 |
Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | |
Глава 67. Створення загрози життю, 2 страница
|
|
Передбачений у ст. 11 ЦК факт завдання цієї шкоди, в юридичній літературі розглядається як делікт, а принцип, на якому ґрунтується саме відшкодування, як- «принцип генерального делікту». Відповідно до нього, за наявності відповідних умов, завдана шкода підлягає відшкодуванню. Потерпілий (кредитор) звільнюється від необхідності доказу наявності у поведінці заподіювача шкоди вини чи протиправності цієї поведінки. Тягар доказу відсутності протиправ-ності чи вини заподіювача шкоди лежить на ньому самому Ідея генерального делікту відображена у ст. 1166 ЦК, згідно з якою майнова шкода, завдана особистим немайновим правам чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка цю шкоду завдала. Таким чином, принцип генерального делікту за обсягом охоплюваної ним сфери відносин з відшкодування шкоди збігається з обсягом відносин, охоплюваних загальною нормою інституту відшкодування шкоди. Звідси випливає, що загальні умови, наявність яких необхідна для відшкодування шкоди, ґрунтуються водночас як на загальній правовій нормі, так і на принципі генерального делікту.
У зв'язку з тим, що інститут відшкодування шкоди містить низку спеціальних норм, присвячених регулюванню окремих, спеціальних зобов'язань з відшкодування шкоди, до яких застосовуються спеціальні правила, то тим самим створюються і спеціальні делікти. Значення принципу генерального делікту полягає у тому, що, по-перше, на його нормах ґрунтуються спеціальні делікти; по-друге, у разі відсутності спеціального делікту застосовуються норми генерального делікта. Принцип генерального делікту пронизує будь-який спеціальний делікт у тому числі відшкодування моральної шкоди, однак він завжди переломлюється через призму норм спеціальних деліктів, коригуючись ними відповідно до діапазону їх дії.
484 _______________________________________________________ Розділ XVI
Що стосується принципу повного відшкодування завданої шкоди, то, як вже зазначалось, він тісно пов'язаний з попереднім принципом генерального делікту. Принцип повного відшкодування означає, що обсяг обов'язку відшкодувати шкоду визначається розміром цієї шкоди. Щоправда із загального правила стосовно повного відшкодування завданої шкоди законом встановлюються деякі винятки.
Так, наприклад, обов'язок оператора ядерної установки з відшкодування ядерної шкоди обмежується сумою грошової компенсації, визначеної законом1. Відповідно до ст. 1203 ЦК потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування шкоди, якщо його працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шкоди. Принцип повного відшкодування шкоди може коригуватися також під впливом соціально-економічних факторів, зокрема, таких, як: а) підвищення вартості життя; б) збільшення розміру мінімальної заробітної плати.
На випадки завдання моральної шкоди принцип повного відшкодування не поширюється, оскільки вона не піддається грошовій оцінці. Однак її відшкодування можливе поряд з відшкодуванням майнової шкоди.
При визначенні функцій інституту відшкодування шкоди слід виходити із тих завдань, виконувати які покликаний цей інститут. Саме виконануваними інститутом завданнями визначаються напрями його впливу на охоплювані ним правовідносини і їх учасників.
З одного боку, цей інститут призначений для того, щоб не допустити порушень охоронюваних законом особистих немайнових та майнових прав і інтересів фізичних або юридичних осіб, а, з іншого боку, — щоб забезпечити ліквідацію несприятливих немайнових або майнових наслідків, які можуть настати у сфері потерпілого внаслідок юридичних фактів завдання немайнової чи майнової шкоди, які породжують обов'язок боржника цю шкоду відшкодувати і право потерпілого (кредитора) вимагати від боржника виконання його обов'язку. У цьому зв'язку інституту з відшкодування шкоди властиві практично ті ж самі (за назвою) функції, які притаманні цивільно-правовій галузі в цілому.
Підкоряючись загальній нормі зобов'язального права, закріпленій ст. 509 ЦК, яка своєю ч. 2 перекликається з регулятивною нормою ст. 11 ЦК (з питання підстав виникнення зобов'язань), інститут відшкодування шкоди пов'язується з функцією регулятивною. Певною мірою зазначена функція проглядається і у самому інституті, наприклад, при визначенні порядку відшкодування шкоди (ст. 1202 ЦК).
Звичайно, поряд з регулятивною функцією, перевага надається функції охоронювальній. Суть її полягає у тому, що інститут з відшкодування шкоди забезпечує права та інтереси суб'єктів цивільного права, стоїть, так би мовити, на «сторожі» цих прав та інтересів. Охо-
1 Див.: § 9 цієї глави.
НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ
ронювальна функція інституту з відшкодування шкоди досить тісно пов'язана з функцією попереджувальною, превентивною. Остання полягає у тому, що сама наявність інституту ще коли шкода не завдана, «оповіщує» учасників цивільних відносин про неминучість виникнення обов'язку з відшкодування її у разі, коли вона буде завдана, що вимоги потерпілих, пов'язані із завданою шкодою підлягатимуть задоволенню за рахунок заподіювача шкоди. Така превенція для учасників цивільних відносин має впливове значення. Вона їх спонукає до утримання від дій, здатних завдати шкоди будь-кому.
На жаль, уникнути шкоди вдається далеко не завжди. Як свідчить судова практика розгляду цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди, останнім належить чи не найбільша питома вага серед усіх розглядуваних судами цивільних справ. Надзвичайно часто виникає проблема здійснення правового захисту порушених внаслідок завдання шкоди прав та інтересів потерпілого. Постає завдання ліквідації наслідків таких порушень (пошкодження чи знищення майна, ушкодження здоров'я, моральні втрати тощо). Виконання такого завдання забезпечується компенсаційною функцією інституту з відшкодування шкоди. Завдяки останній потерпілому забезпечується юридична можливість надання замість втрат, що виникли внаслідок завдання шкоди, інших матеріальних благ відповідно до закону або на підставі рішення суду1.
Питання щодо ліквідації наслідків будь-якого правопорушення виникає безвідносно до того, чи їх настання викликано порушенням умов договору, чи зовнішньою до договору причиною - завданням шкоди. Однак правові засоби ліквідації цих наслідків різні і залежно від того, який із них буде обрано для захисту порушеного права кредитора, результат також буде різним. Тому виникає питання щодо співвідношення договірного обов'язку і обов'язку недоговірного з відшкодування неправомірно завданої шкоди або збитків, вирішення якого обумовлене не тільки теоретичними, а насамперед практичними цілями.
Справа полягає у тому, що у деяких випадках відшкодування шкоди регулюється в рамках відповідних договорів (статті 700, 721, 980, 1072, 1076 ЦК), а в інших - норми, якими регулюються недоговірні відносини, пов'язані з відшкодуванням шкоди, поширюються також і на окремі договірні зобов'язання.
Так, зокрема, згідно зі ст. 711 ЦК шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю у зв'язку з придбанням товару неналежної якості, відшкодовується продавцем або виготовлювачем товару відповідно до положень гл. 82 ЦК. До зазначеної глави відсилає і ст. 804 ЦК, якою встанов-
1 Приступа С. Н. Понятийная сущность и методологическое значение компенсационной функции гражданского права // Проблемы законности: Респ. межвед. науч. сб.-Харків, 1996.-С. 82.
Розділ XVI
люється обов'язок наймача відшкодувати шкоду, завдану іншій особі у зв'язку з використанням транспортного засобу. За правилами норм, що регулюють недоговірні відносини з відшкодування шкоди, відшкодовується перевізником шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю пасажира, якщо договором або законом не встановлена відповідальність перевізника без вини. Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК відшкодовується також шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи під час виконання нею договірних зобов'язань (договір перевезення тощо). Таким чином, за правилами, згідно з якими регулюються недоговірні зобов'язання, може відшкодовуватися шкода, завдана внаслідок порушення договірного зобов'язання.
Такий законодавчий підхід до вирішення питання стосовно відшкодування шкоди, завданої внаслідок порушення договірного зобов'язання, на підставі норм, що регулюють недоговірні зобов'язання з відшкодування шкоди, виправданий тим, що, завдяки останнім, особі, яка цю шкоду зазнала, забезпечується відшкодування у повному обсязі. З цього, однак, не випливає висновок щодо можливості злиття договірного і недоговірного обов'язків з відшкодування шкоди. Існуюча між ними межа зберігається і вона полягає в наступному.
Насамперед різниця між цими обов'язками грунтується на підставах їх виникнення. Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди виникає в рамках зобов'язання, яке перед його виникненням вже існувало і новим він фактично не стає, а замінює невиконане чи виконане неналежним чином договірне зобов'язання, то недоговір-ний обов'язок з відшкодування шкоди виникає як новий, оскільки заподіювач шкоди і потерпілий до завдання шкоди між собою в договірних відносинах не перебували. Недоговірний обов'язок з відшкодування шкоди виникає не із порушення покладеного на нього якогось обов'язку, а із порушення абсолютного права іншої особи і загальної заборони посягати на права та інтереси інших осіб.
Якщо договірний обов'язок з відшкодування шкоди, покликаний зміцнювати відносини з договору, то аналогічний обов'язок недоговірний, спрямований на скасування випадків завдання шкоди.
Відповідно до ст. 541 ЦК солідарний обов'язок може бути встановлений договором, однак, недоговірний солідарний обов'язок з відшкодування шкоди встановлюється тільки законом.
Відшкодування шкоди, завданої порушенням договору, регулюється на засадах диспозитивності, в той час, коли відшкодування шкоди в рамках недоговірних зобов'язань регулюється імперативними нормами.
Регулювання відшкодування шкоди, завданої порушенням договору, здійснюється на засадах приватно-правових. Навпаки, недоговірні зобов'язання з відшкодування шкоди регулюються на засадах публічного права.
НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ 487
В недоговірних зобов'язаннях обов'язок з відшкодування шкоди без її наявності виникнути не може. У забезпеченому неустойкою договорі обов'язок сплатити кредиторові певну грошову суму в разі порушення договору може виникнути навіть, якщо таке порушення шкоди не завдало.
§ 2. Підстави та умови виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди
Поняття підстав виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди. Питання про виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди в цивілістичній літературі вирішується по-різному. Протягом тривалого часу домінуючою була точка зору, відповідно до якої виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди розглядалося через призму підстав цивільно-правової відповідальності, серед яких основним визнавався певний «склад цивільного правопорушення»1. На думку Г. К. Матвеева, наявність складу цивільного (і будь-якого іншого) правопорушення - загальна і, як правило, єдина підстава цивільно-правової (і будь-якої іншої) відповідальності. Інакше кажучи, - зазначав він, - склад правопорушення є тим юридичним фактом, який породжує правовідношення між правопорушником та потерпілим і створює певні претензії потерпілого і обов'язки правопорушника зі заглажування шкоди, завданої протиправною дією2.
Під «складом правопорушення» як підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди одними авторами визнавалася сукупність певних ознак правопорушення, якими воно характеризується як достатня підстава відповідальності3, іншими - сукупність загальних типових умов, наявність яких необхідна для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої у разі будь-якого цивільного правопорушення4.
Заперечуючи проти концепції складу цивільного правопорушення, небезпідставно вбачаючи в ній схожість з кримінально-правовим визначенням ознак злочину, російський вчений В. В. Вітрянський обґрунтовує думку, що підставою цивільно-правової відповідальності є порушення суб'єктивних цивільних прав, оскільки цивільно-правова відповідальність є відповідальністю правопорушника перед потерпілим5. Думка цього вченого заслуговує на увагу, хоча вона і не роз-
1 Див., напр.: Матвеев Г. К. Вина в советском гражданском праве.-К., 1951.-С. 7;
Красавчиков О. А. Юридические факты в советском гражданском праве. - М., 1958. -
С 57.
2 Матвеев Г. К. Основания гражданско-правовой ответственности. - М., 1970. -
С 5.
3 Матвеев Г. К. Вказ. праця. - С. 13-15.
4 Алексеев С. С. Гражданская ответственность за невыполнение плана железнодо
рожной перевозки. - М., 1959. - С. 49.
5 Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. - М.,
1997.-С. 569-570.
Розділ XVI
НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ
криває зміст поняття «порушення суб'єктивних цивільних прав». Крім того, наведена точка зору стосовно підстав виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди носить досить віддалений від розглядуваного питання характер. Аналогічними недоліками страждає і точка зору, відповідно до якої підставою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди визнається правопорушення, тобто протиправна і винувата поведінка заподіювача шкоди1, внаслідок якої порушуються особисті немайнові та майнові права потерпілого.
При визначенні підстав виникнення недоговірного зобов'язання з відшкодування шкоди слід виходити з наступного.
Відповідно до загальної норми ч. 2 ст. 509 ЦК зобов'язання, у тому числі і недоговірні з відшкодування завданої шкоди, виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК, із змісту якої випливає, що кожна із передбачених нею підстав має назву юридичного факту. Виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди грунтується, зрозуміло, на фактах завдання цієї шкоди. Оскільки завдана шкода може мати майновий характер чи бути тільки моральною, то згідно з п. З ч. 2 ст. 11 ЦК припускається два різновиди підстав виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди: а) завдання майнової (матеріальної) шкоди; б) завдання моральної шкоди іншій особі. Таким чином, підставами виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди визнаються факти завдання шкоди майну фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.
Від підстав слід відрізняти умови відшкодування шкоди. На відміну від підстав, як фактів, передбачених законом і породжуючих відповідне цивільно-правове явище (зобов'язання з відшкодування завданої шкоди), умовами визнаються ознаки, якими ці підстави характеризуються і які випливають із закону. Тому не випадково дослідники їх визначають як нормативні вимоги, яким у кожному конкретному випадку повинна відповідати підстава (юридичний факт) і за відсутності яких не можуть виникати відповідні правовідносини, оскільки цей факт не набуває значення юридичного*.
Як вже зазначалося, в зобов'язаннях з відшкодування шкоди їх породжуючим фактом є протиправна поведінка (дія, бездіяльність) - завдання майнової (матеріальної) або завдання моральної шкоди іншій особі. У деяких випадках обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає за наявності вини в поведінці заподіювача шкоди. У інших -для визначення обов'язку з відшкодування шкоди слід враховувати правила спеціального закону. Інколи обов'язок з відшкодування шкоди може виникати незалежно від вини і навіть без вини заподіювача шкоди. З урахуванням цього умови виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди поділяються на дві групи: загальні і спеціальні.
1 Харитонов Е. О., Саниахметова Н. А. Гражданское право Украины: Учеб. - Харь
ков, 2004. - С. 809.
2 Смирнов В. Т., Собчак А. А. Общее учение о деликтных обязательствах в совет
ском гражданском праве: Учеб. пособ. - Л., 1983. - С. 56.
До загальних умов виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди належать: а) шкода; б) протиправність поведінки заподіювача шкоди; в) наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою правопорушника і її результатом - шкодою; г) вина заподіювача шкоди.
Зазначені умови визнаються загальними тому, що їх наявність необхідна в усіх випадках завдання шкоди для позитивного вирішення питання щодо її відшкодування, за винятком тих, стосовно яких закон встановлює спеціальні вимоги, розширюючи чи обмежуючи перелік зазначених умов (наприклад, у разі завдання ядерної шкоди закон встановлює межі відшкодування завданої шкоди незалежно від вини оператора ядерної установки).
Шкода як загальна умова виникнення зобов'язання з її відшкодування визнається такою за тієї причини, що у разі її відсутності питання про її відшкодування не виникне. Мабуть тому деякими авторами шкода визнається як підстава деліктної відповідальності; мовляв, якщо вочевидь наявність шкоди, то некоректно вести мову, що вона (шкода) є умовою відповідальності за неї1.
Тлумачення шкоди як підстави виникнення зобов'язання з її відшкодування уявляється уразливим, оскільки воно призводить до ототожнення шкоди як результата протиправної поведінки правопорушника з самою його поведінкою - завданням шкоди. Завдання шкоди як юридичний факт, породжуючий право потерпілого вимагати її відшкодування, і обов'язок правопорушника це відшкодування здійснити, безумовно, пов'язані між собою, але вони не тотожні..
Шкодою є одна із умов виникнення обов'язку з її відшкодування і вона означає сукупність несприятливих для особи, якій вона завдана, особистих немайнових, а також майнових наслідків, що виникли у разі порушення суб'єктивних цивільних прав фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 та ч. 1 ст. 1167 ЦК підлягає відшкодуванню як майнова, так і моральна шкода, якщо вона була завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю фізичній або юридичній особі. Тому можна зробити висновок, що загальне поняття шкоди є збиральним і за своїм обсягом воно торкається як особистої немайнової, так і майнової сфер потерпілого, тобто його немайнових та майнових благ, ушкоджених внаслідок дій чи бездіяльності з боку інших осіб.
Майновою визнається шкода, яку можна оцінити у грошовому еквіваленті. При її відшкодуванні спрацьовує принцип повного відшкодування.
Так, зокрема, якщо шкода була завдана здоров'ю фізичної особи (її немайновим благам), то її майновий характер полягатиме у втраті за-
1 Див., напр.: Гражданское право: Учеб. В 2 т. - Том II. - Полутом 2 / Отв. ред. проф. Е. А. Суханов. - 2-е изд. перераб. и доп. - М., 2000. - С. 370.
16 «Цивільне право України», т. 2
Розділ XVI
НЕДОГОВІРН1 ЗОБОВ 'ЯЗЛННЯ
робітної плати (інших доходів), у витратах на придбання ліків, протезування, санаторно-курортне лікування тощо. Так само і при поширенні відомостей про суб'єкта підприємництва, що принижують його честь і ділову репутацію, можуть мати місце майнові наслідки (за недовіри чи сумнівів в добросовісності було відмовлено у наданні позики чи в укладенні іншого очікуваного потерпілим договору тощо). Особливістю завданої у наведених випадках шкоди є те, що у повному обсязі вона відшкодовується лише у тій її частині, яка стосується майнових втрат. При позбавленні фізичної особи таких належних їй благ як життя чи здоров'я ціль їхнього відновлення стає неможливою.
Що стосується шкоди, завданої майну потерпілого, то її суть полягає у вартісному зменшенні майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження або знищення належного йому майна, а її відшкодування здійснюється на засадах вартісно-еквівалентних і воно може збігатися з розміром вартості того, ідо було потерпілим втрачено. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати збитки у повному обсязі (ч. 1 ст. 1192 ЦК).
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Майнова шкода як умова зобов'язання з її відшкодування виступає мірою обов'язку відповідальної за шкоду особи. Інакше кажучи, розмір відшкодування, право на яке має потерпілий, визначається розміром завданої його майну шкоди.
Майнова шкода, як про не свідчать положення ст. 1192 ЦК, тісно пов'язана зі збитками. Останніми, за переважною думкою цивілістів, визнається грошове вираження майнової шкоди. З цього приводу необхідно, однак, відмітити, шо при визначенні збитків, яких зазнав потерпілий внаслідок завдання шкоди його майну, слід керуватися правилами, встановленими ч. 2 ст. 22 ЦК, відповідно до якої збитками є: а) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); б) доходи* які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби н право не було порушене (упущена вигода).
Шкода, яку неможливо оцінити у грошовому еквіваленті, вважається немайновою або, ЩО те ж саме, моральною.
Інститут відшкодування моральної шкоди для вітчизняного законодавства є відносно новим. За часів колишнього Союзу РСР компенсація моральної шкоди не визнавалася. Вважалося, що потерпілий у разі завдання йому немайнової шкоди міг вимагати відповідного покарання заподіювача цієї шкоди.
В актах законодавства радянських часів категорія «моральна шко-
да» вперше з'явилася в Основах кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік від 25 грудня 1958 р.1, відповідно до ст. 24 яких потерпілим визнавалась особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Зазначене положення невдовзі було відтворено Кримінально-процесуальним кодексом України (ч. 1 ст. 49) від 28 грудня 1960 р. та аналогічними кодексами інших колишніх союзних республік. Щоправда, введення в законодавчу термінологію поняття «моральна шкода» зовсім не означало законодавчого вирішення питання стосовно відшкодування цієї шкоди. І цивільний позов у кримінальній справі міг бути пред'явлений до обвинуваченого лише з приводу відшкодування матеріальної шкоди (статті 28,50 КПК).
Слід, однак, відмітити, що радянське законодавство до певного часу, хоч і не передбачало безпосереднього відшкодування саме моральної шкоди, в той же час воно містило норми, спрямовані не тільки на відшкодування матеріальної шкоди, а й на задоволення особистих немайнових інтересів потерпілого. Так, відповідно до п. 18 Правил відшкодування підприємствами установами і організаціями шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з їх роботою від 22 грудня 1961 p., якщо подальше використання потерпілого на попередній роботі стало неможливим внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, адміністрація на прохання потерпілого зобов'язана була забезпечити за рахунок підприємства (установи, організації) навчання його новій професії відповідно до рекомендації лікарняно-трудової експертизи2. У даному разі йдеться не стільки про відшкодування потерпілому майнової шкоди, скільки про задоволення бажання потерпілого отримати нову професію.
Вперше норма стосовно компенсації моральної шкоди була включена в Закон Союзу РСР «Про засоби масової інформації»3. Змісту поняття моральної шкоди цей Закон не розкривав. Певний крок у цьому напрямі був зроблений прийнятими 31 травня 1991 р. Основами цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік4, якими визначалася моральна шкода як фізичні або моральні страждання.
У зв'язку з припиненням існування Союзу РСР зазначені Основи на території України в дію не вступили. Однак їх основна ідея щодо поняття моральної шкоди була сприйнята спочатку судовою правоза-стосовчою практикою України, а пізніше і новим ЦК України.
Під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань,завданих фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
1 Ведомости Верховного Совета СССР. - 1959. -№ 1. -Ст. 15.
2 Сборник нормативных актов. - М., 1977. - С. 931-933.
3 Ведомости Верховного Совета СССР. - 1990. - Ив 26. - Ст. 942.
4 Ведомости Верховного Совета СССР. - 1991. - № 26. - Ст. 26.
16*
Розділ XVI
НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ ЯЗАННЯ
Моральна шкода полягає: а) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; б) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; в) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; г) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч. 2 ст. 23 ЦК).
З наведених законоположень можна зробити висновок, що моральна шкода - це фізичні або душевні страждання, завдані фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю (ч. 1 ст. 1167 ЦК), якими порушуються її особисті немайнові права або які посягають на належне фізичній особі майно, а також приниження честі, гідності, ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Звідси можна зробити висновок, що сама по собі моральна шкода немайнова і полягає в негативних наслідках, що можуть мати місце в особистій немайновій сфері потерпілого. При цьому зазначені наслідки можуть виникати не тільки у разі ушкоджень немаинових благ (здоров'я, честі, гідності, ділової репутації тощо), а й у зв'язку із знищенням чи пошкодженням належного фізичній особі майна, яке для неї мало значну особисту цінність, скажімо, як пам'ять про близьку людину. Суттєвим тут є також те, що зазначена шкода може полягати у посяганні на немайнові блага, безпосередньо належні не тільки самому потерпілому, а й членам його сім'ї чи близьким родичам, у зв'язку з чим потерпілий зазнає душевних страждань.
Незважаючи на те, що моральна шкода є немайновою, відшкодування її здійснюється грішми або іншим майном, незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню (чч. 3,4 ст. 23 ЦК).
У цьому зв'язку виникає питання: якщо законодавець використовує в нормах поняття «майнова шкода» та «моральна шкода», то чи не йдеться при цьому про два різновиди наслідків одного і того ж правопорушення, чи йдеться все ж таки про єдину категорію, охоплюючу як майнову, так і немайнову (моральну) шкоду?
Відповідаючи на поставлене питання, слід відмітити, що за логікою гл. 82 ЦК, названої «Відшкодування шкоди», два поняття -майнова шкода і шкода моральна підпорядковані загальному поняттю «шкода», усередині якого вони не ототожнюються, оскільки відображають різні грані можливого, але для потерпілого завжди негативного наслідку дій чи бездіяльності причетних до його настання суб'єктів права (заподіювачів шкоди). Тому шкода, як одна із загальних умов виникнення деліктного зобов'язання - категорія збиральна, охоплюча два різновиди втрачених потерпілим благ. У рамках загального поняття «шкода» підставою для розмежування його складових є також конституційні положення про те, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самовряду-
вання матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56 Конституції"), що у разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням (ст. 62 Конституції).
Стосовно протиправності поведінки суб'єкта права, відповідального за завдану майнову чи моральну шкоду, як умови виникнення обов'язку з відшкодування завданої шкоди, слід відмітити, що завдання шкоди - явище завжди негативне. З цього, однак, не випливає, що будь-яке завдання шкоди породжує зобов'язання з її відшкодування.
Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 396 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!
