Типологічні ознаки репортажу. Своєрідність жанру в різних типах ЗМІ

Основні типологічні ознаки репортажу:

- послідовне зображення події – динаміка оповіді, пов’язана з тривалістю дії;

- наочність – створення образної картинки за допомогою предметного опису деталей, наведення подробиць, відтворення вчинків і реплік дійових осіб;

- максимальна документальність – репортаж не може бути реконструкцією події або творчим вимислом (можливим у нарисі або фельєтоні);

- емоційно забарвлений стиль оповіді, що надає додаткової переконливості;

- активна роль особистості репортера, що дозволяє не тільки побачити подію очима журналіста, але й провокує самостійну роботу читацької уяви.

Репортаж у пресі використовує виключно словесно-логічну символіку письмового мовлення, його бажано ілюструвати фотознімками. Репортаж у пресі може бути як подієвим, так і тематичним – про події, які об’єднані однією темою, але відбуваються у різний час. Наявність фото у репортажі не обов’язкова, але дуже бажана, мають поширення і самостійні фоторепортажі, де основні інформативну функцію виконують фотографії, а текст лише доповнює їх або взагалі відсутній. Радіорепортаж є суттєво ближчим до події, бо відображає її реальну дію за допомогою звучання. Але обидва вони позбавлені найголовнішого – видовищності. Призначення репортажу на радіо або газетній смузі – суто інформаційне.

Можливість подати репортаж у всьому багатстві його зображально-виражальних функцій з'являється тільки на телебаченні. Саме телерепортаж може відобразити справжнє життя. Описова функція в телерепортажі забезпечується оператором, а журналіст має пов’язати різні шматки дійсності логічним поясненням з елементами аналізу дії, яка розгортається в нього на очах. І якщо в друкованих ЗМІ репортаж це один з багатьох жанрів, то на телебаченні він - жанр № 1.

“Можливість винести око камери і вухо мікрофона на десятки кілометрів за межі студії, показати події які раніш були доступні тільки мікрофонові радіорепортера, або тільки камері хронікера, так ще в самий момент його здійснення. – це стало реальним лише з появою телебачення. І це зумовило, насамперед, спочатку виникнення телевізійної трансляції або некоментованого репортажу ”.

У таких репортажах немає закадрового журналістського тексту. Однак це не означає, що некоментований репортаж – поняття виняткове технічне: режисер та оператор відбирають зображення, нав’язують свою точку зору: глядач бачить лише те, що бачить оператор, причому лише так, як він бачить. У цьому виявляється своєрідне журналістське ставлення до події.

Пізніше з'явився й інший вид репортажу. Його назвали коментованим. Тут однією з головних фігур, поряд з оператором і режисером, став журналіст-репортер. І хоча протягом усього сюжету він, як правило, залишається за кадром, для глядача саме репортер виступає як очевидець, найбільш обізнаний у тому, що відбувається по той бік екрану.

Тривалий час панувала думка, ніби всі елементи життя – зображення, діалог, колір, атмосфера, доцільні лише в аудіовізуальній галузі. Отже, у друкованих ЗМІ залишається писати самі аналітичні викладки, коментарі, пояснення. Але досить знайти оригінальний кут зору, додати свіжих кольорів, жвавості – і газетний репортаж вийде не менш цікавим, ніж телерепортаж.

Окрім того, репортер друкованої преси має суттєву перевагу над своїми колегами з аудіовізуальних ЗМІ: його не видає громіздка техніка, телекамери, мікрофони, він може залишатися спостерігачем і не видавати себе.