ОКУПАЦІЯ 2 страница

Самосуд.

Біженці йшли мовчки, не звертаючи уваги на електромобіль. Але коли на КПП офіцер військової автошляхової жандармерії, зчитавши спеціальним приладом, що висів у нього на грудях, сигнал чіпа, махнув жеслом, дозволивши в'їзд до матері городів руських, хтось з натовпу, що неохоче звільняв дорогу, жбурнув каменюкою і закричав:

– Зрадники! Продали Україну! Бог вас покарає!

Камінь залишив подряпину на вітровому склі.

Сигнал американського геджета пролунав, коли вони проспектом Перемоги наближалися до нової конспіративної квартири, розташованої на території Політехнічного університету, в старому триповерховому будинку неподалік пам'ятника ракетному конструктору Корольову.

Дзвонила Марта Джеферсон:

– Пане Гайдук, можете розмовляти?

– Можу.

Він ввімкнув скайп і побачив на екрані стурбоване обличчя Марти.

– Хто це? – злякано сказала Марта, увімкнувши зображення. – Ви мене чуєте? Де ви?

– Це я, – сказав він. – Чи не правда, тепер я маю вигляд набагато інтелігентніший? Хочете – почухаю ніс? Чи покажу язика?

Він торкнувся пальцем свого крупного носа з полілату.

– Добре, – засміялася вона. – Слухайте, конспіраторе. Нам стало відомо, що вночі, о другій годині київського часу першого серпня, тобто через (вона подивилася на годинник, він також звірив час)... через тринадцять годин наш чорний друг почне атаку на київський аеропорт Бориспіль і спробує посадити великі військово‑транспортні літаки з бронедесантом. Можливо...

– Я не командую силами протиповітряної оборони цієї країни, і в мене немає ракет «земля‑повітря», – жорстко перервав її Гайдук. Добре їм сидіти у Вашінгтоні і давати поради людині, голова якої оцінюється в мільйон глобо. Можна три броньованих «Лексуси» купити. До речі, чому так мало призначили за мою голову?

– Are you combating general or fucking shred? – лайнулася Марта Джеферсон. – Через годину на ваш геджет потелефонує одна людина. Можете повністю довіряти їй. Домовляйтеся. Хто казав «борітеся – поборете»? Врешті – решт, це ваша земля, це вас окупують. Did you get me?

«Форд‑Скорпіон» в'їхав на затишну, порожню територію Політеху, де не було ні студентів, ні абітурієнтів, і тільки нелякані білки (руді, а не чорні, як у Вашінгтоні) бігали по доріжках між деревами.

Під'їхавши впритул до входу у будинок, Невінчаний почав носити речі на другий поверх.

Гайдук не встиг спитати Марту, чому перервався зв'язок з геджетом Божени.

А коли надумав, Марта Джеферсон, як добра старенька гостроноса фея королеви Орхідей, кліпнувши хитрими оченятами, вже розчинилася, залишивши по собі на екрані недовге рожеве світіння.

«Fuck you», – лайнувся Гайдук, хоч реалізація цих слів не входила в його наміри.

88.

Життя у міжнародному аеропорту Київ‑Бориспіль імені першого президента України Леоніда Кравчука зазвичай завмирало на короткий час – з першої години ночі до п'ятої ранку. Заступник начальника нічної зміни служби авіаційної безпеки (САБ) Герман Фатхулін любив ці години спокою, коли всі літаки були відправлені й прийняті, транзитні пасажири і ті, хто не встиг вилетіти, розміщені в готелях або вмостилися на кріслах‑розкладачках ціною 2 глобо у спеціальному спальному залі, а у величезних порожніх приміщеннях десяти терміналів аеропорту бригади гастайбартерів починали миття і чистку. Це був блаженний час нічного спокою, коли ніяких катастроф і терористичних актів не передбачалося, коли тихо вуркотіли жовті чистильні комбайни «Samsung», залишаючи за собою сяючі смуги на підлозі, а прибиральники оббризкували ароматичним дезинфікуючим розчином всі пластикові, металеві та скляні поверхні, яких торкалися руки тисяч пасажирів; бригади слюсарів і монтерів усували дрібні неполадки, власники барів і буфетів заповнювали вітрини і холодильні камери свіжими продуктами харчування й прохолоджувальними напоями. Особливу увагу Фатхулін надавав чищенню й дезинфекції туалетів, хоч це і не входило в його прямі обов'язки, а все ж мало відношення до безпеки пасажирів.

Його батьки, що емігрували в Україну з Бухари, ховаючись від режиму Кара‑хана, коли Герману було одинадцять років, розповідали сину про спалахи холери в Узбекистані та її причини.

Але останніми днями аеропорт нагадував вулик божевільних бджіл. Тисячі людей, які бажали виїхати з України, билися біля кас за квитки на будь‑який рейс у західному напрямку, штурмували представництва авіаліній, ночували з дітьми просто в зоні посадки пасажирів, пропонували співробітникам аеропорту великі хабарі. Вряди‑годи в терміналах спалахували бійки між розлюченими пасажирами, одного разу бійка закінчилася стріляниною.

Тому співробітники денної зміни САБ були вкрай знесилені, а на нічну зміну не вистачало людей. Германа Фатхуліна, який любив порядок і чистоту і цінував своє місце роботи, ця обставина дуже бентежила. Тому перед тим, як заступити на нічну зміну, він провів оперативну нараду керівників підрозділів, на якій попередив, що ніч буде неспокійною, незважаючи на те, що о 23.00 відправлявся останній літак на Варну, інших відправлень не передбачалося. І прильотів теж – останніми днями різко скоротилося число рейсів з західного напрямку.

Закінчивши нараду, Фатхулін – спортивна, підтягнута молода людина, що закінчила Розвідувальну Академію імені генерала Марченка, поспішив до терміналу G, на верхньому поверсі якого розмістився спостережний пункт САБу: десятки співробітників спостерігали за численними моніторами, що приймали інформацію з сотень телекамер, розміщених в усіх терміналах, технічних і офісних будівлях і на аеродромній території. Фатхуліну до лиця була форма САБ – ясно‑блакитна сорочка з короткими рукавами, чорними погонами з трьома срібними смужками, білі брюки та білий кашкет з синьою околичкою. Засмаглий узбек з чорними бровами, що зрослися на переніссі, темними очима і приємною усмішкою користувався успіхом у жіночої частини службовців, хоча не був помічений у звичних чоловічих гріхах: по‑перше, він любив свою українську дружину Ніну, яка подарувала йому двійко дітей, по‑друге, Ніна працювала продавщицею в магазині «Duty free Kashtan» в зоні вильоту, а по‑третє, він надто добре знав технічні можливості телекамер, встановлених в аеропорту, щоб ганьбити себе перед колегами чи ставати об'єктом шантажу.

Але було і по‑четверте. Одна мила блондинка, дружина високопоставленого дипломата з Іспанії, з якою Герман познайомився в залі VIP, де в неї украли багаж, пояснила йому при особистій зустрічі в бориспільському мотелі, що такий красунь‑мусульманин має право, дане йому Аллахом, на чотири законні дружини, ні в чому не принижуючи честь його улюбленої Ніни. Ця істина (вірніше – її практичне застосування в мотелі) так сподобалося Герману Фатхуліну, що через кілька зустрічей з хітливою блондинкою напів‑арабського, напів‑київського походження впав у майже наркотичну залежність від неї. І коли вона попросила його про незначну послугу: безконтрольно провести на борт літака компанії «Іберія» двох чоловіків, які тікали від репресивного київського режиму, він виконав її бажання не вагаючись.

Але коли два дні тому його кохана Ізабелла‑Нурі попрохала його пропустити без перевірки в особливу охоронну зону КДЦА – контрольно‑диспетчерського центру аеропорту – десять моджахедів, гвардійців Чорної Орди, в ім'я остаточної перемоги Чорної Зірки Землі, вождя Кара‑хана над ворогами ісламу, Герман відчув сильний біль попід ребрами, що віддавав у спину. Розумів, що потрапив у смертельну пастку. І хоча він не любив київську владу, цих тупих самовдоволених кретинів, які занапастили чудову країну, але ще більше ненавидів режим Кара‑хана. Пообіцявши Іза‑белі‑Нурі виконати її прохання, він помчав до свого друга по Академії, капітана військової контррозвідки Ігоря Палія, батько якого був великою шишкою в контррозвідці.

Біля дверей кабінету Фатхуліна чекали двоє: його друг Ігор Палій і незнайома солідна людина років п'ятдесяти – на вигляд інженер чи комп'ютерний темний шатен з рясною сивиною; запам'ятовувався його видатний ніс і світлі очі, що обмацували Фатхуліна уважним поглядом. Незнайомий показав Герману жетон таємного агента МДБВС Петренка Василя Семеновича.

В кабінеті обговорили деталі операції. На щастя, Фатхулін не розпитував ні Гайдука, ні Палія про їхні повноваження, бо ніяких повноважень не було. Але Фатхулін вирішив для себе, що робити. Подзвонив офіцеру безпеки ССТ (служба спеціального транспорту) і наказав підготувати всі автозаправники та причіпні цистерни для виведення їх о 1.00 на злітно‑посадкову смугу № 2. Пославшись на вказівку згори, наказав начальнику нічної зміни служби електро‑світлотехніки та забезпечення польотів бути готовими вимкнути, за сигналом, освітлення літного поля аеродрому і, за потреби, приміщень аеровокзального комплексу.

Ближче до дванадцятої години ночі напруження зростало: Гайдуку вдалося зібрати всього дві групи по десять бійців спецназу в кожній. Групою ВІРУ командував Григорій Невінчаний, групою контррозвідки – полковник Палій. Гайдук, підтримуючи з ними постійний зв'язок, хвилювався, бо не знав, скільки насправді бійців генерала Мохамад‑бека могло перебувати на території аеропорту, це ускладнювало завдання їх ефективної нейтралізації. Розуміючи, що головні події розвиватимуться навколо вежі КДЦА і центру постачання аеропорту електроенергією, Гайдук відповідно розставив людей, які прибули разом з ним. Герман Фатхулін виводив картинки з моніторів на великий екран, і Гайдук уважно вдивлявся в людей, що купчилися в аеропорту, шукаючи разом з Фатхуліним і Палієм підозрілі постаті.

Перед дванадцятою годиною ночі Фатхулін завів Гайдука в святая святих аеропорту – диспетчерський зал, що розмістився на верхніх рівнях дев'яностометрової контрольної вежі. Вежа була визнана дивом європейської архітектури – за легкість та елегантність конструкції, що віддалено нагадувала золотий колос, який поєднував землю і небо. Фатхулін представив Гайдука начальнику нічної зміни як особистого представника Крейди, а сам з Ігорем Палієм пішов до в'їзду в транспортну зону – приймати людей Ізабелли‑Нурі.

За п'ять хвилин до дванадцятої до воріт сектору «Cargo» під'їхала велика фура з написом «Kiev‑Catering». Фуру повільно пропустили через унікальний митний сканер для пошуку контрабанди. Ті, хто були всередині, не знали, що фуру просвічують, наче хворого, якого пропускають через трубу магнітно‑резонансного дослідження. Спецназівці ВІРУ вдивлялись в екрани, на яких дивно, як в якомусь фантастичному фільмі, висвічувались скелети бойовиків та їхня зброя: всього двадцяту два чоловіка, три крупнокаліберні кулемети, двадцять автоматів ІЖ‑107, п'ять переносних ранцевих ракетних установок, пістолети, гранати, десантні ножі, радіоапаратура.

Фатхулін і Палій з тривогою переглянулися й доповіли ситуацію Гайдуку.

Для бойовиків був заготовлений ще один сюрприз – коли їх, без всякої, звичайно, перевірки, проводили до контрольної вежі через заплутані лабіринти підземних коридорів, в одному з переходів було розбризкано аерозоль зі спеціальною фарбою – так званий «снайперський маркер».

Фатхулін ішов попереду групи бойовиків, показуючи дорогу; поряд, ніжно тримаючи його за руку, йшла Ізабелла‑Нурі, вдягнена, як і всі, у чорний комбінезон, з чорною хусткою на голові. У напівтемряві збуджено поблискували її прекрасні видовжені очі.

– Дякую, коханий, – прошепотіла жінка, притискаючись до нього, коли вони зайшли до порожньої зали митного догляду, де мали залишатися до початку операції.

– Аллах акбар, – відповів він, йдучи геть, бо на нього чекало ще багато справ.

Десять метрів відділяли цю зону від входу до КДЦА, від швидкісних ліфтів контрольної вежі.

Фатхулін приєднався до Гайдука, який з цікавістю слухав пояснення начальника нічної зміни. Зал, хоч і перебував на висоті тридцятого поверху, нагадав Гайдуку командне приміщення атомного підводного човна з його таємничою атмосферою мінливих індикаторів і екранів, що світяться в напівтемряві. Начальник повідомив, що згідно з інформацією Центру контролю польотів сил протиповітряної оборони, радарна надчутлива система «Мантія» засікла пересування групи літаючих об'єктів в секторі Сталінград‑Харків і другої групи в секторі Крим‑Одеса. Диспетчер «Підходу» на вежі відповідає тільки за об'єкти на відстані 120‑150 км від аеропорту, передаючи їх на відстані 50 км диспетчеру «Кола», а той у свою чергу – диспетчеру «Старту і посадки».

Дозвіл на старт і посадку повітряних суден дає тільки начальник зміни КДЦА.

Гайдук вирішив викласти карти на стіл:

– Я представляю тут Фронт Визволення України, військове крило, яке підтримують Збройні Сили. Через п'ятнадцять хвилин почнеться штурм вежі підрозділом Чорної Орди. Вони вб'ють диспетчерів і поставлять тут свої прилади автоматичного наведення на посадку військово‑транспортних літаків. Допоможіть нам не допустити цього.

Начальнику, літній огрядній людині, стало душно, й він розщебнув два ґудзики на комірі форменої синьої сорочки. Але не протестував, не бився в істериці, не вимагав від Гайдука повноважень, не погрожував кудись подзвонити і перевірити слова незнайомої йому людини.

Він повірив Гайдуку. Понад те – сказав, що вважає спробу Чорної Орди висадити без узгодження військовий десант в цивільному аеропорту неприпустимою, яка міжнародними правилами ІКАО кваліфікується як акт агресії.

Тоді Гайдук попросив Фатхуліна увімкнути на лептопі картинку стеження за залою митного догляду. Було видно, як зростає напруження серед нападників, які витягували зброю і шикувалися в бойові порядки для штурму вежі.

– Вогонь! – наказав Гайдук в геджет.

В залі митного догляду раптово згасло світло – і одразу під лазерними променями снайперів ВІРУ, що засіли на верхній галереї, яка оточувала зал, яскраво спалахнули постаті нападників. Фатхулін намагався зрозуміти, в якій частині залу перебуває Ізабелла‑Нурі, але нічого не вийшло: почався вбивчий вогонь напівавтоматичних американських гвинтівок Browning‑USMC 45‑го калібру, і зображення на екрані перетворилося на суцільне місиво – «танець світлячків», як називали це снайпери. До диспетчерської зали контрольної вежі не долинали постріли знизу, але всі, хто спостерігав цю моторошну картинку на лептопі, заціпеніли. Коли кілька снайперів ВІРУ спустилися в зал і увімкнули світло, щоб добити поранених, Гайдук вимкнув лептоп.

Диспетчер «Підходу» доповів начальнику зміни, що перші п'ять важких військово‑транспортних «Аеробусів»390‑ХХ1000 (на борту кожного могло перебувати до 800 десантників і кілька одиниць бронетехніки) запросили дозволу на посадку в Борисполі.

Начальник увімкнув систему голосного зв'язку, і у вежі почувся голос командира десантної операції, який ламаною англійською мовою вимагав дати дозвіл на посадку.

– Хто ви і яка мета прильоту? – спитав начальник.

– Чартерний рейс 0895 з Делі, веземо гуманітарну допомогу дітям України, – відповів літак.

– Чи ви давали попередній запит на рейс? – спитав Бориспіль.

– Давали три дні тому на ім'я пана Клин... Клин... кевича, – невпевнено сказав командир операції.

– В нас проблеми зі смугою номер один, – повідомив начальник зміни. – Там іде ремонт, не можемо прийняти.

– Сядемо на смугу номер два, – впевнено сказав голос з неба.

– Передаю вас диспетчеру «Посадки». Ваш курс норд‑вест‑999, розвороту секторі 017.

– Дякую, шефе. До скорої зустрічі на землі. Готуйтеся приймати подарунки півдня.

Начальник і Гайдук перезирнулися. Фатхуліна не було, і Гайдук, знову ввімкнувши зображення залу митного догляду, побачив його. Фатхулін ходив серед трупів, розшукуючи когось.

«Війна почалася», – подумав Гайдук, подивившись на годинник. Була за десять хвилин друга година ночі. Стало ясно, що перша частина плану Гайдука провалилася: українські зенітно‑ракетні комплекси, що обороняли підходи до аеропорту, не здійснили жодного пуску ракет по ворожих літаках, вільно пропускаючи їх в серце України. Командування військ протиповітряної оборони стало на бік зрадників.

Коли до посадки першого літака залишилось три хвилини, начальник зміни дав наказ вимкнути світло на літному полі й у приміщеннях аеропорту, вирубити радіозв'язок і роботу навігаційної апаратури автоматичної посадки літаків.

Всі, хто був у вежі, почули гортанні крики пілотів, що перемовлялися між собою, і тривожний вигук командира десантної операції:

– Вежа, що сталося? Як мене чуєте?

З висоти командної вежі було добре видно, як у темряві, там, де мала бути смуга № 2, з'явилися уривчасті спалахи, які невдовзі переросли в кілька вогняних смуг, що неслися зі швидкістю 300 кілометрів на годину, а потім пролунав великий вибух, від якого здригнулася контрольна вежа, немовби колос під час пожежі, скляні поверхні спалахнули золотом, потім загорілися червоно, наче від променів сонця, що встає над Борисполем, потім почорніли, і все обійняла непроникна темрява, поки не пролунав другий вибух – уже над автострадою і естакадою монорейкової залізниці, що вела з Борисполя до Києва.

У Києві подумали, що над Борисполем вибухнула ядерна бомба.

89.

Провалилась не тільки перша частина плану Гайдука, а й друга: незважаючи на втрату двох військово‑транспортних літаків (на території аеропорту і навколо нього валялися понівечені темно‑сірого кольору фрагменти фюзеляжів і крил з чорними зірками, відірвані двигуни, обгорілі тіла десантників, боєприпаси) операція «Тамерлан» розвивалася успішно.

Загибель у першому літаку генерал‑лейтенанта Єрмолая Касемі, призначеного Мохамад‑беком командуючим першою фазою десанту і першим комендантом Києва (через кілька днів вулицю гетьмана Махуна перейменували на вулицю Касемі), майже не вплинула на хід операції. Незважаючи на регулярні заклики Фронту Визволення України до військовослужбовців збройних Сил України, що транслювалися за допомогою хакерів по офіційному телеканалу держави, війська Чорної Орди не зустріли серйозного опору.

Проте, був і виняток. Триста учнів військового ліцею імені Івана Богуна, члени організацій ЛУК і УРА, без дозволу командування покинули військовий табір біля Носівки, вирушили на північ і, зайнявши зручну позицію в лісі вздовж шосе Е‑101, по якому рухалася до Києва мотобригада Орди імені М. Муравйова, атакували колони з учбових станкових гранатометів ХМ‑507 спеціальними 25мм гранатами кумулятивно‑бронебійної і запалювальної дії. Богунці підпалили кілька машин спереду і ззаду колони, чим викликали велику паніку серед російських найманців, яким комісари Орди обіцяли легку прогулянку до Хохландії і можливість вивезти пограбоване малоросійське майно додому на танках і вантажівках.

Незважаючи на перший успіх, сили були надто нерівні: богунці мали застарілу учбову стрілецьку зброю часів українсько‑румунської віцни і обмаль боєприпасів; у шістнадцятилітніх дітей не було бойового досвіду, але вони, зупинивши броньовану колону, не відступили, а по‑хлоп'ячому азартно втяглися в затяжний бій. Оговтавшись, муравйовці викликали допомогу – штурмові гелікоптери «Казань‑57», які скинули контейнери з напалмом і алюмінієвою пудрою і спалили юних захисників Києва.

У тому бою загинув коханий Олі Гудими, командир сотні УРА Максим Боровик.

Гайдук набагато пізніше дізнався про цей нерівний бій. Ворога не вдалося зупинити біля стін Києва.

Поки Гайдук, Палій, Невінчаний організовували зачистку території аеропорту від бойовиків, виведення з ладу навігаційної апаратури та допомагали Фатхуліну і його людям, диспетчерам та іншим добровільним помічникам втекти, користуючись безладом, атакуюча група з дев'яти бойових «черепах» Орди здійснила посадку в Києві: дві «черепахи» – на Батиєвій горі, дві – в Печерській Лаврі, три – на футбольному полі стадіону «Динамо», в результаті чого були блискавично захоплені урядові будинки. Одна «черепаха» сіла на Михайлівській площі, біля «чорного дирижабля» ГЕПРУ, і одна – на площі Перемоги, щоб перекрити рух на захід і підготуватися до атаки на комплекс будинків посольства Конфедерації.

Коли о п'ятий годині ранку першого серпня Гайдук і його бійці ледве пробилися з лівого берега через Південний триярусний міст і виїхали на набережну Дніпра, над якою тихо сходило сумне сонце ранньої осені, над головними будинками міста вже були вивішені білі з чорними зірками прапори Чорної Орди і червоні з чорним півмісяцем і чорними зірками прапори визвольних військ євразійського Степу...

Синій електромобіль Гайдука і Невінчаного, проїхавши через Поділ, стрімко помчав порожніми вулицями у бік Куренівки.

90.

1 серпня 2077 р.

До народів Києво‑Дніпровської території

Спільне звернення

Голови Верховного Директорату В. Клинкевича

Головнокомандуючого Об'єднаними визвольними силами Чорної Орди генерала армії Мохамад‑бека

Дорогі співгромадяни, брати і сестри!

Попереднє керівництво довело Територію та народи, що її населяють, до повної руїни, пішовши на злочинне руйнування основ економічного і політичного життя, зважившись на підтримку самовбивчих процесів, спрямованих на розпалювання міжнаціональної та міжрелігійної ворожнечі.

У цей трагічний час вам простягають руку допомоги брати, що прийшли з безмежного євразійського Степу під прапорами свободи, рівності всіх людей і економічного процвітання.

Об'єднані визвольні сили Чорної Орди несуть народам Території порядок і стабільність, спокій і мир, особисте процвітання і колективну відповідальність за скоєні протиправні вчинки.

Воїни Чорної Орди разом з силами правопорядку Києво‑Дніпровської території, розвиваючи віковічні традиції дружби наших народів, скріплені спільно пролитою кров'ю, сповнені рішучості перетворити цю частину Євразії на зону безпеки і застерігають хрестоносців усіляких мастей – юдо‑ліберальних, юдо‑християнських і сіоністських агресорів на Заході – проти порушення нейтралітету колишнього геополітичного утворення під назвою Україна.

Віднині всі народи цього неіснуючого утворення об'єднуються в єдиній братській сім'ї Чорної Орди.

Брати і сестри,

Надавайте допомогу славним воїнам Об'єднаних визвольних сил у наведенні порядку і дисципліни на вашій землі. Боріться з саботажниками і диверсантами, провокаторами з числа мерзенних запроданців – українсько‑американських націоналістів.

Відновлюйте роботу промисловості і виробництво сільгоспродуктів, не допускайте розкрадання природних ресурсів, зміцнюйте правопорядок і ефективність праці.

Треба покласти край усім виявам анархії та егоїзму і зрозуміти, що вищою свободою є колективна підпорядкованість всемогутній вертикалі влади від Чингіз‑Сарая до Києва.

Ми переконані, що новий євразійський порядок буде підтриманий всіма здоровими елементами. З метою реалізації нашої програми оголошуємо про організацію таких гуманітарних заходів:

1. На всій території Києво‑Дніпровського улусу (дивись карту з точно окресленими кордонами) запроваджується комендантський час з 20.00 за Чингіз‑Сарайським середньоєвропейським часом.

2. Забороняються будь‑які збори, демонстрації, мітинги, пікети, що можуть порушити права громадян на спокій і тишу.

3. У спеціально визначених пунктах оцінки демографічної ситуації (ПОЦДЕС), відкритих при місцевих відділеннях поліції з 3‑го по 15 серпня ц.р., проводиться реєстрація всіх громадян віком з 10 до 80 років. При собі мати документи, що засвідчують національність, релігійну приналежність, статеву орієнтацію, партійність, освіту, дані про національність батьків та дідів.

4. З метою покращення стану здоров'я населення улусу, заборонити продаж алкоголю, включно з пивом, та свиного сала з підвищеним вмістом холестеролу.

5. Заборонити громадянам жіночої статі виходити на балкони в трусах і ліфчиках чи без них.

6. Дозволити чоловічому населенню улусу віком від 15 до 80 років мати кожному до чотирьох дружин віком від 13 до 65 років.

7. Провести мобілізацію до складу Об'єднаних визвольних сил Чорної Орди обмеженого контингенту (за планом) чоловіків Улусу, віком від 16 до 40 років, згідно з їх військовою кваліфікацією.

Невиконання будь‑якого пункту гуманітарних заходів карається смертю. Відповідальність за реалізацію вищезазначених заходів покласти на Маршала юриспруденції Крейду І.О. та командира карального корпусу яничар генерал‑лейтенанта Алі Акбара Пєрєвєрзєва.

Голова Верховного Директорату В. Клинкевич

Генерал армії Мохамад‑бек

91.

Завдяки шифрам, збереженим Боженою, Гайдуку вдалося відновити дію інформаційної системи, встановленої на супутнику ВІРУ Січ‑77. Суть цієї системи полягала в тому, що кожен офіцер ВІРУ міг увійти в розвідувальну мережу з номера своєї електронної пошти і передати інформацію будь‑кому з користувачів мережею без небезпеки для себе і для колег: місцезнаходження як сендера Е‑меседжу, так і ресівера залишалося невідомим для тих, хто намагався захопити контроль над Інтернетом. Через супутник було розповсюджено ряд повідомлень та закликів до тисяч офіцерів розвідки і контррозвідки з метою встановити, чи бажають вони взяти участь у боротьбі з окупантами. Звичайно, такі повідомлення потрапляли і до зрадників, людей Крейди, до потенційних агентів Орди. Але ці люди, оголошуючи своє бажання приєднатися до військового крила Фронту Визволення України (ФВУ), не знали, куди йдуть їх відповіді, де перебуває центр ФВУ, хто його очолює. І головне – вони не знали, що кожна відповідь, щира чи брехлива, аналізується, співставляється з базою персональних даних і вводиться в одну з чисельних горизонтальних мереж, на чолі яких стоять перевірені офіцери, які вирішують, чи може людина взяти участь в русі опору.

Було створено два штаби – один назовні зони окупації, в Чабанах, на території колишнього інституту садівництва, і другий – на Черепановій горі, усередині Києва, під трибунами стадіону імені В. Банникова. До ФВУ одним з перших зголосився начальник ескадрильї розвідувальних дронів ВІРУ класу «Ластівка» і «Яструб», літне поле яких розміщувалося в Ново‑Біличах, поза межами зони окупації.

Гайдук, невиспаний після нічного бою в Борисполі, неголений і роздратований, сидів у бетонному, прохолодному навіть у таку спеку приміщенні стадіону на Лабораторному провулку. Це був колишній центр охорони, цінність якого полягала в наявності добре організованої системи камер зовнішнього спостереження. Підземний коридор вів до паркінгу, де стояв «Форд‑Скорпіон». Роздратування Гайдука посилилось, коли на моніторах охорони побачив, як молоді парубки в темно‑червоних спортивних костюмах почали тренування й весело перекидалися м'ячами, які фосфорично світилися на сонці. Все, що відбувалося на полі, здалося Гайдуку безглуздим, хоча в глибині душі він відчував заздрість до цих добре тренованих йолопів, які не розуміють, що означає цей день для них, для Києва, для світу.

Невінчаний з двома хакерами сидів перед великим комп'ютером, отримуючи інформацію з супутника Січ‑77.

– Бляха‑муха! Ви чули, Ігоре Петровичу?

– Що сталося? – невдоволено підняв голову Гайдук.

– Орда заборонила горілку і сало, – збуджено повідомив Невінчаний. – Тепер чекайте народного повстання.

Через секунду він просяяв:

– Повстання відміняється. Тепер можна мати по чотири дружини. Уявляєте? З однією не знаєш, як упоратись...

«Я виконав норму Орди», – майнуло Гайдукові. У цю хвилину почувся сигнал американського геджета. Марта Джеферсон. У Вашінгтоні – п'ять годин ранку. Що сталося?

– Я в Техасі, – голос Марти звучав схвильовано, – і не можу довго говорити. Благаю вас забрати Божену з посольства. До першої години ночі. Врятуйте її, Ігоре, як ви вже одного разу врятували. На вас – моя остання надія.

– Що з Боженою? Чому з нею немає зв'язку? Ви повинні знати! – кричав він у геджет з лютим безсиллям, хоча сигнал на екрані свідчив про відсутність зв'язку з Техасом.

Після розмови з Боженою тридцять першого липня в Ірпені зв'язок з нею перервався. Гайдук із затятою пунктуальністю набирав її іцифр, і щоразу отримував відповідь: No connection.

Мартин Гусак сидів у блокованому посольстві і також не виходив на зв'язок, від чого тривога Гайдука тільки зростала. Дзвінок Марти Джеферсон став сигналом якоїсь катастрофи: Гайдук був переконаний, що Конфедерація зможе забезпечити захист посольства та евакуацію його співробітників. Адже в них було на це три дні безвладдя й паніки в Києві, коли кілька бойових «черепах» Конфедерації, перекинутих з Польщі, могли прорвати кільце навколо посольства. Могли. Але цього не сталося. Відбувалося щось таке, чого Гайдук не міг збагнути.

Після дзвінка Джеферсон він негайно скликав кризову групу з кількох офіцерів, хто працював з ним. Військові аташе країн ОГБ, з якими приятелювали деякі офіцери ВІРУ, повідомили, що на території посольства Конфедерації зібралося близько п’ятисот семидесяти чоловік – співробітників посольства і членів їх сімей, членів дипкорпусу країн ОГБ (серед них перебували і військові аташе) та персоналу міжнародних представництв у Києві. Всі були переконані, що Конфедерація надійно їх захистить і надішле додаткові підрозділи. Адже п'ятдесяти морських піхотинців, які охороняли посольство, було явно недостатньо з огляду на велику територію і відсутність системи спеціальних укріплень, придатних для тривалої кругової оборони.