Поети “Молодої Музи”

Поетична назва літературноі групи, яка існувала у Львові на початку нашого століття — ”Молода муза”, досі пов’язана у нашій уяві не з молодістю і поезією, а, навпаки, із занепадництвом і чимось антипоетичним і антиестетичним.

Хто ж були ці “молодомузівці” чи музики, як вони себе самі себе називали, що зблиснули на обрії української літератури на початку століття.

Назвемо їх імена—Михайло Яцків, Петро Карманський,Василь Пачовський, БогданЛепкий, СтепанЧарнецький, СидірТвердохліб Остап Луцький.Близьким до цієї групи був юний тоді Михайло Рудницький,що під її крилом починав свою літературну діяльність.Утім, “Молода муза” не була організаціею,яка веде облік своїх членів чи має розроблений статут чи програму.Це був радше клуб літераторів,до якого тяжіло чимало молоді,що працювала в різних галузях мистецтва: композитор Станіслав Людкевич,скульптор Михайло Паращук, живописець Іван Сиверин,скрипаль і маляр Іван Косинин, флейоніст Осип Шпитко.

Треба враховувати, що “молодомузівці” не мали жодного приміщення,де б вони могли збиратися. То й не дивно—гурток становила молодь,вихідці із сіл та провінційних містечок Галичини, вчорашні випусники університету або ті,що його не закінчили, канцеляристи, вчителі гімназій чи ”вільні художники”.

Олімпом “Молодої музи” була кав’ярня “молодомузівців” — “Монополь”. Місце було зручне з усіх боків.По-перше,щоб зайти сюди, треба було мати якийсь гріш на склянку кави,і при ній можна було посидіти весь вечір. По-друге, тут були свіжі газети й журнали. По-третє, сюди приходила різна публіка з якою можна було подискутувати. Пожвавлення приносив приїзд до Львова Богдана Лепкого,якого називали “професором”.Лепкий “мав викладати“ в Краківському університеті,але професором став набагато пізніше.

Мали “молодомузівці” свого мецената. Ним став сільський священник з Тернопільщини Михайло Світенький.

Атмосферу палких дискусій та суперечок у кав’ярні описав у романі “Шрами на скалі “ Р. Іваничук. Б. Лепкий, приїхавши з Кракова, розповідає про тамтешні новини­, твори С.Пшибишевського С. Жеромського,К. Тетмаєра, розповідає цікаво,вносячи в обстановку домашнє тепло та затишок. Остап Лукицький намагається вдихнути ентузіазм в душі колег, які стурбовані тим, що галицьке громадянство їх не сприймає і не розуміє, Сидір Твердохліб носиться з планами видань творів “молодомузівців” іншими мовами. Василь Пачовський безжурний, але певний свого покликання,кепкує з італійської єкзотики Петра Карманського, а Яцків, у натурі якого твердий селянський глузд з нахилом до іронії поєднаний з химерністю, вражає обізнаністю з новими європейськими іменами, ідеями,течіями. І всі прагнуть оновити українське мистецтво, кожний воліє творити для вічності.Та чи не найважливішими для них були майже щоденні зустрічі та розмови з Іваном Франком.

Взаємини Франка з “молодомузівцями “ були складними й неоднозначними. На жаль, досі це цікаве й дуже важливе для нашої літератури питання не досліджувалось у всій його складності, воно просто збувалося тезою про те, що Франко різко критикував як теоретичну платформу цієї групи, так і твори її представників.

Хоч варто додати, що Франко і завжди цікавився творчістю своїх молодих колег, стежив за кожним, відгукувався на нові їхні книжки.

Що ж являла собою “Молода муза” як мистецьке явище? У вислові М. Рудницького, що “молодомузівці” схожі були на подружжя, якепостійно сперечається, але жити одне без одного не може, є глибший сенс. Молодомузівців об’єднювало щось більше, ніж товариські стосунки молодих літераторів, художників, музикантів, що сходилися в кав’ярні на площі Бернандинів поговорити про мистецькі проблеми. Їх об”єднювало прагнення шукати в мистецтві нових шляхів, визволитися від етнографізму і вкючитися в річище загальноєвропейського культурного розвитку.

Початком цієї групи як мистецької течії можна вважати появу в 1906 р. журналу “Світ”, до складу редколегії ввійшли В. Бирчак,П. Карманський, О. Луцький та М. Яцків. Сама ж “Молода муза” була створена роком пізніше — в 1907р

У 1886 р. була створена літературна група “Молода Бельгія”, яка передала іншим “молодим” гурткам свою естафету, що через 20 років дійшла й до Львова і втілися в “Молодій музі”. Одним з найулюбленіших поетів “молодомузівців” був Шарль Бодлер.Його перекладали і О. Луцький, і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою “Молодою музою” навис якийсь фатум. Давно вже минули часи, коли Бодлера і Верлена й інших символистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури.

Тим часом “Молоду музу “ треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку ХХ ст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищі нових ознак. При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку, пошуки власної концепції,що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, що об’єднювало представників усіх цих груп, течій чи просто індивідуальностей, було неприйняття побутового реалізму, описовості старої школи письма.

Молодомузівці прагнули писати твори, які б за змістом і формою могли “хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур“ і в яких було б хоч трошки філософії. Такi заклики не заперечувами нi громадянської теми, нi лiтературної традицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки "метафiзичнi, мiстичнi краї",а й саме життя,все те, де виявляється внутрiшня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяку розумовану шухляду".

І. Франко назвав статтю О. Луцького «Молода муза» маніфестом “Молодої музи». Літературне угрупування «Українська хата», до якої входили Микола Євшан, Шаповал, Христя Алчевська відрізнялося від «Молодомузівців». Якщо представники літературного угрупованння “Українська хата” іноді надто категорично відмежовувались від народницької традиції, яка, мовляв,”не пориває вперед, а топчеться на одному описуванні, регістрації сільськогосподарського інвентаря”, то “Молода муза “, як правило, * не проголошувала такого розриву зі школою “старого”реалізму, а прагнула поєднати традицію з новими західноєвропейськими віяннями.

Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал, іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей, які мають загальнолюдський характер? Такою мірою, як це зробила Леся Українка в “Лісовій пісні”, М. Коцюбинський в “Тінях забутих предків”, не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа (“Лісовий дзвін “, “Поема долин”), драматична поема В. Пачовського“Сон української ночі” та віршові збірки “Ладі й Марені терновий огонь мій” були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі.

Нарешті, ще * один принцип поетики “молодомузівців” — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, поєзії, що не може обмежуватись роллю певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що“молодомузівці” дотримувались гасла “мистецтва для мистецтва”.*

Дехто вважає, що особисті, суб’єктивні мотиви “не ослабили в молодомузівців громадських почувань», бо ж учасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя, зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.

☼ “Молода муза” існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни, отже, якихось сім — вісім років.Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.

Водночас треба враховувати й те, що літературний процес творять не тільки течії та групи, як творчі індивидуальності.

Кожний учасник “Молодої музи” — людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям.І як митець кожен з них виходить за межі цієї літературної групи, оскільки творчість його не обмежується часом існування.

По-різному склалися долі колишніх “молодомузівців”. Найдовше судилось прожити Михайлові Яцківу (він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї “Молодої музи “ експресивним стилем, в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка лірична настроєність поєднується із відразливою натуралістичністю, в нього чи не найтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеали, і водночас він, чи не найорганічніше, поєднав фолькльорний символ з модерною технікою письма, що доходить місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій.

Серед поетів, безсумнівно, найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка “З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням “ Страждання молодого Вертера“ Гете та “Зів”ялого лисття“ І. Франка. Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поет зі своїм обличчям, тобто своїм власним стилем.

Здається, в цього поета в крові був потяг до мандрів, і з Італії привіз він у поєзію “молодомузівців” замість шуму смерек та хвиль Дністра - аромат кипарисів, хлюпання Тибру. Бодлерівське “де-небуть, щоб тільки поза цим світом “ згодом ганяло його світами, та все ж під кінець життя прибило до пристані — хоч не тихої,а понівеченої — рідного краю. Рання поєзія П. Карманського, сповнена “причинного смутку”. М. Рильський мотиви смутку пояснює як умовами тогочасного життя Галичини, так і особистою вдачею поєта м”якою,вразливою, і тим, “що в колі його творчих зацікавлень були “поезії” Бодлера, песимістичні сторінки Біблії”.

Мотиви творів Карманського

Мотиви смутку й космічного болю, що на думку І.Франка підносять поезію П.Карманського від дрібниць буденщини до проблеми загальнолюдської духовності й етики, конфліктів між добром і злом, домінують у творах “молодомузівського” періоду. Пізніше, в роки першої світової війни, той високий пафос і тон поволі поступаються місцем сатиричним тонам, гротескним образам. Поет тяжко переживає трагедію рідного краю, коли тисячі січових стрільців гинули на подільських полях, а деякі з їхніх провідників спали “під віденьськими перинами”.

Біль, драму, силу гніву письменник передав у збірці поезій "Alfresco "(1917), в якій трагізм світосприйняття попередніх років переходить у трагізм історичної долі народу, а самоіронія в сатиру.

Довгі роки перебування автора в Бразилії принесли низку майстерних пейзажних і ліричних поезій, на жаль, сьогодні майже невідомих нашому читачу, бо друкувались вони на сторінках малотиражних галицьких періодичних видань, до того ж недоступних.. Не припиняв творити інтимну лірику і уклав книжку "Осінні зорі". А ще — зднійснив справжній подвиг, переклавши "Божествену комедію" Данте.

Не вкладається в "молодомузівські" рамки і поезія Василя Пачовського та Богдана Лепкого, які продовжували літературну працю у 20-30 роки. Один із основних мотивів лірики В.Пачовського — "розсипані перли" сліз ліричного героя від нерозділеного кохання, його плач за втраченою милою, що поступово зливається у збірний образ жіночого ідеалу.

Фольклорною символікою сповнені й драматичні поеми В.Пачовського, зокрема “Сон української ночі”, “Сонце руїни”, “Золоті Ворота ”, в основі яких лежить ідея національного відродження.

Серед інших творів В.Пачовського назвемо історичну поему “Князь Лаборець ”, засновану на легендах і щедро насичену фольклорною символікою і яскравим закарпатським мовним колоритом.

Поезію Богдана Лепкого “молодомузівського” періоду пронизує туга осені, прощання. Вірш “Журавлі” наче концентрує в собі ці мотиви. В кількох строфах про осінній відліт журавлів умістилась широка гама переживань і настроїв. Такими журавлями почували себе галичани, що покидали рідну землю в неясній надії на кращу долю за океаном.

Найбільше споріднює Б. Лепкого з іншими представниками “Молодої музи” мотив природи — як того острівця, де людина може відпочити від життєвих турбот і клопотів.

Від особистих настроїв до громадянської лірики прийшов і Степан Чарнецький, що мав серед своїх приятелів репутацію богеміста й завзятого театрала. Захоплення театром відбилося й на творчості Чарнецького. Джерелом його лірики є і настрої, викликані творами мистецтва, — він часто бачить себе персонажем тієї чи іншої п”єси або опери.

В ліриці С. Чарнецького вражає тонке сприйняття природи. Ліричний герой “зливається” з природою у момент духовного сум”яття чи піднесення.

Поетичний доробок Сидора Твердохліба та Остапа Луцького доволі скромний і не йде в порівняння з тим, що створили інші учасники “Молодої музи”. Оригінальну спадщину С.Твердохліба компенсують його переклади, зокрема польською мовою. Його інтерпритація “Каменярів” спонукала Франка написати цілу критичну статтю про цей переклад, в якій він назвав Твердохліба перекладачем, що має широку духовну культуру і вироблений естетичний смак. Перекладав він також на німецьку, з польської на українську.

О.Луцький — передусім організатор і теоретик “Молодої музи”.

З “Молодої музи” бере свій початок і творчість Михайла Рудницького, більше відомого своїми літературознавчими та літературно-критичними статями. У творах М.Рудницького не знайдемо філосовської глибини, багатоплановості образу. Вірш переважно відшліфований, як мармур, і, наче мармур, холодний. Витончена техніка, несподівані ритмічні переходи.

Який вплив мала творчість “молодомузівців” на подальший розвиток української літеретури, зокрема поезії?

!!!!Відомий поет Б.-І. Антонич писав, що поети “Молодої музи” вичерпалися ще на початку ХХ ст. і “їх роль у повоєнному літературному житті доволі скромна, а впливу на це життя вони не мали жодного. Сучасна літературна молодь зовсім відійшла від них, і їй блище навіть “Слово ополку Ігоревім”, аніж їх смутки, муки і космічна туга”.

Таку точку зору можна зрозуміти, але важко визнати справедливою. Та хоч би як трактувати вплив “Молодої музи” на дальший розвиток української літератури, її не можна викинути з історії нашої культури, як не можна викинути “Української хати”, авангардизму 20-х років, празької школи української поезії чи нью-йоркської групи років шістдесятих. Бо тоді випадають ланки художнього розвитку, обриваються єдність і цілісність процесу.