Особливості мови, стилю та композиції репортажу

Репортаж за своєю природою має синтетичний характер. Як інформаційний жанр він споріднений з художньо-публіцистичними жанрами через використання методу наочного зображення дійсності. Однак в ньому наочність виконує чисто інформативну функцію, функцію повідомлення про цілком конкретну подію, явище й ін. А, скажімо, у нарисі наочне відображення має на меті насамперед узагальнення, типізацію. В аналітичних жанрах наочні деталі застосовуються для «прикраси», «пожвавлення» серйозних, а тому важких для сприйняття певної частини аудиторії міркувань автора.

В основі репортажу – новина в динаміці, цей жанр розгортає подію у часі, передає враження, мінливість події. Окрім теми, у ньому є образ. Мова репортажу поєднує документальність і художність, що повинні бути в ідеальному балансі, якщо буде переважати художність, то репортаж вийде белетристикою, а якщо документальність – то сухим і нецікавим. Тут припустимі емоційність, вигуки, суб'єктивні відчуття. Найчастіше використовується пряма мова, короткі діалоги..

Час у репортажі завжди дискретний, умовний, оскільки не відповідає реальному часу розгортання події. Це жанр фабульний, тобто час у ньому завжди спрямований від початку події до її завершення, з послідовним зображенням її розгортання. У сукупності з наочністю, тобто описом деталей і подробиць, послідовність викладу створює ефект присутності репортера на місці події.

У структурі репортажу присутні елементи зарисовки, інтерв'ю, звіту, кореспонденції: оповідь, пряма мова, барвистий відступ, характеристика персонажів, історичний відступ і т.д.

Художній план репортажу виявляється також у принципі присутності 5 відчуттів: зору, слуху, смаку, запаху, дотику. Фактор почуттів є для цього жанру визначальним, бо найперше завдання репортажу – викликати емоційну реакцію. Репортаж багато втратить, якщо буде перевантаженим інтелектуальними сентенціями, складними порівняннями, заплутаними емоціями. Завдання репортажу зробити так, щоб реципієнт сам усе бачив і чув. Не зрозумів (як в аналітичних), а саме відчув. Тому під час роботи над репортажем треба постійно фіксувати максимум деталей, які допоможуть відтворити атмосферу події. Ці деталі забуваються надзвичайно швидко.

За вивченням наслідків події репортаж споріднений з аналітичними жанрами, зокрема з журналістським розслідуванням, він також визначає сутність цілого напряму в журналістиці, іменованому "репортерський фільм". В його основі лежить невимушене спілкування журналіста зі співрозмовниками, показ сьогодення, що переплітається з минулим, драматургія епізоду, тривалого в часі, різноманітного за прийомами, але єдиного за стилем твору, де сам репортер виступає як людина, що добуває цікаві свідчення і факти, але не надто претендує на їх узагальнення.

Визначальною ж рисою репортажу є динамічна дія. Для репортера, на відміну від хронікера або оглядача, важливіше показати те, як розгортається на його очах подія, а не її підсумок. Звідси і виникають складності сюжетно-композиційної побудови репортажу. До них можна зарахувати:

– вибір відображуваного відрізка події;

– вибір і розміщення учасників події;

– добір і розташування фактичного матеріалу в репортажі;

– відбір і компонування найбільш яскравих епізодів для опису;

– добір характерних деталей;

– відбір авторських вражень.

Тому є певні правила для створення вдалого репортажу:

- починати з видовищної сцени і переходити одразу до дії;

- розподілити цитати по всьому тексту репортажу;

- уникати нагромадження дат, цифр, технічних характеристик;

- писати досить короткими фразами, особливо на початку та в кінці тексту;

- використовувати дієслова у теперішньому часі;

- надавати ритм телерепортажу, варіюючи плани – крупний, віддалений, середній);

- концентруватися на конкретних людях, бажано на 1-2 персонах.

У репортажі ключова роль відводиться автору, оскільки він є розпорядником всієї дії.

Основне завдання журналіста — створення цілісного враження про епізод життя. «Журналістський репортаж, — відзначає В.В. Учонова, – вимагає достатньо жорсткого фокусування точки зору спостерігача, майстерного відбору і взаємопідпорядкування деталей спостереження з одночасною передачею безпосередніх відчуттів і асоціацій спостерігача-автора. У такому поєднанні достатньо суперечливих вимог криється, на нашу думку, творчий "нерв" специфічних складнощів жанру» репортажу.

Журналіст, маючи у своєму розпорядженні різнорідні факти, спостереження, враження, думки, цікаві деталі, зарисовки з натури тощо, стикається з труднощами їх структурної організації. Одна з них зумовлена необхідністю «згортання» події до декількох найістотніших і значущих епізодів. Тільки в цьому випадку стає можливим показати певний «зріз» події.

У журналістській практиці вироблена стійка схема репортажного опису. Найчастіше репортаж будується на фабульній основі. При цьому колоритність репортажного опису залежить від удало помічених деталей, пейзажних і портретних замальовок, діалогів і т.п.

Деталі надають репортажеві достовірності. Читачі переконуються, що журналіст насправді був на місці подій. Деталь додає наочності. Деталь впливає на почуття, бо відтворює атмосферу (картина на стіні, книга на столі тощо).

Спочатку дається заставка-замальовка (як правило, це картина місця події, яскравий життєвий епізод), за допомогою якої журналіст уводить читача в курс події. Роль такої заставки – залучення уваги реципієнта до матеріалу. Далі йде власне репортажний опис. Тут присутні різні відступи, діалоги з героями, власні авторські враження і т.п. Зі змістовної точки зору саме ці елементи здатні створити в репортажі так званий ефект присутності (цитати учасників події у теле- та радіорепотражі перетворюються на запис мовлення – синхрон). Прямо звертаючись до своїх читачів, авторові потрібно апелювати не тільки до їх розуму, але і до почуттів. В основній частині важливі і вдало підібрані деталі, і подробиці, за допомогою яких відтворюється відображувана дійсність. Для надання репортажному описові особливої динамічності необхідно, щоб у кожнім епізоді «проглядалась» дія, щоб учасники події постійно знаходилися в тісній взаємодії, щоб саме авторське ставлення до об'єкта мало активний характер.

У кінцівці автор повинен узагальнити свої враження, оцінки і думки. Висновок, як іноді і вступ, на телебаченні нерідко супроводжується стендапом на фоні місця події. Така структурно-композиційна схема репортажу при бажанні може бути видозмінена. Наприклад, репортаж можна побудувати на асоціативних зв'язках або на історичних паралелях.

4. Види репортажу. Існує поділ репортажів на 3 групи:

- подієві (новинні);

- тематичні;

- постановчі.

У першому випадку мова йде про показ реальної події, що протікає незалежно від репортера, завдання якого – якомога точно і досить докладно проінформувати про це. Визначальною є сама подія, її розвиток.

За способом відтворення події подієві репортажі можуть бути прямими (класично – репортаж зі спортивних змагань, урочистих засідань, концертів) – репортажі, що транслюються одночасно з подією, яка відбувається. Інша група – репортажі в запису – модифікований репортаж, зафіксований на певному носієві інформації, що характеризується переміщенням у часі та скороченням тривалості дійсної події.

За співвідношенням з подією розрізняють доподієві і післяподієві репортажі.

За прогнозованістю виокремлюють плановані репортажі, ситуаційні (репортаж із незапланованої події) та з екстреної ситуації (проблеми відображення події – швидке прибуття на місце дії, передача в редакцію до випуску).

У тематичному репортажі автор-журналіст підбирає об'єкт показу і події, що відбуваються, відповідно до заданої теми та ідеї твору. Цей вид репортажу ще називають "оглядовим", в інших випадках "проблемним" чи “аналітичним” (може містити міні-коментар). Такий репортаж найчастіше пов'язаний з показом цікавої для глядачів регулярної дії. Це може бути репортаж з міських вулиць про стан дорожнього руху або торгівлі, репортаж з майстерні художника, з цеху автомобільного заводу або з треку, де ці автомобілі випробуються, і т.п. Подією в цьому випадку можна вважати сам приїзд знімальної групи на об'єкт, сам факт показу буденного життя глядачеві.

Тематичний репортаж теж вимагає ґрунтовної сценарної підготовки, визначення ключових моментів дії і послідовності показу. Репортер стає учасником дії. Він є одночасно допитливим екскурсантом (на об'єкті) і почасти екскурсоводом (для глядачів), не підмінюючи однак тих, хто працює тут постійно і може дати більш глибокі і цікаві свідчення. Роль репортера – надати зібраній інформації популярної, захоплюючої форми. Репортаж в жодному разі не повинен бути стандартизованим. Гарного репортера відрізняє нестандартний погляд на що відбувається, уміння помітити в ньому цікаві для всіх подробиці.

Різновидом тематичного репортажу є так званий неподієвий (пізнавальний) репортаж, що не пов’язаний з актуальною одномоментною подією і допомагає реципієнтам вивчати життя в різних його проявах. Класичним зразком у західній журналістиці пізнавального репортажу є репортажі про життя тварин, екзотичні країни та ін.

В умовно названому постановчому репортажі журналіст відверто виступає організатором події. Цей метод одержав назву "змодельована ситуація". Можуть бути і ситуації, "спровокованої журналістом", але провокація – виклик до дій, що можуть мати важкі наслідки для того, хто провокує дію, а в репортажі подібне неприпустимо. Передбачається лише природна реакція людей на ті або інші пропоновані обставини. Постановчий репортаж з’явився як самостійний жанр на початку 90-х рр. і друкувався під рубрикою “експеримент” (як метод вивчення дійсності був присутній і раніше, але тоді міг називатися нарисом, кореспонденцією, фельєтоном).

Виділення окремого різновиду постановчого репортажу пов’язане з акцентуванням на особливому методі роботи з матеріалом, що, в свою чергу, найбільше було зумовлене необхідність відповісти на актуальні інформаційні очікування сучасної аудиторії, орієнтованої на отримання “живої” та сенсаційної інформації. А сама мова про здійснення певного експерименту журналістом має елемент інтриги (кореспондент “МК”, що перевіряв роботу морга, видав себе за померлого і трохи не попав під ніж на розтині). Експеримент також може допомогти з’ясувати певні неточності, що виникли в питанні, приховані взаємозв’язки, що є характерною особливістю аналітичної журналістики. Експеримент може бути різним за ступенем складності: прості зводяться до запам’ятовування й описування спостережень над організованими явищами (Як я продавала косметику, продаж бананів...). Для складних експериментів необхідно розробити детальну схему проведення, прорахувати наслідки спланованих кроків, важливість їх для написання матеріалу.

Репортаж як синтетичний жанр належить до інформаційної журналістики, бо головна його мета – повідомлення про подію. Служба новин накладає на роботу журналіста-репортера суворі обмеження. По-перше, подія – не привід для викладу своєї особистої думки. Жодних оцінок. Факти і нічого більше. Необхідно давати об'єктивну і безсторонню інформацію. У цьому основне завдання. "Факти повинні бути представлені таким чином, щоб інформувати, а не переконувати, застерігає етичний кодекс американської телекомпанії “Сі-Бі-Ес”. – Коли мова йде про спірні питання, глядачі не повинні здогадуватися, яку сторону підтримує автор". Однак усе одно репортаж є найбільш сприятливим жанром інформаційної групи для вираження авторського “я”.

Є ще одна система градації різних типів репортажу, запропонована французькими вченими:

- гарячий репортаж (про несподівану подію, про передбачувану подію, яку треба висвітлювати негайно і яка має несподіваний фінал);

- теплий репортаж (про подію, яку починають висвітлювати в процесі її розвитку – на другий день катастрофи: організація допомоги або пошук причин катастрофи; про подію, яка триває в часі і яка може повторитися знову);

- холодний репортаж (про події, відомі заздалегідь: слухання в суді, вихід книги, візит президента, вибори). З-поміж холодних репортажів вирізняються такі, які вертаються на сторінки преси певного числа щороку, їх називають вічнозеленими. Приміром: день незалежності, 1 вересня, перші заморозки, Новий рік, Різдво, щорічні премії тощо. Для теплого і холодного репортажів журналіст зазвичай має більше часу на підготовку.

Эгон Эрвин Киш

Эгон Эрвин Киш (нем. Egon Erwin Kisch, 29 апреля 1885, Прага, Австро-Венгрия — 31 марта 1948, Прага, Чехословакия) — чешско-немецкий писатель и журналист, участник Гражданской войны в Испании.

Биография

Сын торговца сукном из немецкоязычных сефардов, публиковавшего под псевдоним Кюльборн свои стихи (на немецком языке). В 1902 г. окончил реальное училище. С 1904 г. был сотрудником газет «Прагер тагеблат» и «Богемия», с 1913 г. — «Берлинер тагеблат». Участвовал в Первой мировой войне в чине младшего офицера австро-венгерской армии на фронтах в Сербии и на Карпатах. В 1918 г. Киш стал одним из руководителей нелегальных солдатских комитетов, командиром Красной гвардии в Вене, одним из основателей Коммунистической партии Австрии. В 1921-33 гг. жил в Берлине. С 1925 г. по 1931 г. неоднократно выезжал в Советский Союз, в 1928-29 гг. под чужим именем путешествовал по США. В 1933 г. был арестован нацистами и как иностранный подданный выслан в Чехословакию. В 1934 г., не получив разрешения на въезд в Австралию для участия в антифашистском конгрессе, прыгнул с борта корабля, был задержан, приговорен к шести месяцам заключения и выслан из страны. В 1937-38 гг. был бойцом Интернациональных бригад в Испании, в 1940-46 гг. в Мексике сотрудничал в журнале «Фрайес Дойчланд». В 1946 г. вернулся в Прагу, где был избран почетным председателем еврейской общины города.

В начале литературной деятельности примыкал к группе немецких писателей-евреев (так называемый Пражский кружок: Макс Брод, Э. Вайс, 1882—1940; Л. Виндер, 1889—1946; Франц Кафка и др.), передававших в своих произведениях атмосферу распада Австро-Венгерской империи. Киш придал второстепенному до того жанру газетного репортажа характер художественной публицистики, создав новый тип очерка-эссе (главным образом на политические темы: сборники «Цари, попы, большевики», 1927; «Американский рай», 1930; «Азия основательно изменилась», 1932; «Высадка в Австралии», 1937, и др.).

В 1923 г. Киш составил антологию «Классическая журналистика». В статьях и в книге «Неистовый репортер» (1924), и особенно в автобиографической «Ярмарке сенсаций» (1942), Киш изложил свои мысли об эстетической и моральной ответственности журналиста и о репортаже «как форме искусства и борьбы».

Прошлому евреев Праги Киш посвятил сборник «Рассказы о семи гетто» (1934; русский перевод 1937), а в очерке «Индейская деревня под звездой Давида» (сб. «Открытия в Мексике», 1945) рассказал о найденной им группе так называемых индейских евреев, считающих себя потомками марранов.

Книги

Эгон Эрвин Киш. Репортажи. Издательство Московского университета, 1964

Sieben Jahre Justizskandal Max Hoelz. Mopr Verlag, Berlin. 1928

Эгон Эрвин Киш. Приключения на пяти континентах: Художественная публицистика. М,. «Прогресс», 1985