Місце складносурядного речення в системі мови. Принципи класифікації складносурядних речень

При визначенні складносурядних речень здебільшого спираються на автономний статус предикативних частин у його складі та наявність формально вираженого синтаксичного зв'язку між ними: "До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов'язаних сурядними сполучниками". Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показчиком синтаксичної єдності складносурядного речення.

Сімович називає складносурядні речення рівно рядно -зложеними або сполукою речень на тій підставі, що поєднуються "головні речення".

До складносурядних належать тільки речення з формальним вираженням структурної автономності частин, матеріально реалізованим сурядним синтаксичним зв'язком між предикативними частинами. Такі утворення виступають цілісними комунікативними одиницями.

З організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть також брати участь синтаксично спеціалізовані слова, розташовані у предикативних частинах (тому, все-таки, все ж, все одно, тільки, врешті-решт і под)

У зв'язку частин складносурядного речення значну роль відіграють особливості типізованого лексичного наповнення предикативних частин. Так, для складносурядних речень з протиставними відношеннями властивою є наявність у предикативних частинах різноманітних лексичних протиставлень, що посилюють загальне звучання.(Уже двічі за місяць дощі пройшли по всьому району, але над Васильківкою їх не було (протиставляються сполуки пройшли дощі і їх не було - відношення протиставно - обмежувальні).

Класифікація складносурядних речень у слов'янських синтаксичних дослідженнях істотно не видозмінювалася. У русистиці здебільшого описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх компонентами івідповідно їх розгляд зводився до аналізу семантичних груп сполучників, внаслідок чого виділялися речення з: 1) єнальними. 2) розділовими та 3) протиставними відношеннями. 3 часом дещо доповнювався опис, оскільки до трьох названих розрядів додавалися ще два: пояснювальні, в яких частини пов'язані відношеннями пояснення або уточнення специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме, і приєднувальні відношення, в яких друга частина виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини. Аналогічні класифікації подаються і в інших слов'янських граматичних студіях, хоча виділення окремих типів відношень інколи не збігається. Класичний синтаксис традиційно розглядає складносурядне речення саме за смисловими відношеннями між їх частинами і залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для традиційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносурядних одиниць речень відкритої і закритої структури.

Кількість предикативних частин у структурі складного речення виступає основою розмежування закритих і відкритих структур.

Складні речення відкритої структури - це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових: (І всі Ми як один підняли руки вгору. І тисяч молотів о камінь загуло. І в тисячні боки розприскалися штуки та відривки скачи... (І.Франко). Кожне з наведених речень допускає доповнення ще невизначеним числом предикативних частин Кількість частин у реченнях відкритої структури визначається не вимогами мовної форми, а позамовними чинниками - обсягом інформації, яку вміщує речення.

Складні речення закритої структури - це речення із замкненими рядами, що охоплюють дві предикативні частини: (Довженко в усьому поет, і це його виділяє з-поміж багатьох як митця) (О.Гончар). Приєднання до речень закритої структури третьої та наступних частин аж ніяк не створює поширення єдиного смислового цілого, а зумовлює витворення інших смислових¹ відношень і трансформацію речення із складного у складне речення ускладненого типу¹, пор.: Треба було вчасно приїхати до села, але автобуса не було і Треба було вчасно приїхати па села, але автобуса не було, оскільки всі рейси відмінено. У складі другого речення поєднані дві мінімальні конструкції складного речення, кожна з яких є сама по собі двокомпонентною: складносурядне речення закритої структури із сполучником але і складнопідрядне речення із сполучником оскільки. Яскраво виражається однотипність частин складного речення відкритої структури в їх засобах зв'язку, особливо у сполучниках, що бувають двох типів: І) складені сполучники типу ні... ні, та... 2) прості або складні сполучники, що бувають одиночними або повторюваними: і, або, а може бути. Останній сполучник належить до тих, що замикають ряд сурядних компонентів, не допускаючи наступного розширення типологічне адекватних одиниць. Це загалом не суперечить поняттю відкритої структури, оскільки такі сполучники не регламентують кількість компонентів ряду вони за своєю семантикою виступають сигналом закінчення ряду, вичерпності перерахування.

Еволюція поглядів на функціональні вияви складнопідрядних речень. Питання про принципи класифікації складнопідрядних речень у лінгвістичній літературі.

З середини XVIII – XIX ст. – вчення про складне речення формувалося як самостійний розділ синтаксичної науки.

На початку XIX ст. в граматиках зустрічаються - головне речення і підрядне речення. Останнім вважають залежне речення у структурі складного, як семантично, так і формально.

На думку Біляєвського всі підрядні речення варто називати пояснювальними. Поділяють їх на два розряди:

1) Пояснюють певну частину головної предикативної одиниці, тобто є пояснення першого поняття. А інші пояснюють цілу думку, цілу одиницю, позначаючи або причину, наслідок або умову.

2) Наприкінці XIXст. до аналізу складнопідрядних речень звернулися представники психологічної школи. Для них складнопідрядне речення – це продукт тривалої граматичної еволюції.

Фортунатов здійснював власне граматичний підхід до аналізу складнопідрядних речень, розмежовуючи складнопідрядні речення із сполучними словами, і складнопідрядні речення із сполучниками.

Шахматов надавав перевагу терміну співпідрядність, поряд з підрядністю. Цей науковець під складнопідрядним реченням розумів певну синтаксичну єдність.

Богородицький порівняно до своїх попередників заперечив уподібнення підрядних речень другорядними членами речень, наголошуючи, що при диференціації підрядних частин слід враховувати:

1) До чого від підноситься підрядна частина.

2) Які формальні слова вживаються для зв’язку головної і підрядної частини.

3) Які смислові відтінки в кожному випадку належать самим підрядним реченням.

На цій підставі Богородицький розрізняв такі типи підрядних речень:

- часові;

- з’ясувльні;

- причинові;

- підрядно – наслідкові;

- мети;

- умови;

- означально – описові;

- уподібнювально – порівняльні;

- допустові.

Логіко-граматична класифікація складнопідрядних речень в основному сформувалася в середині XIX століття, і її вихідним принципом є функціональне ототожнення підрядної частини і члена речення, тобто складнопідрядне речення уподібнюється простому, а підрядна частина членам речення. На цій підставі виділяються підметові, присудкові, додаткові, означальні та обставинні (місця, часу, способу дії. міри і ступеня, причини, мети, умови, допусту) підрядні частини (концептуально наведена класифікація ґрунтується на засадничих принципах ототожнення структури складнопідрядного речення зі структурою простого речення. Історія логіко-граматичної класифікації сповнена динаміки, оскільки постійно видозмінювався перелік різновидів підрядних частин. Так, Ф.Буслаєв, погляди якого ґрунтувалися на тому, що "кожен із членів головного речення, крім присудка, може бути виражений реченням підрядним", послідовно розмежовував: 1) підметові: 2) додаткові; 3) означальні. 4) обставинні місця, 5) обставинні часу: 6) обставинні способу дії; 7) обставинні міри і ступеня (лічби); 8) обставинні причини. Поряд з виділеними типами підрядних частин розрізняються також а) підрядні частини підстави; б) підрядні частини приводу; в) підрядні частини мети; г) підрядні частини умови: г) підрядні частини допусту: д) підрядні частини порівняння. Підрядні присудкові вперше в лінгвістичну науку були введені Д. Овсянико-Куликовським.