Запитання для перевірки знань. 1. Зміст, мета і завдання оперативно-календарного планування

1. Зміст, мета і завдання оперативно-календарного планування.

2. Системи оперативно-виробничого планування, їх характеристика

3. Які основні показники рівномірного та ритмічного перебігу виробництва, методи їхнього визначення.

4. Поняття об'ємного і календарного планування, основні вихідні дані для розробки оперативно-календарного плану.

5. Методика розрахунку календарно-планових показників.

6. Особливості оперативно-виробничого планування в різних типах виробництва.

7. Особливості оперативно-календарного планування одиничного типу виробництва.

8. Особливості оперативно-календарного планування серійного типу виробництва.

9. Особливості оперативно-календарного планування масового типу виробництва.

ТЕСТИ

1.За обсягом робіт, у відповідності зі змістом, оперативно-календарне-планування розподіляється на:

a) оперативне планування та диспетчерське регулювання;

b) оперативне і календарне планування;

c) календарне планування та диспетчерське регулювання;

d) оперативне і поточне планування.

2.Відповідно до різних об’єктів планування в ОКП розрізняють:

a) міжцехове та внутрішньо цехове планування;

b) внутрішньо цехове та помісячне планування;

c) помісячне та подекадне планування;

d) міжцехове та подекадне планування.

3.Основним календарно-плановим розрахунком у серійному виробництві є визначення:

a) серії виробів та нормативного розміру партії запуску заготівок, деталей у виробництво;

b) серії виробів та ефективного фонду часу роботи обладнання;

c) ефективного фонду часу роботи обладнання та нормативного розміру партії запуску заготівок, деталей у виробництво;

d) величини замовлення та нормативного розміру запуску деталей у виробництво.

4. Оперативно-календарне планування - це конкретизація плану виробництва на:

a) довгостроковий період;

b) короткі проміжки часу;

c) середньостроковий період;

d) поточний період.

5. В одиничному виробництві об’єктом планування при ОКП є:

a) партії деталей;

b) замовлення;

c) виріб;

d) серія деталей.

6. Рівномірне виробництво в ОКП - це:

a) випуск продукції відповідно до плану графіка;

b) відрізок часу, на який кожний попередній частковий процес повинен випереджати наступний процес;

c) виробництво у рівні проміжки часу однакового обсягу продукції на всіх стадіях виробничого процесу;

d) відрізок часу, кожного попереднього часткового процесу повинен дорівнювати відрізку часу наступного процесу.

7.Основними календарно-плановими нормативами у масовому виробництві є:

a) такт і ритм роботи потокових ліній;

b) кількість робочих місць та їхнє завантаження;

c) розмір заділів;

d) всі відповіді правильні.

8. Основними календарно-плановими нормативами в серійному виробництві є:

a) розмір серії виготовлення виробів;

b) такт і ритм роботи ліній;

c) кількість робочих місць та їхнє завантаження;

d) всі відповіді вірні.

9. Що не відноситься до календарно-планового нормативу у одиничному виробництві:

a) розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробів;

b) випередження запуску-випуску деталей;

c) складання зведеного календарного графіка виконання замовлення;

d) розрахунок завантаження устаткування і виробничих площ по календарних періодах..

10. Які системи не відносяться до оперативного планування:

a) подетальна;

b) розширена;

c) позамовна;

d) покомплектна.

РОЗДІЛ 3 ПЛАНУВАННЯ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

ТЕМА 6. ПЛАНУВАННЯ МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ

6.1 Зміст та завдання плану матеріально-технічного забезпечення

Планування потреби в матеріальних ресурсах

Планування розміру матеріальних запасів

Запитання для перевірки знань.

Тести підсумкового контролю

6.1 Зміст та завдання плану матеріально-технічного забезпечення

Надзвичайно великий вплив на ефективність діяльності виробничого підприємства справляє матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) підприємства.

Матеріально-технічне забезпечення має своїм завданням пошук найкращої відповіді на пропозицію ринку за мінімальних витрат.

План матеріально-технічного забезпечення виробництва є одним із основних розділів плану економічного і соціального розвитку підприємства. Розробка планів МТЗ сприяє успішному вирішенню проблем забезпечення сировиною, матеріалами, комплектуючими, паливами, енергією та іншими видами матеріалів, які необхідні для здійснення процесу виробництва.

Основним завданням плану МТЗ є визначення оптимальної потреби підприємства в матеріальних ресурсах для здійснення виробничо-господарської та комерційної діяльності.

При цьому розрізняють:

· потребу до витрачання, яка встановлює кількість матеріалів, необхідних підприємству для виконання плану обсягу продаж та інших робіт, пов’язаних із виробництвом та реалізацією продукції, для ремонтно-експлуатаційних потреб, капітального будівництва;

· потребу до постачання, яка показує, скільки підприємство повинно отримати із зовнішніх джерел.

Функції МТЗ класифікують на основні і допоміжні.

До основних функцій відносять:

· визначення потреби в матеріальних ресурсах (сировині, матеріалах, паливі, енергії, обладнанні);

· закупівлю матеріальних ресурсів;

· оренду матеріальних ресурсів, що супроводжуються зміною форми власності;

· доставку матеріальних ресурсів;

· складування матеріальних ресурсів;

· доведення матеріальних ресурсів, необхідної кількості та якості до робочих місць;

· визначення потреби підприємства в матеріальних ресурсів для виконання різнотермінових інноваційних планів;

· укладання договорів з постачальниками, складання специфікацій;

· контроль графіків постачання й виконання договірних обов’язків;

· організацію оперативного обліку руху матеріалів, централізованої доставки матеріалів у цехи й на ділянки;

· аналіз витрат і рівня використання матеріалів, реалізацію відходів тощо.

Допоміжні функції МТЗ:

· маркетингові функції комерційного характеру, які охоплюють питання визначення й вибору конкретних постачальників матеріальних ресурсів;

· юридичні функції пов’язані з правовим забезпеченням і захистом прав власності, підготовкою та веденням ділових переговорів і юридичним оформленням угод, контролем за їх виконанням.

План матеріально-технічного забезпечення складається з таких частин:

· розрахунків потреби в матеріально-технічних ресурсах;

· балансів матеріально-технічного забезпечення.

Розрахунок потреби в матеріально-технічних ресурсах здійснюється залежно від характеру матеріалів, що застосовуються для виробничого процесу:

· потреба в сировині та матеріалах;

· потреба в паливі та електроенергії;

· потреба в обладнанні.

У зміст планування з МТЗ входить:

· визначення потреби в матеріалах, устаткуванні, паливі, сировині, енергії на базі норм їх витрачання;

· розрахунок норм запасів усіх товарно-матеріальних цінностей на плановий період;

· облік, контроль і аналіз виконання планів забезпечення;

· поточне регулювання забезпечення виробничих підрозділів підприємства.

План МТЗ розраховується на рік, квартал та місяць.

Підсумовуючи потребу по кожному із напрямків, визначають загальну потребу в матеріальних ресурсах, джерела їх покриття та складають баланс матеріально-технічного забезпечення по визначеній формі.

В балансі матеріальних ресурсів зіставляються потреби в матеріальних ресурсах з джерелами та розмірами їх задоволення, та визначається кількість матеріалів, які будуть постачатися зі сторони. Баланс складається по кожному виду ресурсів.В загальному випадку матеріальний баланс являє собою наступну рівність:

, (6.1)

П_вп - потреба у виконання виробничої програми, грн.;

П_нзв.п - потреба в поповненні незавершеного виробництва, грн.;

П_р.е - потреба в ремонтно-експлуатаційних роботах, грн;

П_к - потреба на капітальне будівництво, грн.;

П_з - потреба в формуванні перехідних запасів, грн.;

О_оч - очікуваний залишок на початок планового періоду, грн.

О_нов.п - залишок матеріалу в незавершеному виробництві на початок планового періоду, грн.;

М_в.р - велична мобілізації внутрішніх ресурсів, грн.;

ОП_с - обсяг постачання зі сторони, грн.

Важливе значення при плануванні матеріально-технічного забезпечення має аналіз ефективності використання матеріальних ресурсів.

Ефективність використання матеріальних ресурсів визначається з метою:

· ефективної оцінки стану споживання ресурсів у основному та допоміжному виробництві, обсягів запасів;

· контролю величини витрат на їх придбання та збереження;

· прийняття рішень з питань організації економії ресурсів та розробки шляхів раціонального використання.

Ефективність використання матеріальних ресурсів підприємства визначається за допомогою системи показників, які можна умовно поділити на дві групи – загальні і конкретні.

До загальних показників належать:

· Матеріаловіддача (М_в ) у вартісному виразі визначається на рівні галузі і підприємства як відношення продукції в грошовому виразі до витрачених на її виробництво матеріальних ресурсів, і показує, скільки вироблено продукції в грошовому виразі на 1 грн матеріальних ресурсів. Визначається за формулою:

, (6.2)

де ВП – вартість валової продукції, тис.грн.

МВ – вартість матеріальних витрат, тис.грн.

· Матеріаломісткість (М_м)показує величину витрат матеріальних ресурсів на виробництво одиниці продукції. Цей показник обернений до матеріаловіддачі.

До конкретних показників використання матеріальних ресурсів належать:

· Коефіцієнт використання сировини та матеріалів, який характеризує міру використання сировини та матеріалів на виробництво продукції і визначається як відношення корисних (чистих, теоретичних) витрат сировини та матеріалів до норми їх витрат на виробництво одиниці продукції.

· Витратний коефіцієнтє оберненою величиною коефіцієнту використання.

· Коефіцієнт виходупродукції із сировини визначає, скільки одержано чистого продукту і який рівень відходів.

Планування потреби в матеріальних ресурсах

· При плануванні потреб в матеріально-технічних ресурсах для основного виробництва використовують різні методи розрахунку.

Методи визначення потреби в ресурсах - це способи встановлення кількості матеріальних ресурсів, потрібних для здійснення виробничої та іншої програми.

Найбільш розповсюджений - метод прямого розрахунку -дозволяє одержати науково обґрунтовані дані про величину планових витрат матеріалів.

Сутність методу полягає в тому, що розрахунки планової потреби матеріальних ресурсів проводяться шляхом множення норми витрат на відповідний обсяг виробництва чи роботи в плановому періоді.

Якщо один і той же вид матеріалу використовується для виготовлення кількох виробів, потреба в ньому (П_м) визначається за формулою:

, (6.3)

де Н_ві - норма витрат матеріалу на і-й виріб;

К_і - виробництво і-го виробу у плановому періоді;

n - кількість видів виробів, для яких використовується даний вид матеріалу.

При плануванні виробництва нової продукції, для якої не встановлені норми витрат, потреба в них визначається методом аналогії. При цьому методі нові вироби за допомогою відповідних коефіцієнтів прирівнюються до виробів, що мають обґрунтовані норми матеріалів, і потреба визначається за формулою:

, (6.4)

де Н_вб - норма витрат матеріалу на аналогічний базовий виріб;

К_н - запланований випуск нового виробу в натуральному виразі;

К - коефіцієнт, який враховує особливості матеріалу при виробництві нового виробу (як такий коефіцієнт можна використовувати, наприклад, відношення маси нового до маси базового виробу).

При багато номенклатурному виробництві (швейна, взуттєва, радіотехнічна тощо галузі промисловості) потреба в матеріалах визначається за типовим представником, тобто виробом, що найбільш повно відображає витрати матеріалів на всю групу (партію) продукції, представником якої він є, за формулою:

, (6.5)

де Н_вт - норма витрат на типового представника;

К_г - програма випуску всіх виробів даної групи

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

, (6.6)

де В_мф - фактичні витрати матеріалів за минулий період;

І_вп - індекс зміни виробничої програми;

І_н - індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.

У галузях хімічної промисловості при розрахунку потреби у вихідній сировині і матеріалах використовуються формули хімічних реакцій, молекулярна маса і норма технологічних витрат. Можна використовувати наступну формулу:

, (6.7)

де К_р - програма виробництва готової продукції в натуральних одиницях;

М_с - молекулярна маса вихідної сировини (матеріалів);

К_чс - вміст в ній чистої речовини, %;

М_г - молекулярна маса готового продукту;

К_чг - вміст в ній чистої речовини, %

К_втр - технологічні витрати в процесі виготовлення продукції, %.

У таких галузях як металургійна, харчова, виробництва будівельних матеріалів використовують метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготовки, скломаса за формулою:

, (6.8)

де П_пр - продукція придатна для обробки;

ВЧ_j - чорнова вага j-го виробу;

К_j - програма виробництва j-х виробів.

Потреба в кожному конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції за формулою:

, (6.9)

де К_і - і-й компонент;

П_в - питома вага конкретного компонента в шихті, %;

П_п - плановий вихід придатної продукції, %.

При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, моделі багатофакторного регресивного аналізу.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається:

, (6.10)

де НЗВ_к - обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВ_оч - очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

Н_в - норма витрат матеріалу на виріб;

n - кількість найменувань виробів.

Метод нормативних строків зносу використовується для визначення потреби в обладнанні. Обладнання переносить свою вартість на готовий виріб частково в залежності від строків експлуатації і методів нарахування амортизації. Вибір методів планування потреби залежить від призначення обладнання. Основними напрямками використання обладнання є:

· укомплектування виробничих об’єктів, що будуються;

· заміна фізично та морально застарілого обладнання;

· поповнення парку діючих машин на підприємстві.

Визначення потреби в новому обладнанні для заміни зношеного та морально застарілого базується на розрахунку економічної ефективності та доцільності впровадження нового обладнання замість його модернізації та капітального ремонту.

Планування розміру матеріальних запасів

Складовою частиною річної потреби підприємства в матеріальних ресурсах є їх потреба на утворення виробничих запасів сировини і матеріалів.

Виробничі запаси - це продукція виробничо-технічного призначення, яка є на підприємствах, що вступила в сферу виробництва, але ще не використовується безпосередньо у виробничому процесі.

Виробничі запаси розраховують в натуральних, умовно-натуральних і вартісних вимірниках.

Розмір виробничого запасу залежить:

· від величини потреби в різних видах сировини і матеріалів;

· від періодичності виготовлення продукції підприємствами-постачальниками;

· від періодичності запуску сировини та матеріалів у виробництво;

· від сезонності постачання матеріалів;

· від співвідношення транзитної і складської форм постачання;

· від розміру транзитних постачань.

На підприємстві існує кілька видів запасів:

· транспортний;

· підготовчий;

· технологічний;

· поточний (складський);

· резервний (страховий).

Поточний (складський) запас призначений для безперервного забезпечення виробництва в період між двома поставками матеріалів.

Середній інтервал між поставками визначається шляхом ділення кількості днів у певний період на число визначених договором постачань у цей період.

Норма виробничих запасів у частині поточного запасу визначається, як правило, у розмірі 50% середнього інтервалу між поставками ресурсів від постачальників.

Максимальний поточний запас(З_п) дорівнює партії поставки матеріалів, яка залежить від інтервалу між двома постачаннями та середньодобовими витратами матеріалів:

, (6.11)

де В_д - середньодобові витрати матеріалів в натуральному вимірі;

Т_н - інтервал між надходженнями чергових партій матеріалів у днях.

Різновидом поточного є сезонний запас, який утворюється за умови сезонного використання, сезонної заготівлі або сезонного транспортування матеріалів.

Підготовчий запас (З_підг) необхідний на час підготовки доставлених на підприємство матеріалів для виробничого споживання. Він створюється, коли перед використанням матеріали потребують спеціальної підготовки (сушіння, розробки, правки тощо):

, (6.12)

де Т_п - час на підготовку матеріалів, днів.

Рис.6.1 Схема запасів матеріалів на підприємстві

Технологічний запас(З_тех) - час на підготовчі операції із виробничими запасами до можливого їх використання у технологічному процесі.

Страховий запас гарантує безперервність виробництва у випадках відхилень від прийнятих інтервалів постачання.

, (6.13)

де Т_т - час термінового поповнення запасу в днях, або за стандартних інтервалів постачання – середнє відхилення від нього.

Страховий запас може визначатися в межах до 50% поточного запасу.

Транспортний запас(З_тр) - знаходження матеріалів в дорозі – визначається як різниця між часом перебігу вантажу від постачальників до споживачів і часом обороту платіжних документів.

Максимальний запас матеріалів(З_мах) становить:

(6.14)

Мінімальний запас матеріалів (З_міп) становить:

(6.15)

Середній запас матеріалів (З_сер) становить:

6.16)

Загальна норма виробничих запасів(З_дн) за видами матеріальних ресурсів у днях визначається за формулою:

(6.17)

Для вирішення питання підтримання оптимальних запасів матеріалів на складі підприємства використовуються методи теорії управління запасами.

Регулювання запасів може здійснюватись за системами:

· «максимум-мінімум»;

· стандартних партій;

· стандартних інтервалів.

Система «максимум-мінімум» передбачає, що запаси повинні бути не нижче мінімального рівня і не вищі за встановлений максимальний рівень.

Для контролем за рівнем запасу встановлюється «точка замовлення».

«Точка замовлення» (Т_зз) - це величина запасу, якого вистачить на час роботи, за який від моменту оформлення замовлення надійде чергова партія:

, (6.18)

де Т_з - час у днях від моменту оформлення замовлення до надходження чергової партії матеріалів.

Системи регулювання запасів «стандартних партій» та «стандартних інтервалів» жорстко регламентують величини партій або їх інтервал.

Величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства. З одного боку, збільшення запасів внаслідок постачання великими партіями потребує більше оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та витрат. Ці втрати і витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки.

З іншого боку, постачання великими партіями зменшує кількість партій, а, відповідно, і транспортно-заготівельні витрати. Отже, зменшення величини партії поставок спричиняє зворотний ефект: витрати, пов’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.

Оптимальною є така партія поставки (П_о), яка забезпечує мінімальні сукупні витрати на придбання (В_пр) та зберігання (В_зб) матеріалів.

(6.19)

	Величина партії

Рис. 6.2 Графік залежності річних витрат на придбання і зберігання матеріалів від величини партії поставки

Витрати на придбання матеріалів розраховується за формулою:

, (6.20)

де П_м ^річ - річна потреба в матеріалах;

П_п - партія поставки;

В_т-з - транспортно-заготівельні витрати.

Витрати на зберігання матеріалів розраховуються за формулою:

, (6.21)

де Ц_м - ціна одиниці матеріалу без врахування транспортно-заготівельних витрат;

К_вз - коефіцієнт, що враховує втрати від відволікання коштів у запаси й витрати на зберігання матеріалів.

Звідси оптимальна величина партії обчислюється за формулою:

(6.22)

За кордоном широке застосування знаходять системи управління запасами «just-in-time» (точно-вчасно).

Це означає, що при виробництві виробу необхідні для цього деталі, що виготовляються в ході інших процесів, повинні надходити в необхідній кількості в певний час.

Якщо ця система діє на всьому підприємстві, то це дозволяє усунути з підприємства запаси матеріалів, що стають непотрібними.

Використання цієї системи робить непотрібними також і складські запаси і склади. В результаті знижуються витрати на утримання запасів.

Принцип «точно-вчасно» важко реалізувати, якщо використовувати виключно методи централізованого планування, тобто розробка попередніх виробничих графіків для усіх стадій виробництва.

Для функціонування цієї системи використовується карточка «Канбан» (розроблено в компанії «Тойота»).

Цей метод дозволяє регулювати виробничий процес у порядку зворотному методам централізованого планування.

Робітник, що виконує певний процес, отримує необхідні йому деталі з попереднього процесу.

На попередньому процесі повинно бути виготовлено така кількість продукції, яка необхідна для наступного процесу.

«Канбан» - це карточка, на яку заноситься тип і кількість необхідних виробів (деталей). Ця карточка адресується робітникам попередньої виробничої дільниці. В результаті багато дільниць на підприємстві виявляються зв’язаними безпосередньо.