Сутність девіантної поведінки

Поведінка людей в суспільстві регулюється соціальними нормами і цінностями. Соціальні норми - це офіційно встановлені або такі, що склалися внаслідок соціальної практики, правила громадської поведін­ки в конкретно-історичних умовах життя суспільства. їх дотримання є необхідною умовою функціонування суспільства. Норми поділяються на правові, моральні, релігійні та ін. і слугують критерієм оцінки пове-

дінки людини в будь-який момент її повсякденного життя і діяльності.

Внаслідок дії різних чинників поведінка окремих людей може відхи­литися від прийнятих у суспільстві норм і цінностей. У соціології виді­ляють таке явище, як аномія, що характеризує невідповідні нормам прояви людини в соціальному середовищі. Американський соціолог Р.Мертон у 30-х pp. XX ст. розробив теорію соціальної аномії, у якій розглядає стан відсутності моралі в суспільстві як такий, що спонукає Індивіда до девіантної поведінки. На його думку, у будь-якому суспіль-стві панують певні цілі і засоби їх досягнення. Порушення рівноваги між цілями і засобами їх досягнення призводить до аномії. Р. Мертон виділяє такі типи реакцій людини при аномії (логічно можливі варіанти поєднання ставлення до цілей діяльності і засобів їх досягнення): кон­формізм, інновативність, ритуалізм, ретризм, бунт.

Конформізм (від лат. conformns - подібний, схожий) - позитивне і: ліплення до цілей і засобів їх досягнення, що склалися в суспільстві.

Інновативність (від лат. innovatio - відновлення, зміна) - позитивне ставлення до цілей і заперечення обмежень у виборі засобів, що зумо-влює інноваційну поведінку і діяльність людини.

Ритуалізм - негативне ставлення до цілей, їх забуття при зосере­дженні уваги на засобах зумовлює поведінку ритуального типу (напри­клад, релігійна діяльність, бюрократизм).

Ретризм - заперечення і цілей, і будь-яких засобів їх досягнення. Веде до відходу від життя (алкоголіки, наркомани).

Бунт - відмова від прийнятих у суспільстві цілей і засобів їх досяг-нення з одночасною заміною їх новими цілями і засобами (заколот, переворот, революційні зміни у соціальних нормах і цінностях).

Соціальне відхилення - це особливість соціального розвитку лю­дини, яка полягає у поведінці, що не відповідає суспільним нормам і цінностям. У соціальній педагогіці розрізняють три типи девіантної поведінки (від лат. deviatio - відхилення): делінквентна (антисоціальна) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна (са­моруйнівна) поведінка.

Делінквентна поведінка (від лат. delinquens - правопорушник) -антисоціальні дії, які загрожують соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей, пов'язані з порушенням правових норм і юридичною відповідальністю.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна поведінка вияв­ляється переважно у формі правопорушень, що спричиняють криміна­льну або громадянську відповідальність та відповідне покарання. У підлітків (від 13 років) переважають такі види делінквентної поведінки, ЯК хуліганство, крадіжки, вандалізм, фізичне насильство, торгівля нар­котиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або одноліт-

ків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжки, дрібне хуліганство, пошкодження майна, підпали.

Асоціальна поведінка - це поведінка, яка порушує прийняті у сус­- пільстві морально-етичні норми, безпосередньо загрожує міжособисті- сним стосункам але не містить протиправних дій.

У підлітковому віці найбільш поширеними формами асоціальної поведінки є втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули або відмова від навчання, брехня, агресивна поведінка, проміскуїтет (безладні ста­теві зв'язки), графіті (настінні малюнки і написи непристойного харак­теру), субкультурні девіації (сленг, шрамування, татуїровки).

У дітей частіше спостерігаються втечі з дому, бродяжництво, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів'я, брехня, крадіжки, здирництво (жебрацтво). Межі асоціальної поведінки вкрай мінливі, оскільки вона більше ніж інші поведінкові девіації залежить від впливу культури і часу.

Аутодеструктивна (саморуйнівна) поведінка - це поведінка, що відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особистості. Саморуйнівна поведінка виявляється в таких основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фана­тична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійні куль­ти), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, істо­тне перевищення швидкості при їзді на автомобілі тощо).

Специфікою аутодеструктивної поведінки в підлітковому віці є її опосередкованість груповими цінностями. Група, до якої належить підліток, може породжувати наступні форми аутодеструкції: наркоза-лежну поведінку, самопорізи, комп'ютерну залежність, харчові аддикції, рідше - суїцидальну поведінку.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але в цілому для цього вікового періоду аутодеструкція мало характерна.

Очевидно, що різні види девіантної поведінки можна розташувати на єдиній осі «деструктивна поведінка» з двома протилежними напря­мами - на себе або на інших.

За спрямованістю і ступенем деструктивності можна побудувати таку шкалу девіантної поведінки: антисоціальна (активно-деструктивна) - просоціальна (відносно-деструктивна, адаптована до норм антисоціальної групи) - асоціальна (пасивно-деструктивна) -саморуйнівна (пасивно-аутодеструктивна) - суїцидальна (активно-аутодеструктивна).

Виділення окремих видів девіантної поведінки і їх систематизація за схожими ознаками є умовними. У реальному житті окремі форми нерідко поєднуються або перетинаються, а кожен конкретний випадок і девіантної поведінки виявляється індивідуально своєрідним.

У зв'язку з різноманіттям параметрів і характеристик девіантної по-ведінки, наявністю різних підходів до її вивчення в психології, педагогі­ці, криміналістиці і медицині, в сучасній науковій літературі розгляда­нні,ся різні аспекти цього неоднозначного явища.

Медичний (психобіологічний) аспект девіантної поведінки дітей знайшов відображення в роботах А.Л.Гройсмана, В.П.Кащенка, Л.Е.Личко, В.Ф.Матвєєва та ін. Тут девіантна поведінка розглядається нк наслідок нервово-психічної патології, акцентуацій характеру, кризо­вих явищ підліткового віку, різних фізичних і психічних недоліків дітей.

Групуючи дефекти характеру у неповнолітніх, В.П. Кащенко виділяє:

а) недоліки характеру, переважно емоційно зумовлені (психічна
нестійкість, конфліктність; підвищена збудливість, гострота симпатій і
антипатій до людей; імпульсивність вчинків; притуплений гнів; лякли-
вість і хворобливі страхи (фобії); песимізм і надмірна веселість; бай­дужість; неохайність і педантизм; пристрасне читання);

б) недоліки характеру, зумовлені переважно активно-вольовими
моментами (хворобливо виражена активність; інтенсивна балакучість;
постійна потреба задоволень; відсутність певної мети; нестриманість;
неуважність; безцільна брехня; безглузді крадіжки; жорстоке пово­-
дження з тваринами; злорадство і знущання з оточуючих людей; нега-
тивізм; деспотизм; надмірна недбалість; замкнутість; бродяжництво).

У роботах А.Л.Гройсмана, В.Ф.Матвєєва виділяються такі різновиди девіантної поведінки дітей: 1) страхи, нав'язливості; 2) рухова розгаль-мованість; 3) заїкання; 4) втечі з дому і бродяжництво; 5) розлади апети-іу; 6) патологічне фантазування; 7) страх перед своєю фізичною непов­ноцінністю (дисморфофобія); 8) патологічні захоплення (хобі-реакції).

Соціально-психологічний аспект девіантної поведінки дітей знай­шов висвітлення в роботах С.А.Бадмаєва, С.А.Бєлічевої. Зокрема, і;АБєлічевою проведено глибокий науковий аналіз і запропоновано ґрунтовну характеристику важковиховуваності як варіанту соціальної дозадаптації дітей.

Психолого-педагогічний аспект девіантної поведінки підлітків до­сить ґрунтовно розкритий у роботах А.Алемаскіна, О.С.Бєлкіна, Л.І.Кочетова, Н.Ю.Максимової, С.І.Подмазіна та ін. Так, А.С.БєлкІн з'ясував взаємозв'язок педагогічної занедбаності як стійкого спотворення етичних уявлень, несформованості почуттів і навичок суспільної поведінки з відповідними віковими особливостями і домінуючими чин­никами етичного розвитку дитини.

Перша стадія відповідає дошкільному періоду і визначається як стадія виникнення передумов педагогічної занедбаності. Домінуючі Відхилення на цій стадії: недостатній розвиток індивідуально-психологічних якостей (уваги, посидючості, пам'яті, емоційної стійкос-ті), слабкапідготовка до школи.

Друга стадія виникає у молодших класах і визначається як почат- кова форма відхилень у поведінці, пов'язана з негативним ставленням до норм і правил класного життя. Домінуючі відхилення, що мають ситуативний характер: відсутність ситуації успіху в навчальній і гро- мадській діяльності, невміння виконувати вимоги педагога, слабкість внутрішньогрупових відносин.

Третя стадія виникає у молодших підлітків (IV-VI класи), прояв- ляючись як стабілізація несприятливих тенденцій у поведінці; пору- шення норм життя колективу має ситуативний, а в окремих випадках навмисний характер.

Четверта стадія характерна для старших підлітків (VIII-IX класи), виявляється у стійких ознаках асоціальної поведінки. Це підсумок не­сприятливого розвитку на попередніх стадіях внаслідок недоліків сі- мейного і шкільного виховання.

Звичайно, на практиці така логіка взаємозв'язку віку і поведінкових відхилень не обов'язкова. Йдеться про досить стійку тенденцію, що виявляється за певних соціально-педагогічних умов.

Прояви девіантної поведінки детермінуються також найбільш хара­ктерними рисами особистості важких дітей. Молодшим школярам (I-IV класи) властиві здебільшого примхливість, упертість, лінь, неуваж­ні- сть, брехливість, неохайність, забіякуватість, відсутність самостійно- сті; підліткам (V-IX класи) - грубість, озлобленість, небажання вчитися і працювати на загальну користь, прагнення нашкодити, підвищений інтерес до сексуальних питань; старшокласникам (Х-ХІ класи) - знева- жливе ставлення до батьків, дорослих, товаришів, до своїх навчальних і громадських обов'язків, критиканство, невміння доводити почату справу до кінця, нестриманість, хвороблива замкнутість.

М.А.Алемаскін, простежуючи психолого-педагогічну закономірність формування девіантної поведінки, виділив і описав чотири групи важ-ковиховуваних дітей:

1) важковиховувані діти, які байдуже ставляться до навчання, пері­одично порушують дисципліну, правила поведінки (здійснюють прогу­ли, бійки), проявляють деякі негативні якості (грубість, брехливість, нечесність);

2)педагогічно занедбані підлітки, що негативно ставляться до на- вчальної і суспільно корисної діяльності, систематично порушують дисципліну і моральні норми (прогули, бійки, куріння, вживання алкого­лю), постійно проявляють негативні якості (грубість, лінь, нечесність, жорстокість);

3)підлітки-правопорушники - важковиховувані або педагогічно за- недбані підлітки, які скоюють правопорушення (дрібні крадіжки, хулі- ганство), порушують адміністративні та інші норми, перебувають на обліку в інспекції у справах неповнолітніх або направлені комісіями у

оправах неповнолітніх в спецшколи;

4) неповнолітні злочинці - педагогічно занедбані підлітки, що скої- ли кримінальні злочини, порушують правові норми і направлені судом

у навчально-реабілітаційні центри (колонії).

Етично-правовий (кримінологія) аспект девіантної поведінки непов-нолітніх досліджується не тільки правознавцями, але й педагогами і пси-хопогами (Б.М.Алмазов, А.І.Долгова, В.Д.Єрмаков, Д.І.Фельдштейн та ін.).

Б.М.Апмазов і Л.А.Грищенко, аналізуючи психолого-педагогічний і ети-чно-правовий аспекти девіантної поведінки, виділили три категорії дітей:

1) неповнолітні злочинці, що порушили кримінальний закон у віці, нкий передбачає юридичну відповідальність;

2) діти і підлітки з асоціальною поведінкою, вчинок яких не має протизаконного змісту (втеча з дому, азартні ігри тощо) або не підлягає кримінальній відповідальності за віком;

3) решта неповнолітніх, провина яких не виходить за межі витівки.
Девіантна поведінка формується поступово. Основними етапами її

становлення можна вважати:

• виникнення суперечності між соціальними нормами і особистістю;

• прояв незгоди, заперечення соціальних вимог;

• протизаконні дії (дрібне хуліганство, обман, крадіжки, рецидиви протизаконних дій);

• накопичення досвіду асоціальної поведінки;

• включення в групу з асоціальною поведінкою;

• порушення законів;

• скоєння злочину.