Захворювань суглобів

Лікування хворих на ревматоїдний артрит включає в себе застосування препаратів з різними механізмами дії. Це швидкодіючі протизапальні препарати, що ліквідують неспецифічні ознаки запалення, і базисні препарати, що прямо чи побічно впливають на імунні ланки патологічного процесу, серед яких основне місце займають ГКС.

Лікування суглобової форми РА починають з НПЗП - диклофенаку натрію чи індометацину, вольтарену, кетопрофену і т.д. За їх допомогою швидко знімається біль і запалення. Лікування тривале (роками), у зв’язку з чим виникають шлунково-кишкові розлади. Але використання сучасних засобів – бруфену, вольтарену і,особливо, мелоксикаму й інших блокаторів ЦОГ-2 зменшує частоту побічних ефектів. Будь-який новий для даного хворого препарат необхідно призначати спочатку в якомога нижчій дозі. При добрій переносимості через 2-3 дні добову дозу підвищують. Терапевтичні дози НПЗП знаходяться в широкому діапазоні, причому в останні роки відзначається тенденція до підвищення разових і добових доз препаратів, що характеризуються найкращою переносимістю (напроксен, ібупрофен).

При тривалому курсовому призначенні НПЗП приймають після їди. Але для досягнення швидкого анальгезивного або жарознижувального ефекту їх переважно призначають за 30 хв.до або через 2 год після прийому їжі.

У випадку вираженої ранкової скутості доцільно застосовувані НПЗП, які швидко всмоктуються, якомога раніше (відразу після пробудження) або призначати препарати тривалої дії на ніч. Найбільшою, швидкістю всмоктування в шлунково-кишковому тракті, а отже, швидким проявом ефекту характеризуються напроксен, диклофенак, водорозчинний ("шипучий") аспірин, кетопрофен.

Одночасне застосування двох або більше НПЗП недоцільне з таких причин:

- ефективність таких комбінацій об'єктивно не доведена;

- у ряді подібних випадків відзначається зниження концентрації препаратів у крові (наприклад, аспірин знижує концентрацію індометацину, диклофенаку, ібупрофену, напроксену, піроксикаму), що призводить до послаблення ефекту;

- зростає небезпека розвитку небажаних реакцій, винятком є застосування парацетамолу в поєднанні з будь-яким іншим НПЗП для посилення анальгезивного ефекту.

У деяких хворих два НПЗП можна призначати в різний час доби, наприклад, той, що швидко всмоктується, — вранці і вдень, а тривалої дії -вечері.

Одночасно з НПЗП хворим з суставною формою РА призначають хінолінові похідні – делагіл чи плаквеніл, лікувальний ефект яких проявляється через 2-4 місяці, тому їх слід вживати багато років.

У багатьох випадках без ГКС складно обійтися, оскільки відсутня ефективність від вище описаних препаратів. Тоді призначають невеликі дози преднізолону чи дексаметазону. Після досягнення ефекту дозу ГКС повільно зменшують (на 1,25 мг преднізолону в тиждень) і повністю відміняють, «прикриваючи» відміну НПЗП.

Імунодепресанти у хворих на РА рідко використовують. Винятком є швидко прогресуюча суставна або суставно-вісцеральна форма захворювання, коли вичерпані інші методи лікування, коли потрібні на тривалий час великі дози кортикостероїдів. Призначають на довго азатіоприн, хлорбутин, в основному поєднуючи з ГКС; поступово знижуючи дозу.

При лікуванні РА широко використовують внутрішньосуглобове введення ГКС. Найтриваліший ефект здійснює триамсінолон і бетаметазон, метилпреднізолон і гідрокортизон, які вводять кожні 7-14 днів. Ефект може зберігатися кілька місяців. Дози залежать від розмірів суглобів, але не більше, ніж 2 мл об’єму у великий суглоб і 0,5 мл – у дрібний. Вводять одночасно не більше, ніж у 3 суглоби. Не можна вводити ГКС у сухожилля.

Базисні препарати сповільнюють суглобову деструкцію, впливають на терміни ремісії, зберігають свою дію кілька місяців після їх відміни. Це метатрексат, сполуки золота, пеніциламін, гідроксихлорохін, сульфасалазин. Їх призначають при недостатній ефективності НПЗП протягом 3-4 місяців лікування.

Сполуки золота чи метотрексат комбінують з НПЗП. В останні роки активно використовують у лікуванні РА біологічну терапію, коли вводять антитіла, рецептори до цитокінів (блокування активності цитокінів, фактора некрозу пухлин чи інтерлейкіну-1).

Протягом останніх 10 років в ревматології широко використовується метод системної ензимотерапії, заснований на вживанні цілеспрямовано складених сумішей гідролітичних ферментів тваринного і рослинного походження, що надають лікувальну дію на ключові процеси життєдіяльності організму. Клінічний досвід лікування хворих ОА з використанням препаратів для системної ензимотерапії в комбінації з НПЗП і структурно–модифікуючими препаратами довів ефективність, безпеку і добрі віддалені результати комбінованої фармакотерапії.