній розбещений розум гірший за дикунство. Отож, йому здається, що ми обдаровані не розумом, а якоюсь особливою властивістю. Вона збільшує наші природні вади так само, як бурхливий потік, що, відбиваючи на своїй поверхні потворне тіло, не тільки збільшує його, а й спотворює ще дужче.

Зауваживши, що про війну він чув уже досить, мій хазяїн попросив з'ясувати йому інше питання. Він чув од мене, що дехто з екіпажу мого корабля залишив свою батьківщину через те, що закон одібрав усе його майно. Хоч я вже пояснював йому зміст слова «закон», але він ніяк не міг збагнути, яким чином закон, поставлений охороняти людей, спричиняється до їхнього розорення. Отож йому хотілося, щоб я детальніше розповів, що таке закон і як його в нас практично застосовують у житті. На його думку, розумним істотам цілком досить було б керуватись природою та розумом, які й мусять підказувати, що слід робити, а чого слід уникати.

Я попередив його, що сам дуже мало обізнаний з законом, але іноді мені доводилося звертатись до адвокатів, які марно намагалися захистити мене від несправедливостей. Тож хай його милість не гнівається, коли мої пояснення будуть не зовсім повні.

Я розповів, що серед нас є товариство людей, яких змалку вчать великою кількістю слів доводити, що чорне – біле, а біле – чорне, в залежності від того, за що їм більше платять. Це товариство тримає в рабстві весь народ. Коли, наприклад, сусід понадиться на мою корову, він наймає адвоката довести, що моя корова повинна належати йому. Тоді я, обстоюючи свої права, мушу найняти іншого адвоката, бо закон не дозволяє громадянам самим захищати себе на суді. В цьому випадку мені – справжньому власникові корови – загрожують дві небезпеки. По‑перше, мій адвокат, звикши майже з колиски боронити брехню, почуває себе дуже ніяково, коли йому випадає боронити правду. Для нього це – незвичайна робота, і провадить він її дуже незграбно, якщо не просто несумлінно. По‑друге, обстоювати правду він повинен з великою обережністю, щоб судді не висловили йому догани, а товариші не виключили зі свого товариства за порушення старих звичаїв.

Отож, щоб зберегти свою корову, мені лишається два способи – або подвоєною платнею підкупити адвоката супротивної сторони, і тоді той продасть інтереси свого клієнта, облудно натякнувши судові, що правда на його боці; або виставити перед судом свою справу, як несправедливу, вдавши, що корова насправді не моя. Коли спритно зробити це, то прихильність суддів до мене забезпечена.

Я пояснив хазяїнові, хто такі судді, і розповів, що їх призначають з числа найвправніших брехунів‑адвокатів, коли ті зовсім постаріють і зледащіють. Змагавшись усе своє життя проти правди та справедливості, вони й тепер потурають брехні, порушенню присяги та насильству. Я сам знав багатьох суддів, що воліли зректися хабара від правої сторони, ніж підірвати авторитет судової корпорації, сприяючи перемозі правди.

Адвокати вважають, що всі судові вироки мають силу закону, і через це завжди намагаються посилатись на постанови суду в подібних справах, хоч би вони й суперечили справедливості та здоровому глуздові. Ті колишні вироки для них – головні авторитети. Вони завжди наводять їх, обгрунтовуючи найнесправедливіші думки, і судді завжди керуються ними.

Під час судового розгляду адвокати старанно уникають заходити в суть справи, а все своє красномовство, нахабство і в'їдливість звертають на дрібниці. Так, їм зовсім не цікаво знати, чи має мій супротивник будь‑які права на корову. Ні, вони починають допитуватись, чи полова вона, чи муруга, чи довгі в неї роги, чи короткі, чи паслася вона на полі, чи на луці, чи доїли її в корівнику, чи десь‑інде, на які хвороби вона хворіла і таке інше. Посперечавшись про це, вони просять одкласти справу, і діло розв'язується через десять, двадцять, а то й тридцять років.

Треба також зазначити, що це товариство має свою говірку і свій особливий жаргон, незрозумілий простим смертним. Цією мовою писано всі їхні закони, яких вони випускають велику силу, зовсім переплутуючи істину з брехнею, а правду з несправедливістю. Щоб довести, наприклад, що лан, яким протягом шести поколінь володіли мої предки, належить мені, а не якомусь чужинцеві, що живе за триста миль од мене, треба витратити років тридцять.

Політичні справи суд розглядає значно простіше й скоріше. Суддя насамперед дізнається, як ставляться до обвинуваченого владущі люди, і залежно від того, дотримуючись усіх формальностей, або засуджує злочинця на смерть, або звільняє його.

Перебивши тут мені мову, хазяїн висловив жаль, що таких напрочуд здібних створінь, як ці адвокати, не заохочують до того, щоб вони вчили інших мудрості та доброчесності. Відповідаючи на це, я запевнив його милість, що всі вони, поза межами свого фаху, – страшенні неуки, дуже обридливі в товариській бесіді, визнані вороги науки й освіти, і що вони мають нахил збивати людей з пантелику в усякому питанні, про яке зайде мова.





Дата публикования: 2014-11-04; Прочитано: 280 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.008 с)...