Клінічна фармакологія стероїдних і нестероїдних протизапальних ЛЗ, базисних протизапальних лікарських препаратів

Стероїдні протизапальні лікарські засоби (глюкокортикостероїди)

Глюкокортикостероїди (ГКС) – це гормони кори наднирників – кортизон і гідрокортизон (кортизол). Препарати ГКС – це півсинтетичні препарати преднізолон, дексаметазон (похідні гідрокортизону) і цілий ряд інших засобів. Це єдині препарати з яскравою і швидкою протизапальною й імунодепресивною дією.

Мал.2 Вплив глюкокортикоїдів на „каскад арахідонової кислоти за С. М. Дроговоз, 2004)

Контроль за продукцією ГКС корою наднирників здійснюється гіпоталамо-гіпофізарно-наднирниковою системою. Гіпоталамус реагує на кількість ГКС у крові. Коли їх мало або під час стресу, гіпоталамус виділяє кортикотропін–рилізинг-фактор (кортиколіберин), який стимулює вироблення АКТГ гіпофізом. Під його дією наднирники виробляють мінерало- і глюкокортикостероїди. І навпаки, при великій кількості ГКС у крові виділення кортиколіберину різко зменшується. ГКС виділяються наднирниками нерівномірно протягом доби: максимальна кількість секретується о 6-8 год. і різко знижена ввечері і вночі.

Фармакодинаміка. ГКС проходять через мембрану клітини і в цитоплазмі зв’язуються зі специфічним рецептором, цей комплекс проникає в ядро, з’єднується з ДНК і стимулює інформаційну РНК. Одним з білків, які синтезовані під впливом цієї РНК, є ліпокортин (див.мал.2), який інгібує фермент фосфоліпазу А₂, чим пригнічує синтез простагландинів і лейкотрієнів, що відіграють важливу роль у запальному процесі.

Основними ефектами ГКС є впливи на:

1. Водно-електролітний баланс через сповільнене виділення з організму натрію і води внаслідок збільшення реабсорбції в ниркових канальцях і збільшень виділення калію.

2. Вуглеводний обмін через підвищення кількості глюкози в крові внаслідок стимуляції глюконеогенезу в печінці, що може привести до глюкозурії і стероїдного діабету.

3. Білковий обмін через підсилення процесів розпаду білка і пригнічення його синтезу, особливо в шкірі, м’язах, кістках, що веде до схуднення, атрофії м’язів, сповільнення заживлення ран.

4. Жировий обмін через перерозподіл підшкірної жирової клітковини за кушингоїдним типом (розпад жирів у кінцівках і синтез їх у грудях, обличчі, плечовому поясі).

5. Обмін кальцію через зменшене всмоктування кальцію в кишечнику, вихід його з кісткової тканини і посилену екскрецію з сечею внаслідок чого розвивається остеопороз, гіпокальціємія.

6. Серцево-судинну систему через підвищення чутливості адренорецепторів до катехоламінів, підсилення пресорної дії ангіотензину ІІ, що може привести до стероїдної артеріальної гіпертензії.

7. Запалення через пригнічення всіх його фаз внаслідок інгібування фосфоліпази А₂ і порушення синтезу простагландинів і лейкотрієнів, через стабілізацію мембран лізосом, зменшення проникливості капілярів, гальмування міграції нейтрофілів у вогнище запалення, пригнічення проліферації й синтезу колагену, пригнічення утворення цитокінів лімфоцитами.

8. Імуномодуляцію й алергічні реакції через пригнічення проліферації лімфоїдної тканини і клітинний імунітет, що використовують в трансплантології.

9. Кров, викликаючи лімфоцитопенію, моноцито- й еозинопенію і збільшення кількості еритроцитів і тромбоцитів.

10. Ендокринну систему через пригнічення гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову систему (система зворотного зв’язку) і статевих залоз.

Фармакокінетика. ГКС добре всмоктуються з ШКТ і через 0,5-1,5 год. є в максимальній концентрації у крові. Для ін’єкцій використовують сукцинати, гемісукцинати і фосфати, які є водорозчинними, швидкодіючими. Їх вводять довенно і дом’язово. Ацетати і ацетоніди (дрібнокристалічна суспензія) нерозчинні в воді, їх дія розвивається повільно і тривало. Їх вводять внутрішньосуглобово. ГКС метаболізуються в печінці. У крові ГКС зв’язуються з білками на 40-60%. Екскреція метаболітів ГКС здійснюється нирками. При нирковій недостатності екскреція ГКС не здійснюється, тому не потребує корекції дози.