Цивільні правовідносини. Сті про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прий­няття ними рішень; розмір і

сті про: розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад та компетенцію органів управління і порядок прий­няття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

ЦК передбачає наявність спеціального закону, який повинен вста­новити мінімальний розмір статутного капіталу товариства та врегу­лювати максимальну кількість його учасників. При перевищенні цієї кількості товариство підлягає перетворенню на акціонерне товарис­тво протягом одного року, а зі спливом вказаного строку - ліквідації у судовому порядку, якщо кількість його учасників не зменшиться до встановленої межі.

До моменту державної реєстрації товариства його учасники по­винні сплатити не менше ніж п'ятдесят відсотків суми своїх вкладів. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства.

Учасники товариства не відповідають за його зобов'язаннями і не­суть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вар­тості своїх вкладів.

Товариство з обмеженою відповідальністю - це організація з фік­сованим складом учасників, тобто частки розподіляються у ньому се­ред відомого обмеженого кола осіб. Учасник такого товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) в статутному капіталі одному або декільком його учасникам. Відчу­ження своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо ін­ше не встановлено статутом товариства.

Слід зазначити, що ЦК допускає можливість звернення стягнення на частину майна товариства, пропорційну частці учасника товарис­тва у статутному капіталі, за особистими боргами останнього лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кре­диторів. Звернення стягнення на всю частку учасника у статутному капіталі товариства припиняє його участь у товаристві.

Товариство з додатковою відповідальністю - це товариство, за­сноване однією або декількома особами, статутний капітал якого по­ділений на частки, розмір котрих визначений статутом.

Учасники такого товариства солідарно несуть додаткову (субси-діарну) відповідальність за його зобов'язаннями своїм майном у роз­мірі, який встановлюється статутом товариства і є однаково кратним для всіх учасників до вартості внесеного кожним учасником вкладу.

У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідаль­ність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учас­никами пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства.

До товариства з додатковою відповідальністю застосовуються по­ложення про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом (ч. 4 ст. 151 ЦК).

Розділ П

Акціонерне товариство - товариство, статутний капітал якого поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної варто­сті. Специфіка правового статусу акціонерного товариства полягає у тому, що його статутний капітал формується шляхом емісії та прода­жу акцій фізичним та (або) юридичним особам. Причому він не може бути меншим суми, яка встановлюється законом.

Акція - пайовий цінний папір без встановленого строку обігу, який засвідчує частку акціонера у статутному капіталі товариства, підтвер­джує те, що особа є акціонером цього товариства, має право на участь в його управлінні та на одержання частини прибутку у вигляді ди­відендів, отримання частини майна товариства у разі його ліквідації.

При заснуванні акціонерного товариства усі його акції мають бути розподілені між засновниками. Відкрита підписка на акції не прова­диться до повної сплати статутного капіталу.

Акціонерне товариство самостійно відповідає за своїми зобов'я­заннями усім майном. Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних з його діяльністю у ме­жах вартості акцій, що їм належатьО^кціонери, які не повністю опла­тили акції, у випадках, встановлених статутом, відповідають за зобо­в'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належ­них їм акцій. Між тим особи, які створюють акціонерне товариство, несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли до державної реєстрації товариства. Вони укладають між собою договір! що, як вже вказувалося, не є установчим документом товариства і який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності щодо створення цього товариства.

Одними з видів підприємницьких товариств є виробничий коопе­ратив. Це — добровільне об'єднання фізичних осіб на засадах член­ства для ведення спільної господарської та іншої діяльності на заса­дах їх обов'язкової трудової участі з метою одержання прибутку. Правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціону­вання кооперації в Україні визначаються Законом «Про кооперацію» від 10 липня 2003 р.¹.

Кооператив створюється його засновниками на добровільних заса­дах на установчих зборах і діє на підставі статуту. Кількість членів кооперативу не може бути меншою ніж три особи. За напрямами діяльності виробничий кооператив може бути торговельно-заку­півельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо.

Виробничий кооператив відрізняється від господарських това­риств наступними ознаками: це - добровільне об'єднання суб'єктів цивільного права - фізичних осіб, які досягли 16-річного віку; діяль­ність кооперативу базується на засадах членства учасників; майнова відокремленість кооперативу грунтується на праві власності на об'єднане його членами майно (вступні, пайові й інші обов'язкові

¹ Урядовий кур'єр. - 2003. - № 158. - 27 серп.

ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ

внески); кооператив - єдиний власник цього майна. Член кооперати­ву не має права розпоряджатися кооперативним паєм.

Член виробничого кооперативу зобов'язаний внести до дня дер­жавної реєстрації кооперативу не менше десяти відсотків пайового внеску, а частину, що залишилася, - протягом року з дня його дер­жавної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом коо­перативу.

Виробничий кооператив не має права випускати акції.

Члени виробничого кооперативу несуть субсидіарну відповідаль­ність за зобов'язаннями кооперативу в розмірах та порядку, встанов­лених статутом кооперативу і законом. Член виробничого кооперати­ву має право на вихід з нього з виплатою вартості паю або видачею майна, пропорційно розміру його паю, а також виплат, встановлених статутом кооперативу. Такі ж наслідки передбачаються й при виклю­ченні члена виробничого кооперативу. При ліквідації кооперативу члени останнього можуть одержати відповідну частку майна, що за­лишилося після ліквідації кооперативу та задоволення вимог його кредиторів, відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Установчим документом виробничого кооперативу є статут, що затверджується загальними зборами його членів і який повинен міс­тити, крім відомостей, що містять установчі документи інших під­приємницьких товариств, відомості про: розмір пайового внеску чле­на кооперативу та про їх відповідальність за порушення зобов'язання щодо внесення пайових внесків; характер і порядок трудової участі його членів у діяльності кооперативу та їх відповідальності за пору­шення зобов'язань щодо особистої трудової участі; порядок розпо­ділу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної від­повідальності його членів за зобов'язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухва­лення ними рішень.

Органами управління виробничого кооперативу є загальні збори його членів і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Непідприемницькі товариства мають різні види, які відрізняють­ся один від одного особливостями організаційної структури, способа­ми відокремлення майна та способами взяття участі у цивільному обо­роті, відповідальністю. Між тим, на відміну від підприємницьких то­вариств, щодо яких закон встановлює виключний перелік їх видів, непідприемницькі товариства такого вичерпного переліку не мають.

Одним з видів непідприємницьких товариств є споживчі коопера­тиви, які функціонують сьогодні і на підставі Закону України «Про ко­операцію» від 10 липня 2003 р., і на основі Закону України «Про со-живчу кооперацію» від 10 квітня 1992р., оскільки Законом від 10 лип­ня 2003 р. не було внесено жодних змін до Закону від 10 квітня 1992 р. Обидва закони визначають правові, економічні та соціальні основи