Об’єкт калькулювання - це продукція, роботи чи послуги, собівартість яких визначається

В залежності від технології і характеру продукції об’єктами калькулювання можуть бути:

· один продукт в цілому по виробництву;

· один продукт за окремими переділами, стадіями виробництва;

· виріб (група виробів) по підприємству;

· виріб (група виробів) в розрізі цехів, дільниць, бригад;

· вид робіт, послуг за структурними підрозділами підприємства;

· напівфабрикат;

· деталі, вузли.

З об’єктами калькулювання тісно пов’язані калькуляційні одиниці, які дають можливість розрахувати витрати на виробництво по кожній статті окремо і в цілому на одиницю випущеної продукції. Калькуляційні одиниці можна об’єднувати в такі основні групи:

· натуральні (штука, метр погонний, м², м³, кг, т., л, кВт/год тощо);

· умовно-натуральні (1 умовна банка, 1т-км, 100 пар взуття певного артикула тощо);

· приведені (маса продукту в перерахунку на вміст корисних речовин, 100 умовних банок консервів, умовний ящик скла тощо);

· експлуатаційні (одиниця потужності машин, двигунів, корисна площа будинку, параметри приладів тощо);

· одиниці часу (нормо-години, машино-дні тощо).

Під час калькулювання витрати слід групувати за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. При цьому слід дотримуватись таких вимог:

· максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, потрібно обчислювати прямо на окремі вироби;

· статті непрямих витрат потрібно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Згідно з Положенням бухгалтерського обліку (ПБО) 16 «Витрати» їх поділяють на три групи:

1. Прямі витрати до яких відносяться:

1. 1 Прямі матеріальні витрати:

· сировина та матеріали;

· купівельні напівфабрикати та комплектуючи вироби;

· послуги виробничого характеру сторонніх підприємств;

· паливо та енергія на технологічні цілі;

· зворотні відходи (вираховуються).

1.2. Прямі витрати на оплату праці:

· основна заробітна плата безпосередніх робітників;

· додаткова заробітна плата безпосередніх робітників.

1.3. Інші прямі витрати:

· відрахування на соціальні заходи безпосередніх робітників;

· втрати від браку;

· витрати на виправлення браку.

2. Група непрямих витрат охоплює всі загальновиробничі витрати, номенклатура яких передбачена п.15 ПБО 16. Загальновиробничі витрати поділяються на:

2.1 Змінні загальновиробничі витрати, до яких належать витрати на обслуговування та управління виробництва, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності. Наприклад, витрати електроенергії для роботи обладнання, заробітна плата з відрахуваннями наладчиків обладнання, втрати від технічно неминучого браку. Розподіляються змінні загальновиробничі витрати на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

2.2 Постійні загальновиробничі витрати, до яких відносяться витрати на обслуговування та управління виробництва, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності. Постійні виробничі непрямі витрати в свою чергу поділяються на:

2.2.1 Розподілені загальновиробничі витрати, що включаються до виробничої собівартості, і які розподіляються на конкретний об’єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат тощо) при нормальній потужності. При цьому під нормальною потужністю розуміють очікуваний середній обсяг діяльності, що може бути досягнутий за умов звичайної діяльності підприємства протягом кількох років або операційних циклів з урахуванням запланованого обслуговування виробництва.

2.2.2 Якщо фактична потужність нижче ніж нормальна з’являються нерозподілені постійні загальновиробничі витрати, якіне входять до виробничої собівартості, а включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їх виникнення.

Загальна сума розподілених та нерозподілених постійних загальновиробничих витрат не може перевищувати їх фактичну величину.

3. Третя група охоплює витрати, пов’язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) та поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати..

Типова номенклатура статей калькуляції для промислового підприємства представлена нижче.

1. Прямі матеріальні витрати:

· сировина і матеріали;

· купівельні комплектуючі вироби, напівфабрикати;

· роботи і послуги виробничого характеру сторонніх організацій та підприємств;

· паливо та енергія на технологічні потреби;

· зворотні відходи (віднімаються).

2. Прямі витрати на оплату праці.

3. Інші прямі витрати:

· відрахування на соціальні заходи;

· оплата за оренду земельних та майнових паїв;

· амортизація на об’єкти основних засобів, котрі безпосередньо задіяні у виробничому процесі;

· втрати від браку;

· витрати на усунення браку.

4. Змінні загальновиробничі витрати.

5. Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати.

6. Розподілені постійні загальновиробничі витрати.

7. Інші витрати операційної діяльності:

· адміністративні витрати;

· збутові витрати;

· інші операційні витрати.

Для формування витрат в господарський діяльності застосовують різні методи калькулювання, під якими розуміється сукупність прийомів розподілу витрат підприємства за калькуляційними статтями та віднесення їх до об’єкту калькулювання. Найбільш часто зустрічаються такі методи аналітичного формування витрат за калькуляційними об’єктами:

· метод калькулювання повних витрат, який передбачає включення до собівартості продукції всіх виробничих витрат, а також адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат підприємства. Це найбільш поширений метод не тільки в Україні, а в більшості компаній багатьох розвинутих країн;

· позамовний, при якому витрати збираються в розрізі конкретного замовлення з моменту його відкриття до моменту закінчення, собівартість замовлення визначається як сума всіх витрат по замовленню. Цей метод використовується в тих випадках, коли виготовляється складна продукція, яка дорого коштує з тривалим циклом виробництва (підводні човни, прокатні верстати, унікальне станкове обладнання);

· попередільний, його суть полягає в тому, що виробнича собівартість продукції визначається по кожному переділу окремо в міру виготовлення продукції, при цьому прямі витрати відносяться на конкретні вироби, а загальновиробничі збираються протягом місяця окремо і розподіляються між виробами пропорційно обраної бази. Переділ - це частина технологічного процесу, що завершується отриманням готового напівфабрикату, який може відправлятись в наступний переділ або реалізовуватись на сторону. В результаті проходження матеріалу через всі переділи на виході з останнього одержують завершений продукт. Цей метод широко використовують в хімічній промисловості;

· спрощеним різновидом по передільного методу є попроцесний метод, при якомусобівартість одиниці виробу визначається шляхом ділення загальної суми витрат на кількість (вагу) виготовленої продукції. Метод характерний для масового та дрібносерійного виробництва;

· нормативний метод калькулювання витрат ґрунтується на:

o нормуванні витрат і обов’язковому складанні нормативних калькуляцій по кожному виробу;

o щомісячному або щоквартальному обліку внесених змін у встановлені норми;

o систематичному виявленні відхилень фактичних витрат від поточних норм витрат матеріалів і заробітної плати;

o калькулюванні фактичної собівартості груп однорідної продукції, виходячи з їх нормативної собівартості та відхилень від норм;

o аналізі відхилень за причинами і винуватцями.

Особливу увагу при калькулюванні витрат слід звернути на положення п.11 ПБО, згідно з яким до собівартості реалізованої продукції входять:

· виробнича собівартість реалізованої продукції,

· нерозподілені постійні загальновиробничі витрати,

· наднормативні виробничі витрати.

Отже, виробничі витрати в межах норм, встановлених підприємством, списуються на виробничу собівартість продукції як прямі витрати, а все, що вище норм, - на собівартість реалізованої продукції. Таким чином, коли витрати за нормами і відхилення від норм враховуються окремо, керівництво підприємства своєчасно отримує інформацію про «перевитрати», а отже може оперативно проконтролювати процес виробництва.

Планування зведеного кошторису витрат на виробництво

Кошторис витрат - це зведений план усіх витрат підприємства(або підрозділу) на майбутній період виробничо-господарської діяльності, незалежно від того, відносять їх на собівартість продукції в цьому періоді чи ні.

У кошторис включають витрати:

· підрозділів основного виробництва;

· підрозділів виробничої інфраструктури;

· витрати на утримання адміністративно-управлінського персоналу;

· виконання різних робіт і послуг, зокрема таких, які не стосуються основної виробничої діяльності підприємства.

Кошториси є основною формою планування витрат підрозділів підприємства (його центрів відповідальності). Такі кошториси охоплюють усі витрати підрозділу на виробництво продукції за плановий період незалежно від ступеня її готовності. У підрозділах з короткими виробничим циклом виготовлення продукції кошторис і виробнича собівартість за певний період переважно збігаються.

Структурно кошторис може формуватись за статтями або елементами витрат:

· постатейний кошторис забезпечує узгодженість з кошторисом непрямих витрат (загально виробничими витратами) і калькуляціями на окремі вироби підрозділу;

· поелементний кошторис показує їх ресурсну структуру, матеріало-, зарплато- і капіталомісткість виробництва, а також дає змогу чіткіше ув’язати підрозділу (цеху) в цілому з витратами його структурних одиниць (дільниць, робочих місць).

В практиці розроблення кошторисів витрат застосовують такі основні методи:

Кошторисний – в основі даного методу лежать розрахунки витрат у межах всього підприємства за даними всіх інших розділів плану. Порядок визначення кошторисних витрат переважно такий:

1. Витрати на основні матеріали та напівфабрикати встановлюються на основі плану річної потреби у певних матеріальних ресурсах. В кошторис включаються тільки ті витрати, котрі протягом планового періоду будуть використані та підлягають списанню на виробництво продукції.

2. Витрати на допоміжні матеріали також приймаються на основі річних планів потреби. До їх складу відносять і вартість покупних інструментів та малоцінного господарського інвентарю.

3. Вартість палива в кошторисах витрат планується незалежно від того, використовується воно для технологічних чи для господарсько-побутових потреб. Сюди відносять вартість газу, мазуту, вугілля.

4. Вартість енергії включається в кошторис витрат окремим елементом тільки в тому випадку, якщо підприємство купує її у зовнішніх постачальників. Сюди включаються всі види спожитої енергії (силової, освітлювальної), стиснутого повітря, води, пари тощо.

5. Заробітна плата (основна і додаткова) усіх категорій персоналу визначається за діючими тарифним ставками та окладами з врахуванням складності робіт, чисельності та кваліфікації.

6. Відрахування на соціальні заходи - склад цих витрат встановлений п.24 ПБО 16, а їх сума обчислюється у % від фонду оплати праці.

7. Амортизаційні відрахування нараховуються на будь які основні засоби (крім землі), нематеріальні активи та інші необоротні матеріальні активи. Загальний розмір залежить від обраного на підприємстві методу нарахування.

8. Інші витрати - витрати не передбачені в попередніх статтях кошторису.

На вітчизняних підприємствах найпоширенішим методом являється кошторисний метод.

Кошторисний метод дозволяє ув’язати окремі розділи тактичного плану між собою та узгодити їх з планами внутрішньовиробничих підрозділів.

Калькуляційний метод - розробка кошторисів ґрунтується на основі планових розрахунків за всією номенклатурою продукції з розподілом комплексних статей на прості елементи витрат. На основі таких розрахунків розробляють шахову відомість, яка вміщає всі економічні елементи і калькуляційні статті витрат як основного, так і допоміжного виробництва.

Зведений метод - суть методу полягає в тому, що попередньо визначаються загальні витрати по цехах основного та обслуговуючого виробництва, які потім зводяться в єдину систему. В цеховий кошторис витрат включають наступні статті:

1. Сировина та основні матеріали.

2. Паливо та енергія на технологічні потреби.

3. Оплата праці виробничих робітників.

4. Відрахування на соціальні заходи.

5. Амортизація.

6. Загальновиробничі витрати:

· послуги підрядних організацій з ремонту та утриманню основних засобів;

· оплата праці робітників, зайнятих ремонтом і експлуатацією основних засобів та відрахування на соціальні заходи даної групи робітників;

· оплата праці загально цехового персоналу та відрахування на соціальні заходи з оплати загально цехового персоналу;

· малоцінні та швидкозношувані предмети.

Сума витрат за вказаними статями показує виробничу собівартість продукції відповідного цеху.

Загальна сума витрат у зведеному кошторисі охоплює, крім витрат на товарну продукцію, також витрати, пов’язані з приростом залишків незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів.

Зведений кошторис операційних витрат за статтями має бути погоджено з кошторисом витрат за економічними елементами (таб. 10.2)

Таблиця 10.2