Спільне застосування ЛП, які використовуються при захворюваннях органів дихання. Взаємодія з ЛП інших фармакологічних груп

При лікуванні захворювань дихальної системи для запобігання алергічним явищам застосовують антигістамінні препарати. У разі спастичних реакцій бронхів використовують пуринові похідні (еуфілін), який збуджує дихальний центр, володіє, крім бронхорозширюючого, коронародилятаторним і сечогінним ефектом.

За появи серцево-судинної недостатності у хворих з патологією органів дихання показано застосування сульфокамфокаїну, строфантину або корглюкону.

При поєднаній патології легень і серця, наприклад, ІХС і ХОЗЛ, застосовують висококардіоселективні бета-блокатори з відсутністю внутрішньосимпатичної активності в межах терапевтичних доз, які проявляють антиішемічний ефект з фармакологічною нейтральністю на прохідність бронхіального дерева. Метилксантини використовуються з великою обережністю із-за вузького терапевтичного коридору і високого ризику розвитку небажаних явищ, у тому числі потенційно небезпечних (аритмії, синдром обкрадання, судоми і ін.).

З іншої сторонни, деякі препарати, що призначаються пацієнтам з ХОЗЛ та ІХС, можуть підвищувати рівень метилксантинів у крові. До них відносяться: антагоністи кальцію, антиаритмічні препарати, антиподагричні засоби, антибіотики (офлоксацин, еритроміцин), які будуть проявляти судиннодилятуючий ефект.

При поєднаній патології бронхів і серця остерігаються навіть кардіоселективних бета-адреноблокаторів, оскільки при збільшенні дози, а також у випадках індивідуальної чутливості їх селективність знижується. Вважається краще також остерігатися М-холінолітичних засобів, оскільки зменшується мокротовидільна здатність бронхіального дерева, ацетилсаліцилової кислоти, аміодарону через можливе виникнення бронхоспазму.

Взаємодія з ЛП інших фармакологічних груп. Фенобарбітал й інші індуктори мікросомальних ферментів печінки впливають на метаболізм глюкокортикоїдів, метилксантинів, прискорюючи їх метаболізм. Аналогічну дію здійснюють з ГКС саліцилати й кумаринові антикоагулянти, аллопуринол, пропранолол. Дію інгаляційних ГКС посилюють метандростенолон, естрогени, стимулятори β₂ –адренорецепторів, теофілін і ГКС, які приймаються всередину.

Еритроміцин ті інші макроліти, циметидин викликають збільшення ГКС у крові і знижують кліренс теофіліну. Застосування серцевих глікозидів в комбінації з теофіліном збільшує ризик розвитку дигіталісної інтоксикації.

Не рекомендується поєднувати іпратропію бромід з іншими антихолінергічними засобами.

Ефект стабілізаторів мембран опасистих клітин посилюється від поєднання з пероральними чи інгаляційними стимуляторами β₂ –адренорецепторів, глюкокортикостероїдами, теофіліном, іпратропію бромідом.

При одночасному застосуванні β-адреноблокаторів з β-адреноміметиками ефективність останніх знижується.

Стабілізатор клітинних мембран кетотіфен може посилювати ефекти седативних, снодійних, антигістамінних ЛС й етанолу. При комбінації з протидіабетичними ЛС підвищується ризик тромбоцитопенії. Кромоглікат натрію не сумісний з бромгексином і амброксолом (у вигляді інгаляцій).