Мовленнєві аспекти теорії речення. Статус неповних речень у системі синтаксичних одиниць. Типи неповних речень. Парцельовані речення. Незакінчені речення. Еліптичні речення

Неповне речення – це синтаксичне утворення, в якому одна з ланок його будови не вимовляється і водночас фіксується свідомістю.

Термін перше ввів Греч, який вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення(підмета, присудка, зв’язки).

Принципово відмінним до визначення неповних речень був підхід О. Шахматова. Один із різновидів називає»недостатнім», другий – «порушеним».

Другі лінгвісти поділяють тільки неповні речення, закінченні за смислом, які не потребують контекстуально – ситуативного доповнення, типу: Я знаю життя з усіх боків і тих, що завжди не задоволені чимось і в будь – який ситуації починають тривожитись. (О.Довженко).

Ситуативні неповні речення – це речення, в яких головний, чи другорядний член пропускається тому, що в ситуації мовлення він мається на увазі і немає потреби його називати.

Наприклад: Де ж ті книжки? – Та ось, у кошику.

Ситуативні речення широко вживаються у діалогічному мовленні, прямій мові, їх зміст часто допомагає зрозуміти ситуація.

Парцельовані речення. Їх називають ще «приєднувальними конструкціями», хоча їх не можна ототожнювати в силу того, що приєднування – це суто мовленнєве доповнення змісту речення, а парцеляція – це мовленнєве членування єдиного системного цілого.

Наприклад: Я нещодавно мав з ним розмову.

З – поміж парцельованих структур є: 1) парцельована сурядна частина – повні за структурою; 2) неповні парцельовані структури, що виражаються однорідними членами;

3) власне – парцельовані конструкції, що становлять граматично залежні компоненти попереднього речення, один або кілька його другорядних членів. Поняття парцеляції є широким.

Незакінчені речення – це конструкції, що є незавершеними в силу певних ситуативно – прагматичних чинників.

Термін «речення» на позначення таких конструкцій використовується тому, що в них виражені реченнєвовідтворюване начало.

Наприклад: Я не Ганна. Не наймичка. Я…. Та й оніміла.

Еліптичні речення – це такі неповні речення, у яких уява про пропущений член речення безпосередньо встановлюється із значення та форми синтаксично – залежного слова.

Наприклад: Попрощався – й надвір.

З поміж еліптичних неповних речень можна виділити:

1) речення з еліпсом присудка, що має значення дієслова руха, переміщення в просторі.

2) речення з еліпсом присудка на позначення наказу, просьби, побажання, заклику.

3) речення з еліпсом присудка, що має значення буття. (Наприклад: Але раптом – тривога)

4)речення з еліпсом присудка із значенням мовлення.

5)речення з еліпсом присудка із значенням сприймання.

6) речення з еліпсом дієслова – присудка, що узвичаїлись як виразники запитання.

7) речення з еліпсом підмета у двоскладному реченні або додатка у двоскладному або односкладному реченні.

8) односкладні речення з еліпсом предикативних компонентів типу: можна, треба.

9) односкладне речення з еліпсом інфінітива – при наявності предикативного слова.

Складне речення. Особливості складного речення: різні підходи до тлумачення його природи. Статус складних речень ускладненого типу. Граматична природа речень з кількома присудками.

У лінгвістиці відоме тлумачення складного речення, як поєднання окремих речень, що тільки певною мірою сполучаються і функціонують на певному рівні, як відносно формальне їх об’єднання.

При цьому заперечував необхідність терміну «складне речення» надаючи перевагу «об’єднання речень»(Шахматов, Пєшковський).

На думку інших лінгвістів у складному реченні спостерігається смислове об’єднання предикативних одиниць і формальне водночас. Тобто складне речення – це не сума значень його складників, а утворення значно вищого ієрархічного порядку.

Складне речення – синтаксично – комунікативна одиниця вищого порівняно з простим реченням порядку.

Компоненти складного речення не мають найголовнішої властивості речення, я к комунікативної одиниці – смислової закінченості, тому що це властиво тільки складному реченню, що й наближає його до простого речення.

Особливості складного речення зумовлюються двома зовсім відмінними тлумаченнями його природи:

1) Одні лінгвісти вважаютьскадне речення поєднання окремих речень. Використовують термін, не «складне речення», а «сполучення речень»(Шахматов)

2) Інші лінгвісти відстоюють думку про цілісний характер складного речення.(Богородиць кий)

Головною ознакою складного речення є поліпредикативність.

За Грищенком складносурядні і складнопідрядні речення в чистому вигляді і у практиці трапляються рідше порівняно з такими реченнями, яким властива різноманітна ускладненість граматичних зв’язків між складовими частинами.

Класифікацію таких речень здійснивКулик, відносячи їх до речень із сурядними і пірядними зв’язками.

Питання про кваліфікацію так званих складних речень ускладненого типу є актуальним у сучасній лінгвістиці.

І.Вихованець, що коли складне речення включає три або більше предикативних частин, то воно стає ускладненою складною конструкцією.

Дослідник Двонч розмежовував:

1) просте складне речення; 2) ускладнене просте речення.

2) До першого типу зараховуються такі речення, в яких наявний один граматичний зв'язок між складовими частинами, а до другого типу такі складні речення, в яких одночасно може реалізуватися два типи граматичного зв’язку.

Отже, в синтаксисі існують різні терміни: ускладнені складні речення, складі речення із сурядним і підрядними зв’язками, складне речення із сурядним і безсполучниковим зв’язками, складне речення із сурядним, підрядним, безсполучниковим зв’язками.

Всі вони по – різному тлумачуться і розглядаються.

Загнітко зазначає, що ускладнення структури складного речення слід розглядати лише на тлі визначальних сполучникових типів зв’язку – сурядності або підрядності.

Думки про те, що речення з однорідними присудками входять у сферу складного речення досить обґрунтована і має значення поширення.(Бєлошапкова).

Однак у більшості граматичних слов’янських позицій панує погляд на речення з однорідними присудками як прості ускладненні речення. Це стосується і окремих сучасних українських дослідників. Хоча Кучеренко відстоює думку про складний характер таких речень.

Поширеним є погляд Травниченка, який зазначає, що однорідними бувають всі члени речення, крім дієслів присудка.

Отже, наведене твердження є достатнім критерієм для кваліфікацій речень з однорідними дієслівними присудками, як складних, а речення з однорідними складеними іменними присудками, як прості.

Мовознавець Грбачек заперечує тезу про співвідношення кожного дієслова присудка з реченням і вважає, що однорідним є дієслова присудки синонімічної та антонімічної семантики, які взаємно доповнюють один одного.

Наприклад: Пісня розсипалася, розлилася і розірвалася.

Зокрема в таких реченнях, де присудок виражає дві різні дії, які пов’язані у часі вважають дієслівними основами двох різних речень.

Загнітковважає – речення з однорідними присудками варто відносити до простих ускладнених речень. Однак від таких речень, тобто простих ускладнених, слід відрізняти речення з нерозчленованим присудком – Бєлошапкова, Шведова.