Лекція 1. Корекційна педагогіка в системі педагогічних

НАУК

План

1. Об'єкт, предмет і завдання корекційної педагогіки.

2. Взаємозв'язок корекційної педагогіки з іншими галузями знань.

3.Основні положення корекційної діяльності.

4.Принципи корекційно-педагогічної діяльності.

1. Об'єкт, предмет і завдання корекційної педагогіки

Корекційна педагогіка лише потягом останнього часу утвердилася в системі педагогічних наук як окрема галузь знань. її становлення відбувалося у рамках дефектології (лат. defectus - недолік і грець. logos - учення) - науки, що досліджує психофізіологічні особливості розвитку аномальних дітей (давньогр. anomalos - неправильний), а також визначає шляхи їх навчання і виховання, подолання дефектів у розумовому і фізичному розвитку. Історично першими виникли такі галузі дефектології (спеціальної педагогіки), як сурдопедагогіка, тиф-лопедагогіка і олігофренопедагогіка. За сторіччя існування спеціальна педагогіка суттєво розширила сферу свого застосування. На сучасно­му етапі вона досліджує особливості розвитку і виховання не тільки дітей з порушеним слухом, зором, інтелектом, але й дітей з порушен­нями мови, затримкою психічного розвитку, руховими розладами, ран­нім дитячим аутизмом тощо.

Виділення корекційної педагогіки з проблемного поля дефектології у самостійну галузь педагогічного знання зумовлене низкою причин.

По-перше, дефектологія традиційно займалася дітьми, які мають виражені фізичні і психічні порушення. Разом з тим, у педагогічній практиці часто трапляються випадки, коли важко однозначно встано­вити діагноз відхилень у розвитку та поведінці дитини. Це спостеріга­ється тоді, коли дефект яскраво не виражений, а аномалії в розвитку мають незначні форми, коли відхилення перебуває на межі між нор­мою і патологією. Наприклад, дитина відчуває труднощі у засвоєнні навчальної програми в загальноосвітній школі, але суттєво випере­джає в розвитку дітей з допоміжної школи. У цьому випадку для подо­лання її проблем потрібне не спеціальне медичне лікування, втручання, дефектологів, а звичайна корекція пізнавальних можливостей, зміна умов виховання, попередження відхилень і часткове виправлення по­ведінки, допомога в оволодінні соціальними нормами.

По-друге, дефектологія розглядає особливості навчання і вихован­ня дітей з відхиленнями у розвитку в умовах спеціальних корекційних закладів (навчально-реабілітаційних центрів, спеціальних шкіл, спеціа­лізованих інтернатів тощо). Проте психолого-педагогічні дослідження свідчать про негативні наслідки такої спеціалізації: стигматизація дітей, формування негативної самооцінки, зниження шансів на успішну соці­алізацію на наступних етапах життя. Внаслідок цього останнім часом псе більша кількість фахівців схиляється до думки про необхідність «по можливості нормального» кавчання дітей з відхиленнями у розвитку, тобто разом із звичайними учнями (інтеграція). Інтегроване навчання передбачає застосування знань і методів спеціальної педагогіки в ма­сових освітніх установах, що вимагає від учителів відповідної компете­нтності. Оскільки проблеми, якими традиційно займалася дефектоло­гія, все більше стають проблемами масової школи, то виникає необ­хідність в розробці корекційної педагогіки як системи спеціальних знань про ефективні шляхи, способи і засоби своєчасного виявлення, попередження і подолання відхилень у розвитку та поведінці дітей, які навчаються в загальноосвітніх навчальних закладах.

Слід зазначити, що останнім часом явною стала суперечність між отимологією терміну "дефектологія" і гуманістичним змістом цієї сфери наукового знання. Після ратифікації Україною Конвенцій ООН "Про права інвалідів" і "Про права розумово відсталих" була усвідомлена необхідність відмовитися від використання всіх термінів, що вказують на дефект, як від слів принизливого характеру. У зв'язку з цим такі юрміни, як "дефектологія", "аномальні діти", "аномальний розвиток", поступово виходять з ужитку. Натомість поряд з поняттями «спеціаль­на педагогіка», «лікувальна і реабілітаційна педагогіка» все частіше пживається поняття «корекційна педагогіка», яким позначається сфера спеціальних психолого-педагогічних знань про особливості навчання і виховання дітей з відхиленнями психічного розвитку і поведінки.

Основною метою корекційної педагогіки є визначення педагогічних умов, необхідних для досягнення дитиною з порушеннями в розвитку максимально можливого рівня психічного розвитку й інтеграції в соціум.

Корекційна педагогіка розглядає особливості навчання і виховання діїой, які мають відхилення в психофізіологічному розвитку (сенсорно-руховій, соматичній, інтелектуально-мовленнєвій сферах) та в поведі­нці, що утруднює їх соціалізацію і шкільну адаптацію. Можна сказати, що об'єктом корекційної педагогіки є діти, які характеризуються чотир­ма «Д-критеріями», тобто діти, що мають помірно виражений дефект, пізнали в ранньому віці депривації (лат. deprivatio - позбавлення), яка спричинила шкільну дезадаптацію (фр. des... - від..., порушення, лат. iidnpto - пристосування) та девіації (лат. deviatio - відхилення) в пове­дінці.

Предметом корекційної педагогіки є визначення найбільш ефекти­вних шляхів, способів і засобів своєчасного виявлення, попередження і подолання відхилень у розвитку і поведінці дітей.

Основні завдання корекційної педагогіки як науки полягають у:

1) визначенні сутності відхилень у розвитку та поведінці дітей, ви­явленні причин та умов їх виникнення;

2) вивченні історії становлення і розвитку корекційно-педагогічної діяльності з дітьми, що мають відхилення в психофізіологічному розви­тку і поведінці;

3) вивченні закономірностей розвитку особистості в умовах обме­жених можливостей життєдіяльності;

4) класифікації осіб з недоліками в розвитку і відхиленнями в пове­дінці;

5) виявленні шляхів попередження й подолання відхилень у розви­тку та поведінці дітей;

6) розробці технологій (методів, прийомів і засобів) корекційно-педагогічного впливу на дитину з відхиленнями в розвитку і поведінці;

7) визначенні завдань і напрямів діяльності спеціальних корекцій- но-розвивальних установ і центрів соціального захисту та реабілітації дітей;

8) дослідженні особливостей спеціальної освіти дітей з відхилен­нями в розвитку і поведінці в умовах масової школи;

9) створенні необхідної навчально-методичної' бази для підготовки вчителя до корекційно-педагогічної роботи з дітьми і підлітками з від­хиленнями в психофізіологічному розвитку і поведінці.

Неодмінною умовою функціонування будь-якої науки є створення в ній власного понятійного апарату. Оскільки корекційна педагогіка є однією з галузей педагогічних знань, то в ній поряд зі спеціальною те­рмінологією вживаються і загальноледагогічні поняття та категорії.

У корекційній педагогіці, як і в загальній, основними категоріями є навчання, виховання і розвиток.

Виховання - спеціально організована діяльність педагогів і вихо­ванців, що передбачає цілеспрямоване управління процесом форму­вання особистості або окремих її якостей. Виховання дітей з відхилен­нями в розвитку і поведінці здійснюється в межах єдиного педагогічно- І го процесу і спрямоване на формування у них гуманістичних, загаль­нолюдських цінностей, моральних якостей і переконань, активної гро­мадянської позиції. У вихованні таких дітей використовуються як зага-льнопедагогічні методи та прийоми, так і спеціальні способи впливу, що враховують характер відхилення у розвитку та поведінці особисто­сті.

Важливими умовами виховання дитини з відхиленнями в розвитку є оптимізм, упевненість у подоланні труднощів, надія на досягнення

позитивного результату, недопустимість фіксації уваги на дефекті, опора на позитивне в особистості дитини, стимулювання її компенса­торних можливостей.

Навчання є процесом цілеспрямованої взаємодії вчителя і учнів, инаслідок якої в останніх формуються певні знання, уміння і навички, розвиваються пізнавальні здібності. Навчання в корекційній педагогіці має специфічний характер, який визначається глибиною і характером відхилення у розвитку дитини.

Виховання, навчання і розвиток - тісно взаємопов'язані процеси. Розвивальний характер навчання дітей з відхиленнями в розвитку і по-иедінці передбачає врахування зони їх найближчого розвитку (за Л.С. Ниготським), того запасу потенційних можливостей, які дитина не в змозі проявити самостійно, але успішно реалізує за умов безпосередньої до­помоги вихователя. Навчання активізує перехід дитини від рівня актуа-мьного до рівня потенційного розвитку, коли підтримка вчителя запускає механізми внутрішньої активності особистості, підвищує рівень її само-сгійності. Таким чином навчання «веде» за собою розвиток.

До спеціальних понять корекційної педагогіки належать «корекція», «компенсація», «реабілітація», «адаптація».

Корекція (лат. correctio - виправлення) визначається як система спеціальних і загальнопедагогічних заходів, спрямованих на послаблен­ня або подолання недоліків психофізичного розвитку і відхилень у пове­дінці дітей. Корекція може виступати як самостійне педагогічне явище, ик специфічні дії, спрямовані на часткове виправлення недоліку або подолання дефекту (корекція мовлення, вимови окремих звуків, виправ­иш іия недоліків зору). Водночас корекція може бути складовою навча­

льно-виховного процесу і спрямовуватись на зміну особистості дитини.

У межах цілісного педагогічного процесу корекція виступає як суку­пність заходів корекційно-виховної і корекційно-навчальної діяльності. Корокційно-виховна діяльність охоплює сукупність заходів педагогічно-іо ипливу на особистість дитини з відхиленнями в розвитку і поведінці. І Іона спрямована на зміну емоційно-вольової сфери дитини, її переко­пти., ціннісних орієнтацій, особистісних якостей (чуйності, відповіда­ні.! юсті, дисциплінованості, організованості тощо), інтересів і нахилів.

Корекційно-навчальна діяльність - це система заходів, спрямова­них на надання своєчасної допомоги дітям, що відчувають труднощі у ннпчанні та шкільній адаптації. Основні завдання такої роботи поляга-н и і, у підвищенні загального рівня розвитку дитини, ліквідації прогалин v п.тиннях, формуванні необхідних умінь і навичок, корекції відхилень у пізнавальній сфері.

Компенсація (лат. compensatio - відшкодування, урівноваження) -це складний, багатоаспектний процес перебудови або заміщення по-рушених або недорозвинених психофізіологічних функцій організму.

Компенсаторний процес спирається на резервні або недостатньо заді-яні можливості організму людини. У процесі компенсації в організмі дитини формуються нові динамічні системи і умовні зв'язки, перебудо­вуються порушені або ослаблені функції (при дефекті зорового аналі­затора посилюються можливості слуху і дотику; при недостатньому розвитку мовленнєвих можливостей посилюється роль кінестетичних аналізаторів тощо).

Компенсаторні можливості організму дитини виявляються на тлі мобілізації резервних ресурсів, активізації захисних засобів, опору па­тологічним процесам. Водночас компенсаційні процеси посилюються за умови активізації соціальних чинників, надання дієвої допомоги ди­тині з боку педагогів, батьків.

Адаптація шкільна (лат. adaptio - пристосовувати) - це процес пристосування дитини до умов шкільного життя, його норм і вимог, до | активної пізнавальної діяльності, засвоєння необхідних знань і умінь.

Діти з відхиленнями у психофізичному розвитку і поведінці часто ' виявляються не готовими до школи, до змін своєї життєдіяльності, до вимог педагогів. Така неготовність може спричинюватись не тільки j особливостями їх розвитку, але й помилками і недоліками сімейного виховання. В результаті виникає проблема шкільної дезадаптації, нас­лідком якої є хронічна неуспішність, відставання дітей з багатьох предметів шкільної програми, опір педагогічним впливам, негативне ставлення до навчання, пропуски занять, втечі зі школи, педагогічна ₍занедбаність, асоціальна поведінка.

Реабілітація соціальна (лат. rehabilitatio - відновлення) - це про­цес включення дитини з відхиленнями в розвитку і поведінці в норма­льне соціальне середовище, в суспільно корисну діяльність і адекватні взаємини з однолітками. Процес реабілітації - складне і багатогранне явище, оскільки повноцінне повернення в соціум відбувається через медичну реабілітацію (лікування, ліквідацію наслідків дефекту), психо­логічну реабілітацію (зняття психологічних комплексів, відновлення і психічних процесів), педагогічну реабілітацію (відновлення втрачених пізнавальних умінь і навичок, формування позитивних особистісних якостей). Реабілітація - це свого роду підсумок всієї корекційно-педагогічної роботи.

2. Зв'язок корекційної педагогіки з іншими науками

Корекційна педагогіка тісно пов'язана з іншими антропологічними науками: загальною педагогікою, соціальною педагогікою, психологією, медициною.

Насамперед корекційна педагогіка використовує науковий арсенал загальної педагогіки, що визначає мету, завдання, зміст, форми і мето­ди навчання і виховання особистості. Використовуючи науковий арсенал

загальної педагогіки, її категоріальну систему, принципи, методи і фор­ми організації навчально-виховного процесу, передовий педагогічний досвід, корекційна педагогіка вносить істотні поправки у методику на-ичання і виховання дітей відповідно до природи і характеру відхилень у їх розвитку, розробляє власні методи і прийоми корекційного впливу.

Тісний взаємозв'язок корекційної педагогіки з соціальною педагогі­кою зумовлений необхідністю активізації різних факторів соціалізації з метою адаптації дитини з обмеженими можливостями у суспільстві. Соціальна психологія дає можливість використати у корекційній педа­гогіці відомості про закономірності поведінки і діяльності людей, що обумовлені фактом їх включення в соціальні групи.

Реалізувати завдання корекційно-педагогічної діяльності, дифере­нційованого навчання та виховання неможливо без знань про природу дефекту у дитини, без діагностики причин відхилень у ЇЇ поведінці та розвитку. У зв'язку з цим винятково важливе значення для корекційної педагогіки має зв'язок з психологією та фізіологією людини. Без знання основ загальної та педагогічної психології важко організувати ефектн­ішу корекційну роботу, тим більше, що результати досліджень свідчать про універсальний характер закономірностей психічного розвитку ди-іини. Разом з тим для дітей з відхиленнями в розвитку властиві такі особливості психіки, які не завжди можна зустріти у нормальних дітей: затримка загального фізичного розвитку, сповільненість, слабкість і Інертність нервових процесів, нерозвиненість сенсорних аналізаторів, іюповне (фрагментарне) сприйняття навколишнього світу і ін.

Крім згаданих наук, корекційна педагогіка спирається на теоретичні иідомості з медичних дисциплін, що забезпечує розуміння фізичних і психічних детермінант відхилень, дефектів розвитку особистості. Се-рпд медичних дисциплін слід виділити психіатрію, невропатологію, ііптофізіологію, імунологію, офтальмологію, отоларингологію й ін. Ва­тною серед медичних дисциплін є педіатрія, що вивчає здоров'я ди­тини в цілому, її фізіологію, методи профілактичного лікування.

Важлива для корекційної педагогіки неврологія - наука про струк-іуру і функції нервової системи людини. Це пояснюється тим, що бага-іо відхилень у розвитку дитини пов'язані з порушеннями її нервової (іистеми. Щоб співвіднести норму і патологію нервової системи, корек-Міиіі.і педагогіка взаємодіє з невропатологією - галуззю медицини, яка миіиіііє захворювання нервової системи, її роль у патології інших орга-НІи І систем.

І Ісихіатрія допомагає корекційній педагогіці в роботі з дітьми з від-химшінями в розвитку і поведінці, у пошуках оптимальних шляхів по­дтип іня цих відхилень.

Гифлопедагогіка використовує знання з офтальмології, які дозво-ііиіоіі. розробляти спеціальні заняття відповідно до стану зорових фу-

нкцій дитини. Сурдопедагогіка пов'язана з отоларингологією, яка до­помагає скласти педагогічний прогноз розвитку дитини і створити інди­відуальну програму при захворюваннях органів слуху.

3. Сутність корекційно-педагогічної діяльності

З'ясування сутності корекційно-педагогічної діяльності з дітьми, що j мають відхилення в розвитку і поведінці, вимагає звернення до педаго­гічної практики спеціальних освітніх установ, наукових досліджень у галузі дефектології, спеціальної психології і педагогіки.

У Педагогічній енциклопедії поняття корекція визначається як ви­правлення (часткове або повне) недоліків психічного і фізичного роз­витку аномальних дітей за допомогою спеціальної системи педагогіч­них прийомів і заходів. Причому корекція розглядається як педагогічна дія, що не зводиться до тренувальних вправ, спрямованих на виправ­лення (ліквідацію) окремо взятого дефекту, а передбачає вплив на особистість дитини в цілому.

У літературі зі спеціальної педагогіки поняття «корекція» також трактується як система спеціальних педагогічних заходів, спрямованих на подолання або послаблення не тільки окремих недоліків розвитку аномальних дітей, але й на формування їх особистості.

Психологи і психотерапевти (С.А. Бадмаєв, Ґ.В. Бурменська, О.А. Карабанова, А.Г. Лідере, А.С. Співаковська і ін.) вважають, що корекція «це особливим чином організований психологічний вплив на групи підвищеного ризику, який спрямовується на перебудову несприятли­вих психічних новоутворень, що визначаються як психологічні чинники ризику, на відтворення гармонійних відносин дитини з середовищем.

З педагогічного погляду корекційно-педагогічна діяльність тракту­ється як планована, особливим чином організована педагогічна взає­модія з групами дітей, які мають відхилення в розвитку і поведінці, спрямована на виправлення недоліків їх поведінки і реконструкцію індивідуальних якостей, а також створення необхідних умов для розви­тку і повноцінної інтеграції в соціум.

Корекційно-педагогічна діяльність може бути представлена як вза­ємопов'язана послідовність дій, спрямованих на вирішення численних завдань різного рівня складності. З цього погляду одиницею корекцій­но-педагогічної діяльності можна вважати педагогічне завдання як виховну ситуацію, що характеризується взаємодією педагогів і вихова­нців, спрямованою на корекцію відхилень у розвитку останніх.

Комплекс педагогічних завдань, маючи чітку структуру, дає змогу розглядати корекційну діяльність як певну технологію:

• аналіз ситуації і постановка педагогічного завдання;

• проектування варіантів вирішення і вибір оптимального за даних умов;

• практична реалізація обраного плану дій, що включає організа­цію взаємодії, регулювання і коригування педагогічного процесу;

• аналіз результатів вирішення проблеми.

Корекційно-педагогічна діяльність повинна будуватися не як сукуп­ність окремих вправ, не як формування необхідних умінь і навичок, а нк організація цілісної діяльності дитини, що органічно вписується в систему її повсякденного життя і соціальних відносин. Під час визна-чоння корекційно-педагогічних завдань необхідно враховувати, що:

• цілі корекції мають формулюватися в позитивній, а не в негатив­ній формі;

• завдання повинні бути реалістичними і співвідноситися з трива-іііі:ію корекційної роботи;

• цілі корекції повинні бути привабливими і оптимістичними, викли­кни у дитини прагнення їх досягти;

• завдання мають враховувати індивідуальні особливості та пси­хологічні можливості дитини.

Основними напрямами корекційно-педагогічної діяльності є:

• вплив на дитину чинниками середовища (природними, соціаль­ними), тобто «терапія середовищем»;

• забезпечення корекційної спрямованості навчально-виховного процесу;

• спеціальний підбір культурно-масових і оздоровчих заходів;

• корекція умов сімейного виховання.

Вказані напрями можуть бути конкретизовані у низці тактичних к років :

• корекція сенсомоторного розвитку;

• розвиток пізнавальних процесів;

• корекція порушень у розвитку емоційно-вольової сфери;

• розвиток мовлення, оволодіння технікою мовлення;

• розширення уявлень про навколишній світ, збагачення словника;

• корекція прогалин у знаннях і уміннях.

У роботі з дітьми із девіантною поведінкою основними напрямами корекційної діяльності є:

• нормалізація і розширення відносин з соціальним середовищем, перш за все з педагогами і дитячим колективом;

• компенсація прогалин і недоліків у моральному розвитку;

• залучення дитини до діяльності, в якій вона може досягти успіху

(компенсація у цікавих справах, захоплення спортом, технікою, музикою, тощо);

• відновлення позитивних якостей, які зазнали незначної дефор- мації (девіації);

• стимуляція позитивного розвитку особистості, формування пози-

тивних якостей;

• збагачення соціально цінного життєвого досвіду шляхом практи­чної участі в різних сферах життя;

• формування навичок моральної поведінки, здорових звичок і по­треб.

У корекційно-педагогічній діяльності застосовуються як загально-педагогічні, так і спеціальні методи та прийоми. Так, у процесі корек-ційної роботи з аномальними дітьми з метою розвитку порушених фун­кцій організму і ліквідації прогалин у знаннях і уміннях використовують-І ся такі методи, як вправи, переконування, приклад, стимулювання по­ведінки і діяльності дітей тощо.

У корекційно-педагогічній діяльності, що має профілактично-виховну спрямованість, яка полягає в руйнуванні негативних установок і поведінкових стереотипів особистості та формуванні соціально зна­чущих рис, виділяється група методів переконування, примусу, при­вчання, заохочення і покарання, «реконструкції» характеру, прийоми «вибуху», переключення.

Поряд із загальнопедагогічними у корекційній діяльності застосо­вуються специфічні методи психокорекції відхилень у поведінці та роз­витку дітей: сугестивні і гетеросугестивні методики, побудовані на са­монавіюванні і педагогічному навіюванні; дидактичні методики, що включають роз'яснення, переконування та інші прийоми раціонального інтиму, моюд «сократівського діалогу», методики навчання саногенно-го миолвния, спрямовані на управління собою, на зміцнення психічного.ідорои'и; мо годики групової психокорекції, розігрування рольових си-іупцій; методи конгруентної комунікації, метод руйнування конфліктів; методи арттерапії; методи соціальної терапії; метод поведінкового тренінгу тощо.

Необхідність проведення корекційно-педагогічної роботи в сучас­них загальноосвітніх закладах зумовлюється як зовнішніми соціально-педагогічними обставинами (зміною соціальних умов, моральних оріє­нтацій суспільства), так і внутрішніми трансформаціями, що відбува­ються в духовному світі дітей, їх свідомості, світосприйнятті, ставленні до соціуму. Дослідники вказують на низку індикаторів, які свідчать про деструктивні тенденції у розвитку підростаючого покоління:

• порушення комунікації в системі «дитина - дорослий» і «дитина - одноліток», втрата взаєморозуміння, дезінтеграція форм навчання, І що склалися раніше;

• низький рівень досягнень, що значно розходиться з потенційни­ми можливостями дитини;

• поведінка, що відхиляється від соціальних норм і вимог;

• переживання дітьми емоційного неблагополуччя, стресу і депресії;

• наявність екстремальних кризових життєвих ситуацій;

• аномальні кризи розвитку, які, на відміну від нормативних вікових приз, не пов'язані із завершенням циклу розвитку, не обмежені в часі, миють деструктивний характер, не сприяють формуванню психічних нопоутворень, що знаменують перехід до нового вікового циклу.