Розділ Л

ся тільки у тому разі, коли вказані підприємницькі товариства ство­рюється декількома особами. Вони не належать до установчих доку­ментів, а тому подання їх при здійсненні державної реєстрації не обов'язкове. Вказані договори теж цивільно-правові, але на відміну від засновницького договору мають зовсім іншу мету - визначення взаємовідносин, що виникають і тривають між засновниками до мо­менту державної реєстрації нового учасника цивільних правовідно­син - товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерного то­вариства. За своєю правовою природою вони є договорами про сумісну діяльність, але мета їх інша - організувати засновників на створення юридичної особи.

Індивідуальний установчий акт - це односторонній правочин; а спільний установчий акт — багатосторонній правочин, що спрямовані на створення юридичної особи. В установчому акті вказується, перш за все, мета, визначається майно, яке засновник (а у разі його смерті -зобов'язана особа) передає установі після її державної реєстрації і котре необхідне для досягнення мети, структура управління устано­вою. Закон передбачає, що якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі з вказаних положень, їх встановлює орган, який здійснює державну реєстрацію (ч. 3 ст. 88 ЦК).