Органи юридичної особи

Юридична особа - самостійний щодо своїх учасників суб'єкт ци­вільних правовідносин. Вона набуває цивільні права і бере на себе цивільні обов'язки через свої органи, що діють у межах прав, наданих їм за законом або статутом.

Орган юридичної особи, як її частина, представляє інтереси остан­ньої у відносинах з іншими суб'єктами права без спеціальних на те повноважень (без довіреності). Між юридичною особою та її органом правові відносини не виникають. Дії органу - дії самої юридичної особи.

Органи юридичної особи можуть бути:

за своїм складом - колегіальними (правління, дирекція, рада) і од­ноособовими (президент, директор). Колегіальні органи, за прави­лом, обираються, одноособові - призначаються;

за призначенням - волеутворюючі та волевиявляючі (виконавчі). Зокрема, загальні збори є вищим органом акціонерного товариства, але вони тільки формують волю останнього, а виражати її може прав­ління акціонерного товариства або його президент.

Юридична особа може мати як один орган фалу, правління), так од­ночасно й декілька органів (загальні збори акціонерів, наглядову раду, правління тощо). Порядок призначення або обрання органів управління, а також інші правила, що регламентують їх діяльність, встановлюються законами і установчим документом юридичної особи.

ЦК передбачає, що юридична особа набуває цивільних прав та обо­в'язків також і через своїх учасників (ч. 2 ст. 92). У даному випадку законодавець немов би легалізує можливість учасників своїми діями набувати для юридичної особи певні права і обов'язки. Між тим така можливість не може бути безмежною. І слід визнати слушним, що за­конодавець вказує на її межі, тобто це може відбуватися лише у ви­падках, передбачених законом. Наприклад, така можливість перед­бачається для діяльності повного і командитного товариств. Так, від­повідно до ст. 122 ЦК кожний учасник повного товариства має право діяти від його імені, якщо засновницьким договором не визначено, що всі учасники ведуть справи спільно або що ведення справ доруче­но окремим учасникам. А відповідно до ст. 136 ЦК управління діяль­ністю командитного товариства здійснюється повними учасниками у порядку, встановленому для повного товариства. Ведення справ у по­вному товаристві учасниками пов'язується, перш за все, з тим, що цей вид товариства належить до товариств, в основі яких лежить осо­бистий момент. Відомо, що повні учасники відповідають за зобов'я­заннями товариства усім майном, а це тягне зацікавленість кожного з них у справах юридичної особи, що можливо лише за умови, якщо ве­дення останніх здійснюватиметься ними самими.

^*

Розділ II

Орган юридичної особи - це юридична конструкція, яка ство­рюється правом з метою дати можливість сформувати і виразити во­лю юридичної особи, відстоювати її інтереси. Орган формується в структурі юридичної особи і означає особу (одноособовий орган) або групу осіб (колегіальний орган). Його треба розглядати як особливо­го функціонального представника юридичної особи. Це її законний представник, оскільки його повноваження засновані на вказівках за­кону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюєть­ся не тільки можливість, а й необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок створення, а також компетенція.

Виходячи з наведеного, слід розмежовувати представництво як інститут цивільного права, введення якого пов'язано з необхідністю здійснювати юридичні дії за тих суб'єктів цивільного права - фізич­них чи юридичних осіб, які за певних обставин позбавлені здатності або можливості їх здійснювати самостійно, і функціонального пред­ставника юридичної особи - орган, виходячи з особливості юридич­ної особи, яка полягає у тому, що вона, як самостійний суб'єкт права, бере участь у цивільному обороті тільки через цей орган (органи). Та­кий підхід притаманний сучасним законодавствам більшості розви­нутих країн Заходу¹. Законодавець України теж стоїть на цій позиції. У відносинах з третіми особами орган юридичної особи (надалі — ор­ган) або особа, яка за законом чи установчим документом юридичної особи виступає від її імені (надалі — особа), зобов'язані діяти в інтере­сах юридичної особи добросовісно і розумно та не перевищувати сво­їх повноважень щодо представництва (ч. 3 ст. 92 ЦК). Тобто і орган, і особу законодавець вважає представниками. Частина 4 ст. 92 ЦК від­носить до представників також членів органу юридичної особи.

Структурна побудова органів юридичної особи повністю залежить від виду останньої. Наприклад, відповідно до Закону «Про кредитні спілки»², органами управління кредитної спілки є загальні збори її членів, спостережна рада, ревізійна комісія, кредитний комітет та правління. Причому рішенням загальних зборів членів кредитної спілки можуть бути створені й інші органи управління. Кредитний комітет є спеціальним органом, відповідальним за організацію кре­дитної діяльності спілки. Він призначається спостережною радою, підзвітний загальним зборам та спостережній раді і несе перед ними відповідальність за ефективність кредитної діяльності спілки.

Управління товариств з обмеженою та додатковою відповідальніс­тю здійснюють загальні збори їх учасників і виконавчий орган (прав-

¹ Степанов Д. Компания, управляющая хозяйственным обществом // Хоз. и право.
2000.-№ 10.-С. 62-63; ТынелъЛ., ФункЯ., Хвапей В. Курс международного торгового
права. - Минск: «Амалфея», 1999. - С. 291.

² Прийнятий Верховною Радою України 20 грудня 2001р. // Юридичний вісник
України. - 2002. - № 4. - 26 січ. - 1 лют.

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

133

ління або інший орган, визначений статутом), якщо інше не встанов­лено законом. Що ж стосується акціонерних товариств, то у них може бути створена наглядова рада, яка здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу та захист прав акціонерів товариства.

В установах засновники не беруть участі в управлінні, а тому тут обов'язково створюється правління. Між тим в установчому акті мо­же бути передбачено створення також й інших органів з визначенням порядку їх формування та складу. Нагляд за управлінням майном, до­держанням мети установи та за іншою її діяльністю здійснює нагля­дова рада.

В сучасних умовах актуальною стає проблема правової природи виконавчих органів юридичної особи. Привертає увагу те, що ЦК пе­редбачив можливість обрання виконавчого органу товариства не ли­ше із складу його учасників (ст. 145). Безумовно, це не «винахід» укр­аїнського законодавця. Сучасне цивільне законодавство РФ знає такий інститут керуючої компанії господарським товариством, який замінює виконавчий орган господарського товариства іншою юри­дичною особою або індивідуальним підприємцем (п. З ст. 103 ЦК РФ). У науковій літературі це пов'язують з тим, що однією з харак­терних ознак сучасності є відокремлення функції управління від капіталу¹, а звідси не обов'язковим є правило, згідно з яким управлін­ня повинно здійснюватись тільки тим ортаном, що формується у структурі юридичної особи. Хоча існує й інша точка зору, яку можна назвати негативною. Представники останньої вважають, що у зв'язку з тим, що юридична особа реалізує свою волю безпосередньо через свої органи, якщо таким органом стає за договором інша комерційна організація або індивідуальний підприємець, юридична особа втра­чає свою сутність².

Виходячи з того, що законодавець України теж передбачив дану можливість, то як це може відбитися на традиційних ознаках юридич­ної особи? На перший погляд, складається враження, що все дуже просто: загальні збори акціонерів приймають рішення про заміну ви­конавчого органу - правління керуючим або керуючою організацією. Але, напевно, це може відбуватися тільки тоді, коли правління не справляється або неналежно виконує свої обов'язки і від цього страждають інтереси акціонерного товариства, а значить й інтереси акціонерів. Крім того, приймаючи рішення про заміну правління на сторонню керуючу організацію або керуючого, загальні збори повин­ні знати: хто конкретно ними буде. Для цього заздалегідь необхідно отримати інформацію про їх ділові якості, а також згоду від вказаних

¹ Степанов Д. Вказ. праця. -С. 63-64.

² Зинченко С, Казачинский С, Зинченко О. Спорные вопросы правового статуса ор­
ганов управления общества с ограниченной ответственностью //Хоз. и право. -1999. -
№7-С.43.