Поняття про стиль у літературі

Стиль – єдність основних ідейно-художніх особливосей, визначних рис, які виявляються у творчості письменника, художника, скульптора, архітектора, композитора ітп. У більш широкому значенні- те саме, що й напрям у митсецтві, тобто єднвість основних ідейно-художніх особливостей ряду письменників, художників, композиторів. Стиль це також і манера письма автора.

16-17 століття – виділяють 3 стилі – високий (піднесений, урочитсий тон мови/ оди, трагедії, гімни), середній (поважний, але без урочистості/ драми, елегії, повіті), низький (базований на народній мові/ комедії, інтермедії, сатиричні твори).

В наші часи слово стиль вживається на означення своєрідності, індивідуальності мови кожного письменника, сукупність усіх художніх особливостей (ідейно-тематичних, жанрових, мовних) творчості окремого автора, що вирізняється серед інших. Сукупність основних ідей, що характеризують його світогляд, зміст творів, підбір сюжетіві характерів, властивих для його творів, особливості мови.

Стиль диктується світосприйнятям митця, тобто його методом (спосібхудожнього пізнання і відтворення світу), яких виділяють 2 – романтичний і реалістичний.

Прикмети реалістичного і романтичного методів за Чижевським:

Реалістичний: любов до простоти; нахил до ясних, за певними приписами вибудованих рамок; прагення до прозорої ясності думки; зусилля вибороти унормовану, чисту мову; прагення дати найточніший вислів; прагненння досягнути в загальному враження спокійної гармонії.

Романтичний: ухил до складності; прагення надати творові зумисне незакінченої, розірваної, «вільної» форми, нехтування ясністю (бо важивіша глибина, хоч і не завжди зрозуміла); шукання оригінальної мови, вживання діалектизмів, жаргонізмів; зусилля розкрити найбільшу повноту мовного вияву, хоч і не на користь точності; прагення добитися напруження, руху.

Методів існує лише 2, але на фоні епохи вони могли переплітатись, світосприйняття одного і того ж пистьменика могло змінюватись. Стиль одного міг уподібнюватись до стилю іншого. Виокремився стиль доби (епохи) тенденції, смаки доби, якими та відрізняється від інших. Стиль доби проявляється у філософії, науці, моралі.

У європейській літературі – такі епохи з відповідними стилями – античність,

готика (монументальний - орнаментальний стилі / зосередження на змісті – зосередження на формі (Житіє Бориса і Гліба, Повіть временних літ, КПП- Києво-печ Патерик)),

ренесанс (гуманізм, відродження літературних мов, критика середньовіччя (Вишенський, Смотрицький)),

бароко (ускладнена форма, теоцентризм, пишнота, мальовничість, в україні – козацьке бароко(Вишенський, Прокопович, Величко)),

класицизм (проста прозора побудова твору, в центрі – розум/ в укр літ – лише низькі жанри класицизму (Котляревський, Квітка-Основ*яненко, Гулак-Артемовський)),

романтизм (сентименталізм – кльт природи і людських почуттів/ романтизм – виняткові характери у виняткових обставинах (поема, балада), велика роль символобачення (Повісті Основ*яненка «Маруся», «Козир-дівка», «Щира любов» -сентименталізм, романтизм – Шевченко, Куліш, Старицький, Франко)),

реалізм (поділ людей на класи, об*єктивізм, раціоцентризм (проза Марка Вовчка, Нечуя-Левицького, Мирного і Білика)),

модернізм (ліризм, ідеологічність, культ сили, волі, боротьби, прорив світобачення, прагення проникнути в душу людини) «Інтермецо» Коцюбинського, «Зів*яле листя» Франка, драматичні поеми Лесі «Одержима», «На руїнах». Течії – неоромантизм, неокласицизм, символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, сюрреалізм.

постмодерн – порожнеча після втрати ілюзій, розгляд усіх цінностей як відносних, антиідеологізм, визнення багатогранності світу (Підмогильний «Місто», М.Куліш «Нар малахій», Загребельний, Шевчук, Андрухович).