Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Ще з часів римського права існує проблема дуалізму права, тобто необхідності поділу права у об'єктивному смислі1 на публічне і приватне. Так, у Дигестах Юстініана знаходимо: «вивчення права розпадається на два положення - публічне та приватне (право). Публічне право, яке належить до положення Римської держави, приватне, що стосується користі окремих осіб; існує корисне в суспільному відношенні і корисне у приватному відношенні»2.
Сучасна система права України теж виходить з поділу права на приватне і публічне, поклавши в основу такого поділу зміст інтересу3. Там, де відносини ґрунтуються на владно-розпорядчих засадах, йдеться про загальний, публічний, а не приватний інтерес. Проголошений, наприклад, у відповідності зі ст. 67 Конституції України (далі - Конституція) обов'язок кожного сплачувати податки і збори у порядку і розмірі, встановлених законом, є обов'язком публічно-правовим. Необхідність його виконання обумовлена суспільним інтересом, оскільки суспільство безпосередньо зацікавлено у здійсненні державою обов'язків (наприклад, щодо забезпечення екологічної безпеки, щодо здійснення захисту суверенітету і територіальної цілісності території України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки - статті 16 та 17 Конституції) тощо.
1 Термін «право», за влучним визначенням Цельса, - мистецтво доброго і справедливого, має багато значень, серед яких виділяють право в об'єктивному і суб'єктивному значенні. Право у об 'єктивному значенні - це сукупність правових норм, що регулюють діяльність людей в певній сфері, і відносини, які виникають між людьми у процесі її здійснення. Право в суб'єктивному значенні (суб'єктивне право) завжди обумовлено об'єктивним правом, є мірою можливої поведінки суб'єкта правовідносин {В. Белов. Гражданское право: Общая и Особенная части: Учеб. - М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2003.-С. 7.
2 Див.: Дигесты Юстиниана / Пер. с лат.; Отв. ред. Л. Л. Кофаяов. - М: Статут, 2002.-С. 83.
3 Між тим в теорії права існує декілька точок зору з цього питання, про які докладніше див.: Азімов Ч. Н. Про приватне і публічне право // Право України. -1995. - X» 1. - С 32-34; В. Белов. Вказ. праця. - С 8-9; Попондопуло В. Ф. Частное и публичное право как отрасли права. Цивилистические записки: Межвуз. сб. науч. тр. - Вып. 2. - М.: Статут- - Екатеринбург: Институт частного права, 2002. - С. 17-40; Черепахин Б. Б. К вопросу о частном и публичном праве / Труды по гражданскому праву. - М.: Статут, 2001.-С. 93-120 тощо.
Публічний правопорядок необхідний будь-якій фізичній особі для того, щоб вона могла реалізовувати гарантовані їй Конституцією права та свободи, здійснювати свою приватну життєдіяльність відповідно до власних інтересів.
Однак слід зазначити, що поділ права на приватне та публічне тільки за критерієм інтересу (матеріальний критерій) в сучасних умовах можливий, але навряд чи є універсальним. Так, коли на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення ЦК (ст.82), коли йдеться про публічний договір (ст. 633 ЦК), договір приєднання (ст. 634 ЦК) тощо, неможливо чітко визначити: чий інтерес має перевагу - приватний чи публічний. У зв'язку з цим доцільнішим було б визнати, що критерієм поділу, перш за все, є формальний критерій, а саме спосіб побудови і регулювання юридичних відносин, властивий системі приватного та системі публічного права. Свого часу на це звертало увагу багато вчених, включаючи і Б. Чере-пахіна, який вказував: приватно-правове відношення побудовано на засадах координації суб'єктів приватного права, приватне право є системою децентралізованого регулювання життєвих відносин, а публічно-правове відношення побудовано на засадах субординації суб'єктів публічного права і є системою централізованого регулювання життєвих відносин1. Така точка зору уявляється переконливою. Додамо, що вона відчутно підсилюється самою природою регульованих приватним правом відносин, оскільки останні, як це передбачено у ст.1 ЦК, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Але при цьому не можна нехтувати і такою категорією, як інтерес, оскільки будь-яке правове регулювання має місце заради служіння тим або іншим інтересам людини, для задоволення тих чи інших її потреб. Тому характер цих інтересів, характер тих життєвих відносин, які підлягають регулюванню, впливають на вибір прийомів регулювання2.
Таким чином, публічне право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що побудовані на засадах влади та підпорядкування їх учасників владним інституціям, і пов'язані з державними або суспільними інтересами. Основну сутність публічного права складає прийом юридичної централізації.
Приватне право - сукупність правових норм, які за допомогою диспозитивного методу забезпечують і регулюють відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій незалежності їх учасників. Приватне (цивільне) право - система юридичної децентралізації3.
Але між приватним і публічним правом немає і не може бути, як писав І. Покровський, «різкої демаркаційної лінії». Так, у приватному
1 Черепахин £. Б. Вказ. праця. - С 120.
-2 Там само.-САП.
3 Див.: Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права. - М.: Статут. 1998.-С. 39-40.
7
(цивільному) праві застосовуються суто публічні інститути (наприклад, державна реєстрація юридичних осіб, обмеження права власності, публічний договір, договір приєднання тощо). Це пояснюється існуванням особливостей деяких об'єктів права власності, наприклад, земельних ділянок; необхідністю захисту економічно слабкішої сторони; обмеженням виникнення і діяльності монополій тощо1. Навпаки, у публічному праві можна знайти приклади регулювання відносин на загальних засадах цивільного права. Так, публічні юридичні особи діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками останніх, тобто, на власний розсуд, реалізуючи свої права на засадах свободи договору, свободи підприємницької діяльності, як-що'інше не встановлено законом.
У свою чергу публічне і приватне право (система права) поділяються на галузі права. До галузей публічного права традиційно відносять адміністративне, конституційне, кримінальне, фінансове, канонічне право, а до галузей приватного права - цивільне, трудове право тощо.
Між тим система права України не є незмінною, вона трансформується. Слід погодитися з тим, що одним з її принципів є формування нових галузей, підгалузей й інститутів права та законодавства і поступове відмирання деяких «старих» галузей2. Зокрема, в сучасних умовах вже не існує такої галузі права як колгоспне право, з'явилась підгалузь цивільного права - право інтелектуальної власності тощо. Але чи свідчить це про те, що виникли і сформувалися такі нові галузі права як підприємницьке3, корпоративне4, господарське5 тощо? І якщо це так, то до яких галузей права - приватного чи публічного їх можна віднести? Таким чином, проблема співвідношення цивільного права з нормами, що регулюють підприємницькі відносини, питання підпорядкування і системної належності різних груп норм, які покликані регулювати однорідні приватно-правові відносини, в сучасних умовах стає вельми актуальною6, хоча не можна не зазначити, що вона не є новою, оскільки у науці поряд з проблемою поділу права на публічне і приватне вже давно виникло і дискутується питання поділу не всієї правової сфери, а тільки тієї її частини, основу якої складає цивільне право, на цивільне і торговельне право.
1 Яковлев В. Ф. Гражданский кодекс и государство / В сб.: Гражданский кодекс Рос
сии. Проблемы. Теория. Практика. - М.: Международный центр финансово-эконо
мического развития, 1998. - С. 62-66.
2 Рабинович П. М. Основи загальної теорії права і держави: Навч. посіб. - К., ІСДО. -
1995.-С 95.
3 Там само.-С. 96.
4 Див.: Кашашша ТЯ. Корпоративное право. -М.: Норма-ИНФРА, 1999.-С. 59-88.
5 Див.: Хозяйственное право: Учеб. / В. К. Мамутов, Г. Л. Знаменский, К. С. Хаху-
лин и др.; Под ред. В. К. Мамутова. - К.: Юринком Интер, 2002. - С. 9-18.
° Див. про це: Харитонов Є. О. До питання про властивості сучасного українського цивільного права // Суспільство. Держава. Право: Науково-практичний журнал Одеської Національної юридичної академії. - 2003. - Вип. 3. - С 46-50.
Традиція відокремлення кодифікації норм торговельного права від інших норм приватного (цивільного) права викликала явище, що називається дуалізмом приватного права, під яким у європейській правовій науці традиційно розуміють відокремлення норм, котрі регулюють комерційну діяльність, від цивільного права на протилежність монізму, при якому норми торговельного обороту підпорядковані цивільному праву і вмонтовані в його систему1.
Створення окремої від цивільного права галузі торговельного права пояснювалося тим, що основна опора, на якій трималося приватне (цивільне) право з моменту свого виникнення, по мірі соціального і економічного прогресу почала виявляти вади нездатності витримувати у подальшому навантаження зростаючої активізації і динаміки таких майнових відносин, як торговельні, регулювання котрих грунтувалось не на природі регульованих відносин, а на їх суб'єктному складі, поширюючись таким чином на осіб, що мали торговельні звання.
Історичною подією, що стала кроком на шляху до кодифікації торговельного права, вважається прийняття у Франції двох законодавчих актів, відомих під назвою «ордонанси»2 Кольбера (фінансового міністра короля Людовика XIV та їх головного ініціатора): Ордонанса про сухопутну торгівлю і Ордонанса про морську торгівлю (1673 р.). їх значення для легалізації ідеї дуалізму приватного права було досить вагомим: з'явилось значною мірою уніфіковане правове регулювання торговельних операцій на території всієї країни. Пізніше ордонанси склали основу чинного Торговельного кодексу Франції (1807 р.).
Поява уніфікованих торговельних операцій у Франції вплинула і на розвиток торговельного права в інших країнах. Так, дуалістична система приватного права сформувалась в XIX ст. у Німеччині, де на підставі Вексельного статуту (1847 р.) і Німецького торгового уло-ження (1861 р.) 1889 р. відбулося об'єднання вексельного і торговельного права німецьких земель, а пізніше набрало чинності Німецьке торговельне уложення (1900 р.).
Між тим проблема дуалізму приватного права існувала тільки у континентальній правовій системі, оскільки у Великобританії та Сполучених Штатах Америки в силу особливостей розвитку системи загального права воно не знало галузевого поділу в значенні, притаманному континентальній правовій системі, хоча не можна не рахуватися з тим, що торговельні звичаї містяться і у прецедентному праві.
Майже до початку XX ст. феномен дуалізму приватного права знаходився у розквіті, був дійсно класичним3, маючи у сфері торговель-
1 Авилов Г. Е. Соотношение гражданского и торгового кодексов в зарубежных стра
нах. Основные институты гражданского права зарубежных стран. Сравнительно-право
вое исследование. - М.: Издательство НОРМА, 1999. - С. 1.
2 від фр. «окіопапсе» - королівський указ у Франції.
3 Довгерт А. С. Система приватного права та структура проекту нового Цивільного
кодексу України / Кодифікація приватного (цивільного) права; За ред. проф. А. С. Довгерта.-К.,2000.-С.З.
них відносин перевагу перед правом цивільним. Але вже на початку XX ст. він поступово став перетворюватися в дуалізм кодексів - цивільного та торговельного, особливо у зв'язку з так званою «комерціалізацією» цивільного права. Інакше і не могло бути, оскільки грунтуючись на спільних засадах регулювання майнових відносин, цивільне і торговельне право, як елементи загальної для них приватно-правової сфери, далеко одне від одного не відривалися. Процеси реалізації норм цивільного і торговельного права завжди залишалися взаємопов'язаними у співвідношенні між собою як норми загальні і спеціальні. З розвитком торговельного обороту, з поширенням його на сфери послуг, операції з нерухомістю, на діяльність будь-якого приватного власника вихідні принципи й інститути торговельного права зливаються із загальними принципами цивільного права. Опинившись у просторі врегульованих цивільним правом, наприклад, зобов'язальних відносин, торговельне право почало втрачати колишню свою специфіку як окремої від цивільного права правової галузі. Причому з проникненням торговельних відносин у сферу цивільно-правову остання теж відчутно активізувалась, збагатившись різноманіттям торговельно-комерційних відносин. Межа між цивільним і торговельним правом стала умовною.
За таких обставин необхідність існування поряд з цивільними самостійних торговельних кодексів у окремих країнах опинилась під сумнівом. Вже на початку XX ст. спостерігаються процеси кодифікації приватного права в рамках єдиного цивільного кодексу. Так, зокрема, у 1907 р. приймається Цивільний кодекс Швейцарії, який у 1911 р. доповнений Зобов'язальним законом, призначеним для регулювання у тому числі й відповідних торговельних відносин. Єдиний Цивільний кодекс прийнятий у 1942 р. в Італії - на батьківщині дуалізму приватного права. Нові цивільні кодекси Нідерландів (1992 р.), країн СНД досить переконливо свідчать про очевидну тенденцію подальшого розвитку приватного права шляхом уникнення його дуалізму. Щодо наведеного не є винятком І новий Цивільний кодекс України. До того ж для України дуалізм приватного права ніколи не був характерним в силу специфічних історичних умов розвитку підприємницької діяльності та її законодавчої регламентації.
Вважаємо, при вирішенні проблеми системи права сутність останньої полягає у тому, щоб науково сприяти практичному удосконаленню її структури1. У зв'язку з цим слід погодитися з С. С. Алексеєвим, який вважає: у загальній системі права, де існують три основні ланки галузей - профілюючі (базові), спеціальні і комплексні, що характеризуються поєднанням різнорідних інститутів профілюючих та спеціальних галузей (торговельне право, морське право, право прокурорського нагляду), спостерігається формування своєрідних сфер ком-
1 Шєйндлин Б. В. Сущность советского права: Автореф. дис. док. юрид. наук. - Л.,
10
плексного характеру, які юридично опосередковують нові «прошарки соціальності» (екологічне, земельне, підприємницьке право) і, більше того, зростає тенденція їх переростання в основні галузі. Але в сучасних умовах вони ще не повною мірою виявили свою юридичну специфіку і не накопичили самобутній матеріал, а лише є комплексом елементів з різних галузей права. Крім того, навіть у сферах своїх специфічних відносин вони відтворюють ті правові засади, які характерні для інших галузей, перш за все, базових - цивільного і адміністративного, галузей процесуального права. Тому для більш адекватної у науковому і практичному відношенні характеристики їх слід визначати як вторинні, комплексні галузі1. При цьому потрібно виходити з того, що галузь права - це таке усталене, внутрішнє поєднання правових норм у єдине ціле, яке має юридично однорідний характер. Звідси -будь-якому виду суспільних відносин відповідає галузь права. Про галузь права може йтися лише там і постільки, де і оскільки особливий вид суспільних відносин характеризується такими особливостями, які передбачають існування своєрідної, суцільної форми правового регулювання, що відрізняється від інших форм як за загальним юридичним становищем сторін правовідносин, так і за конкретними правовідносинами (юридичним фактом, змістом прав і обов'язків, санкціями). Система права є об'єктивно існуючим розподілом правових інститутів за окремими групами, а не класифікацією суспільних відносин, яка береться безвідносно до їх правового регулювання2.
Історичні факти свідчать про те, що бурхливому, інколи стрибкоподібному розвитку ринкової економіки та демократичних інститутів, а, врешті-решт, становленню громадянського суспільства в усіх країнах незмінно передувало міцне утвердження в суспільному житті цивільного права, найбільш міцно і послідовно там, де таке утвердження відбувалось у вигляді цивільного кодексу (Франція - наполеонівський Цивільний кодекс 1804 р.; Німеччина - Німецьке цивільне уложення 1900 р.)3. Це означає, що Цивільний кодекс повинен охопити регулюванням усі «горизонтальні» відносини - особисті немайно-ві і майнові, у тому числі й ті, що виникають у процесі підприємницької діяльності.
Цивільне право як приватне право (в об'єктивному розумінні) - це сукупність правових норм, які регулюють шляхом диспозитивного методу особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
1 Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. - М.: Статут, 1999. - С 46, 598-601.
2 Алексеев С. С. Предмет советского социалистического гражданского права // Уч.
зап. Свердловского юрид. ин-та. Т. 1. -Свердловск, 1959.
3 Алексеев С. С. Гражданский кодекс. Заметки из истории подготовки проекта. За
мечания о содержании Кодекса, его значении и судьбе /В сб.: Гражданский кодекс
России. - С. 26.
11
Дата публикования: 2014-11-02; Прочитано: 1141 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!