Сучасні спеціальні лікарські форми в пульмонології

Найефективнішим і найбільш фізіологічним методом введення ліків при захворюваннях легень є інгаляційний. Основними перевагами цього методу є: швидкий початок дії препарату при «цільовому» введенні ЛС в дихальні шляхи при інгаляції і його висока ефективність; невисока доза ЛС, дія тільки в системі органів дихання; менший ризик розвитку побічних ефектів в порівнянні з таблетованими або ін’єкційними препаратами (висока безпечність); можливе проведення інгаляцій як в домашніх умовах, так і під час поїздок; в інгаляціях використовують всі фармакологічні групи препаратів, якими лікують хворих на легеневу патологію.

Мал. 4 Принцип застосування дозованого інгалятора

Інгаляційними препаратами є:

1. Неселективні β –агоністи короткої дії: орципреналін (астомпент)

2. β2-агоністи короткої дії: сальбутамол (вентолін, саламол-еко легке дихання, асталін, вентілор, сальбутамол); фенотерол (беровент, беротек).

3. β2-агоністи пролонгованої дії: сальметерол (сальметер, серевент, серобід); формотерол (зафірон).

4. М-холінолітик короткої дії: іпратропію бромід (іправент, атровент).

5. М-холінолітик пролонгованої дії: тіотропію бромід (спірива).

6. Глюкокортикоїди: беклометазон (беклофорт, беклазон-еко легке дихання, бекотид, кленіл); будезонід (будекорт, будесонід-форте, пульмакс); бетаметазон (асманекс); флутіказон (фліксотид); флунісолід (інгакорт); тріамцінолон (азмакорт).

7. Стабілізатори мембрани тучних клітин: кислота кромогліцієва ( кромоген-інгалятор; кромогексал, інтал, кромолін, кромоглін, іфірал); недокроміл ( тайлед, тайлед-мінт)

8. Муколітик: амброксол (лазольван).

9. Антибіотики: фюзафюнжин (біопарокс).

Основною умовою для інгаляційних засобів є оптимальний розмір частинок аерозолю – 2-5 мкм, що дозволяє їм проникнути в дрібні бронхи. Менші 2 мкм частинки знижують клінічний ефект, більші 5 мкм частинки медикаментів не поступають у бронхи, а всмоктуються в кровоток і створюють системні ефекти.

Інгалятор повинен бут простим для вживання і компактним. Сучасні інгалятори ЛЗ ділять на кілька типів:

- аерозольний дозований інгалятор;

- порошковий інгалятор;

- небулайзер.

Аерозольний дозований інгалятор є найпопулярнішою формою інгалятора. Основним його недоліком є необхідність координувати дихальні рухи з активацією інгалятора. Хворий повинен знати, що не можна інгаляцію проводити в лежачому положенні. Перед інгаляцією інгалятор струшують, губами охоплюють мундштук інгалятора, після завершення вдиху слід затримати дихання на 5-10с для забезпечення адсорбції аерозолю.

Порошкові інгалятори (тубухалер, спінхалер) прості у використанні, не охолоджують дихальні шляхи, але потребують достатньо високої швидкості вдиху для поступання потрібної дози лікувального засобу.

Дітям, людям зі зниженим інтелектом трудно користуватися дозованим інгалятором. Їм рекомендують спейсери.

Мал. 5 Дозований інгалятор.

Спейсери – це камери, що утримують аерозоль і обмежують необхідність координації вдиху з натискуванням інгалятора, але потребують також правильної інгаляційної техніки. Його перевагами є: відсутність подразнюючої дії на дихальні шляхи; спрощується техніка інгаляції (немає необхідності синхронізувати вдих з моментом введення ліків; менше ліків затримується в порожнині рота і глотці; ліки значно глибше проникають в дихальні шляхи. Спейсердозволяє проводити інгаляції у хворих при нападах бронхіальної астми. Спейсер з маскою використовують для інгаляцій у дітей.

Мал.6 Спінхалер

Спінхалер дозволяє здійснювати інгаляцію тільки кромогліцієвої кислоти, ротохалер, в доповнення до цього – ще й селективніх агоністів бета-адренорецепторів і глюкокортикостероїдов. В обох інгаляторах ЛС і пристрій зберігаються окремо, для кожної інгаляції потрібна нова капсула з ЛС. Капсули желатинові, і під час інгаляції в дихальні шляхи з ліками попадають фрагменти капсули. Якщо в інгалятор попадає волога, то ЛС злипається з капсулою і ефективність інгаляції знижується.

Мал.. 7 Турбохалери і дискхалери

Турбохалери і дискхалери представляють собою порошкові інгалятори багаторазового використання ІІ покоління з можливістю не тільки дозувати ЛС, але й вести відлік доз, що залишилися. Особливо це важливо для пацієнтів з важкими формами бронхообструкції. В дискхалері число доз обмежено. В турбохалері акумулюється до 200 доз і в цьому відношенні вони є дуже зручними. Недоліком їх є складність практичного застосування.

Мал. 8 Аутохалер

Аутохалер - це пристрій, що автоматично проводить інгаляцію при вдиху. Таким чином відпадає необхідність в синхронізації дихання. Діюча речовина в них подається за допомогою фреону, накопичується в контейнері, звідки при вдиху поступає в дихальні шляхи пацієнта. Але ці пристрої не є ефективними, оскільки використовується фреон і значна частина діючої речовини осідає на стінках контейнера.

Дискуси й ізіхейлери мають всі переваги порошкових інгаляторів ІІ покоління і стійкі до дії вологи. Дискус має 60 доз. При таких перевагах як синхронізація вдоху, гарантоване попадання в нижні дихальні шляхи і т.д.). Він також має показник дози, який дозволяє хворому контролювати інгаляцію ЛС. Ізіхейлер за функціями відповідає дискусу, але зберігає дизайн інгаляторів перших поколінь, що складає додатковий психологічний комфорт в його застосуванні. Ізіхейлер вміщує, як турбохалери і дискхалери, 200 доз.

Небулайзери - це пристрої, які дозволяють отримати мікродисперсний аерозоль з рідкого ЛС, що використовується для проведення інгаляції при завхорюваннях органів дихання. Існують небулайзери двох основних типів - компресорні й ультразвукові. У компресорних небулайзерах повітря нагнітається компресором в спеціальну ємність з ЛС і, проходячи під тиском через дюзи мікроскопічного розміру, утворює частинки ліків розміром до 3-5 мікрометра (мкм). В ультразвукових небулайзерах ЛС "збивається" ультразвуком з метою отримання мікроскопічних аерозольних частинок. Їхніми перевагами є можливість проведення інгаляцій як в домашніх умовах, так і під час поїздок за допомогою стаціонарних та портативних небулайзерів з живленням від електромережі чи від портативних акумуляторів. У лікуванні хронічних легеневих захворювань застосовуються як правило, компресорні небулайзери, ультразвукові використовуються рідше, оскільки вони руйнують хімічну структуру ЛС і знижують його ефективність.

Перевагами небулайзерів є незалежність якості інгаляції від дихання хворого і швидкості вдихуваного повітря, можливість його використання у дітей і людей літнього віку, без нагляду медичного персоналу, введення в інгаляції дуже великих доз ЛЗ і різних ЛЗ через один інгалятор.

Мал. 9 Портативний компресорний небулайзер

Мал. 10 Стаціонарний компресорний небулайзер