Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей

Економічні й соціологічні погляди французького вченого П’єра Жозефа Прудона (1809-1865) стали основою доктрини дрібнобуржуазного соціалізму. В історії економічних учень вона одержала назву прудонізм. Головний труд – „Філософія злиденності” (1846).

Характеризуючи економічну систему Прудона, слід мати на увазі, що він, як і Сісмонді, захищав інтереси дрібних власників, однак, якщо Сісмонді аналізував суспільство, в якому крупний капітал тільки зароджувався, а тому він ще сподівався на можливість запобігання цьому процесу шляхом державного втручання, то Прудон мав можливість спостерігати вже крупний капітал, тому його реформаторські ідеї представляються не такими утопічними (як ідеї Сісмонді), а скоріше теоретично необґрунтованими і навіть реакційними.

Розуміння Прудоном предмету політичної економії:політекономія – це „наука про вічні закони розуму”. Стверджуючи, що „праця людини продовжує справу бога”, Прудон оцінював політекономію Сміта і Рікардо як безглузду добірку теорій, як зачатки економічної науки й протиставляв класичній школі політекономії свою економічну теорію.

Методології Прудона притаманні практично всі елементи методології Сісмонді (що й об’єднує цих теоретиків в один критичний напрямок політичної економії):

- ідеалізм. Вважав, що будь-яке суспільство утворюється й змінюється за допомогою ідеї, стверджував, що експлуатація людини людиною і власність народжені „правом сильного”, а негативні сторони капіталізму (прибуток, обман під час торговельних угод й т.ін.) мають причиною хитрість людей. Чинником же економічної нерівності людей він називав пожадливість, невігластво й навіть „почуття власної гідності й значення”;

- антиісторичний підхід до аналізу суспільства й економічних категорій. В умовах, коли вже існував крупний капітал, Прудон не помічав впливу промислового перевороту, вважав утворення фабрик хворобою століття й закликав до реформування суспільства на дрібнобуржуазних засадах. Це свідчить й про іншу особливість методології – утопізм;

- намагався використовувати гегелівську діалектику. Однак він своєрідно розумів її сутність і розглядав економічні категорії не в їх історичній послідовності, а в послідовності, що відповідає розвитку думки. У Прудона економічні категорії й виробничі відносини – прояв „абсолютного розуму”. Стверджував, що категорії виникають в результаті руху абсолютного розуму за гегелівським принципом.

Аналізуючи економічні категорії, Прудон велику увагу приділяв розподілу праці. Стверджував, що негативним проявом розподілу праці є те, що він став „джерелом злиднів”. Проблема розподілу праці цікавила Прудона і в зв’язку з процесом розвитку машинного виробництва. Він розглядав машину як антитезу розподілу праці й не зрозумів, що в результаті застосування машин розподіл праці одержує подальший розвиток. Виступаючи за цей розвиток, він вимагав знищення машин, фабрики.

Захищаючи інтереси дрібної буржуазії, Прудон не міг не зупинитись на аналізі категорії „власність”. Прудон визначив її як „крадіжку”. Виступав проти крупної власності, намагався довести, що в суспільстві немає умов для одержання одними особами доходів більших, за ті, що одержують інші. Вважав, що власність приречена на загибель, вона зникне, оскільки нічого не виробляє, а лише потребує доходу у відповідності з капіталом. Власність, на його думку, є право, що суперечить природі й розуму.

Особливе місце в економічній концепції Прудона посідає теорія конституйованої вартості. Розуміння вартості ним вельми суперечливе: з одного боку він стверджував, що „праця, і тільки вона, створює всі елементи багатства”, з іншої, вважав вартість результатом обміну. Товари продаються відповідно конституйованої вартості, яку Прудон визначав як результат торгу покупця й продавця товару.

Гроші Прудон не розкрив як економічну категорію, не зрозумів сутності грошей, їх історичного характеру. Гроші, за Прудоном, - суб’єктивний елемент, впровадження держави. Він закликав відмінити гроші й ввести прямий обмін товарів, оцінку вартості яких здійснюватиме так званий народний банк відповідно витратам часу на виробництво товару.

В тісному зв’язку з розумінням грошей Прудон визначав капітал. Він не зміг зрозуміти соціально-економічної природи капіталу й ототожнював його з грошима. Прибуток промислових капіталістів він називав їх заробітною платою. А та частка капіталістів, що одержує позичковий відсоток, на думку Прудона, тільки і являється класом експлуататорів. Він сподівався, що достатньо державі відмінити гроші, як усунеться відсоток (а відтак і капітал), організується прямий товарообмін і відбудеться перетворення існуючого державного устрою. Прудон стверджував, що перетворення повинні відбутись мирним шляхом за умов співробітництва пролетарів і буржуазії.

Однією з форм доходів суспільства окрім заробітної плати, прибутку і позичкового відсотку, Прудон аналізував земельну ренту. Причому цю категорію він визначав, як й інші категорії, психологічними, моральними й правовими факторами. Чинником ренти, на думку Прудона, являється наявність землевласників й родючості земель. Прудон не розрізняв орендну плату й ренту.

Даючи оцінку місця Прудона в історії економічної думки, К.Маркс відмічав, що „пану Прудону належить заслуга бути науковим виразником французької дрібної буржуазії; це – дійсна заслуга, тому що дрібна буржуазія явиться складовою часткою всіх прийдешніх соціальних революцій”.

Таким чином, П.Ж.Прудон суттєво вплинув на робітничий рух в Західній Європі, і передовсім, у Франції, і не тільки в силу значної частки дрібнобуржуазного населення в країні, а й в силу його видатних здібностей як пропагандиста.