Конструктивістський підхід в етносоціології

Його прибічники (Ф.Геккманн, Е.Геллнер та інші) стверджують, що етнічні спільноти не існували з давен давен; вони виникають не в результаті природньоісторичного процесу, а є продуктом діяльності інтелектуальної еліти, об’єднання людей, яке цілеспрямовано формується довкола певного ключового символу. Це може бути мова, міф про спільне походження, спільна історична пам’ять тощо. За сприятливих умов етноінтегруюча діяльність інтелектуальної еліти приводить до створення національної держави. В основі конструктивістських концепцій етнічних спільнот покладена теза, що для етнічного самовизначення замало лише безпосередніх, природних ознак: расових рис, фізіології, «уписуваності» у ландшафт. Для цього потрібні певні «доктринальні», ідеологічні конструкції, які породжуються свідомою діяльністю інтелектуальної еліти – письменників, вчених, політиків. Етнічність як почуття спільності зі своїм народом стає цілком сконструйованим поняттям (звідси – назва підходу), знаряддям досягнення вузьким колом лідерів здебільшого особистих, інколи навіть сумнівних цілей. Такий погляд є проблематичний, оскільки історична практика свідчить здебільшого про перекручення первинних цілей лідерів національного руху в процесі реалізації їх доктрин.

Соціобіологічний та еволюційно –історичний підходи вважають, що етноси утворені природно й розвиваються природньоісторичним шляхом поза суб’єктивними прагненнями і сприйняттям членів, що їх складають. Конструктивістські концепції вважають етнічні спільноти штучно сконструйованими.

Іншим критерієм виступає форма існування етнічних спільнот. Одні соціологи вважають, що етноси і нації – це реально існуючі соціальні спільноти, придатні для спостереження і емпіричного дослідження. Будучи соціальною реальністю, вони (як і кожен природній процес або явище) володіють певними, зовнішньо фіксованими прикметами і ознаками. Саме такий підхід до вивчення етнонаціональних утворень демонструють представники позитивістського напрямку в соціології. Їх концепції мають також назву атомістичних або механістичних.

Атомістичний підхід бере початок з пануючого у XVIII ст. атомістичного розуміння суспільства і знаходить своє продовження у позитивістських концепціях середини XIX – початку ХХ ст. Суть його полягає в тому, що він розглядає етнічні утворення як суму об’єктивних характеристик або ознак. Серед них звичайно виступають емпірично дані показники: мова, територія, культура, історичні традиції, економічне життя тощо, які в загальному характеризують певну сукупність людей. Різновидом атомістичного підходу можна вважати й марксистську концепцію, де етнічні спільноти (рід, плем’я, народність, нація) визначались через набір характерних зовнішніх ознак, серед яких домінуючими були економічні процеси. До представників цього напрямку у трактуванні етнічних спільнот належать уже згадувані Ю.Бромлей, частково Е.Сміт, а також Ю.Семенов та інші. Етнос і нація в неомарксизмі. Е.Хобсбаум – основний акцент на економічному розвиткові та класових суперечностях, визнаючи, що нація виникає лише на певному рівні розвитку економіки внаслідок соціальних змін і впливу політичних чинників. В його концепції до появи націй існує етнос. З цього етносу з часом формується нація на базі певного набору символів, які етнос несе з минулого і які складають основу майбутньої національної ідентичності. Стрижнем цих символів виступає народний протонаціоналізм. Саме тут починається такий характерний для неомарксистів відхід від традиційної марксистської схеми, бо, за Хобсбаумом, цей народний протонаціоналізм як сукупність ідей є основою появи націй.

Етноси як «уявні спільноти». Для багатьох сучасних соціологів світу (насамперед Б.Андерсона, який вводить у науковий обіг спеціальний термін «уявні спільноти») етнічні спільноти не існують реально, а базуються на людській свідомості і є «уявними» співтовариствами. На думку Андерсона, будь-яка спільнота, більша за село, є уявною, тому що люди можуть лише уявляти, що належать до певного колективу або групи, але не мають ані найменшого шансу на те, щоб зустрітися хоча б з одним відсотком людей, приналежних до них. Подібних думок притримується більшість західних авторів, а також російські науковці В.Тишков, А.Гуревич, І.Кон та ін.

Проміжну позицію займають американські вчені Т.Шибутані і К.Кван. Вони вважають, що етнічні категорії є суб’єктивними, і об’єктивними одночасно: вони суб’єктивні, оскільки існують лише у мисленні людей, однак разом з тим і об’єктивні, тому що являють собою міцно вкорінені вірування, що поділяються більшістю людей, і існують незалежно від свідомості індивідів.

Третім критерієм у розгляді етнічних спільнот можуть виступати різні основи їх розвитку. Для соціологічної концепції марксизму характерним є розгляд соціально-економічних чинників як базових в утворенні різних типів етнічних спільнот. Так, первісний спосіб виробництва з пануванням суспільної власності на засоби виробництва спричиняється до того, що йому відповідають такі етнічні утворення, як роди і племена. Рабовласництво і феодалізм, засновані на приватній власності різного ґатунку, різняться відсутністю сталих економічних зв’язків, що і породжує нестійкі і мало згуртовані народності, де основною інтегруючою ознакою виступає територія. І лише утворення капіталістичного способу виробництва з його спільним економічним ринком зумовлює появу націй, центральною ознакою яких є спільність економічного життя.

Концепція нації Е.Геллнера. Інша група дослідників у своїх концепціях поєднує зміни в економічній системі суспільства з культурними змінами, що у сукупності впливають на етнічні процеси, створюючи для них належний грунт. Найбільш відомий з них англійський вчений Е.Геллнер (1925-1995), якому належить праця «Нації і націоналізм». Геллнер виділяє два типи суспільств: аграрне та індустріальне. В аграрному суспільстві античної і феодальної доби існує чітка ієрархія верств і станів та відповідна множинність культур. Таке суспільство з низьким рівнем зчепленості людей в ньому, які до того ж належать до різних культурних осередків, не може породити таку нову етнічну спільноту, як нація. Перехід до індустріальної фази руйнує станове розмежування, стимулює соціальну мобільність, появу розгалуженої системи освіти, внаслідок чого поволі формується універсальна культура, спільна для всіх членів суспільства. Підтримувана державою, така уніфікована висока культура стає національною, суттєво впливає на творення гомогенного суспільства, а згодом і нації. Саму ж націю творять інтелектуали на підставі ідей націоналізму.

Таким чином, для концепції Геллнера характерна двоїстість і певна суперечливість. З одного боку, ним визнається, що поява націй спричинена умовами соціально-економічного характеру при трансформації аграрного суспільства в індустріальне. З другого ж, нації є штучними утвореннями людських переконань, лояльностей і солідарностей.

Психічні чинники в розвитку етносів і нації. Поштовх до появи такого роду концепцій дав відомий французький вчений Е.Ренан, вся увага якого концентрується на моменті волі, бажанні належати до певної етнічної спільноти, становити одну колективну цілісність, яка є не тільки сумою однакових з погляду раси, мови, культури тощо людей, але й стає суб’єктивною цілісністю. Так, нація з точки зору Ренана виступає спільнотою, згуртованою волею і бажанням людей належати до неї, є окремим суб’єктом історії з власним життям, воле здатністю та власною долею. Отже, нація тут виступає як спільнота, об’єднана стихійною волею, в основі якої лежить прагнення політичної самостійності, усвідомлення себе як активного діючого суб’єкта історичного процесу.

Спроби синтезованого підходу. Всі ці підходи відображають етноси з різних сторін та етапів їх розвитку. Вірною є думка В.Арбеніної, що протягом історичного розвитку існують різні механізми і шляхи інтеграції людей в етнічні спільноти. В процесі етногенезу на всіх його ступенях провідну роль відігравали відмінні групи чинників. Якщо в минулому найбільш помітною була вага об’єктивних, природніх факторів, то у сучасному суспільстві дедалі більше наголошується на інтегруючій дії суб’єктивних чинників, зростанні суб’єктності всередині спільнот, їх соціальному дозріванні.