Поняття та правова характеристика договору 3 страница

дені для здійснення підприємницької діяльності, та договори, не по­в'язані зі здійсненням такої діяльності. Кожний учасник має право:

- на одержання частки прибутку від спільної справи;

- на частку в спільному майні (частку в праві власності, праві ко­ристування спільним майном та ін.);

- вести спільні справи товариства;

- на одержання інформації про стан спільних справ і спільного майна учасників (особисто або за участю компетентних осіб знайо­митися з усією документацією з ведення справ; одержувати роз'яс­нення від керуючих або посадових осіб);

- відмовитися від участі в безстроковому договорі або розірвати щодо себе та інших учасників строковий договір простого товариства.

З огляду на фідуціарний характер договору слід визнати, що учас­нице не може передати (поступитися) своє право участі в договорі ін­шим особам без згоди інших учасників.

Учасники зобов'язані: внести вклад у спільне майно учасників; брати участь у витратах щодо утримання спільного майна; зазнавати збитків від діяльності простого товариства; відповідати за спільними боргами; вести справи в спільних інтересах; надавати іншим учасни­кам договору повну й достовірну інформацію про стан спільних справ і спільного майна; не розголошувати конфіденційну інформа­цію про діяльність товариства; нести відповідальність перед учасни­ками за шкоду, заподіяну спільному майну і діяльності партнерів.

Виконання договору. Учасники, виконуючи договір, вносять вклади. Вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спіль­ну діяльність (спільне майно), у тому числі грошові кошти, інше май­но, професійні та інші знання, навички та вміння, ділову репутацію та ділові зв'язки (ч. 1 ст. 1133 ЦК). Вклади учасників визнаються рівни­ми за вартістю, якщо інше не випливає із договору простого товарис­тва або фактичних обставин.

Якщо інше не передбачено законом або договором, ризик випадко­вої загибелі спільного майна несуть його співвласники, - учасники (пропорційно частці кожного). Розподіл майна, що перебуває в спіль­ній частковій власності учасників, можливий після припинення дого­вору. Вимогу про виділ частки учасника в спільному майні може бути пред'явлено кредитором одного з товаришів. У такому разі частка учасника може бути використана для покриття його особистих боргів тільки при недостатності його майна, тобто в субсидіарному порядку.

Ведення справ товариства полягає у вчиненні різних фактичних і юридичних дій для досягнення спільної мети. Рішення, що стосують­ся внутрішніх відносин між учасниками, приймаються ними за спіль­ною згодою (одноголосно). Однак у договорі може бути визначено інший порядок. У відносинах із третіми особами кожний учасник має право діяти від імені всіх учасників, якщо інше не встановлено дого­вором. Як правило, управління поточними справами покладається на

(^:/,)15 «Цивільне право України» і. 2

450

Розділ XV

ЗОБОВ 'ЯКАННЯ, ЩО ВИНИКАЮТЬ ІЗ

одного або кількох учасників, що вчиняють юридично значущі дії в спільних інтересах. Повноваження учасника простого товариства вчиняти правочини та інші дії від імені всіх учасників мають встанов­люватися договором або відповідною довіреністю решти товаришів. При цьому ЦК містить положення, спрямоване на захист інтересів третіх осіб, які вступають у правовідносини з простим товариством: учасники не можуть посилатися на обмеження прав учасника, який вчинив правочин, щодо ведення спільних справ учасників, крім ви­падків, коли вони доведуть, що на момент вчинення правочину третя особа знала або могла знати про наявність таких обмежень (ч. З ст. 1135 ЦК).

У разі спільного ведення справ для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників (ч. 1 ст. 1135 ЦК).

Відповідальність учасників. Характер відповідальності за спіль­ними боргами зумовлений специфікою укладеного договору. Якщо договір не пов'язаний з підприємницькою діяльністю, учасники не­суть часткову відповідальність. Якщо договір пов'язаний зі здійснен­ням підприємницької діяльності, то учасники відповідають солідарно за всіма спільними зобов'язаннями незалежно від підстав їх виник­нення (ст. 1138 ЦК). У разі коли договір не був припинений за заявою будь-кого з учасників про відмову від подальшої участі в ньому або у разі розірвання договору на вимогу одного з учасників, особа, участь якої в договорі припинилася, відповідає перед третіми особами за спільними зобов'язаннями, які виникли в період її участі в договорі, так, ніби вона залишається учасником договору простого товариства (ст. 1143 ЦК).

Припинення договору. Договір може бути розірвано на загаль­них підставах, однак ст. 1141 ЦК передбачено і спеціальні підстави припинення договору:

- визнання учасника недієздатним, безвісно відсутнім, обмеження його цивільної дієздатності, якщо домовленістю між учасниками не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- оголошення учасника банкрутом, якщо домовленістю між учас­никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- смерть фізичної особи-учасника або ліквідація юридичної особи-учасника договору, якщо домовленістю між учасниками не передба­чено збереження договору щодо інших учасників;

- відмова учасника від подальшої участі в договорі або розірвання договору на вимогу одного з учасників, якщо домовленістю між учас­никами не передбачено збереження договору щодо інших учасників;

- сплив строку договору простого товариства;

- виділ частки учасника на вимогу його кредитора;

- досягнення мети стає неможливим.

Припинення договору тягне за собою розподіл майна, яке перебу­ває в спільній власності. Учасник, який вніс у спільне майно індивіду­ально визначену річ, має право вимагати її повернення.

Глава 63. ЗАСНОВНИЦЬКИЙ ДОГОВІР

Засновницький договір бере свій початок з договору простого то­вариства. Його конструкція використовувалася в римському праві для створення товариських об'єднань, які переслідували мету спіль­ного ведення учасниками торгівлі та промислу. З розвитком товар­но-грошових відносин стало очевидним, що такого роду товариства потребують відмежування майна, що використовується в його оборо­ті, від майна окремих учасників, а також у забезпеченні стабільності існування цього товариства незалежно від зміни складу учасників. У період принципату римське право почало визнавати деякі види това­риств юридичними особами.

Згідно з новим ЦК за засновницьким договором засновники зо­бов'язуються створити юридичну особу, визначають порядок їх спільної діяльності щодо її створення, умови передання їй свого майна (ч. 2 ст. 88 ЦК)\

Засновницьким договором визначаються також умови розподілу між учасниками прибутку та збитків, участі в діяльності юридичної особи, виходу засновників зі складу товариства.

Засновницький договір може бути укладено тільки за наявності не менш ніж двох засновників юридичної особи.

В засновницькому договорі, як і договорі простого товариства, учасники мають спільну мету. Тому всі сторони в договорі іменують­ся засновниками (учасниками). За загальним правилом учасниками можуть виступати фізичні та юридичні особи. Однак на відміну від простого товариства результатом укладання і виконання засновниць­кого договору є поява нового суб'єкта права - юридичної особи, у той час як укладаючи договір простого товариства сторони не мають на меті створення нового суб'єкта.

В засновницькому договорі створюваної юридичної особи вка­зується:

- організаційно-правова форма юридичної особи;

- порядок спільної діяльності засновників з її створення;

- передача засновниками майна юридичній особі;

- участь засновників у діяльності юридичної особи;

- порядок управління діяльністю юридичної особи;

- порядок виходу засновників зі складу юридичної особи.

При створенні юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяль­ність, істотною є умова про розподіл прибутку між засновниками.

Перелік умов може доповнюватися залежно від виду юридичної особи, яка створюється.

Засновницький договір укладається в простій письмовій формі.

Як і договір простого товариства, засновницький договір є консен- суальним, багатосторннім, відплатним і фідуціарним правочином.

¹ Про засновницький договір див., також главу 7 Т. 1 цього підручника.

Розділ XV

Засновницький договір встановлює обов'язки його учасників що­до створення юридичної особи, формування її капіталу, частина яко­го оплачується до реєстрації. Отже, умови, що стосуються спільної діяльності учасників до реєстрації юридичної особи, набирають чин­ності з моменту укладання засновницького договору. З цього момен­ту виникають зобов'язальні відносини між його учасниками. Держав­на реєстрація юридичної особи, створеної на виконання засновниць­кого договору, породжує комплекс прав і обов'язків як між юридич­ною особою та учасниками засновницького договору, так і між сами­ми учасниками. Цей комплекс становить зміст відносного правовід­ношення, що є не зобов'язальним, а корпоративним.

Учасники договору несуть обов'язки з формування капіталу юри­дичної особи як суб'єкти корпоративного правовідношення, а також інші майнові і немайнові (не розголошувати конфіденційну інформа­цію про діяльність юридичної особи) права та обов'язки.

Зміна і припинення засновницького договору. До моменту дер­жавної реєстрації юридичної особи засновницький договір може бути змінено і розірвано на загальних підставах. Після державної реєстра­ції будь-які зміна або розірвання засновницького договору безпосе­редньо пов'язані зі зміною або припиненням корпоративних право­відносин, що існують між засновниками, а також між засновниками та юридичною особою.

Будь-який учасник юридичної особи, створеної на основі заснов­ницького договору, має право вільно вийти з товариства незалежно від згоди інших учасників. Законом може бути встановлено лише по­рядок і строки виходу. Учасники товариств з обмеженою відпові­дальністю і товариств із додатковою відповідальністю мають право розпоряджатися своєю часткою в загальному майні шляхом вчинення різних правочинів щодо її відчуження. У тих випадках, коли частка відчужується в повному обсязі, місце учасника посідає набувач част­ки, до якого переходять корпоративні права та обов'язки. При част­ковому відчуженні частки учасник залишається нарівні з набувачем. Таким чином, придбаваючи частку або частину частки, суб'єкт стає правонаступником відчужувача частки або її частин. Зміна складу учасників засновницького договору може мати місце в результаті вступу до товариства спадкоємців померлої фізичної особи або пра­вонаступників реорганізованої юридичної особи. Для вступу до това­риства зазначених осіб необхідна згода інших його учасників. Зміни засновницького договору через зміни в складі учасників набирають чинності для третіх осіб з моменту державної реєстрації цих змін.

Припинення дії засновницького договору може бути наслідком ліквідації створеної на його основі юридичної особи. Причини та під­стави в цьому випадку значення не мають. Дія засновницького дого­вору вважатиметься припиненою або у разі ліквідації юридичної осо­би в зв'язку з досягненням мети, заради якої вона створювалася, або з закінченням строку, на який вона створювалася, а також у випадках її ліквідації за згодою учасників, або на підставі рішення суду тощо.

Розділ XVI. Недоговірні зобов'язання

Глава 64. ПУБЛІЧНА ОБІЦЯНКА ВИНАГОРОДИ

§ 1. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

Разом з договорами як підставами виникнення зобов'язань новий ЦК України розглядає односторонні правочини, що дозволяє врегу­лювати нові сфери суспільних відносин, встановити нові інститути недоговірних зобов'язань¹.

Особливістю зобов'язань із односторонніх правочинів виступає те, що для їх реалізації необхідна сукупність юридичних фактів - як подій так і дій, включаючи односторонні правочини, які виходять від осіб, до яких вони звернені. Центральне місце в такому складі займає первісний односторонній правочин, який має не лише правостворю-юче, а й регулятивне значення, оскільки визначає зміст майбутнього зобов'язання².

Як правило, для виконання певної роботи або надання послуги з виконавцем укладається договір з відповідною оплатою, встановле­ною домовленістю сторін. Але іноді необхідно для досягнення такого результату привернути увагу якомога більшого числа осіб з обіцян­кою виплатити винагороду тому, хто досягне такого результату. Так, наприклад, адміністрацією острова Сахалін було оголошено винаго­роду в розмірі 1 ши. руб. за надання інформації про зниклий 20 сер­пня 2003 р. гелікоптер, на борту якого перебував губернатор острова. У цьому разі йдеться саме про публічну обіцянку винагороди без ого­лошення конкурсу.

Результат, для досягнення якого публічно обіцяється винагорода, буває різного характеру. Але з точки зору класифікації вказаних зо­бов'язань важливо відрізняти результати: єдині в своєму роді і зістав-ні за якістю. Наприклад, загублену корову можна знайти або не знай­ти, але не можна зробити це «краще» або «гірше» і притому одно­часно кількома особами, в різних місцях, незалежно один від одного. Навпаки, літературні твори на задану тему можуть бути одночасно і незалежно один від одного створені кількома авторами без збігу ху­дожніх та інших достоїнств. У зв'язку з цим прийнято розрізняти

¹ Недоговірні зобов'язання у провісті Цивільного кодексу України. Кодифікація
приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Український
центр правничих студій, 2000. - С 260.

² Иоффе О. С. Обязательственное право. - М.: Юрид. лит., 1975. - С. 779.

15 «Цивільне право України», т. 2

454 ______________________________________________________ Розділ XVI

публічну обіцянку винагороди, побудовану як конкурс, і таку, що не є конкурсом¹.

ЦК, використовуючи вказаний критерій порівнюваності резуль­татів, окремо закріплює два різновиди публічної обіцянка винагоро­ди: публічна оцінка винагороди без оголошення конкурсу і публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу.

Згідно зі ст. 1144 ЦК особа має право публічно пообіцяти винаго­роду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо).

Закон вказує на певні вимоги до публічної обіцянки винагороди які дозволяють кваліфікувати її як юридично обов'язкову. Обіцянка винагороди: 1) повинна бути публічною, якщо вона сповіщена у засо­бах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб (ч. 2 ст. 1144 ЦК); 2) має бути майновою, тобто грошовою або іншою, що має вартісне вираження - надання речі, послуги тощо; 3) мусить містити вказівку на результат, який повинен бути досягнутий. Хоча ст. 1144 ЦК не зазначає характер результату, але зрозуміло, що він носить правомірний характер і може бути досягнутий необмеженим колом осіб.

Частина 3 ст. 1144 ЦК визначає обов'язкові реквізити сповіщення публічної обіцянки винагороди: завдання; строк та місце його вико­нання; форма та розмір винагороди.

Законодавець не встановлює певну форму оголошення публічної обіцянки винагороди, але конкретизує зміст завдання* у разі публіч­ної обіцянки винагороди завдання, яке належить виконати, може сто­суватися разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами (ст. 1145 ЦК). Так, наприклад, відомості про місцезнаходження осіб, які причетні до скоєння серії терористичних актів у м. Краснодарі 25 серпня 2003 p., можуть бути надані кількома особами. У такому разі на частку оголошеної винаго­роди може претендувати кожна з осіб, незалежно від вичерпності їх відомостей²

Суб'єктами зобов'язань, що виникають на підставі публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Таким чином, публічна обіцянка винагороди без оголошення кон­курсу — це недоговірне зобов язання, що виникає на підставі звернен­ня до необмеженого кола осіб і полягає у виплаті майнової винагоро­ди особі (особам), яка досягла зазначеного у сповіщенні результату.

Умови виникнення зобов 'язання

Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу є односто­роннім правочином, на підставі якого особа, що заявила про винагоро-

¹ Иоффе О. С Вказ. праця. - С 783.

² Голубєва Н. Ю. Цивільний кодекс України: Коментар. - Харків: ТОВ «Одіссей»,
2003.-С 742.

ИЕДОГОВІРИІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ ______________________________________ 455

ду, стає боржником, а будь-яка особа, що відгукнулася, - кредитором. Але сама по собі публічна обіцянка не призводить до виникнення прав і обов'язків у необмеженого кола осіб, до яких вона звернена.

Обов'язок виплатити винагороду, а відтак і право її вимоги вини­кає лише у разі надання особою, яка відгукнулася, вказаного в пуб­лічній обіцянці результату, тобто виконання певної умови. Зважаючи на це, публічна обіцянка винагороди виступає в якості односторон­нього умовного правочину (ст. 212 ЦК).

В цілому зобов'язання з публічної обіцянки винагороди виникає із юридичного складу двох односторонніх правочинів: публічної обіцянки винагороди і відгуку на неї у вигляді надання обумовленого результату. Причому вказані правочини мають зустрічний характер і повинні відповідати одне одному.

Зміст зобов'язання. Обов'язок особи, яка публічно пообіцяла ви­нагороду, полягає саме у виплаті цієї винагороди тому, хто надав ре­зультат, вказаний у сповіщенні. Частина 3. ст. 1144 ЦК зобов'язує особу, яка публічно обіцяє винагороду, визначити у сповіщенні її форму та розмір. Це може бути як певна річ, так і грошова сума. Наго­рода може бути виражена також у іншій формі: білет на концерт ар­тиста, який оголосив винагороду, надання зустрічної послуги і т. п.¹.

В силу ч. 1 ст. 1148 ЦК у разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зо­бов'язана виплатити її. Якщо завдання стосується разової дії, винаго­рода виплачується особі, яка його виконала першою. Коли таке зав­дання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Строк виконання завдання

Встановлення строку (терміну) виконання завдання не є обов'яз­ковим і характерним для цього зобов'язання. Але особа, яка дає пуб­лічну обіцянку винагороди, має право встановити строк (термін) для виконання завдання (ст. 1146 ЦК). Зазначення строку свідчить про те, що особа, яка дала публічну обіцянку винагороди, пов'язана обов'яз­ком виплати винагороди саме у цей проміжок часу, оскільки закін­чення строку для передання результату є однією з підстав припинен­ня вказаного зобов'язання (ч. 1 ст. 1149 ЦК).

Якщо строк (термін) виконання завдання не встановлений, воно вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту за­вдання. Поняття «розумний час» є оціночним і може бути визначене шляхом зіставлення часу, який минув з дня публічної обіцянки, та змісту завдання.

Виходячи з характеру одностороннього правочину як підстави ви­никнення зобов'язання з публічної обіцянки винагороди, особа, яка

¹ Садиков О. Н. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации. Часть вторая (постатейный). Изд. 3-е испр. и доп. / Руков авт. коллект. и отв. ред. д.ю.н. проф. О. Н. Садиков. - М.: Юр. фирма КОНТРАКТ; ИНФРА • М. - 1998. - С. 648.

14*

Розділ XVI

НЕД ОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

публічно її обіцяла, має право змінити завдання та умови надання ви­нагороди (ст. 1147 ЦК). Така зміна не пов'язана з будь-якими умова­ми і навіть не потребує сповіщення у такому ж порядку, як і публічна обіцянка, але тягне певні правові наслідки для цієї особи.

По-перше, відшкодування збитків особі, яка приступила до вико­нання завдання, завданих їй у зв'язку зі зміною завдання.

По-друге, відшкодування витрат, понесених особою, яка присту­пила до виконання завдання, але у зв'язку зі зміною умов надання ви­нагороди завдання втратило для неї інтерес.

Окрім закінчення строку на передання результату, зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється також пе-реданням результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право публічно ого­лосити про припинення завдання. У цьому разі особа, яка понесла ре­альні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування (ст. 1149 ЦК). Під реальними розуміються витрати, які забезпечували діяльність, спрямовану на виконання завдання.

Наявність або відсутність публічної обіцянки винагороди впливає на відносини сторін. Так, наприклад, якщо особа, яка загубила річ, публічно пообіцяє винагороду за її знайдення, то відносини між нею і особою, яка знайде річ і передасть, будуть визначатися ст. 1144 ЦК, а при відсутності такої обіцянки - правилами ст. 339 ЦК, що передба­чають право особи, яка знайшла загублену річ, на винагороду та від­шкодування витрат, пов'язаних зі знахідкою. Частина 3 ст. 339 ЦК прямо зазначає: якщо власник (володілець) публічно обіцяв винаго­роду за знахідку, вона виплачується на умовах публічної обіцянки.

§ 2. Публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу

Поняття зобов 'язання із публічного конкурсу

Другим різновидом публічної обіцянки винагороди виступає пуб­лічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу (публічний кон­курс). «Конкурс» в буквальному перекладі з латинської означає «зітк­нення, зустріч». У цивільному праві - змагання кандидатів, претен­дентів для виявлення кращих на право організації і (або) здійснення діяльності, спрямованої на досягнення яких-небудь соціально корис­них цілей¹. Найчастіше в цивільному праві конкурс використовується у трьох розуміннях як: 1) різновид недоговірних зобов'язань; 2) поря­док укладення договору; 3) конкурсне провадження - відповідне роз­поділення майна боржника в разі його неплатоспроможності².

1 Тихомирова Л. В., Тихомиров М. Ю. Юридическая энциклопедия / Под ред.
М. Ю. Тихомирова. - М., 1998. - С. 207.

² Ігнатаїко В. М Конкурс в цивільному праві // Проблеми законності: Респ. між-
відом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрнд. акад. України, 2000. -
№42.- С. 61-62.

Конкурс як різновид недоговірних зобов'язань, а саме вид пуб­лічної обіцянки винагороди, що передбачає порівнюваність результа­тів, регулюється статтями 1150-1157 ЦК. Мета конкурсу ніколи не може полягати лише в тому, щоб тільки визначити найкраще ви­рішення завдання. Кінцева мета його - застосування отриманого ре­зультату на практиці, використання у виробництві тощо¹.

Конкурс (змагання) має право оголосити фізична або юридична особа (засновник конкурсу). Залежно від залучення засновником кон­курсу до участі в конкурсі чи-то широкого загалу, чи обмеженого ко­ла осіб, визначених до оголошення конкурсу, публічні конкурси по­діляються на відкриті і закриті. Оскільки сама назва конкурсу «публічний» свідчить про необмежене коло учасників, не зовсім по­слідовним є підхід законодавця щодо віднесення закритого конкурсу до публічного. В силу ч. З ст. 1150 ЦК засновник конкурсу має право запросити до участі в ньому персональних учасників (закритий кон­курс). Вважалося, що закритий конкурс являє собою суму окремих договорів, які укладаються з кожним із пошукувачів, котрі мають право на оплату виконаної роботи незалежно від зайнятого ними міс­ця на конкурсі і від прийняття оціночного рішення взагалі². Д. В. Боб­рова розглядає закритий конкурс як різновид договору замовлення. Замовлення на створення твору (проекту будови, пам'ятника) на одну й ту саму тему іноді дається кільком конкретним особам³.

Очевидно, публічність як ознака конкурсного зобов'язання, перед­бачає невизначеність кола учасників на час оголошення конкурсу, то­му закритий конкурс, який, хоча і складає за структурою відносин та­кож два зустрічні односторонні правочини, не може бути віднесений до публічного (виступати його різновидом). В юридичній літературі стосовно ознаки публічності існує кілька точок зору. Так, одні автори вважають, що обіцянка винагороди за краще виконання певної робо­ти або досягнення інших результатів повинна бути публічною, тобто зверненою до необмеженого кола осіб⁴, а інші публічність вбачають в тому, що обіцянка дається більше, ніж одній особі⁵.

Конкурс оголошується публічно через засоби масової інформації. Оголошення про конкурс може бути зроблене й іншим чином. Це, на­приклад, розміщення об'яви про проведення конкурсу серед співро­бітників науково-дослідного інституту на дошці об'яв цієї установи. При проведенні закритого конкурсу засновник адресує оголошення

¹ Смирное В. Т. Конкурс в советском праве. Автореф. дис. на соиск. уч. ст. канд.
юрид. наук. - М., 1962. - С. 19.

² Иоффе О. С Вказ. праця. - С 786.

³ Боброва Д. В. Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди
(оголошення конкурсу) / Цивільне право: Навч. посіб. для студентів юрид. вузів та фа­
культетів. - К.: Вентурі, 1996. - С ЗО 1.

⁴ Смирнов В. Т. Гражданское право: Учеб. Часть П / Под. ред. А. П. Сергеева,
Ю. К. Толстого. - М.: Проспект, 1997. - С. 682.

⁵ Голубева Н. Ю. Вказ. праця. - С. 743.

Розділ XVI

НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ 'ЯЗАННЯ

про конкурс персональним учасникам і змагання відбувається серед тих із них, хто відгукнувся на умови конкурсу.

На відміну від публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, публічна обіцянка винагороди за результатами конкурсу відрізняється формалізацією умов. Закон вказує на істотні умови кон­курсу. Це предмет конкурсу і нагорода (премія), яка має бути випла­чена переможцеві.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, твор­чої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. Публіч­ний конкурс спрямований на досягнення суспільно корисної мети, і тому він не може носити негативний зміст. Так, наприклад, не є кон­курсом «змагання», оголошене в 2003 р. Харківським міськвиконко­мом серед житлово-експлуатаційних організацій на найгірше утри­мання двору біля жилого будинку. Засновник конкурсу повинен сформулювати умови, які ставляться до завдання, і чітко викласти їх у публічному оголошенні або ж у персональному повідомленні.

Другою істотною умовою конкурсу виступає нагорода (премія)» Кількість призових місць, вид нагороди (сума премії) за кожне призо­ве місце тощо визначаються в умовах конкурсу. Важливо, щоб наго­рода спеціально була передбачена, а не являла собою винагороду за трудовим договором або ж авторську винагороду. Нагорода (премія) може мати як матеріальний характер, так і моральний (моральне за­охочення). Тобто нагородою може вважатися звання («лауреат», «кращий спеціаліст» і т. д.), диплом, свідоцтво, вимпел, нагрудний знак. Нагорода в матеріальній формі може мати як грошовий вираз, так бути і в іншій не грошовій формі. Остання повинна задовольняти вимогам оборотоздатності (ст. 178 ЦК).

Крім істотних умов, засновник має право вказати і додаткові умо­ви до результату конкурсу або до учасників. Ці умови ще називають факультативними. При внесенні їх до оголошення або ж до повідом­лення персональному учаснику вони набувають обов'язкового харак­теру для учасників.

Згідно з ч. 4 ст. 1151 ЦК умовами конкурсу має бути передбачено строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії. Однак строк подання творів, або ж, наприклад, строк оголошення результа­тів конкурсу не відносяться до істотних умов, але, як правило, заснов­ником конкурсу строки визначаються.

Зміна умов і відмова від проведення конкурсу

У процесі проведення конкурсу у засновника може виникнути по­треба у зміні умов або взагалі у його припиненні. Оскільки оголошен­ня конкурсу є одностороннім умовним правочином, то і зміна умов та відмова від проведення за своєю природою можуть бути лише одно­стороннім волевиявленням засновника. Захищаючи інтереси учасни­ків конкурсу, законодавець встановлює певні обмеження права за­сновника конкурсу. Згідно з ч. 1 ст. 1152 ЦК засновник конкурсу має право змінити його умови до початку конкурсу. Зміна умов конкурсу

після його початку не допускається. Про зміну умов конкурсу має бу­ти оголошено в тому ж порядку, в якому було його оголошено. Під початком конкурсу слід розуміти, перший день прийому конкурсних робіт згідно з умовами конкурсу, тобто оголошення про зміну його умов повинно вийти принаймні напередодні вказаного дня.

Особи, які виявили бажання взяти участь у конкурсі, але у зв'язку зі зміною його умов участь у ньому втратила для них інтерес або стала неможливою, мають право вимагати від засновника відшкодування витрат, які були понесені ними для підготовки до участі в конкурсі.