ОКУПАЦІЯ 3 страница

Гайдук у своєму розпорядженні мав од сили двадцять чоловік, і було б самогубством брати участь у захисті посольства, якби почався штурм. Та чи почнеться? Чи не помиляється Марта?

Кризова група вирішила посилити спостереження за посольством і тим, що робиться навколо нього. О другій годині дня до штабу приїхав на своєму весільному фаетоні полковник Палій і повідомив, що його люди схопили «язика» – рядового визвольної армії Орди Ахмета Іванова, уродженця Брянського улусу. Ахмет вештався біля стихійного базарчика, що розташувався попід руїнами спаленого цирку на площі Перемоги. Солдат пішов у самоволку з десантної черепахи з метою купити самогону і українського сала, бо кляті ісламські комісари забороняли навіть думати про алкоголь і свинину. Двоє контррозвідників, що косили під бомжів і тинялися без діла в околицях цирку, вивчаючи, як організовано систему охорони «черепахи», затягли Ахмета у руїни циркової стайні, де зберігався ще запах кінського гною, і приклавши ніж до горла переляканого полоненого, дізналися, що на борту десантної «черепахи» 052‑4043 перебуває сто бійців, озброєних мінометами, ракетними установками ближнього бою, лазерними вогнеметами, двома бетонобійними гаубицями і, звичайно, автоматами ІЖ‑107 та десятьма важкими кулеметами. Командує «черепахою» іранський підполковник Казем Джалілі. Але не це було головним у розповіді язика: він повідомив, що о 2.00 вночі 2‑го серпня відбудеться штурм посольства Конфедерації Держав Північної Америки; о 1‑й годині ночі десантники з «черепахи» 052‑4043 мають вже бути на вихідних позиціях у приміщенні сусідньої з посольством лікарні. Друга черепаха з території Печерської Лаври буде перекинута на допомогу о 1.00 з боку вулиці Гоголя.

Контррозвідники не повірили Ахмету, який тремтів від страху й міг наговорити бозна‑що, але він присягався, що почув це від офіцера‑росіянина, який і послав Ахмета за самогоном, щоб було чим заправитись перед атакою, бо, мовляв, клятих америкосів просто так не візьмеш. Офіцер повідав Ахмету, що в підвалах посольства сховано мільйони амеро в новеньких, недавно надрукованих хрустких грошових знаках, і що ці мільйони були завезені з Америки для підкупу хохлів, щоб ті боролися проти своїх євразійських братів‑визволителів. Командир «черепахи» обіцяв офіцерам віддати скарби посольства на пограбування.

Показання «язика» були підтверджені розвідниками Гайдука, які працювали на Печерську: о 16.00 вони доповіли, що на території Лаври почалася підготовка «черепахи» 052‑4040 (тієї, що привозила делегацію Чорної Орди до гетьмана Махуна) до бойової операції: десантники з «черепахи» виведені на площу перед собором Успіння Пресвятої Богородиці, розбиті на окремі групи. Офіцери проводять з ними інструктаж, показуючи солдатам якісь картосхеми, на борт «черепахи» перевантажують з транспортних гелікоптерів боєприпаси, а з Ковнірівського корпусу переносять якесь незрозуміле обладнання, сховане під брезентом.

Остаточне підтвердження надійшло о 19.00: годиною раніше до посольства прийшли двоє представників командування визвольних військ Орди і пред'явили послу О'Саллівану ультиматум: до 24.00 всім особам, що перебувають в посольстві, покинути його територію через головний вхід, пройти необхідну ідентифікацію і зайняти місця в автобусах, які вивезуть агентів американського Шайтана та їхніх поплічників до міжнародного аеропорту Київ – Бориспіль. Передбачається здійснити обмін персоналу посольства на ув'язнених на базі Менсфілд і в штаті Юта бійців за свободу – агентів Орди. Парламентери забули сказати, що Бориспільський аеропорт надовго виведений з ладу, а обмін полоненими заборонено законами Орди.

Головна вимога окупаційного командування: нічого не знищувати в приміщеннях, не палити жодних паперів, не плавити в печах жодних чипів з пам'яттю, не псувати шифрувально‑дешифрувальну апаратуру і спеціальні засоби телекомунікації.

У разі відмови – штурм посольства і смерть агентів неоліберального імперіалізму Хрестоносців. За словами інформатора, начальника українського підрозділу невоєнізованої охорони посольства, О'Салліван рішуче відмовився виконувати умови ультиматуму.

Вже набагато пізніше, коли працювала сенатська комісія з розслідування подій навколо посольства Конфедерації в Києві, стало відомо, що посол О'Салліван упродовж першого серпня, особливо після пред'явлення ультиматуму, безуспішно атакував Державний департамент і офіс радника Президента з питань національної безпеки тривожними депешами – під кінець дня у незашифрованому вигляді, але в неділю ніхто у Вашінгтоні не працював, а відповідальний черговий Держдепа просив не панікувати, нагадував про рішення почати евакуацію посольства третього серпня і радив послу затягувати якомога довше переговори з Ордою, поки Президент Конфедерації не прийме інше рішення. На жаль, Ширлі Мак Доул (Ван Лі) разом з М. Джеферсон перебувала в Техасі, де зустрічалася з офіцерами і солдатами Американського легіону, щоб спільно відсвяткувати перемогу над мексиканськими наркоповстанцями і повернення під американський контроль міста Г'юстон. Зв'язатися з нею не було ніякої можливості. Тільки через рік – у 2078 році – комісія Сенату оприлюднила відповідні документи (з деякими вилученнями) і останній лист посла О'Саллівана, відправлений до Вашінгтона 1 серпня о 22.30.

Між тим, о 20.00 офіцери кризової групи ВІРУ прийняли остаточне рішення і схвалили єдино можливий план проведення операції «Серафим», головну роль у розробці якого відіграв Григорій Невінчаний.

О22.00 два розвідувальні дрони стартували з Ново‑Біличів і полетіли в напрямку посольства. Це були розвідувальні дрони класу Swallow («Ластівка»), креслення яких бюро Гайдука передало заводу «Артеміда» три роки тому. Через півгодини дрони опинилися над вулицею Юрія Коцюбинського і наблизились до п'ятиповерхового будинку «С». Один дрон завис над пласким дахом будинку, на якому, на щастя, не було морських піхотинців. Будинок «С» стояв у центрі посольської території, неподалік від будівлі, зведеної у стилі маєтків ХУІІІ віку у Вірджинії, – там містилася резиденція посла. Морські піхотинці – це чітко зафіксував дрон – обрали позиції уздовж стіни, що оточувала територію посольства, обладнавши кулеметні гнізда в будинках, вікна яких виходили^назовні, в зону найбільш імовірних атак Орди.

Другий дрон повинен був дослідити, що діється всередині будинку «С» за допомогою чутливої апаратури, яка працювала в інфрачервоному спектрі. З'ясувалося, що режимний будинок «С» порожній. Тільки на п'ятому поверсі, в кімнаті 512, дрон зафіксував дві людські постаті: одна нерухомо сиділа в кутку, ліворуч від вхідних дверей, інша неспокійно ходила по кімнаті, подеколи наближаючись до вікна.

Гайдук, вдивляючись в екрани, на які поступала інформація з дронів, відчув перебої в роботі серця, випадіння пульсу і терпку порожнечу в грудях. Не треба було пити стільки кави. Чи закохуватись у цю дівчину з Марса. Його мучила думка: чи має він право піддавати ризику життя офіцерів ВІРУ заради звільнення коханої дівчини? Але одразу з'явилася друга – холодна, неймовірно важлива думка, ні, не думка, а жорстока, без права на сумніви, істина: Божена єдина на землі істота, яка знає щось, що може вирішити долю людства. Що станеться, якщо вона потрапить у полон до Чорної Орди? Але цього пояснити своїм офіцерам Гайдук не міг. Сказав лише, що це особа, близька до президента Конфедерації та радника з національної безпеки, які дуже просили врятувати її

Нарешті о 23.00 почалася завершальна фаза: до Інституту урології і трансплантологи' нирок під'їхала машина «швидкої допомоги», яка привезла хворого Василя Семеновича Петренка, технолога заводу «Більшовик» з гострим нападом закупорки сечового міхура великим каменем, що вимагало негайної операції. У супроводі двох кремезних санітарів хворий був піднятий на шостий поверх хірургічного корпусу, туди, де стояли порожніми операційні блоки та реанімаційні палати, бо більшість хворих та лікарів розбіглася останніми днями. О 23.30 троє офіцерів ВІРУ – Гайдук і двоє лейтенантів‑спецназівців, вдягнувши спеціальні радіопоглинаючі плащ‑накидки, створені за технологією «Стеллс», що не залишали слідів на екранах радарів посольства, злетіли з даху шостого поверху на десять метрів вгору і повільно рушили в напрямку посольства Конфедерації Держав Північної Америки. Вони летіли тихо, наче великі нічні сови, над розлогими київськими каштанами, що вже почали скидати з себе засохле листя. Попереду світилися вогні зовнішнього освітлення посольства. Гайдук дав знак рукою – піднятися ще метрів на десять вгору. Ізраїльські десантні апарати індивідуального лету (personal flying device – PFD‑X 15) виявилися дуже надійними, хоча Гайдук пам'ятав важке приземлення Невінчаного в своєму службовому кабінеті. І хоч Невінчаний навчив Гайдука літати над «Рогулькою» під час тренувань у таборі ВІРУ, і хоч ідея порятунку Божени належала йому, на «повітряну» частину операції «Серафим» Григорія Івановича не ризикнули взяти: занадто важким для ангела він був.

Нарешті три постаті в сірих накидках зависли над дахом будинку «С». Розвідувальний дрон № 1 надавав заспокійливу інформацію: на даху нікого немає. Спустившись на дах, Гайдук (Серафим‑1) залишив там одного офіцера (Серафим‑3), а сам з другим лейтенантом спецназу (Серафим‑2) з бригади «Грім» почав обережно спускатися з даху на п'ятий поверх. У файлах ДерВару, який здійснював стеження за посольством, хакери ВІРУ знайшли детальні плани будівель і схеми розташування чердачних виходів на дах.

Коридор, в якому ледве блимали лампочки нічного режиму, був порожній, варти біля дверей кімнати 512 також не було. Варта всередині. Гайдук пальцем показав лейтенанту місце зліва від дверей; там мала бути Божена. Лейтенант кивнув і, рвонувши двері на себе, вскочив до кімнати. Одразу пролунав постріл. Коли Гайдук увірвався до кімнати, лейтенант лежав на підлозі, підпливаючи кров'ю, а в лівому кутку кімнати, приклавши пістолет до голови Божени, стояв майор Вільям Кроуфорд – рудий «м'ясник Білл», який не впізнав Гайдука.

– Come in, соте ці, fucken monster, – шепотів він. Божена сиділа, зв'язана на стільці, не розуміючи, хто увірвався до кімнати.

– Яз «Рогульки», – сказав Гайдук. Вона пізнала його голос.

– Вбий цю тварюку! Не бійся за мене! – крикнула Божена.

– Shut up, put the gun down, – наказав Кроуфорд. – Or I'll kill her.

Гайдук зрозумів, що потрапив у пастку і що операція провалилася. Він повільно, не зводячи погляду з Кроуфорда, став на одне коліно і нахилився, щоб, поклавши свою «Беретту» на підлогу, моментально підхопити її лівою рукою і вистрелити в Кроуфорда, – і в цю хвилину побачив, як сліпуче, наче спалах електрозварювання, полум'я охопило обличчя рудого Білла. Той затулив обличчя руками, забувши про Божену, але руки згоріли, залишивши на мить рентгенівське зображення кісток, які також розчинилися в температурі понад 1000 градусів; голова майора Кроуфорда, якій впав на підлогу, згорала під дією бойового лазера ближнього бою, наповнюючи кімнату смородом паленої кістки і волосся. В дверях стояв Серафим‑3, залишений Гайдуком на даху. Почувши постріл, він прибіг до кімнати 512, двері якої були відчинені, і, моментально оцінивши ситуацію, увірвався всередину, розвернувся і з відстані метра спрямував потужний промінь лазера в обличчя Кроуфорда. Гайдук кинувся до молодого лейтенанта, якого вперше побачив під час операції в аеропорту. Намацав пульс – лейтенант був мертвий. Всі троє, аби позбутися зайвої ваги, домовились не брати з собою бронежилети. Куля Кроуфорда влучила лейтенанту в груди.

Серафим‑3 розв'язував Божену. Тільки зараз Гайдук помітив над вікном об'єктив спостережної камери і вистрілив, розбивши на друзки дорогу оптику. На жаль, вони наслідили – у відділі безпеки посольства залишиться жахлива сцена вбивства майора Центральної служби безпеки Вільяма Кроуфорда. Як казав Мережко, будь‑яку операцію, яка залишає по собі документи, слід вважати провалом.

– Треба відходити! – сказав Серафим‑3, обшукуючи мертвого майора і забираючи все, що знайшов у кишенях. – Ви беріть цю... – він не знав, як назвати Божену, як і не знав, навіщо її викрадати з території посольства, – а я заберу Льошу. Він у мене свідком був на весіллі.

Гайдук, схопивши Божену за руку, вивів її на дах. Ось‑ось почнеться тривога. Офіцер, поклавши на плече тіло Льоші, вийшов, хитаючись, за ними. Гайдук надягнув на Божену апарат PFD‑X15, пристібнув на її шиї сіру тонку плащ‑накидку і, не відпускаючи руки з апарата, що висів на поясі Божени, натиснув важіль підйому. Вони почали повільно підійматися вгору. Божена пригорнулася до нього. Слідом за ними, тримаючи руку на поясі вбитого Льоші і керуючи його апаратом, почав підноситись догори Серафим‑3.

Відлетівши метрів на сто від освітленої території посольства, вони почули виття сирени і постріли. Але вони вже сховалися в зону ночі: летіли над великим неосвітленим парком в протилежному від інституту урології напрямку – до ярів Глибочиці.

Гайдук подумав, що навіть Гоголю не могло наснитися таке – двоє закоханих, один мертвий, один – убивця вбивці, рятівник закоханих, в серпневому нічному небі Четвертої глобальної війни над Києвом.

Мов грішні ангели, вони впали на землю перед зануреною в темряву, розгромленою грабіжниками автозаправкою на Глибочиці, де їх чекав Невінчаний на «Форді‑Скорпіоні». Обережно поклавши тіло Льоші до багажника, вони поїхали до Alma mater Гайдука – Політехнічного університету.

92.

Навіть коли Гайдук скинув з себе полілатну маску технічного інтелігента B.C.Петренка, Божена залишилася мовчазною, пригніченою і відчуженою. Гайдук повернув Божені її геджет, витягнутий Серафимом‑3 з кишені вбитого Кроуфорда. Інші документи і флешки залишив собі.

Вони були удвох на другому поверсі конспіративного будинку в Політехнічному університеті, де панував казенний запах якогось технічного бюро, що існувало тут ще з 1920‑х років. З того часу залишився і старий шкіряний диван з високою спинкою, увінчаною дзеркалом. Гайдук подумав, що на цьому дивані, там, де сидить Божена, сидів колись старий професор, який продав їм у Калинівці мотоцикл «Zundapp».

Раптом Божена засміялася:

– Бетмен! Справжній Бетмен! – захлиналася вона в нестримному реготі, який раптом перейшов у плач. Гайдук сів поряд з нею і став її цілувати, злизуючи сльози з мокрого і солоного обличчя, яке стало негарним, наче Божена раптово постаріла і повернулася до стану, коли він її вперше побачив у лімузині Білого Дому. Потім став на коліна перед

Боженою, поклав голову на її живіт, і йому одразу стало тепло і затишно, як у дитинстві. Він заснув.

Прокинувся на підлозі, з подушкою під головою, дбайливо прикритий ковдрою. Божена сиділа на дивані, тримаючи лікті на колінах, обхопивши голову руками, і дивилася на нього. Він скочив, наче в кімнаті висів дрон. Горів лише маленький нічничок, що стояв під столом; всі деталі кімнати і постать Божени ховалися у напівтемряві.

– Вибач, – сказав він, сівши на подушку. – Поцілуй мене.

– Не треба, пане генерале. Зараз не час, – сумно відповіла вона. – Мені треба їхати.

– Куди?

– Поки ти спав, я поговорила з тетою Мартою. Вона безмежно вдячна тобі. Мене чекатимуть у Білій Церкві. З мене знято всі звинувачення. Я одержала звання капітана...

– Мої вітання.

–... і призначення на БКС «Роналд Рейган».

– Мої вітання, – повторив Гайдук.

І сказав по паузі:

– Тебе відвезуть, капітане О'Коннел. Я не Бетмен. Я – серафим. Мої позивні Серафим‑1. Але, якщо казати правду, я скоріше Ікар... Знаєш, чим скінчилася історія Ікара?

Ітут Божена розридалася по‑справжньому, плачучи, лягла поряд з ним на підлогу й почала скидати з нього і з себе одяг.

– Я не хочу, я не хочу, я не хочу йти від тебе, – благала вона, наче це він виганяв її, наближаючи до нього своє обличчя, яке здалося Гайдуку чужим. Тіло та його приховані оази було набагато ріднішим. Він відчув біль втраченого назавжди щастя, заспокоєння і відчуття виходу поза межі власного існування. Прийшовши до тями, Гайдук побачив поряд з собою Божену, яка лежала, поклавши голову біля його ніг. Але її тіло, яке принесло йому таке болюче щастя, не світилося.

Вони швидко, наче по бойовій тривозі, підхопилися й вдяглися. Замість напіварештантського одягу, що скинула з себе Божена, Гайдук дав їй новеньке камуфляжне вбрання офіцера ВІРУ. Вона притиснулася до нього:

– Не сердься на мене, коханий. Я не можу інакше... Ти поїдеш зі мною до Австралії?

– Ні, – твердо сказав Гайдук. – Я – останній українець в цій клятій країні. Мені немає куди їхати. Вибору немає.

– А я тут не можу жити. Я вигадала Україну. Насправді я маленька слабка американка. Вибач.

– Ти ні в чому не винна, – сказав він. – Винен час. Проклятий час смертохристів. Нехай Бог тебе благословить, – він перехрестив її, потім ледь торкнувся губами її щоки.

Обличчя її було сухе.

– Що таке серафим? – спитала вона.

– Це така комаха з головою і шістьма крилами. Двома крилами прикриває обличчя, двома – ноги, на двох крилах літає. Ангел, сконструйований за технологією «стеллс». Непомітний у радіолокаційному спектрі.

– Коли ми летіли, ти світився у цьому плащі, наче...

– Бетмен.

– Ні. Ви всі – і той мертвий хлопець... були схожі на ангелів...

«Льошу вже відвезли до батьків на Борщагівку», – подумав Гайдук.

– Якщо ми ангели, то ангели безодні, – він поцілував її в губи, але відповіді не відчув. Це було вперше відтоді, коли вони лежали на підлозі в його квартирі на Інститутській. Він відчув ще один збій серцевого ритму. Наростання темряви в душі, кінець кохання. Невже так швидко? Так приходить раптова смерть.

У двері делікатно постукав Невінчаний, який мав відвезти Божену до Білої Церкви.

Кінчалася друга ніч окупації Києва. Гайдук і Божена ще не знали, що відбулося тієї ночі на території Посольства Конфедерації.

Радісним калатанням зустрічали ранок дзвони Києво‑Печерської Лаври: неподалік від Троїцької надбрамної церкви, поряд з Великою Лаврською дзвіницею, за наказом Сансизбаєва починалося зведення величного мавзолею‑могили спочилого у віці тридцяти трьох років рабина з Назарету, ім'я якому Ісус Христос, по‑гебрейськи Месія, а по‑нашому – Спаситель.

93.

2 серпня 2077 р

6.00 РМ, Вашінгтон DC

ЗВЕРНЕННЯ

Президента Конфедерації держав Північної Америки Ширлі Мак Доул (Ван Лі) до народу і Конгресу Північної Америки

Мої дорогі співгромадяни!

Ще вчора ми святкували з вами блискучу перемогу Американського легіону над наркоповстанцями і бандформуваннями Сапатерро, яка довела нашу здатність об'єднуватися у боротьбі за святу справу – визволення священної американської землі від загарбників.

Але сьогодні надійшла трагічна звістка: вночі другого серпня 2077 року в Києві, столиці суверенної європейської держави Україна, окупованої військами Чорної Орди, було скоєно нечуваний злочин: військовослужбовці карального корпусу яничар вчинили ніким і нічим не спровокований розбійний напад на посольство Конфедерації держав Північної Америки, в результаті чого були вбиті посол Джон О'Салліван та вісімдесят сім співробітників посольства, в тому числі жінки і діти. Загинули морські піхотинці, які героїчно захищали не тільки громадян Конфедерації, але й громадян держав – членів ОГБ, які шукали захисту на території посольства. Особливо болючою є втрата героя марсіанських експедицій, вірного сина Америки Вільяма Кроуфорда.

Ряд співробітників посольства, що залишилися в живих, були безпідставно заарештовані і вивезені. їхнє місце перебування сьогодні ще невідоме.

Посольство розгромлене, власність Конфедерації пограбована, будинки спалені.

Цей кричущий злочин нагадує найстрашніші часи в історії людства і є грубим порушенням міжнародних законів і конвенцій щодо захисту дипломатичного персоналу.

Американський народ вражений втратою своїх кращих синів і дочок, які чесно і відважно служили своїй Батьківщині. Ми сумуємо з приводу невинних жертв агресії Чорної Орди і висловлюємо глибоке співчуття членам їх родин, усім близьким і знайомим загиблих. Молимось за душі померлих і віримо словам Христа «Блаженні миротворці, бо вони синами Божими стануть» (Матв. 5:9).

Але також знаємо, що збудеться пересторога Божа: «Поправді кажу вам: Я вістря Свого меча нагострю, і рука Моя схопиться суду, тоді відомщу Я Своїм ворогам (Повт. Закону, 32:41). Зло має бути покарано.

Американці!

Безпрецедентна бандитська атака Чорної Орди на наше посольство нагадує нам іншу сумну сторінку нашої історії – напад Японії на Перл‑Гарбор у 1941 році, що став причиною вступу США у Другу світову війну.

Я, даною мені Конституцією Конфедерації владою, оголошую, що з дня третього серпня 2077 року Конфедерація перебуває в стані війни з Союзом держав Чорної Орди. Я маю повну підтримку Конгресу – як Сенату, так і палати представників. Я наказала Збройним Силам Конфедерації нанести ряд ударів по військових об'єктах ворога, командних пунктах та інформаційних центрах із застосуванням найновіших видів озброєнь. Мною також дано наказ – максимально прискорити монтаж на геостаціонарній орбіті Бойової космічної станції «Роналд Рейган», за допомогою якої ми будемо координувати і здійснювати стратегічні удари по Чорній Орді.

Я не обіцяю вам легких часів, дорогі співвітчизники. Боротьба буде непростою і довгою і потребуватиме мобілізації зусиль кожного з вас. Але пам'ятаймо безсмертні слова президента Джона Кеннеді, сказані ним понад сто років тому: «Ми зробимо це. Не тому, що це легко, а тому, що це важко».

Хочу заторкнути ще один аспект трагічної історії, що сталася в Києві. Вже тривалий час з великим занепокоєнням ми придивлялися до подій в Україні – колись демократичній незалежній країні, з якою нас пов'язували узи стратегічного партнерства. На жаль, Україна стала першою з країн Європи, де перемогли кримінальні елементи, де було встановлено феодально – диктаторський режим, де свобода, честь і гідність громадянина були розтоптані купкою олігархів. Ми намагалися переконати наших українських партнерів у небезпеці такого розвитку, але вони, як тепер зрозуміло, вели таємні переговори з Чорною Ордою і, всупереч національним інтересам країни, пішли в добровільне рабство до цієї дикої феодальної сили, віддавши половину країни у володіння Чорної Орди.

Київські власті, мабуть, забули уроки 1240 року, коли Успенський собор Печерської лаври – святиню східного християнства – пограбували війська хана Батия.

Ми звинувачуємо нинішнє керівництво України, її правлячий Верховний Директорат у злочинному невиконанні обов'язків по надійному захисту дипломатичних представництв. На совісті правителів у Києві – кров невинних жертв нападу Чорної Орди.

Ми розриваємо дипломатичні та інші відносини з київським режимом і даємо наказ нашим правоохоронним органам провести розслідування і, в разі встановлення вини, заарештувати посібників Чорної Орди і тих, хто сприяє наркотрафіку до Північної Америки і підтримує бунтівників Сапатерро.

Ми не визнаємо поділу України на зони впливу і виступаємо за територіальну цілісність цієї держави, її незалежність.

Ми закликаємо всі здорові сили українського суспільства виступити проти диктаторського режиму в Києві і встановити в Україні демократичний лад. Ми будемо підтримувати новий демократичний уряд України та Фронт визволення України.

Ми переконані, що об'єднаними зусиллями волелюбних демократичних націй нам вдасться подолати ворогів, що хочуть поневолити людство, повернути історію до похмурих часів рабства, безправ'я, духовної темряви, знищення самих основ християнства.

Наша боротьба буде виграна не стільки потужністю нашої зброї, скільки силою американських ідеалів свободи, нашої віри в Бога, в Його Провидіння.

Нехай захистить Бог усіх і кожного з Вас, дорогі американці, нехай Бог благословить Америку.

94.

З серпня 2077 р

To:[email protected]

Таємно, особисто Координатору Фронту Визволення України

Генерал‑лейтенанту Гайдуку І.П.

Достойний Ігоре Петровичу!

У цей трагічний для нашої Батьківщини час хочу звернутися до Вас, одного з лідерів національно‑визвольного руху України, зі словами гарячої підтримки Вашої діяльності, спрямованої на повалення подвійного ярма – злочинного режиму Клинкевича – Крейди – Басманова – Фощенка, вбивць законно обраного гетьмана Махуна, які довели нашу Вітчизну до руїни, і окупаційного режиму Чорної Орди – заклятих ворогів християнства та українського народу.

Як Ви знаєте, я завжди стояв на сторожі державно‑національних інтересів України, у непростих умовах намагаючись підпорядкувати службу Державної Варти завданням захисту територіальної цілісності, правопорядку і особистих свобод громадян. Звичайно, не все вдавалося, враховуючи шалений опір можновладців, які зневажали закони України, ліквідували незалежне судочинство і створили в державі незаконний каральний орган – ГЕПРУ. Ви, як професіонал, добре розумієте це. І я вдячний Вам за те розуміння і підтримку, що ви їх завжди надавали ДерВару і мені особисто в ході нашої, на жаль, короткої співпраці. Спільні успішні операції ДерВару і ВІРУ підтверджують плідність даного напрямку безпекової роботи.

Ліквідація ДерВару та ВІРУ, їхніх випробуваних часом взаємодоповнюючих структур і методів роботи, розгром досвідчених кадрів злочинною клікою Клинкевича, відверта ставка режиму на кримінальні структури і бандформування призвели до втрати державою розвідувальної і контррозвідувальної компоненти як найнеобхідніших підпор національної безпеки.

Ваш безпідставний арешт і моє незаконне відсторонення від посади – це ланки одного ланцюга – зусиль правлячого Директорату позбутися чесних професійних патріотів‑державників. У своєму останньому листі до гетьмана Махуна я попереджав про небезпеку, яку становлять для держави смертохристи і пропонував конкретні заходи протидії. При цьому, дорогий Ігоре Петровичу, я згадав Ваше пророче попередження щодо небезпеки смертохристів, висловлене Вами при нашій першій зустрічі. Хотів би, щоб принципові державницькі інтереси, які, переконаний, в нас з Вами збігаються, взяли в цей нелегкий час гору над дрібними непорозуміннями, що поділяли нас.

Мрію, щоб той високий дух взаємоповаги, що об'єднував нас з вами під час війни з Румунією, знову повернувся у наші відносини перед лицем тяжких випробувань, що випали на долю України сьогодні.

Я повністю підтримую принципи і цілі Фронту Визволення України, в діяльності якого вже беруть участь ряд чесних офіцерів ДерВару і ВІРУ, і пропоную Вам союз в ім'я боротьби зі спільним ворогом – союз ДерВару і ВІРУ, союз Ю.Мережка та І.Гайдука.

У разі Вашої згоди готовий підпорядкувати Вам і поставити на службу ФВУ наявні ресурси ДерВару, які перебувають у моєму розпорядженні. При особистій зустрічі ми могли б обговорити з Вами конкретний план спільних операцій в рамках всенародного опору окупації України.

Адже мета в нас єдина: бачити улюблену Україну вільною демократичною європейською державою, а не поневоленим улусом Чорної Орди.

Чекаю на Вашу якнайоперативнішу відповідь на адресу [email protected]. Наші люди можуть негайно увійти в особистий контакт і домовитися про нашу зустріч упродовж наступних 3‑5 днів.

Зі щирою повагою, Ваш Ю. Мережко

Цікавим було обговорення цього листа в штабі Гайдука: полковник Палій був переконаний, що Мережко заманює Гайдука в пастку, хоче здати його генералу Мохамад‑беку. Палій запропонував погодитись на зустріч Гайдука і Мережка в такому місці, де снайпери ВІРУ могли б ліквідувати колишнього директора ДерВару. Два офіцери‑спецназівці підтримали ідею і висловили бажання провести цю операцію. Гайдук вагався. Знаючи довгі роки Мережка, він повірив у щирість пропозицій старого, ображеного Клинкевичем жандарма, в його бажання знову повернутися до влади – тепер уже влади у ФВУ. Його знання агентури й авторитет серед офіцерів ДерВару були б не зайвими зараз, коли ФВУ так потрібна була підтримка з боку однієї з наймогутніших структур держави. Але крапку в суперечках поставив мудрий Григорій Невінчаний.

– Ігоре Петровичу, ви що – осліпли? Мати справу з цим бляхою‑мухою все одно, як після розгрому Німеччини в 1945 році зустрічатися з Гіммлером. Невже ви не розумієте, що Мережко патологічно ненавидить вас, ненавидить так, як колись один український президент – забув його прізвище – ненавидів свого прем'єр‑міністра. До судоми, до посиніння. І знаєте, коли це почалося? Не пам'ятаєте? Коли ми з вами взяли в полон румунського генерала і не віддали цьому курдупелю, Мережку. Він хотів усю славу приписати собі. Мені хлопці з його оточення розповідали, що він поклявся знищити вас. Він нікому і нічого не прощав. Тому я пропоную: організувати з ним зустріч і схопити його. Він знає дуже багато таємниць. А потім віддати під суд. Повірите йому – то ви найбільший лох у світі. Він знищить вас. От і вся бляха‑муха.

На тому і порішили.

95.

Генерал армії Мохамад‑бек похмуро сидів перед великим екраном штабного комп'ютера, переглядаючи таємні повідомлення командування визвольних сил Чорної Орди та інформацію агентури МУР – міжнародного управління розвідки. Генерал відкинув пропозицію везіра Хлищенка‑Хлищова, цього каторжника, якого він зневажав, про розміщення командування на горі над Дніпром, у приміщенні Сейму. Мохамад‑бек наказав підняти червоно‑чорний прапор визвольної армії над Батий‑градом, над золотим палацом, що домінував над західною частиною Києва. Головний штаб армії, МУР та тилові структури зосередились у спорудах на Батиєвій горі, в яких уряд Території збирався проводити історичний саміт СДОР.