Barbara, Celarent, Darii, Ferio 4 страница

Ймовірність висновку по методу супутніх змін інколи залежить від кількості проведених експериментів, від рівня знань про передуємі обставини, від адекватності змін передуємої обставини і досліджуваного явища.

Метод залишків

З допомогою методу залишків з'ясовується причина, яка в деякій мірі визначає характер певного явища за умови, що інші причини, які теж впливають на це явище, уже відомі.

Нехай явище М, яке досліджується, складається із таких елементів: а, b, с, d. Йому передують такі обставини: А, В, С. Відомо, що А є причиною а, В - причиною b, С - с. На цій підставі робиться висновок про те, повинна бути обставина D, яка є причиною d.

З допомогою даного методу у була відкрита планета Нептун. Вчені, які спостерігали за планетою Уран помітили, що вона відхиляється у своєму русі від вирахуваної орбіти. Розрахунки вчених показали, що сили Сонця і сили відомих на той час планет недостатньо для такого відхилення. На цій підставі вчені зробили висновок про існування невідомої планети, яка зумовлює відхилення планети Уран від вирахуваної орбіти. У. Левер'є розрахував положення невідомої планетою. Через декілька років І. Галлє з допомогою телескопа знайшов невідому планету, яку назвали Нептун.

Правило методу залишків таке: якщо відомо, що частина обставин є причиною частини явищ, то, ймовірно, що і залишкові обставини є причиною останньої частини явищ.

Схема даного методу:

Обставини АВСD зумовлюють явище авсd.

Обставина А зумовлює явище а.

Обставина В зумовлює явище b.

Обставина С зумовлює явище с.

Ймовірно, що D зумовлює явище d.

5.17. Зв'язок індукції та дедукції в процесі пізнання

В процесі пізнавальної діяльності індукція і дедукція органічно пов'язані між собою. Об'єктивною основою цієї єдності є взаємозв'язок одиничного і загального в окремому предметі. Оскільки одиничне не може існувати в предметах без загального, так і в мисленні індуктивний рух знання від одиничного (часткового) до загального взаємопов'язаний з протилежним процесом руху знання від загального до одиничного (часткового). Нерідко істинність суджень, які є засновками дедуктивного умовиводу, встановлюється з допомогою індуктивного умовиводу.

Наприклад: в дедуктивному умовиводі:

Усі метали – провідники електричного струму.

Золото – метал.

Отже, золото провідник електричного струму.

істинність більшого засновку „Усі метали провідники електричного струму” встановлюється з допомогою індукції.

З іншого боку, в індуктивних умовиводах використовується дедукція. Для висновку в методі подібності використовується умовно-категоричний умовивід.

Наприклад:

Або А, або В, або С, або Д є причиною явища „ а ”.

Ні А, ні В, ні С, не є причиною „ а ”.

Отже, можливо Д є причиною явища „ а ”.

І дедукція і індукція мають як сильні, так і слабкі сторони. Індукція сильна тоді, коли вона повна(коли висновок здійснюється на основі дослідження всіх окремих випадків чи елементів певної системи). А якщо вона неповна, то вона слабка. Дедукція сильна тоді, коли доказано, що загальні судження, з яких виводиться частковий висновок є істинними. Коли істинність загальних суджень сприймається на віру, то дедукція – слабка. Тому в процесі наукового мислення нерідко слабкість дедукції компенсується індукцією і навпаки.

Наприклад: істинність тези „Цукор горить” можна доказати з допомогою індукції на основі експериментальної діяльності.

Істинність даної тези можна довести і з допомогою дедукції:

Усі вуглеводи горять.

Цукор – вуглевод.

Отже, цукор – горить.

РОЗДІЛ VI. АНАЛОГІЯ

6.1. Поняття і структура умовиводів за аналогією.

Пізнавальна діяльність людини не обмежується використанням дедуктивних та індуктивних умовиводів. В науковому мисленні використовується і такий метод як логічний перехід від відомого знання про окремий предмет або про їх множину до нового знання про інший окремий предмет або їх множину. В логіці такий метод називається аналогією.

Термін „аналогія”(від грец. analoqia відповідність) вживається в сенсі відповідності, подібності предметів і явищ, тотожності їх відношень.

Аналогією називається такий умовивід, в якому від схожості предметів в одних ознаках робиться висновок про схожість цих предметів в інших ознаках.

Наприклад: гіпотеза про те, що на Марсі є життя обґрунтовується тим, що а) Марс і Земля подібні по величині; б) на Землі і на Марсі є атмосфера; в) дані планети є достатньо охолодженими; г) на Землі є життя.

Структуру умовиводу за аналогією можна виразити такою схемою:

А має ознаки авсd.

В має ознаки авс.

Отже, ймовірно, що В має ознаку d.

Існують декілька видів умовиводів по аналогії.

Аналогія властивостей характеризується тим, що два предмета або декілька предметів певної множини мають такі подібні властивості, які дають підставу зробити висновок, що вони можуть бути подібними і в деяких інших властивостях.

В наведеному вище прикладі про виникнення гіпотези „На Марсі є життя” використовується аналогія властивостей.

Аналогія відносин - це такий умовивід, у якому уподібнюють один одному не два окремих предмети, а два відношення між предметами. Самим предметам можуть бути не притаманні подібні властивості і ці предмети можуть бути зовсім різними по своїй природі, але у них є подібні відношення з іншими предметами.

Саме ця ознака і може бути підставою для висновку. З історії науки відомо, що Резерфорд побудував планетарну модель атома на основі порівняння відношення між ядром атома і електронами і відношенням між Сонцем і планетами.

Строга аналогія - є умовивід, в якому мається необхідний зв’язок ознак подібності з ознакою, яка переноситься.

Прикладом строгої аналогії буде така схема:

Обставина А має ознаки авсdе.

Обставина В має ознаки авсd.

Із сукупності ознак авсd необхідно випливає „ е ”.

Отже, предмет В має ознаку „ е ”.

Строга аналогія використовується в наукових доказах. Так, наприклад, висновок про ознаки подібності трикутників здійснюється по строгій аналогії. „Якщо три кути одного трикутника рівні трьом кутам іншого трикутника, то ці трикутники подібні”.

Нестрога аналогія, на відміну від строгої, дає не вірогідне знання, а ймовірне.

Прикладом нестрогої аналогії є випробовування моделі реактивного літака в лабораторних умовах і висновок про те, що побудований літак буде мати ті ж самі характеристики, що й модель. Між літаком і його моделлю є істотні відмінності, які виражаються як кількісними так і якісними характеристиками.

Є декілька умов, які підвищують ступінь ймовірності в нестрогій аналогії. По-перше, це подібність предметів, які порівнюються, по кількості істотних ознак – чим більше істотних ознак, тим більш ймовірний висновок по аналогії. По-друге, відсутність істотних відмінностей між предметами, які порівнюються. По-третє, ступінь ймовірності знання про залежність між ознаками, які подібні і тими, що переносяться.

Якщо ігноруються дані умови, то аналогія може стати хибною.

Наприклад: концепція соціального дарвінізму, яка виникла в кінці 19 – поч. 20 в.в., і якій притаманне зведення закономірностей розвитку суспільства до закономірностей біологічної еволюції і висунення законів природного відбору, боротьби за існування і невизначеної змінності як таких, що є визначальними факторами суспільного життя створена на основі хибної аналогії.

Аналогія органічно пов'язана з методом моделювання (від лат.modus, фр. Modele - зразок, взірець). За допомогою моделювання досліджуються різні об'єкти на моделях. Моделями можуть бути різні матеріальні конструкції, ідеальні об'єкти, схеми аналогічні предмету, який досліджується. Модель є як об'єктом, так засобом вивчення оригінала.

Інколи метод моделювання використовується коли об'єкт, що досліджується, по тим чи іншим причинам є недоступним або має дуже велику цінність.

Наприклад: значно вигідніше досліджувати модель сучасного підводного човна, створену з допомогою комп’ютера.

Запитання для повторення пройденого матеріалу.

1. Що таке індуктивний умовивід?

2. Чим індуктивні умовиводи відрізняються від дедуктивних?

3. Які умовиводи називають імовірними?

4. Що називається повною індукцією?

5. Що називається неповною індукцією?

6. Що характерне для популярної індукції?

7. Яку індукцію називають популярною?

8. Які є види наукової індукції?

9. Що таке метод єдиної подібності?

10. Що таке метод єдиної відмінності?

11. В чому полягає сутність поєднаного метода подібності і відмінності.

12. Що таке метод супутніх змін?

13. В чому полягає сутність метода залишків?

14.В чому полягає єдність метода дедукції і метода індукції.

15. В чому полягає слабкість дедукції і індукції?

16. Що таке умовивід за аналогією?

17. Яку структуру мають умовиводи за аналогією?

18. Які види аналогії існують?

19. Що таке аналогія властивостей?

20. Що таке аналогія відносин?

21. В чому полягає відмінність між строгою і нестрогою аналогією?

22. Яке відношення має аналогія до метода моделювання?

Вправи та задачі.

1. Наведіть приклади неповної, популярної і повної індукції.

2. Наведіть приклади методів єдиної подібності, єдиної відмінності, поєднаного метода подібності і відмінності, метода супутніх змін і метода залишків.

3. Визначте вид індуктивного умовиводу, знайдіть засновки і висновок, установіть ймовірний висновок чи достовірний.

а) Крадіжку на базі могли скоїти громадяни М, Н, П, Р, Т. Слідчий допитав громадян М, П, Р, Т і дійшов до висновку, що крадіжку скоїв громадянин Т.

б) Шляхом спектрального аналізу встановлено, що кожному хімічному елементу у спектрі відповідає певна лінія. У сонячному спектрі була знайдена лінія яскраво-жовтого кольору, яку вчені не могли віднести до жодного відомого на Землі хімічного елементу. Цей незнайдений елемент вчені назвали гелієм. Через деякий час був відкритий газ, в спектрі якого виявлена яскраво-жовта лінія, що співпадала із знайденою у спектрі Сонця.

в) Залізо – тверде тіло.

Золото – тверде тіло.

Мідь – тверде тіло.

Срібло – тверде тіло.

Отже, усі метали – тверді тіла.

г) Маятники, які виготовлені із різних матеріалів, різної форми і кольору мають однаковий період коливання. При порівнянні маятників з'ясовується, що у них є єдина подібність: вони мають однакову довжину. На цій підставі робиться висновок, що однакова довжина маятників є причиною рівності періодів їх коливань.

4.З допомогою якого виду індукції одержані наступні умовиводи:

а) Усі риби дихають зябрами.

б) На занурене в рідину тіло діє виштовхуюча сила, рівна вазі рідини, яка витіснена зануреним в неї тілом.

в) Усі люди розумні істоти.

г) Куріння є причиною ракових захворювань.

д) Причиною захворювання малярією є укус малярійним комаром.

5. Наведіть приклади усіх видів наукової індукції, дайте їх схематичне зображення.

6. До якого виду відносяться дані аналогії:

а) Видатний вчений-фізик Резерфорд висунув ідею про планетарну модель будови атома.

б) Вчені дослідили, що на Місяці і на Марсі є кратери. На цій підставі вони зробили висновок про те, що кратери повинні бути і на Землі. Через деякий час кратери на Землі були знайдені. Під впливом стихійних сил природи (вітрів, паводків) вони стали ледь-ледь помітними.

в) Д. Мендєлєєв побудував таблицю хімічних елементів, в якій не були заповненими три місця. На основі відомих елементів, які займали аналогічні місця в таблиці, він визначив кількісні і якісні характеристики ще невідкритих хімічних елементів.

РОЗДІЛ VII. ГІПОТЕЗА.

7.1. Поняття гіпотези і її структура

Гіпотеза є важливою формою в досягненні наукових знань, в встановленні причинних зв'язків між предметами та явищами. Процес осягнення істини тернистий. Він пов'язаний з тривалою працею вченого по аналізу і осмисленню величезного теоретичного і емпіричного матеріалу. Таке дослідження пов'язане з побудовою різного роду припущень догадок відносно причин явищ, які є предметом пізнавальної діяльності.

Процес розвитку знань, як правило, йде в напрямку від припущення, догадки до знання достовірного, повністю обґрунтованого. Важлива роль в даному процесі виникнення нових знань належить гіпотезі(від грец. hupothesis – основа, припущення).

Гіпотеза – це форма розвитку наукових знань, в якій виражається припущення про властивості і причини явищ, що досліджуються.

Термін гіпотеза визначається по різному. Під гіпотезою розуміють імовірне знання про властивості і закони розвитку досліджуваних явищ, предметів, і спосіб мислення, який включає висування припущення і виведення з нього наслідків.

Розглянемо деякі ознаки гіпотези.

1. По своїй суті гіпотеза є припущенням, яке обґрунтовується емпіричними і теоретичними даними (фактами, законами, теоріями).

2. Гіпотеза є логічною формою переходу від знання до знання, від меш повного до більш повного знання.

3. Гіпотеза повинна бути таким припущенням, яке підлягає вивченню, перевірці.

4. В основі гіпотези лежить провідна ідея, яка має проблематичний характер.

5. Гіпотеза виконує евристичну функцію. Вона може вказувати на шлях, який веде до вирішення тих чи інших теоретичних та практичних проблем.

6. Гіпотеза виконує прогностичну функцію. З її допомогою даються короткочасні і довгочасні прогнози на майбутнє.

7. В гіпотезі повинен бути зв'язок між висловлюваним припущенням і попереднім знанням.

8. Гіпотеза характеризується максимальною загальністю і логічною простотою. Вона повинна пояснювати усі факти досліджуваної сфери дійсності.

В залежності від предмета дослідження гіпотези поділяються на часткові і загальні.

Загальна гіпотеза – припущення про властивості і закономірності, які стосуються усіх предметів певного класу.

Наприклад: І. Кант висунув гіпотезу про походження сонячної системи із розрідженої туманності.

Часткова гіпотеза – це припущення про властивості і закономірності одиничних предметів чи явищ певного класу.

Наприклад: швейцарський фізик В. Паулі висунув гіпотезу про існування гіпотетичної елементарної частки, яка пізніше була відкрита пізніше експериментальним шляхом (названа „нейтрино”).

Інколи історики будують гіпотезу про певний зв'язок між конкретними історичними подіями чи діями окремих осіб.

Разом з загальними і частковими в науці використовуються робочі гіпотези. Вони формуються на перших етапах науково-дослідницької діяльності і по суті виступають як тимчасовий початковий здогад. Їх евристична функція полягає в тому, щоб в якійсь мірі систематизувати накопичений матеріал, знайти вірний підхід чи шлях до вирішення поставленої наукової проблеми.

В судово-слідчій діяльності висовуються різні гіпотези, в яких пояснюються різні факти, події. Вони оцінюються як важливий засіб судового дослідження у кожній кримінальній справі. Такі гіпотези називають версіями(від лат. versio – оборот; versare - видозмінювати).

Версією в судовому дослідженні називається одна з можливих гіпотез, що претендує на пояснення певних обставин злочину.

Незважаючи на те, що версія є різновидом наукової гіпотези, вона має суттєві відмінності. Наукова гіпотеза будується на основі теоретичних і науково-експериментальних даних, законів, теорій тощо.

Версія будується на основі тих фактів, які мають безпосереднє відношення до кримінальної події, злочину. З допомогою гіпотези одержується достовірне знання про причинно-наслідкові зв'язки, закони явищ, які досліджуються. А з допомогою версії встановлюються причини злочину, особи, які до нього причетні.

7.2. Побудова гіпотези

Гіпотеза в процесі свого існування проходить певні стадії свого розвитку: 1) виникнення(висунення гіпотези); 2) становлення(розвиток); 3) перевірка (доказ, спростування).

Перший етап розробки гіпотези розпочинається з пошуку шляхів вирішення наукової проблеми, із здогадки про такі причини явищ, які не були ще відомі науці. Як правило нова гіпотеза виникає на основі тривалої науково-дослідницької діяльності, великої кількості наукових фактів.

Величезну роль у виникненні гіпотези відіграє інтуїція. Саме з допомогою інтуїції побудував систему хімічних елементів великий російський вчений Д.І. Мендєлєєв.

Багато наукових гіпотез виникає на основі аналогії. Голландський фізик і математик Гюйгенс (17 ст.), досліджуючи природу світла, на основі подібності світла і звука в таких властивостях як прямолінійне розповсюдження, відображення, переломлення і інтерференція, ототожнив світовий рух із звуковим рухом і висунув гіпотезу про те, що світ має також хвильову природу.

На етапі становлення і розвитку гіпотеза уточнюється, збагачується новими фактами. Так, гіпотеза про походження сонячної системи із розрідженої туманності, яку висунув у 1755 р. відомий німецький філософ І.Кант, і сьогодні доповнюється новими фактами і тому претендує на наукову значимість.

Оскільки гіпотеза дає вірогідне знання, то вона оцінюється як незавершений етап на шляху пізнання предметів та явищ.

Щоб стати достовірним знанням, гіпотеза перевіряється теоретичними або науково - експериментальними даними. В результаті цього вона стає або достовірним знанням, або спростовується.

На другому етапі з гіпотези виводяться певні наслідки, істинність яких перевіряється з допомогою фактичного матеріалу. На основі істинності наслідків робиться висновок про істинність або хибність підстави (гіпотези). Це можна формалізувати таким чином.

Допустимо, що гіпотеза, яка виражається судженням А є основою для наслідку судження В. Логічний механізм перевірки такої гіпотези виражається таким чином: імплікація А ® В є одним із засновків умовно-категоричного умовиводу; другий засновок В стверджує або заперечує наслідок (консеквент) першого засновку (А В). Заперечення наслідку здійснюється по схемі заперечуваного модусу умовно-категоричного умовиводу і веде до заперечення основи, в результаті чого робиться висновок про хибність гіпотези А.

Ствердження наслідку першого засновку здійснюється по схемі стверджувального умовно-категоричного умовиводу, який відноситься до неправильних модусів. З допомогою такого модусу можна одержати тільки імовірне знання. Механізм розвитку і перевірки гіпотези схематично виражається таким чином:

А ® В А ® В

В В

Схема спростування Схема підтвердження

гіпотези гіпотези

Величезну роль в становленні істинності чи хибності наслідків, які витікають із гіпотези має практична, науково-експериментальна діяльність.

Але слід зазначити, що розвиток практики обмежений певним рівнем розвитку суспільства і тому вона не може повністю підтвердити або спростувати любу гіпотезу.

В науці використовується непрямий спосіб доведення гіпотетичного знання в достовірне. Він полягає в спростуванні усіх хибних гіпотез або версій. На цій підставі робиться висновок про достовірність знання гіпотези, яка не заперечується. Ця операція здійснюється з допомогою розділово-категоричного умовиводу (заперечувано-стверджувального модусу). Схематично це виражається таким чином:

Явище А зумовлюється або явищем В або С або Д.

Явище А не зумовлюється ні явищем В ні С ні Д.

Отже, явище А зумовлюється явищем Д.

Висновок буде достовірним за умови, що у засновку названі усі гіпотези і усі хибні гіпотези спростовані.

Є багато гіпотез, які тривалий час існують на стадії виникнення, і є багато гіпотез, які тривалий час перебувають в стані розвитку. Це, наприклад, гіпотези про виникнення життя, походження людини, сонячної системи тощо.

Якщо гіпотеза пройшла три етапи свого розвитку, то результат може бути таким: а) спростування(гіпотеза зникає в силу своєї хибності); б) зміна ступені імовірності; в) доказ (встановлення істинності гіпотези).

Як зазначалося, виведення із гіпотези наслідків по схемі „неправильного” стверджувального умовно-категоричного силогізму ще не перетворює її в достовірне знання, а лише підвищує її імовірність. Подальше підвищення імовірності гіпотези здійснюється за рахунок накопичення нових фактів, їх логічної обробки, а також за рахунок застосування індуктивних, гіпотико-дедуктивних та інших методів наукового пізнання.

Запитання для повторення пройденого матеріалу.

1. Які є визначення терміну гіпотеза?

2. Які особливості притаманні гіпотезі як формі пізнання?

3. Які види гіпотез бувають?

4. Чим гіпотеза відрізняється від інших форм знання: простого припущення, догадки, закону, теорії?

5. Яким умовам повинна відповідати наукова гіпотеза?

6. В чому полягає відмінність наукової гіпотези від робочої?

7. Яка роль робочої гіпотези у науковому пізнанні?

8. Що таке версія?

9. Які відмінності має версія в порівнянні з науковою гіпотезою?

10. Яка структура гіпотези?

11. Яким шляхом здійснюється перевірка гіпотези?

12. Яка основна роль гіпотези в процесі пізнання?

13. Який зв'язок гіпотези з іншими методами пізнання і формами мислення?

14. Яка роль спостереження і експерименту в процесі висунення і обґрунтування гіпотез?

15. Які етапи можна виділити в розвитку гіпотези?

16. Чи претендує спростована гіпотеза на наукову значимість?

17. Які результати одержуються в результаті проходження гіпотезою усіх етапів розвитку?

18. За рахунок чого здійснюється ступінь імовірності гіпотези?

19. Яка роль умовно-категоричного умовиводу в процесі розвитку і перевірки гіпотези?

20. Як використовується розділово-категоричний умовивід в перетворенні гіпотези в достовірне знання?

РОЗДІЛ 8. ДОВЕДЕННЯ І СПРОСТУВАННЯ.

В процесі практичної і теоретичної діяльності виникає потреба в доказі істинності тих чи інших наукових положень, ідей, концепцій, гіпотез, теорій. Для цього вчені використовують спостереження, науковий експеримент, в яких процес досягнення істини здійснюється шляхом безпосереднього співвідношення знання з одержаними фактами. З допомогою органів відчуття вчений впевнюється в тому, чи відповідає чи не відповідає дійсності.

Наприклад: коли Ломоносов вів спостереження за такою планетою сонячної системи як Венера, то дійшов до висновку, що ця планета має атмосферу.

Нерідко істинність суджень про який-небудь предмет чи явище можна обґрунтувати на основі знань, істинність яких доведена раніше.

Наприклад: нам невідомо, чи є істинним судження „Жоден кажан не є птицею”. Для доказу істинності цього судження ми використовуємо інші судження, істинність яких доведена раніше: „Жодна птиця не є ссавцем”, „Кажан є ссавцем”. Дані судження є достатньою підставою для висновку про те, що судження „Жоден кажан не є птицею” є істинним.

Відомо, що великий російський вчений Д.І.Мендєлєєв логічно обґрунтував існування деяких хімічних елементів, які були невідомі науці, з допомогою відкритого ним періодичного закону.

Кожна наука має свої специфічні як методи пізнання, так і способи доказу. Логіка вивчає загальну теорію доказу, яка використовується в теоретичній і практичній діяльності.